Постанова

від 19.07.2019 по справі 484/1569/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

19.07.19

22-ц/812/1026/19

Провадження №22-ц/812/1026/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 липня 2019 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Колосовського С.Ю. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

без участі учасників справи, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну праву №484/1569/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення , яке постановив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Панькова Дениса Анатолійовича у приміщенні цього суду 28 лютого 2019 року о 10 годині 23 хвилині, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю Девелопмент компані Партнер , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня Валентина Арсентіївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним у частині покупця, визнання покупцем за договором, визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру,

в с т а н о в и л а :

У травні 2017 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю КРАЙ РАЙ , яке в подальшому було перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю Девелопмент компані Партнер (далі - ТОВ Девелопмент компані Партнер ), про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним у частині покупця, визнання покупцем за договором, визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру .

Позов мотивовано тим, що 05 жовтня 1991 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 листопада 2011 р. було розірвано. Під час шлюбу, вирішуючи питання щодо подальшого розподілу спільно набутого майна подружжя та окремого проживання один від одного (на той час подружжя ОСОБА_4 проживало разом у збудованому ними будинку АДРЕСА_1 ), вони дійшли згоди щодо поділу майна та того, що для окремого проживання позивачки буде придбана квартира АДРЕСА_2 , за виділені позивачці при розподілі саме для цього сімейні кошти, а вона в свою чергу звільняє будинок АДРЕСА_1 та вселяється у придбану для неї квартиру та проживає окремо. 17 грудня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю КРАЙ РАЙ та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. (далі - Договір). Отже, покупцем вказаної квартири було зазначено їх сина, ОСОБА_2 , який проживав у зв`язку з навчанням на той час у м. Києві у гуртожитку по АДРЕСА_3 , та був неповнолітнім і власних коштів на придбання квартири не мав та в цій квартирі не проживав, як і ОСОБА_3 . Одразу після купівлі квартири позивачка, на виконання домовленостей звільнила будинок АДРЕСА_1 та правомірно, на законних підставах, за згодою та домовленістю між всіма членами тоді ще сім`ї ОСОБА_4 вселилась до вказаної квартири і не мала на меті її нікому передавати та проживає там до теперішнього часу і іншого житла не має, що підтверджується Актом обстеження від 18 січня 2013 р., а відповідач ОСОБА_3 за досягнутої домовленості залишився жити у будинку по АДРЕСА_1 , де живе до теперішнього часу. ОСОБА_2 після закінчення навчання у м. Києві проживає із своєю дружиною у будинку по АДРЕСА_1 і, відповідно, у зазначеній квартирі не проживає. Позивачка, як власник квартири виконувала та виконує всі обов`язки з утримання свого майна, зокрема робила за власні кошти ремонт у квартирі та належним чином сплачувала всі комунальні платежі. Отже, як вважає позивачка, нею виконано всі домовленості та обов`язки покупця за Договором та вона скористалася правами покупця, а син формально був вписаний у договір в якості покупця і не виконував жодних обов`язків за Договором та не здійснював жодних дій на реальне виконання угоди, а саме: грошових коштів за купівлю квартири не платив, адже їх не мав, саму квартиру не прийняв і у ній не проживає, а відтак, згідно вимог ст. 655 ЦК України не може бути покупцем.

У подальшому відповідач ОСОБА_2 подарував належну йому на праві власності квартиру ОСОБА_3 (договір дарування від 10 лютого 2016 р., посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. за № 504). Після чого, відповідач ОСОБА_3 став вимагати виселення ОСОБА_1 із квартири всупереч всім домовленостям, які були на час придбання квартири, подавши позов про виселення до суду, з якого позивачці стало відомо про укладання договору між відповідачами та про порушення її прав.

Посилаючись на викладене, а також на те, що відповідач ОСОБА_3 з метою вирішення майнових спорів на свою користь схилив відповідача ОСОБА_2 подарувати йому спірну квартиру, чим порушив раніше визначені домовленості між ними, позивачка просила:

-визнати недійним в частині покупця договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2 від 17 грудня 2010 р.;

-визнати ОСОБА_1 покупцем за вказаним договором;

-визнати недійним договір дарування від 10 лютого 2016 р.;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на кв. АДРЕСА_2 ;

-стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник просили відмовити у задоволенні позову, подали заяву про застосування загального строку позовної давності, посилаючись на те, що спірний правочин договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 був укладений 17 грудня 2010 р., про що позивачці було достовірно відомо.

