Постанова

від 24.07.2019 по справі 904/3087/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/3087/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. (головуючий), Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,

представників учасників справи:

позивача - Гуртового В.Ю.,

відповідача - Костенко І.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2018 (суддя Петренко Н.Е.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2019 (головуючий суддя Подобєд І.М., судді: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.)

у справі за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

про визнання договору укладеним,

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

1.1 У серпні 2018 року Дніпровська міська рада (далі - Міськрада) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс "Самара" (далі - ТОВ АК "Самара") про визнання договору між Міськрадою в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради (далі - Департамент) та ТОВ АК "Самара" про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра укладеним на умовах, передбачених Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок № 5/14), затвердженим рішенням Міськради від 21 липня 2011 року № 5/14, в редакції проекту договору, який був надісланий відповідачу листом від 04.06.2018 № 10/13-321.

Відповідно до цього проекту договору позивачем, зокрема, визначено, що потужність об'єкта, для якого визначається величина пайової участі, становить 3902,7 кв.м (додаток 1), а величина пайової участі згідно з розрахунком становить 2 279 567,07 грн без ПДВ (п. 2.1 договору).

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухилення відповідача, як замовника будівництва об'єкту (нерухоме майно, а саме: будівля літ. А-1, прибудови літ. АІ -2, АІІ -2, а-1 на 1-му поверсі поз. 6, 6а, 7, 10-18, 23, 28, в літ. АІІ II поверх, поз. 31-36, 43-50, загальною площею 293,7 кв. м., ґанок літ. а, вісова під навісом літ. а 111 , проїзд під навісом літ. а 4 ; Будівля холодильника літ. Б-1, прибудова літ. БІ -1, БІІ -1, БІІІ -1, Б 4 -1, Б 5 -2, б-1, рампа під навісом літ. б, б 1 , загальною площею 3 609,0 кв.м., в'їзд на рампу літ. бІІІ ; підсобна будівля літ. Г, навіси літ. У, З, будівля КТП-630, літ. М, будівля КНС літ. Н, споруди № 2, 4-6, 9, 10, 14-17, мостіння І, II, III, літ. Щ вагончик (тимчас). по вул. Автопарковій, 4, що було відчужено 21.10.2015 ТОВ "Дніпроагропродукт"), від укладення договору про пайову участь до прийняття цього об`єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням зобов`язання, прямо передбаченого статтею 27 1 Закону України "Про планування і забудову територій" №1699-ІІІ від 20 квітня 2000 (надалі - Закон №1699-ІІІ від 20.04.2000) та статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17 лютого 2011 (далі - Закон №3038-V від 17.02.2011) та прийнятим міською радою Порядком № 5/14.

Такими діями (бездіяльністю) замовника порушуються права та інтереси територіальної громади міста Дніпра в особі Міськради на отримання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, які мають використовуватися для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, у зв`язку із чим виникла необхідність звернення до суду із зазначеним позовом.

1.3 ТОВ АК "Самара" проти позову заперечувало, посилаючись на такі обставини:

1.3.1 з 22.10.2004 відповідач був власником будівель та споруд за адресою: м. Дніпро, Автопаркова, 4 відповідно до свідоцтва про право власності /САА №543606/, виданого 22.10.2004 виконавчим комітетом Дніпровської міської ради, та свідоцтва про право власності б/н, виданого 23.02.2011 виконавчим комітетом Дніпровської міської ради;

1.3.2 19.06.2007 на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Левлекс" від 03.04.2007 у справі № 11-24/07 було зареєстровано право власності за ТОВ АК "Самара" на будівлі та споруди, а саме: Будівля літ. А-1, прибудови літ. АІ -2, АІІ -2, а-1 на 1-му поверсі поз. 6, 6а, 7, 10-18, 23, 28, в літ. АІІ II поверх, поз. 31-36, 43-50, загальною площею 293,7 кв. м., ґанок літ. а, вісова під навісом літ. а 111 , проїзд під навісом літ. а 4 ; Будівля холодильника літ. Б-1, прибудова літ. БІ -1, БІІ -1, БІІІ -1, Б 4 -1, Б 5 -2, б-1, рампа під навісом літ. б, б 1 , загальною площею 3 609,0 кв.м., в'їзд на рампу літ. бІІІ ; підсобна будівля літ. Г, навіси літ. У, З, будівля КТП-630, літ. М, будівля КНС літ. Н, споруди № 2, 4-6, 9, 10, 14-17, мостіння І, II, III, літ. Щ вагончик (тимчас). по вул. Автопарковій, 4;

