Ухвала

від 19.07.2019 по справі 1-26/11

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2019 року

м. Київ

справа № 1-26/11

провадження № 51-2610ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17квітня 2012 року,

встановив:

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2011 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 4, 12 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі КК) та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі статті 71 КК за сукупністю вироків, шляхом поглинення невідбутого покарання за вироком Комінтернівського районного суду міста Харкова від04лютого 2009 року, ОСОБА_4 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Вказаним вироком апеляційного суду також визнано винним ОСОБА_5 , судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних ікримінальних справ від 17 квітня 2012 року вирок апеляційного суду відносно ОСОБА_4 залишено без зміни, відносно ОСОБА_5 скасовано, акримінальну справу закрито у зв`язку зі смертю засудженого.

15 липня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , в якій він просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року, оскільки, на його переконання, при розгляді кримінальної справи у касаційному порядку були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме: кримінальна справа в касаційній інстанції розглянута без участі захисника і, таким чином, йому не було забезпечене право на захист. ОСОБА_4 вважає, що з огляду на те, що розгляд справи по суті щодо нього здійснювався апеляційним судом Харківської області, то Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ виступав у його справі як суд апеляційної інстанції. Крім того, ОСОБА_4 просить поновити строк на касаційне оскарження.

Дослідивши надану ОСОБА_4 касаційну скаргу з доданими до неї вироком апеляційного суду Харківської області, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ та іншими документами, Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

23 травня 2019 року ОСОБА_4 звертався до Верховного Суду зі скаргою, в якій містилися доводи та вимоги аналогічні тим, які містяться у поданій 15 липня 2019 року касаційній скарзі.

Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складіВерховного Суду від 18 червня 2019 року ОСОБА_4 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17квітня 2012 року.

Серед інших підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, Суд в своїй ухвалі від 18 червня 2019 року не погодився з позицією ОСОБА_4 про те, що Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ виступав у його справі як суд апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1частини 1 статті 383 КПК 1960 року в редакції, яка діяла на момент розгляду даної справи, у касаційному порядку перевірялися вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції.

За змістом глави 31 КПК 1960 року та частини 5 статті 442 чинного КПК судові рішення після їх перегляду у касаційному порядку повторному розгляду в суді касаційної інстанції не підлягають, про що зазначав Суд і в ухвалі від 18 червня 2019 року.

Розглядаючи питання, пов?язані з відкриттям касаційного провадження за повторною касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 , Суд відмічає, що чинне кримінальне процесуальне законодавство України не містить механізмів перегляду рішень суду касаційної інстанції, окрім екстраординарних проваджень, до яких відносяться провадження за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини 2 статті 459 КПК нововиявленими обставинами визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; 2) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 3) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Згідно із частиною 3 статті 459 КПК виключними обставинами визнаються: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом; 3) встановлення вини судді у вчиненні злочину або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалено судове рішення. Причому, обставини, передбачені пунктом 3 частини 3 цієї статті, повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили. Обставини, що стосуються зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, у разі неможливості ухвалення вироку можуть бути підтверджені постановою або ухвалою про закриття кримінального провадження, ухвалою про застосування примусових заходів медичного характеру (частина 4 статті 459 КПК).

Приймаючи дане рішення, Суд виходить з необхідності неухильного дотримання положень статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з правовими позиціями Європейського суду з прав людини, практика якого ураховується при застосуванні кримінального процесуального законодавства України, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку

контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини. У таких випадках суд має… порушити та провести екстраординарну процедуру перегляду судової постанови таким чином, щоб забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (пункти 61, 62 Рішення у справі«Брумареску проти Румунії»(Brumarescuv.Romania) [GC], заява № 28342/95, ECHR1999-VII).

На підставі викладеного, Верховний Суд приходить до висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку, і, керуючись пунктом 1 частини 2 статті 428 КПК,

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17квітня 2012 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3