Представник відповідача ТОВ Девелопмент компані Партнер в судове засідання не з`явився, проте надав заяву з проханням слухати справу за його відсутності в якій зазначив, що не вважає себе відповідачем у справі, так як діями останнього не порушено будь-яких прав позивача виходячи з викладеного у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що дійсно 17 грудня 2010 р. на прохання батька ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 з ТОВ КРАЙ РАЙ за яким придбав вказану квартиру. Пояснив, що на той час був студентом та навчався у м. Києві. Квартира була придбана не за його кошти, а за кошти бабусі які сплатив батько. Сам ОСОБА_2 придбаною квартирою не користувався. У вказаній квартирі проживала і проживає його мати ОСОБА_1 . Після цього батько побудував йому будинок за адресою АДРЕСА_1 , в якому він і проживає. У 2016 р. батько запропонував ОСОБА_2 переоформити спірну квартиру на нього шляхом вчинення договору дарування посилаючись на те, що йому було побудовано житловий будинок, а у батька є інші діти, а тому 10 лютого 2016 р. ОСОБА_2 уклав договір дарування квартири АДРЕСА_2 , за яким подарував квартиру батькові. Також ОСОБА_2 заперечував проти будь-якого рішення у справі пояснюючи це тим, що фактично спір відбувається між його батьками, а він у свою чергу не бажає приймати в ньому участі або займати позицію будь-якої із сторін.

Третя особа надала суду заяву в якій просила суд не визнавати її третьою особою, так як вирішення справи не впливає на її права та обов`язки.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 лютого 2019 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що, з огляду на пояснення сторін у справі, волевиявлення відповідача ОСОБА_2 під час вчинення правочину договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 17 грудня 2010 р. не відповідало його внутрішній волі сторони правочину та не було спрямоване на реальне настання наслідків, що обумовлені цим правочином. В той же час, суд дійшов висновку, що визначена ст. 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки пропущена позивачкою, оскільки розподіл майна подружжя ОСОБА_4 в судовому порядку відбувся у 2012 р. і ця обставина була визнана сторонами в судовому засіданні, а тому не підлягає доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Вирішення питання про розподіл майна в судовому порядку є тією обставиною, яка підтверджує обізнаність позивачки про порушення її прав щодо предмету даного розгляду на час вирішення спору про розподіл майна у 2012 році. Вказане свідчить про те, що встановлений ЦК України трирічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу квартири від 17 грудня 2010 р. сплив 31 грудня 2015 р. Виходячи з наведеного суд також вважав необхідним прийняти рішення про відмову у задоволенні позову повністю, враховуючи пов`язаність інших вимог з вимогою про визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу квартири від 17 грудня 2010 р.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з`ясовані та не доведені обставини, що мають значення по справі, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що виходячи з обставин справи, зокрема, що про оспорюваний договір дарування позивачка дізналася після подання до неї 24 травня 2016 р. позову про виселення, суд помилково дійшов висновку, що сплив позовної давності розпочався у 2012 р., а не у 2016 р.; суд не звернув уваги на те, що між сторонами існували домовленості щодо розподілу житла, за якими саме для проживання позивачки була придбана квартира АДРЕСА_2 , а тому ця квартира не була предметом спору при поділі майна подружжя. Досягнуті домовленості сторони виконували до 2016 р. і до цього часу права позивачки на житло порушені не були.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Макогоненко Є.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить закрити апеляційне провадження за п. 2 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга, яка надійшла відповідачу ОСОБА_3 не підписана особою, яка її подала. Також відзив мотивований тим, що зазначені позивачкою причини пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, оскільки остання перебувала не на стаціонарному, а на амбулаторному лікуванні, перебувала постійно за місцем свого проживання. Крім того, у відзиві зазначено, що твердження про те, що позивачка про порушене право дізналася лише 24 травня 2016 р. не відповідають дійсності, оскільки судом встановлено, що покупцем спірної квартири є ОСОБА_2 ще до 17 грудня 2010 р., вона спочатку відмовилась від цієї квартири і квартира була придбана за кошти, надані бабусею покупця - ОСОБА_5 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні .

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним положенням процесуального закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що з 05 жовтня 1991 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 листопада 2011 р. (справа № 2-719/11) було розірвано.

17 грудня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю КРАЙ РАЙ (натепер назва - ТОВ Девелопмент компані Партнер ) як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

Після укладання договору у спірній квартирі проживала без реєстрації свого місця проживання ОСОБА_1

10 лютого 2016 р. між ОСОБА_2 як дарувальником та ОСОБА_3 як обдарованим було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до частини 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись з даним позовом ОСОБА_1 вказувала на удаваність, а через таке і недійсність договору купівлі-продажу вказаної квартири в частині покупця (вважала, що покупцем слід зазначити її), посилаючись на те, що ця квартира була придбана за кошти, які є спільним майном подружжя (її та ОСОБА_3 ), квартира була придбана в порядку поділу їх спільного майна, для її проживання. За таких обставин позивачка також вважала, що є підстави для визнання недійсним наступного договору дарування квартири та визнання за нею права власності на квартиру.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За своєю природою договір купівлі-продажу квартири є двостороннім договором.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування та з`ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 р. у справі №6-1026цс16 та Верховним Судом у постанові №707/1541/16-ц від 11квітня 2018 р.