1.3.3 цим рішенням було встановлено, що 01.06.2006 ТОВ АК "Самара" був укладений договір генпідряду на виконання будівельних робіт по будівництву та переобладнанню будівель та споруд по вул. Автопаркова. 4 в м. Дніпропетровську, тобто, раніше побудовані будівлі та споруди були переобладнані та прибудовані до вже наявних будівель (літ. А-1), і право власності на них визнано без актів вводу в експлуатацію;

1.3.4 ТОВ АК "Самара" не є замовником в розумінні Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000 та Закону № 3038-V від 17.02.2011, оскільки набуло право власності на майно значно раніше, ніж 2007 рік.

1.4 Заява про часткову відмову від позову від 23.07.2018, в якій позивач просив визнати укладеним договір про пайову участь у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра в редакції, пункт 2.1. якого передбачає, що величина пайової участі згідно з розрахунком (додаток №1 до даного договору) становить 280134,36 грн. (без ПДВ), була повернута ухвалою суду від 16.11.2018 на підставі частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не було надано доказів направлення такої заяви іншим учасникам справи.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1 Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись нормами статей 1, 40 Закону № 3038-V від 17.02.2011, статті 27 1 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000, виходив з того, що, по-перше: на момент виникнення права власності у відповідача на будівлі та споруди за адресою: м. Дніпро, вул. Автопаркова, 4, згідно з рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Левлекс" діяв Закон України "Про планування та забудову території" від 20.04.2000 №1699-ІІІ, який в свою чергу, містив інший порядок та механізм сплати пайового внеску, а тому і укладання договору; - по-друге, ТОВ АК "Самара" не є замовником будівництва в розумінні ні Закону України "Про планування та забудову території", ні Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у зв'язку з тим, що відповідач набув право власності на будівлі та споруди, місцезнаходження яких: м. Дніпро, вул. Автопаркова, 4, значно раніше ніж в 2007 році, як вказує позивач в позовній заяві.

2.2 Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2018 змінено, викладено її мотивувальну частину в іншій редакції, а резолютивну частину рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, але з інших мотивів. Зокрема, апеляційний господарський суд, керуючись нормами абз. 19, 20 статті 1, статті 27 1 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16.09.2008 N 509-VI), пункту 2.6. Порядку № 5/14 від 29.07.2011, дійшов висновку, що відповідач, у зв'язку із здійсненням у період з 01.06.2006 по 03.04.2007 добудови та перебудови об'єкта нерухомості (внаслідок чого площа була збільшена на 479,6 кв. м.) є замовником будівництва площею 479,6 кв. м., тому зобов'язаний був укладати договір на пайову участь щодо цього будівництва.

Проте, оскільки у проекті договору, що є предметом спору у цій справі, величина пайового внеску визначена, виходячи із потужності об'єкта - 3902,7 кв. м., а проект договору з розрахунком пайового внеску - 280134,36 грн, який здійснений, виходячи із потужності об'єкта - 479,6 кв. м, не направлявся на розгляд відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання укладеним договору, у зв'язку з недотриманням позивачем встановленого законодавством загального порядку укладення таких господарських договорів (статті 638, 641, 648 Цивільного кодексу України).

3. Короткий зміст вимоги касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.

