Постанова

від 30.07.2019 по справі 911/1108/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1108/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

позивача - Яковенко О.В.

відповідача 2 - Будуленко Є.В.

Генеральної прокуратури України - Савицька О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 20.03.2019

у складі колегії суддів: Дідиченко М.А. (головуючого), Смірнової Л.Г., Пономаренка Є.Ю.

та на рішення Господарського суду Київської області

від 01.10.2018

у складі судді: Конюх О.В.

у справі № 911/1108/18

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України

до відповідачів: 1. Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю; 2. Університету державної фіскальної служби України

про визнання недійсним договору та стягнення 3 262 355,35 грн,-

ВСТАНОВИВ:

1. Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України з позовною заявою до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним договору оренди №1117194 від 07.03.2011, укладений між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України та Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю, про стягнення з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь Університету державної фіскальної служби України 3 262 355,35 грн., сплачені Університетом за договором від 07.03.2011 №1117194.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

2. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.10.2018 у справі №911/1108/18 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про надання послуг оренди нерухомого майна №1117194 від 07.03.2011, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансово-юридична академія" та Національним університетом ДПС України. Стягнуто з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю в дохід держави 3 262 355,35 грн. Стягнуто з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь Прокуратури Київської області 49 816,33 грн. судового збору. Стягнуто з Університету Державної фіскальної служби України на користь Прокуратури Київської області 881,00 грн. судового збору.

3. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Ірпінська фінансово-юридична академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 у даній справі апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишено без змін.

5. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

5.1 Реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий Бір", який розташований за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3, являючись об`єктом освіти та використовуючись для забезпечення діяльності закладу освіти як гуртожиток для проживання студентів університету, перебував у державній власності та рахувався на балансі Національного університету державної податкової служби України.

5.2 Однак, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 20.09.2007 згідно рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 143 від 31.07.2007, за Національним університетом державної податкової служби України Комунальним підприємством Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" в книзі: 1-29, номер запису: 160, реєстраційний номер: 20350050 було зареєстровано право власності на нерухоме майно - Реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір", який розташований за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3.

5.3 В подальшому, між Національним університетом державної податкової служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансово-юридична академія", правонаступником якої є Ірпінська фінансово-юридична академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю, 26.11.2007 укладено договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", що знаходиться за адресою: Київська область , смт. Ворзель , по вулиці Кірова, 3.

5.4 Продаж об`єкта нерухомості відбувся на відкритих торгах (аукціоні), що проводилися Товарною біржею "Центральна універсальна біржа" 16.10.2007.

5.5 Разом з тим, вказаний договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий Бір" укладений всупереч вимогам статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка встановлює мораторій на приватизацію (відчуження) об`єктів освіти та науки.

5.6 За вказаних обставин, зазначене нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням вимог чинного законодавства шляхом укладення цивільно-правової угоди без дозволу уповноваженого державою органу управління державним майном.

5.7 Після проведення процедури відчуження, яка не відповідала вимогам законодавства України, вказаний об`єкт нерухомого майна перебував в оренді в Університету для проживання та обслуговування студентів та співробітників вузу. Починаючи з 2008 по 2014 між Університетом та Товариством укладались договори найму (оренди) нерухомого майна. За вказаний період Університетом на користь Товариства за договорами оренди було сплачено 13 016 083,20 грн.

5.8 Правовідносини, які були наслідком укладання зазначеного правочину купівлі-продажу прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки призвели до втрат державного бюджету на суму 13 016 083,20 грн.

5.9 Викладені вище обставини встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2017 у вказаній справі.

5.10 Так, рішенням господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі № 911/1030/16 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури і інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Київській області до Національного університету державної податкової служби України, Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю та виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення та повернення майна у державну власність визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 143 від 31.07.2007 та витребувано з незаконного чужого володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь держави в особі уповноваженого органу Державної фіскальної служби України об`єкт нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3, загальною вартістю 1 665 384,25 грн.