У ч. 3 ст. 12 , ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладені вище положення закону позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести, а суд встановити: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення правочину, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

З урахуванням заявлених позовних вимог та викладених позивачем на їх обґрунтування обставин доведенню підлягала спрямованість волевиявлення обох сторін договору купівлі-продажу від 17 грудня 2010 р. (як продавця, так і покупця) на продаж спірної квартири саме ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 , який зазначений покупцем у договорі, придбання спірної квартири саме за кошти ОСОБА_1 та для її проживання.

Нормами цивільно-процесуального законодавства визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суд таких вимог закону не дотримався.

Відмовляючи в позові в частині визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним щодо покупця, суд дійшов висновку, що з огляду на пояснення сторін у справі, волевиявлення відповідача ОСОБА_2 під час вчинення правочину договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 17 грудня 2010 р. не відповідало його внутрішній волі сторони правочину та не було спрямоване на реальне настання наслідків, що обумовлені цим правочином. В той же час, позивачкою пропущена визначена ст. 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки, оскільки розподіл майна подружжя ОСОБА_4 в судовому порядку відбувся у 2012 р. і ця обставина була визнана сторонами в судовому засіданні, а тому не підлягає доказуванню, і є тією обставиною, яка підтверджує обізнаність позивачки про порушення її прав щодо предмету даного розгляду на час вирішення спору про розподіл майна у 2012 році. Виходячи з наведеного суд також вважав необхідним прийняти рішення про відмову у задоволенні позову повністю, враховуючи пов`язаність інших вимог з вимогою про визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу квартири від 17 грудня 2010 р.

Таким чином, в порушення приписів цивільно-процесуального закону в рішенні суду відсутній висновок про юридичну оцінку обставин справи щодо позовних вимог про удаваність договору купівлі-продажу в частині покупця та доведеність цих позовних вимог, не вказані судом в повному обсязі і норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Також судом не враховано наступне.

Як роз`яснено у абзаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 р. Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже відмова у позові через порушення позовної давності можлива лише у разі встановленої судом доведеності позовних вимог. Недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови у позові.

В суді першої інстанції представник відповідача ТОВ Девелопмент компані Партнер (попередня назва - ТОВ КРАЙ РАЙ ) позов не визнав, вважав, що відсутні докази порушення прав позивачки; решта відповідачів також не визнали обставин щодо наявності волевиявлення обох сторін договору на продаж квартири ОСОБА_1 та придбання спірної квартири за її кошти або спільні кошти подружжя.

Позивачкою не надано жодного доказу, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 17 грудня 2010 р. сторонами договору було досягнуто домовленості на продаж квартири саме ОСОБА_1 , а придбання квартири АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 17 грудня 2010 р. було здійснено за належні їй кошти чи спільні кошти подружжя (її та ОСОБА_3 ).

За такого колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позовних вимог про недійсність договору купівлі-продажу квартири в частині покупця.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 10 лютого 2016 р., то позивачкою вони обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 не є дійсним покупцем за договором купівлі-продажу квартири, що є підставою для визнання недійсним й договору дарування квартири. Підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 позивачкою не наведені.

З огляду на такі підстави позову, у зв`язку із висновком про недоведеність позовних вимог про недійсність договору купівлі-продажу квартири в частині покупця, відсутність визначених позивачкою у відповідності до вимог закону підстав для визнання за нею права власності на спірну квартиру, колегія суддів вважає за необхідне відмовити також у позовних вимогах про визнання недійним договору дарування від 10 лютого 2016 р. та визнання права власності на квартиру.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначені вище висновки щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права, залишились поза доводами апеляційної скарги позивачки, але з врахуванням положень ч. 4 чт. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що встановлене неправильне застосування норм процесуального та матеріального права є в силу п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування рішення суду з постановленням нового рішення про відмову у позові через його недоведеність.

Щодо аргументів апеляційної скарги, то колегія суддів дійшла таких висновків.

Доводи апеляційної скарги зводяться до аргументів неправильності висновків суду про пропуск позивачкою позовної давності, визначеної законом у три роки, та відлік такого строку з грудня 2012 р., але зважаючи на недоведеність позовних вимог у суду відсутні підстави для застосування позовної давності.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу підпункту 6 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2019 р. відстрочено ОСОБА_1 сплату 2 880 грн. судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі колегією суддів Миколаївського апеляційного суду.

Оскільки на час вирішення справи в суді апеляційної інстанції судовий збір позивачем за подання апеляційної скарги не сплачений, а у задоволенні позову та апеляційної скарги відмовлено, є підстави для стягнення судового збору в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 лютого 2019 року скасувати, постановити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю Девелопмент компані Партнер , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня Валентина Арсентіївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним у частині покупця, визнання покупцем за договором, визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру відмовити у зв`язку із недоведеністю позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає: АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 , в дохід держави 2 880 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: С.Ю. Колосовський

Ж.М.Яворська

Повний текст постанови складений 19 липня 2019 року