3.1 15.04.2019 Дніпровська міська рада звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у справі № 904/3087/18, в якій просить скасувати повністю судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2 В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що :

3.2.1 суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ АК "Самара" побудовано прибудови, підсобну будівлю, реконструйовано (переобладнано) певні поверхи споруд, дійшов помилкового висновку, що відповідач не є замовником будівництва;

3.2.2 зміст статті 27 1 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000 та статті 40 Закону № 3038-V від 17.02.2011 є аналогічним, з різницею моменту сплати пайової участі, тобто моменту виконання договору.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1 Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства, застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

4.2 Суди попередніх інстанцій встановили, що нерухоме майно, щодо якого позивач визначив величину пайової участі, належало відповідачу згідно з свідоцтвом про право власності від 23.02.2001.

4.3 Суд апеляційної інстанції також встановив, що у період з 01.06.2006 по 03.04.2007 відповідач здійснив добудову та перебудови об'єкта, що знаходить по вул. Автопаркова, 4, внаслідок чого його площа була збільшена на 479,6 кв. м. Відповідно до рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації "Левлекс" від 03.04.2007 за позивачем було визнано право власності на будівлі та споруди (з урахуванням здійсненого переобладнання) без актів вводу в експлуатацію.

4.4 Суди не встановили і позивач не доводив, що відповідач здійснював будівництво нежитлових будинків після 03.04.2007, отже до спірних правовідносин відповідно до вимог статті 5 Цивільного кодексу України слід застосовувати акти, що були чинні станом на 03.04.2007.

4.5 Суди обох інстанцій зазначили, що на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №1699-ІІІ від 20.04.2000, і обґрунтовуючи свій висновок про відмову в позові, застосували норму статті 27 1 цього Закону (яка, зокрема, встановлювала обов'язкове укладання договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт). Суд апеляційної інстанції також застосував норму абз. 19 та 20 статті 1 цього Закону (щодо визначення понять "замовник", "намір забудови").

4.6 Верховний Суд зауважує, що суди помилково застосували до спірних правовідносин, як норму статті 27 1 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000, так і норму абз. 19 та 20 статті 1 цього Закону, оскільки ці норми набрали чинності згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16.09.2008 N 509-VI (далі - Закон від 16.09.2008 N 509-VI) після виникнення спірних правовідносин (з 15.04.2009 - абз 19 та 20 статті 1 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000; з 14.10.2008 - стаття 27 1 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000).

4.7 До внесення відповідних змін, тобто до 14.10.2008, діяла норма статті 27 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000, яка не передбачала обов'язковість укладання договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

4.8 Відповідно до частин 1 та 5 цієї статті було визначено, що фізичні та юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, або юридичні особи, які отримали рішення сільської, селищної, міської ради чи уповноваженого на те виконавчого органу про погодження місця розташування об'єкта, мають право на одержання вихідних даних на проектування цього об'єкта та здійснення проектно-вишукувальних робіт. Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

4.9 Постановою КМУ від 30.12.2000 N 1930 "Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" (що діяла на момент укладення договору) було встановлено, що граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25 відсотків вартості будівництва об'єкта незалежно від його функціонального призначення.

4.10 Наступною постановою КМУ від 24.01.2007 N 40, яка втратила чинність на підставі постанови КМУ від 28.04.2009 N 415, граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування), був зменшений до 5 відсотків вартості будівництва інженерних споруд та нежитлових будинків (крім будівель закладів культури і закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення).

4.11 Ні Закон (в редакції до 14.10.2018), ні постанови КМУ про встановлення граничного розміру, не передбачали обов'язкове укладання договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Сплата здійснювалася замовником (забудовником) грошовими коштами відповідно порядків, що були затверджені органами місцевого самоврядування.

4.12 Зокрема, 21.03.2007 на виконання постанови КМУ від 24.01.2007 N 40 рішенням Дніпропетровської міської ради №6/11 був затверджений Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська, який також не передбачав необхідність укладання договору про пайову участь.

4.13 Відповідно до розділу 5 цього Порядку нарахування суми обов'язкового внеску проводить управління економіки на стадії - узгодження документів на надання (передачу) земельних ділянок для проектування, будівництва та влаштування об'єктів; надання дозволу на реконструкцію об'єктів; надання дозволу на виключення житлових приміщень з житлового фонду. Замовник (забудовник) зобов'язаний перерахувати не менше 30% загальної суми нарахованого обов'язкового внеску по об'єкту (окрім об'єктів реконструкції, виведених з житлового фонду) в міський бюджет до прийняття відповідного рішення виконкому міської ради по об'єкту. Залишок коштів перераховується під час введення об'єкта в експлуатацію до прийняття відповідного рішення виконкому міської ради про затвердження акта державної приймальної комісії по об'єкту.

