Постанова

від 16.07.2019 по справі 914/1359/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2019 р. Справа №914/1359/18

Місто Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання Борщ І.О.

за участю представників:

від позивача - Пилип`як О.П. (адвокат),

від відповідача - не з`явився.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , с. Гавришівка Вінницька область б/н від 18.03.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2019, суддя Р.І. Матвіїв, повний текст складено - 04.02.2019

у справі № 914/1359/18

за позовом: Приватного підприємства "Компанія "Інтер-Трейд", м. Львів

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Коханської Тетяни Вікторівни, с.Гавришівка Вінницька область

про стягнення заборгованості в розмірі 414 094,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст вимог позову та рішення суду першої інстанції:

до Господарського суду Львівської області подано позовну заяву Приватного підприємства "Компанія "Інтер-Трейд" до відповідача Фізичної особи-підприємця Коханської Тетяни Вікторівни про стягнення заборгованості в розмірі 414 094,56 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.01.2019 у справі № 914/1359/18 - позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Компанія "Інтер-Трейд" 384 005,37 грн. основного боргу, 27 658,91 грн. пені, 757,49 грн. 3% річних та 6 186,57 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні вимоги про стягнення 1 672,79 грн. 3% річних - відмовлено.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивоване тим, що 26.04.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про здійснення поставки недопоставленого товару в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги. Тобто, останнім днем здійснення здійснення поставки було 03.05.2018 року. Проте, докази виконання такої вимог та поставки товару, вартістю 384 005,37 грн., у матеріалах справи відсутні. 23.06.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 22.06.2018 року про повернення грошових коштів у сумі 384 005,37 грн. Враховуючи положення ч.2 ст.530 ЦК України та положення ст.612 ЦК України, зі спливом 7-ми днів з дня пред`явлення вимоги, тобто з 30.06.2018 року, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Нарахування пені позивачем здійснено за період з 08.05.2018 року по 23.07.2018 року в сумі 27 658,91 грн., що відповідає наведеним вище положенням. На думку суду першої інстанції, заявлена до стягнення позивачем пеня порахована правильно та підлягає стягненню з боржника.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що згідно з записом в ЄДР 17.01.2019 року припинено діяльність ОСОБА_1 як підприємця. Проте, вказане не є підставою для закриття провадження у даній справі чи відмови у задоволенні позовних вимог з урахуванням зазначених судом норм закону.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові мотивоване тим, що право нарахування 3% річних настало 30.06.2018 року, а не з 08.05.2018 року. Так, 08.05.2018 року у відповідача існувало прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару, а не щодо повернення грошових коштів. Відтак, враховуючи, що 3% річних нараховуються божнику, який прострочив виконання грошового зобов`язання, то обґрунтованою до стягнення є сума 3% річних за період 30.06.-23.07.2018 року в розмірі 757,49 грн.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

в апеляційній скарзі відповідач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення пені в розмірі 27 658,91 грн. та прийняти нове рішення про відмову в позові в цій частині , мотивуючи це тим, що:

1) вимогу від 26.04.2018 щодо поставки недопоставленого товару - відповідач не отримував. Відсутній опис вкладення до фіскального чеку рекомендованого відправлення;

2) правочину щодо застосування неустойки в разі несвоєчасного повернення грошових коштів, отриманих надмірно, між сторонами не укладалося. Наявні в договорі положення про стягнення неустойки не стосуються обставин, які склалися;

3) відсутня вина відповідача, так як відповідач не отримував вимоги від 26.04.2018р.;

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, мотивуючи це тим, що: матеріалами справи доведено отримання відповідачем вимоги про поставку частини товару; застосування пені за несвоєчасне виконання умов договору є правомірним, оскільки така умова передбачена Договором.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судове засідання не з`явився представник відповідача/скаржника, хоча сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи розумні строки розгляду справи за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, те, що явка представників сторін не визнавалася судом обов`язковою у даній справі, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Згідно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

21.07.2017 року Приватне підприємство "Компанія "Інтер-Трейд" (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - покупець) та Фізична особа-підприємець Коханська Тетяна Вікторівна (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - постачальник) уклали договір поставки №21/07/17-2, відповідно до якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, встановлених договором, передавати у власність покупця товар відповідно до технічних характеристик, погоджених сторонами у специфікації (додаток №1) та проектної документації розділу КМ (додаток №2), а покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його вартість відповідно до умов договору.

