Постанова

від 24.07.2019 по справі 916/1206/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/1206/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Волковицької Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Балта-Агроінвест"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 (колегія суддів: Богацька Н.С. - головуючий, Принцевська Н.М., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2018 (суддя Погребна К.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Балта-Агроінвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саражинка"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

3. ОСОБА_3 ,

4. ОСОБА_4 ,

про зобов`язання за актом приймання передачі передати майно

за участю:

відповідача: Апальков В.В.(адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Балта-Агроінвест" (далі - позивач або ТОВ "Балта-Агроінвест") звернувшись в суд з позовом, просило зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Саражинка" передати позивачеві за актом приймання передачі наступні земельні ділянки, розташовані на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області:

- земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 2,49 га,

- земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 2,03 га,

- земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3 , загальною площею 2,84 га,

- земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_4 , загальною площею 2,28 га,

- земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_5 , загальною площею 2,23 га.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статтю 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину 4 статті 124, статті 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 17, 27 Закону України "Про оренду землі", що порушене право позивача як орендаря земельних ділянок, право користування якими у нього виникло на підставі договорів оренди укладених з третіми особами, внаслідок фактичного їх зайняття відповідачем та відмовою звільнити ці земельні ділянки, підлягає захисту у обраний спосіб.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.12.2018 позов задоволено частково, зобов`язано відповідача передати земельну ділянку, розташовану на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 2,49 га за актом приймання-передачі позивачеві. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

2.2. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено факт законності володіння та користування ним земельною ділянкою, розташованою на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 2,49 га, право оренди якої належить позивачеві на підставі договору оренди землі від 07.05.2013, тому позовні вимоги в цій частині задоволено.

2.3. У задоволенні позовних вимог щодо інших земельних ділянок судом відмовлено з тих підстав, що встановлено факт подвійної державної реєстрації права оренди на одні й ті ж самі земельні ділянки одночасно за позивачем та відповідачем, у зв`язку з чим захист права користування земельною ділянкою, зокрема, шляхом її витребування з будь-якого незаконного володіння та користування не може бути здійснено за рахунок порушення існуючого права оренди іншої особи, яка законно володіє та користується земельною ділянкою.

2.4. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2018 скасовано частково, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір за апеляційний перегляд рішення у сумі 2 643,00 грн.

2.5. Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає положенням статті 16 ЦК України, а також із того, що існування подвійної державної реєстрації прав оренди на одні й ті ж земельні ділянки суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів відповідача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано на підставі чинних договорів первинно та не припинялося.\

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права та невірно застосовані норми матеріального права, оскільки неповно з`ясовані усі обставини справи, що мають значення для її вирішення, і зокрема щодо законності зайняття спірних земельних ділянок відповідачем за відсутності належної державної реєстрації договорів оренди, що призвело до не правильного застосування положень статей 202, 210, 124, 125 ЗК України, статей 4 - 6, 15, 11, 17, 18, 19 Закону України "Про оренду землі", частин 2, 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки відповідач не здійснював державної реєстрації у відповідності до вимог чинного законодавства України договорів оренди земельних ділянок, що підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи доказами, і зокрема, поясненнями начальника відділу Держземагентства у Балтському районі Одеської області, клопотанням відповідача по справі № 1570/6289/2012, протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 24.04.2014, копією Поземельної книги, кримінальним провадженням № 42016161340000066, яким не надано належної правової оцінки судами попередніх інстанцій.

3.3. Також, позивачем у касаційній скарзі зазначено про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з залишенням поданої ним позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі, які, на його думку, є підставою для постановлення окремої ухвали щодо дій судді.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як встановленого господарськими судами попередніх інстанцій, відповідачем з фізичними особами було укладено наступні договори:

- з ОСОБА_2 (орендодавець) договір оренди землі від 16.12.2004, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_3 , загальною площею 2,84 га, строком на 20 років. Договір зареєстровано у Балтському районному реєстраційному відділі Балтської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.03.2005 за № 343;

- з ОСОБА_4 (орендодавець) договір оренди землі щодо земельної ділянки від 17.12.2004, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, загальною площею 2,23 га, строком на 20 років. Договір зареєстровано у Балтському районному реєстраційному відділі Балтської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.03.2005 за № 223;

- з ОСОБА_3 (орендодавець) договір оренди землі від 24.12.2004, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_4 , загальною площею 2,28 га, строком на 20 років. Договір зареєстровано у Балтському районному реєстраційному відділі Балтської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.03.2005 за № 361;

- з ОСОБА_1 договір оренди землі від 10.10.2010, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, загальною площею 2,03 га, строком на 10 років. Договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Балтському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.07.2012 за № 51206004002499;

- з ОСОБА_1 договір оренди землі від 19.10.2011, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 2,49 га, строком на 10 років. Договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Балтському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.07.2012 за № 51206004002498.

4.2. Відповідно до п. 43 вищевказаних договорів, ці договори набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації.