4.14 Отже сплата суми обов'язкового внеску (як пайову участь) замовник (забудовник) здійснював відповідно до нарахувань, що проводило управління економіки на певній стадії прийняття відповідного рішення виконкому міської ради по об'єкту. Обов'язкове укладання договору про пайову участь відповідно до чинного на той час законодавства не передбачалось.

4.15 Відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

4.16 Згідно з частиною 1 статті 187 цього Кодексу спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

4.17 З огляду на те, що укладення господарського договору, що є предметом спору, не є обов'язковим для сторін відповідно до законодавства, що діяло станом на 03.04.2007, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), і правові підстави для визнання такого договору за рішенням суду відсутні. Саме з цих підстав слід відмовити у задоволенні позову.

4.18 Висновки суду апеляційної інстанції стосовно того, що у позивача наявні фактичні та правові підстави спонукати відповідача до укладення такого договору в судовому порядку, оскільки на останнього нормами Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000 та рішенням Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 за №6/11 покладений обов'язок з укладення договору про пайову участь (внесок) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, а у позові слід відмовити лише з тих підстав, що позивач не дотримав загального порядку укладення господарського договору (не надсилав проект договору, яким було передбачено, що величина пайової участі згідно з розрахунком (додаток №1 до даного договору) становить 2279567,07 грн без ПДВ), є помилковими. Такі висновки як і частково висновки суду першої інстанції, ґрунтуються, на неправильному застосуванні норм абз. 19 та 20 статті 1, статті 27 1 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000, які набрали чинність після виникнення спірних правовідносин щодо обов'язку відповідача сплачувати пайову участь у зв'язку із здійсненням у період з 01.06.2006 по 03.04.2007 добудови та перебудови об'єкта, що знаходиться по вул. Автопаркова, 4.

4.19 Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.20 Фактично доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, зводяться до оскарження висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що ТОВ АК "Самара" не є забудовником будівництва (абз. 5-6 стор. 3, абз. 4 стор. 5 касаційної скарги). Водночас, цей висновок суду першої інстанції був спростований судом апеляційної інстанцій, який встановив, що у розумінні положень Закон України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 №1699-ІІІ саме відповідач у цій справі є замовником будівництва на об'єкті будівель і споруд за адресою по вул. Автопаркова, 4 у м. Дніпропетровську в період з 01.06.2006 по 03.04.2007. Встановлення саме цих обставин і стало підставою для зміни судом апеляційної інстанції мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

4.21 У касаційній скарзі скаржник взагалі не спростовував обставини, на які послався суд апеляційної інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позову, та не навів жодних доводів про порушення і неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної постанови.

4.22 Доводи скаржника про те, що зміст статті 27 1 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000 та статті 40 Закону № 3038-V від 17.02.2011 є аналогічним, з різницею моменту слати пайової участі, тобто моменту виконання договору, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України та статті 58 Конституції України жодна з цих норм не застосовується до спірних правовідносин.

4.23 За таких обставин, суд касаційної інстанції відмовляє у задоволенні касаційної скарги.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1 Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

5.2 Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

5.5 Суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.6 З огляду на надану оцінку висновків судів першої й апеляційної інстанцій, Верховний Суд вважає, що суди правильно відмовили у задоволенні позову, проте помилково застосували норми абз. 19 та 20 статті 1, статті 27 1 Закону №1699-ІІІ від 20.04.2000, які не могли бути застосовані до спірних правовідносин, та помилково виклали окремі мотиви для прийняття такого рішення За цих обставин, оскаржувані судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

6. Щодо судових витрат.

6.1 Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

6.2 З огляду на висновок Верховного Суду про відмову у задоволенні касаційної скарги підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2018 у справі №904/3087/18 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

Л. Стратієнко