5.11 07.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансово-юридична академія", правонаступником якого є Ірпінська фінансово-юридична академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю, та Національним університетом ДПС України укладено оспорюваний договір №1117194 про надання послуг оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого:

- орендодавець зобов`язується передати орендарю в строкове платне користування приміщення майнового комплексу для проживання та обслуговування студентів і співробітників Національного університету ДПС України, що знаходиться за адресою: смт. Ворзель, Київської області по вул .. Кірова ,3 площею 3461 кв.м., а орендар зобов`язується прийняти це майно та після припинення цього договору повернути майно орендодавцю в належному стані (пункт 1.1 договору);

- майно, що надається в користування, належить орендодавцю за правом власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2007 №4031 (приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Запісочний О.В.), зареєстрованого в комунальному підприємстві Київської обласної ради "Ірпніське міське державне бюро технічної інвентаризації" 29.12.2007 за номером 17260560 (пункт 1.2 договору);

- орендодавець протягом тижня з дня набрання чинності цим договором передає, а орендар приймає у користування майно, що оформляється відповідним актом, який підписується сторонами (пункт 2.1 договору);

- орендар за користування орендованим майном сплачує орендну плату. Розмір орендної плати з урахуванням індексації становить: 288 128,25 грн. за 1 місяць з урахуванням ПДВ. Загальна сума договору складає 28 881 282,50 грн. з урахуванням ПДВ (пункт 3.1 договору);

- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 07.03.2011 і діє до 31.12.2011 року (пункт 9.1 договору);

5.12 29.12.2011 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, відповідно до умов якої сторони погодили внести зміни в п.9.1 та викласти його в наступній редакції: цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 07.03.2011 і діє до 29.02.2012.

5.13 06.02.2012 між сторонами укладено додаткову угоду №2, відповідно до умов якої сторони погодили внести зміни в п.3.1 та викласти його в наступній редакції: загальна сума договору складає 3 262 355,35 грн.

5.14 На виконання умов договору відповідачем 2 перераховано на рахунок відповідача 1 грошові кошти в загальній сумі 3 262 355,35 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями: платіжне доручення №278 від 30.03.2011 на суму 288 128,25 грн., платіжне доручення №381 від 28.04.2011 на суму 288 128,25 грн., платіжне доручення №662 від 09.08.2011 на суму 288 128,25 грн., платіжне доручення №664 від 11.08.2011 на суму 288 128,25 грн., платіжне доручення №713 від 01.09.2011 на суму 288 128,25 грн., платіжне доручення №671 від 17.08.2011 на суму 288 128,25 грн., платіжне доручення №879 від 27.10.2011 на суму 288 128,25 грн., платіжне доручення від 29.09.2011 на суму 288 128,25 грн., платіжне доручення №988 від 30.11.2011 на суму 288 128,25 грн., платіжне доручення №82 від 09.02.2012 на суму 92944,60 грн., платіжне доручення №1 від 13.01.2012 на суму 288128,25 грн., платіжне доручення №118 від 02.03.2012 на суму 288 128,25 грн.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

6. 11.04.2019 Ірпінська фінансово-юридична академія у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою від 11.04.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 у справі № 911/1108/18, підтвердженням чого є відбиток вхідного штампу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на першому аркуші касаційної скарги.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 911/1108/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.04.2019.

8. Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 911/1108/18 за касаційною скаргою Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю від 11.04.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018; розгляд касаційної скарги призначено на 19.06.2019 об 11 год. 45 хв.

9. Ухвалою від 19.06.2019 справу № 911/1108/18 разом з касаційною скаргою Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю та доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 справу № 911/1108/18 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Університету державної фіскальної служби України про визнання недійсним договору та стягнення 3 262 355,35 грн. за касаційною скаргою Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 в цій справі повернуто Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду для розгляду.

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/1108/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 10.07.2019.

12. Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2019 призначено розгляд касаційної скарги Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю від 11.04.2019 на 30.07.2019 о 10:15.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

13. Не погоджуючись з прийнятою постановою, Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю подано касаційну скаргу, в якій останнє просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

14. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

14.1 Прокурором при зверненні з позовом до суду не дотримано вимоги частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру .

14.2 Висновок суду апеляційної інстанції про те, що продаж майна на торгах проведений з порушенням порядку встановленого чинним законодавством є необґрунтованим, оскільки протокол проведення аукціону не скасований та не визнаний недійсним.

14.3 Витрачання бюджетних коштів не підтверджується жодним належним доказом.

14.4 В ході розслідування кримінальної справи були встановлені обставини надходження коштів, виручених від продажу комплексу, до державного бюджету.

14.5 Судами попередніх інстанцій не доведено, що в.о. ректора ОСОБА_1 чи проректор ОСОБА_2 при укладені спірного договору оренди діяли з наміром порушити інтереси держави і суспільства та публічний порядок.