4.3. Всі вищевказані земельні ділянки передані орендодавцями (третіми особами) відповідачеві за відповідними Актами прийому-передачі земельної ділянки.

4.4. Судами також встановлено, що позивачем з фізичними особами було укладено наступні договори:

- з ОСОБА_4 (по договору ОСОБА_5 ) (орендодавець) договір оренди землі 02.04.2013, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_5 , загальною площею 2,23 га, строком на 10 років. Договір зареєстровано 11.08.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Балтського районного управління юстиції в Одеській області Карасюком В.І., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 19.08.2015 № 42511044 номер запису про інше речове право: 10858266;

- з ОСОБА_3 (орендодавець) договір оренди землі від 11.04.2013 щодо земельної ділянки, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_4 , загальною площею 2,28 га, строком на 10 років. Договір зареєстровано 29.08.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Балтського районного управління юстиції в Одеській області Карасюком В.І., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 04.09.2015 № 43324976 номер запису про інше речове право: 11048677;

- з ОСОБА_1 договір оренди землі від 07.05.2013, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 2,49 га, строком на 10 років. Договір зареєстровано 03.08.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Балтського районного управління юстиції в Одеській області Карасюком В.І., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 07.08.2015 № 41953736 номер запису про інше речове право: 10724821;

- з ОСОБА_1 (орендодавець) договір оренди землі від 07.05.2013, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 2,03 га, строком на 10 років. Договір зареєстровано 03.08.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Балтського районного управління юстиції в Одеській області Карасюком В.І., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 07.08.2015 № 41955525 номер запису про інше речове право: 10725338;

- з ОСОБА_2 договір оренди землі 20.12.2013, розташованої на території Саражинської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_3 , загальною площею 2,84 га, строком на 10 років. Договір зареєстровано 07.09.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Балтського районного управління юстиції в Одеській області Карасюком В.І., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 10.09.2015 № 43644294 номер запису про інше речове право: 11123475.

4.5. Отже, позивачем укладено договори оренди землі з тими самими громадянами-орендодавцями про оренду тих самих земельних ділянок щодо яких наявні чинні договори оренди землі, що раніше були укладені з відповідачем.

4.6. Звертаючись з даним позовом до суду позивач, вважаючи себе єдиним законним орендарем спірних земельних ділянок, посилався на неодноразове звернення до відповідача листами з вимогою про звільнення та передачу земельних ділянок, які перебувають у використанні останнього, однак відповідач відмовляється звільнити та передати позивачу орендовані останнім земельні ділянки та продовжує їх використовувати. Відповідач заперечує проти позову посилаючись на те, що саме йому належить речове право оренди спірних земельних ділянок, оскільки укладені з ним договори оренди землі не були розірваними, не припинили свою дію і залишаються чинними до теперішнього часу.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

5.2. За приписами частин 1. 2 статті 5 цього Кодексу здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.3. Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5.4. Згідно із частиною 3 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

5.5. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. При цьому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

5.6. За приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

5.7. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 вказаного Закону).

5.8. Відповідно до статті 792 ЦК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

5.9. Згідно з частиною 1 статті 638 цього Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

5.10. Положеннями статей 125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди між відповідачем і третіми особами) право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

5.11. За змістом статті 17 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення відповідачем договорів оренди) передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

5.12. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 цього Закону).

5.13. Укладаючи договори оренди земельної ділянки його сторони також домовились, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 43 договорів оренди землі).

5.14. Відповідно до частини 2 статті 202 ЗК України державний реєстр земель складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та направо постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

5.15. Порядок здійснення державної реєстрації договорів оренди землі на час укладення відповідачем договорів оренди регламентовано Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073 (далі - Порядок № 2073) та Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Держкомзему України від 02.07.2003 № 174 та зареєстрований Міністерством юстиції України 25.07.2003 за № 641/7962 (далі - Тимчасовий порядок).

5.16. За приписами пункту 2 вказаного Порядку № 2073 державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

5.17. Відповідно до пунктів 12, 13 Порядку № 2073, факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком. Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі ведеться окремо в розрізі кожної сільської, селищної, міської ради, а також у розрізі Київської, Севастопольської міської державної адміністрації. Книга прошнуровується, засвідчується підписами сільського, селищного, міського голови та начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів і скріплюється печатками.

5.18. Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації (пункт 14 Порядку № 2073).

5.19. Відповідно до пункту 1.2. Тимчасового порядку Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі - це документ суворого обліку, який є складовою частиною державного реєстру земель та містить відомості про зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.

5.20. Згідно з пунктом 4.2. Тимчасового порядку державна реєстрація договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

5.21. У пункті 3.2. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.02.1999 № 43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 за № 354/3647, державна реєстрація договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

5.22. Виходячи з правового аналізу наведених нормативних положень, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що державна реєстрація договорів оренди землі, відповідно до законодавства, яке діяло на момент укладення відповідачем договорів оренди земельної ділянки, здійснювалась шляхом відповідного запису у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.

