Постанова

від 19.07.2019 по справі 826/10594/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 липня 2019 року

Київ

справа №826/10594/13-а

касаційне провадження №К/9901/25230/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МК-Буд ЛТД на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2016 (суддя Арсірій Р.О..) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 (головуючий суддя - Троян Н.М., судді: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі №826/10594/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МК-Буд ЛТД до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю МК-Буд ЛТД у 2013 році звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.06.2013 №0000172260 та №0000182260.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 01.11.2016 адміністративний позов залишив без задоволення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.12.2016 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01.11.2016 залишив без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю МК-Буд ЛТД звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 198.3, 198.6 статті 198, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтей 1, 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частини другої статті 71, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на реальності господарських операцій з придбання позивачем активів у Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтехнопласт .

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю МК-Буд ЛТД в частині дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Спецтехнопласт за період з 01.09.2012 по 30.11.2012, результати якої оформлено актом від 27.05.2013 №1556/2260/33406986.

На підставі зафіксованих в акті перевірки висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві 11.06.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000172260, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 240424 грн., в тому числі: в сумі 192339 грн. за основним платежем та в сумі 48085 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000182260, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 228975 грн., в тому числі: в сумі 183180 грн. за основним платежем та в сумі 45795 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вчинення позивачем вищезазначених порушень податковий орган пов`язує з неправомірним формуванням показників податкового обліку за нереальними операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю Спецтехнопласт на підставі договорів про виконання підрядних робіт.

В обґрунтування свого висновку податковий орган посилався на те, що господарські операції з поставки названим постачальником підрядних робіт позивачеві не здійснювалися, подані платником первинні документи на підтвердження виконання цих операцій містять недостовірні відомості та представлені платником з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди, дії платника спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов`язань між господарюючими суб`єктами, постачальник залучений до взаємовідносин з позивачем виключно з метою декларування у податковому обліку витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ).

У підтвердження вищевикладеного відповідач вказував, зокрема, на обставини, встановлені у ході проведення контрольно-перевірочних заходів відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтехнопласт , а саме: його неперебування за місцезнаходженням, відсутність у цього підприємства матеріальних та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов`язань на підставі таких операцій.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи первинні документи не є достовірними доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій.

Так, позивачем не надано доказів фактичного перебування на об`єктах штатних або залучених за цивільно-правовими договорами працівників Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтехнопласт , безпосередньо задіяних у виконанні підрядних робіт, що з урахуванням обставин щодо збігу періоду виконання договірних зобов`язань підрядного характеру на об`єктах у м. Біла Церква, м. Севастополь, м. Луганськ та м. Кривий Ріг оцінено судами як відсутність об`єктивної можливості реального виконання контрагентом позивача розглядуваних операцій з урахуванням часу, місць розташування об`єктів та обсягу матеріальних і трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання спірних робіт.

Вищенаведені обставини у сукупності з встановленими в акті від 01.03.2013 № 213/22-6/35963228 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтехнопласт про підтвердження господарських відносин з платниками податків за період: з 01.01.2012 по 31.01.2013 та не спростованими позивачем фактами щодо відсутності у вказаної юридичної особи основних засобів, трудових ресурсів і виробничих можливостей для провадження господарської діяльності, свідчать про удаваний характер спірних операцій.

За таких обставин є правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено, що здійснені ним з Товариством з обмеженою відповідальністю Спецтехнопласт операції носять реальний характер.

Вимоги касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю МК-Буд ЛТД фактично зводяться до необхідності здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати переваги одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в суді касаційної інстанції).

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю МК-Буд ЛТД без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МК-Буд ЛТД залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 у справі №826/10594/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева В.В. Хохуляк