Згідно з п.2.2 договору постачальник зобов`язується передати покупцеві товар у строк, вказаний у специфікації до цього договору. Строк поставки відраховується з дати здійснення покупцем авансового платежу та передачі покупцем постачальнику проектної документації розділу КМ, затвердженої підписом уповноваженої особи та відтиском печатки покупця.

Відповідно до п.2.3 договору факт передачі у власність (поставки) товару покупцеві оформляється шляхом підписання двосторонніх актів прийому-передачі товару або видаткової накладної.

Згідно зі специфікацією від 21.07.17 сторони погодили вартість товару в сумі 3 506 379,88 грн.

Згідно зі специфікацією від 18.01.2018 року сторони погодили поставку товару на суму 195 502,2 грн., який покупець оплачує протягом 10-ти робочих днів від дня отримання рахунку-фактури. Термін передачі товару складає 20 днів з моменту підписання даної специфікації.

Загальна вартість погодженого у специфікаціях товару становить 3 701 882,20 грн.

Договором сторони визначили, що оплата товару здійснюється покупцем в порядку, обумовленому специфікацією (п.3.3).

Сторонами підписано видаткові накладні на загальну суму 3 006 254,08 грн.

Покупцем у свою чергу сплачено 3 390 259,45 грн., що підтверджено платіжними дорученнями з призначенням платежу "оплата за вироби металеві згідно рахунку №17/08/2017 від 17.08.2017 року".

26.04.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 26.04.2018 року про здійснення поставки недопоставленого товару в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги. Доказ направлення вимоги - фіскальний чек (а.с 68 Т.1).

23.06.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 22.06.2018 року про повернення грошових коштів у сумі 384 005,37 грн. Доказ направлення вимоги - фіскальний чек (а.с. 71 Т.1).

Докази виконання вимог вказаних претензій відповідачем у матеріалах справи відсутні.

Предмет позову - вимога про стягнення 384 005,37 грн. основного боргу, 27 658,91 грн. пені, 2430, 28 грн. 3% річних.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.

Судами вище встановлено, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, що відповідач поставив позивачу, а останній прийняв продукцію, загальною вартістю 3 006 254,08 грн., тоді як позивач як покупець здійснив оплату продукції на суму 3390 259,45 грн.

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором (п.2.2) сторони визначили здійснення покупцем авансового платежу, а згідно з умовами специфікації покупець оплачує товар протягом 10-ти робочих днів від дня отримання рахунку-фактури. Крім цього, п.3.5 договору передбачено право покупця не сплачувати суму податкового кредиту з ПДВ до надання постачальником покупцю податкової накладної з ПДВ, складеної у електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством.

Як вбачається з призначень платежів, здійснених позивачем у розмірі 3 390 259,45 грн., такі сплачувались на підставі рахунку від 17.08.2017 року. Тобто, враховуючи здійснення покупцем авансового платежу, у постачальника виник обов`язок здійснити поставку. Суд звертає увагу, що строк здійснення такої поставки визначено лише в одній специфікації, по якій товар було поставлено згідно з видатковою накладною від 17.04.2018 року. Відповідно, поставка решти товару ставиться в залежність від вимоги покупця. Така, згідно з ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено вище, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 26.04.2018 року про здійснення поставки недопоставленого товару в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги. Тобто, останнім днем здійснення поставки було - 03.05.2018 року. Проте, докази виконання такої вимоги та поставки товару вартістю 384 005,37 грн., у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, 23.06.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 22.06.2018 року про повернення грошових коштів у сумі 384 005,37 грн. Враховуючи положення ч.2 ст.530 ЦК України та положення ст.612 ЦК України, зі спливом 7-ми днів з дня пред`явлення вимоги, тобто з 30.06.2018 року, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Щодо заявленої до стягнення суми 2 430,28 грн. 3% річних.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Велика палата Верховного суду у постанові від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц зробила висновки, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Враховуючи наведене, та обставини щодо звернення позивача з вимогою повернути грошові кошти 23.06.2018 року, прострочення по якій настало 30.06.2018 року, то право нарахування 3% річних настає саме з такого моменту, а не з 08.05.2018 року. Так, 08.05.2018 року у відповідача існувало прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару, а не щодо повернення грошових коштів.