5.23. Отже, договори оренди від 16.12.2004, від 17.12.2004, від 24.12.2004. від 10.10.2010, від 19.10.2011 між третіми особами та відповідачем були укладені з дотримання вимог чинного на час їх укладення законодавства, сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, договори пройшли державну реєстрацію шляхом внесення записів у державному реєстрації, відтак вказані договори набули чинності та на їх підставі у відповідача виникло право оренди земельних ділянок. При цьому судам попередніх інстанцій не надано доказів визнання цих договорів недійсними, припиненими або розірваними.

5.24. Положеннями статті 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

5.25. Згідно із статтею 34 цього Закону у разі припинення договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

5.26. Таким чином у відповідача обов`язок повернути земельну ділянку виникає у разі припинення договору оренди землі, і таке повернення має здійснюватися орендодавцеві.

5.27. Разом з тим судами встановлено, що позивачем укладено договори оренди землі з тими самими громадянами-орендодавцями про оренду тих самих земельних ділянок щодо яких наявні чинні договори оренди землі, що раніше були укладені з відповідачем.

5.28. За вказаних обставин відсутні правові підстави вважати, що у відповідача виник обов`язок повернути спірні земельні ділянки, та що у позивача виникло право вимагати їх повернення.

5.29. Відповідно до положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

5.30. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

5.31. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

5.32. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

5.33. Отже компетенція суду полягає у тому, щоб судове рішення спричинило за результатами його виконання ті наслідки, на настання яких було спрямовано позов, а отже - забезпечити ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

5.34. Відповідно до положень статті 63 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником (ч.1). У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч.2). Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.3).

5.35. Із обставин даної справи вбачається, що вимога позивача до відповідача, викладена у позові, передати позивачеві за актом приймання передачі земельні ділянки не може бути виконана без участі боржника, а отже наслідком невиконання боржником такої вимоги, у разі її задоволення судом, має бути винесення органом виконання постанови про закінчення виконавчого провадження. При цьому як залишається не виконаною сама вимога позивача, так і відповідне рішення суду.

5.36. Таким чином заявлена позивачем у цій справі вимога не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

5.37. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, виходячи із відсутності у відповідача обов`язку повернути позивачу земельні ділянки, постанова суду апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі є законною й обґрунтованою, у зв`язку з чим не підлягає скасуванню з огляду на правильне застосування судом норм матеріального й процесуального права.

5.38. Аргументи позивача щодо не здійснення відповідачем державної реєстрації правомірно відхилено судом апеляційної інстанції з посиланням на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 12.05.2015 у справі № 1570/6289/2012, під час розгляду якої встановлено, що суб`єктом владних повноважень вчинено бездіяльність, яка полягала у невнесенні до автоматизованої системи державного земельного кадастру відомостей про державну реєстрацію, укладених відповідачем договорів оренди землі, які зареєстровані у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.

5.39. Доводи касаційної скарги щодо ненадання належної правової оцінки доказам наданим позивачем, і зокрема, поясненням начальника відділу Держземагентства у Балтському районі Одеської області, клопотанню відповідача по справі №1570/6289/2012, протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 24.04.2014, копії Поземельної книги, кримінальному провадженню №42016161340000066, колегією суддів відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, та спростовуються наведеним вище.

5.40. У касаційній скарзі заявником також зазначено про необхідність постановлення судом касаційної інстанції окремої ухвали відносно судді Погребної К.Ф. у зв`язку з прийняттям нею ухвали від 24.10.2018 про залишення позовної заяви позивача без руху.

5.41. Повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги визначено у статті 308 Господарським процесуальним кодексом України, а саме - суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

5.42. Отже за результатами розгляду касаційної скарги повноваження суду касаційної інстанції визначені наведеною нормою права.

5.43. Згідно із положеннями статті 246 частини 10 вказаного Кодексу суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

5.44. Права учасників справи визначені у статті 42 зазначеного Кодексу і такого права як вимагати від суду постановити окрему ухвалу відносно судді для учасників справи не передбачено.

5.45. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право суду касаційної інстанції постановити окрему ухвалу є самостійним, і не залежить від волевиявлення про це учасника судового процесу, а результатом розгляду касаційної скарги має бути прийняття відповідного рішення, передбаченого пунктами 1 - 7 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України.

5.46. З огляду на викладене, доводи, викладені у касаційній скарзі у цій частині, задоволенню не підлягають.

5.47. Посилання, викладені в касаційній скарзі, відхиляються судом в силу положень частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.48. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

5.49. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

5.50. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

5.51. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

5.52. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

5.53. Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до статті 309 цього Кодексу, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

6.4. Оскаржуване рішення суду першої в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанова апеляційної інстанції, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, таким вимогам закону відповідають.

6.5. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

6.6. За вказаних обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги, немає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Балта-Агроінвест" залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 у справі Господарського суду Одеської області №916/1206/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Н.О. Волковицька