Окрема думка

від 18.07.2019 по справі 636/3015/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 636/3015/17 Головуючий суддя І інстанції Оболєнська С. А.

Провадження № 22-ц/818/3033/19 Суддя доповідач Яцина В. Б.

Категорія: Звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)

ОКРЕМА ДУМКА

18 липня 2019 року м. Харків.

Постановою Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючого судді Яцини В.Б., суддів колегії Кіся П.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря Колесник О.Е., за результатами апеляційного розгляду справи 636/3015/17 було апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 29 березня 2019 року - скасовано.

Позов ОСОБА_2 - залишено без задоволення.

Не можу погодитися з таким судовим рішенням більшості судової колегії і тому відповідно до ч. 3 ст. 35 ЦПК України висловлюю свою окрему думку.

07 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому після уточнення остаточно просила зняти обтяження - заборону на відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 19.10.2011 року о 13:25:13, реєстраційний № 11739561, реєстратор: Чугуївська державна нотаріальна контора, накладену на підставі заборони ухвали Чугуївського міського суду про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 17 жовтня 2011 року, справа № 2036/2-1556/11, скасувавши при цьому ухвалу суду про накладення арешту.

Позовна заява була вмотивована тим, що вона є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , згідно договору дарування від 26.01.2011 року, посвідченого Чугуївською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 2-84, право власності зареєстровано в КП Чугуївське МБТІ .

З метою укладення договору купівлі-продажу зазначеної квартири при зверненні до нотаріуса їй стало відомо, що її відчуження квартири неможливо, тому що є вищевказана заборона на відчуження об`єкту нерухомого майна.

Обтяженням є арешт нерухомого майна, зареєстроване 19.10.2011 року о 13:25:13, реєстраційний № 11739561, реєстратор: Чугуївська державна нотаріальна контора. Підстава обтяження: ухвала Чугуївського міського суду Харківської області по справі № 2036/2-1556/11 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Чугуївська державна нотаріальна контора, КП Чугуївське МБТІ , приватний нотаріус Чугуївського нотаріального округу Слюнін О.М., Чугуївська міська рада Харківської області, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу та договору дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 12.03.2013 року в задоволенні позовних вимог у вищезазначеній справі позивачам було відмовлено. Рішення набрало законної сили та є чинним на день звернення до суду із позовною заявою

У зв`язку з існуючою забороною - арештом нерухомого майна, вона не може продати свою квартиру, чим порушуються її права власника по володінню, розпорядженню, користуванню майном, яке належить їй на праві приватної власності.

Ухвалою від 20 вересня 2017 року провадження у справі було відкрито.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті спадщину прийняв ОСОБА_2 (а.с. 127 т.1), на підставі його заяви від 22.10.2018 року (а.с. 187 т. 1) він був залучений судом до розгляду справи в якості правонаступника позивача.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 29 березня 2019 року позовну заяву задоволено частково.

Знято арешт з майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , на підставі договору дарування, посвідченого Чугуївською державною нотаріальною конторою 26.01.2011 року, реєстровий номер 2-84, та заборону здійснення відчуження кватири, що накладені ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області про забезпечення позову від 17.10.2011 року у справі № 2036/2-1556/11, та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження реєстраційний номер 11739561 від 19.10.2011 року, зареєстрований Чугуївською державною нотаріальною конторою.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду незаконне, необґрунтоване, ухвалене при неповному з`ясуванні обставин по справі, які мають значення по справі, неправильно застосовано норми матеріального права, порушені норми процесуального права.

Вказала, що судом було не вірно вирішено заяву представника відповідача ОСОБА_7 про застосування строків позовної давності, яка вказала, що відповідно до ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 17 жовтня 2011 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , її копію було також направлено і ОСОБА_3 до відома, і таким чином ОСОБА_3 знала про арешт спірної квартири ще у 2011 році, а не у 2017 році.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Кожушкова Л.А. просить скаргу відхили і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Вказала, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, а доводи скарги не надають підстав для його скасування.