Враховуючи, що 3% річних нараховуються божнику, який прострочив виконання грошового зобов`язання, то обґрунтованою до стягнення є сума 3% річних за період 30.06.-23.07.2018 року в розмірі 757,49 грн.

Відтак, висновок суду першої інстанції в частині стягнення процентів річних є таким, що відповідає нормам матеріального права.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені.

Скаржником оскаржено рішення суду першої інстанції в частині рішення про стягнення пені в сумі 27 658,91 грн. з тих мотивів, що:

1) вимогу від 26.04.2018 щодо поставки недопоставленого товару - відповідач не отримував. Відсутній опис вкладення до фіскального чеку рекомендованого відправлення;

2) правочину щодо застосування неустойки в разі несвоєчасного повернення грошових коштів, отриманих надмірно, між сторонами не укладалося. Наявні в договорі положення про стягнення неустойки не стосуються обставин, які склалися;

3) відсутня вина відповідача.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання (позиція, наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2018 року у справі № 912/2483/17).

Договором сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного виконання постачальником прийнятих на себе зобов`язань щодо поставки товару, він сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє з моменту застосування неустойки від простроченої суми за кожний день прострочення (п. 6.3 Договору).

Так, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи узгоджені сторонами договору умови нарахування пені, суд зазначає, що сторонами не визначено іншого періоду нарахування пені, ніж той, що встановлений законом, - шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку позивача, нарахування пені ним здійснено за період з 08.05.2018 року по 23.07.2018 року в сумі 27 658,91 грн., що відповідає наведеним вище положенням закону.

Щодо доводів апеляційної скарги, то апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи наявні належні докази стосовно направлення вимоги про поставку товару на адресу відповідача. Крім того, отримання рекомендованого відправлення також підтверджується даними з вебсайту ПАТ Укрпошта . Додаткові докази скаржника, подані в апеляційному провадженні, а саме адвокатський запит про надання інформації від 01.02.2019 та лист установи зв`язку від 13.02.2019 не приймаються апеляційним судом, оскільки такі докази виникли та складені вже після ухвалення рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги стосовно збитків та встановлення вини не стосуються предмету спору у даній справи.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що сторони не погоджували неустойки за несвоєчасне повернення надмірно отриманих коштів. Проте, у даному випадку позивачем заявлено до стягнення неустойку за несвоєчасне виконання постачальником прийнятих на себе зобов`язань щодо поставки товару, яка погоджена сторонами в договорі (п. 6.3), а матеріалами справи доведено наявність порушеного права позивача стосовно несвоєчасного виконання постачальником прийнятих на себе зобов`язань щодо поставки товару.

Згідно з записом в ЄДР 17.01.2019 року припинено діяльність ОСОБА_1 як підприємця.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Частина 2 статті 50 Цивільного кодексу України встановлює, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким чином, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 зробила висновки, що Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб`єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою (пп. 67-70).

Відтак, стягнення обґрунтованої та підтвердженої матеріалами справи суми боргу на користь позивача підставно здійснюється з фізичної особи ОСОБА_1 .

Висновок суду апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2019 у справі №914/1359/18 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Згідно ст.129 ГПК України апеляційний суд дійшов висновку про покладення сплаченого скаржником судового збору на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , с. Гавришівка Вінницька область, б/н від 18.03.2019 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2019 у справі №914/1359/18 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді С.М. Бойко

Г.Г. Якімець

Повний текст складено - 17.07.2019р.