Зазначила, що ОСОБА_3 про наявність арешту на квартиру дізналася лише при оформленні договору купівлі-продажу квартири, та про підставу для цього арешту - ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області по іншій справі № 2036/2-1556/11 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу та договору дарування, яка вже є неактуальною, оскільки спір вже був вирішений рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 12.03.2013 року, яке набрало законної сили, на користь ОСОБА_3 , і тому вже були відсутні підстави для цього арешту. Оскільки наявність такого обтяження перешкоджає власнику розпоряджатися своїм майном, то відповідно до ст. 391 ЦПК України вона була вправі звернутися до суду з таким позовом. Після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_8 є єдиним спадкоємцем вказаної квартири, який прийняв спадщину, що підтверджується довідкою Чугуївської нотаріальної контори, а існуюче обтяження унеможливлює оформлення спадщини.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ№ 5 від 03.06.2016 року Про судову практику в справах про зняття арешту з майна позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Враховуючи, що арешт на майно позивача накладався в рамках розгляду цивільної справи № 2036/2-1556/11, яка на теперішній час розглянута, рішення по ній набрало законної сили, підстави для подальшого арешту майна відсутні.

Отже, заявлені вимоги про зняття арешту зі спадкового майна законні, обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Суд відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог про скасування ухвали суду про накладення арешту, оскільки скасування рішень, ухвалених судом першої інстанції - повноваження суду апеляційної інстанції.

У даному випадку ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою, яка не містила вимог про визнання права власності на квартиру, яка була обтяжена ухвалою суду в порядку забезпечення позову по іншій справі. Порушення права позивача як власниці обтяженої квартири підлягали відновленню в межах тієї справи, де вказане обтяження було накладено, а не шляхом звернення до суду з позовом. Запропонований позивачем спосіб захисту її прав не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України, оскільки у даному випадку спору про право не виникає. Така заява про скасування арешту та ухвали про забезпечення позову по іншій справі підлягає вирішенню за допомогою правого механізму цивільного процесуального, а не матеріального, цивільного права.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 158 ЦПК України:

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.

Аналогічна норма діяла у ст. 154 ЦПК України в редакції на день подання позову: Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову.

Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

При цьому для спадкоємця позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , діють правила ст. 55 ЦПК України про процесуальне правонаступництво.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

На підставі викладеного, з посиланням на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, безпідставно застосувавши ст. 391 ЦК України та процесуального права, розглянувши заяву в порядку позовного провадження, а не в межах розглянутої справи № 2036/2-1556/11, що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України апеляційну скаргу було задоволено, оскаржене рішення суду - скасоване, із ухваленням нового рішення про залишення позову без задоволення.

Погоджуюсь, з наведеним обґрунтуванням, але заперечую проти таких висновків, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема ; верховенство права; пропорційність.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 5 ЦПК України стосовно способів захисту, які застосовуються судом, визначено наступне:

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, який не є вичерпний.

У даному випадку позивач - спадкоємець квартири, на яку в межах розгляду іншої справи був ухвалою суду накладений арешт, помилково звернувся до суду із позовною заявою про скасування арешту та ухвали про забезпечення позову, а не з заявою про скасування заходів забезпечення позову. Про наявність такої помилки суд першої інстанції виходячи зі змісту ст. 185 ЦПК України (ст. 121 ЦПК України в редакції на день подання позовної заяви до суду) повинний був повідомити позивача на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

По справі безспірно встановлено, процесуальні причини накладення арешту на квартиру на наслідками розгляду справи 2036/2-1556/11 на користь позивача - відпали, що об`єктивно перешкоджає спадкоємцю захистити свої майнові права, тому існують підстави для застосування правил ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 158 ЦПК України щодо скасування арешту. Внаслідок цього не погоджуюсь з тим, що колегія суддів застосувала передбачені у п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підстави для скасування рішення суду у вигляді порушення норм матеріального і процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, що на мою думку у даному випадку не відбулося.

З огляду на те, що позивач зі спливом значного часу, що перевищує розумні строки розгляду цього питання, повернувся на початок процесуального шляху до скасування заходів забезпечення позову покладає на нього надмірний процесуальний тягар, який не відповідає меті, з якою законодавець передбачив у наведених нормах цивільного процесуального права порядок вирішення заяв про скасування заходів забезпечення позову. Продемонстрований у даному випадку колегією суддів підхід на мою думку не сприяє вирішенню визначеному у ст. 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, і є не кращим прикладом правого пуризму, який у даному випадку не був достатньо виправданий.

Головуючий по справі

Суддя:

В.Б. Яцина.