14.6 Рішенням Господарського суду Київської області від 17.02.2009 у справі №18/007-09 визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансово-юридична академія" право власності на: реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий Бір", що знаходиться по вулиці Кірова, 3 в с.м .т. Ворзель, міста Ірпінь, Київської області; комплекс будівель загальною площею 1109,4 кв.м., розташованих по вулиці Годованця, 1, міста Камянець-Подільський, Хмельницької області ; комплекс будівель і споруд загальною площею 2683,3 кв.м., розташованих за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Елеваторна, 8-б та зобов`язано Національний університет державної податкової служби України виконати зобов`язання за договорами купівлі-продажу від 26.11.2007 та 20.08.2008.

14.7 Судами попередніх інстанцій невірно визначено строк позовної давності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

15. Університетом державної фіскальної служби України подано відзив на касаційну скаргу в якому зазначено, що Університет має бути позивачем у вказаній справі та грошові кошти сплачені згідно оспорюваного договору повинні бути стягнуті на його користь.

16. Києво - Святошинською місцевою прокуратурою та Державною фіскальною службою України подано відзиви на касаційну скаргу в яких останні просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

17. Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 30.07.2019 заперечили проти касаційної скарги з підстав викладених у відзивах.

18. Представник відповідача 2 в судовому засіданні 30.07.2019 підтримав касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

19. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

20. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

21. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

22. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

23. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

24. ЄСПЛ звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

25. Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

26. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

27. З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

28. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

29. Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

30. Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

31. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

32. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтерес держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

33. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

34. Із врахуванням того, що "інтерес держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

35. Вказане Конституційний Суд зазначив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону "Про прокуратуру".

36. Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

37. Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому, необхідно з`ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у справі.

38. Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

39. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

40. Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

41. У даному випадку, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що не вчинення Державною фіскальною службою України (як органом уповноваженим державою здійснювати управління та контроль за ефективним використанням об`єктів державної власності та виділених установам, засновником яких вона є) заходів щодо оскарження договору про надання послуг оренди нерухомого майна №1117194 від 07.03.2011 та стягнення в дохід державного бюджету коштів, які були сплачені на його виконання, порушує економічні інтереси держави та потребувало вжиття заходів прокурорського реагування.

42. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що наведене є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати управління та контроль за ефективним використанням об`єктів державної власності.

43. Згідно частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

44. Разом з тим, відсутність попередньо, до звернення до суду, повідомлення прокурором про це відповідного суб`єкта владних повноважень, в даному конкретному випадку не може бути підставою для відмови судом у прийнятті позовної заяви прокурора, оскільки судами встановлено підставність захисту інтересів держави органами прокуратури у зв`язку з порушенням економічних інтересів держави та з огляду на те, що наявність підстав для представництва в данному випадку не оскаржено суб`єктом владних повноважень.

45. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 14.1 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

46. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

47. Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

48. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

49. Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

50. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

51. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

52. Приписами частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

53. До господарських договорів, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства слід відносити, зокрема, ті, які спрямовані на використання всупереч законові державної або комунальної власності. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

54. Як було встановлено в рішенні Господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2017, укладений між Національним університетом державної податкової служби України та товариством з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансово-юридична академія", правонаступником якої є Ірпінська фінансово-юридична академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий Бір", що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова , 3. суперечить вимогам статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка встановлює мораторій на приватизацію (відчуження) об`єктів освіти та науки.

55. А тому, зазначене нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням вимог чинного законодавства шляхом укладення цивільно-правової угоди без дозволу уповноваженого державою органу управління державним майном.

56. Крім того, у рішенні від 15.08.2016 у справі №911/1030/16 у справі також було встановлено, що після проведення процедури відчуження, яка не відповідала вимогам законодавства України, вказаний об`єкт нерухомого майна перебував в оренді в Університету для проживання та обслуговування студентів та співробітників вузу. Починаючи з 2008 по 2014 між Університетом та Товариством укладались договори найму (оренди) нерухомого майна. За вказаний період Університетом на користь Товариства за договорами оренди було сплачено 13 016 083,20 грн.

57. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що правовідносини, які були наслідком укладання зазначеного правочину купівлі-продажу прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки призвели до втрат державного бюджету на суму 13 016 083,20 грн.

58. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 14.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

59. З огляду на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

60. При цьому, доводи, викладені у касаційній скарзі (пункт 14.3 постанови), зводяться до незгоди із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та наданою оцінкою доказів, наявних у матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

61. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ході розслідування кримінальної справи були встановлені обставини надходження коштів, виручених від продажу комплексу, до державного бюджету.

62. Стаття 228 Цивільного кодексу України не передбачає, що наявність вказаних в ній підстав для визнання нікчемним або недійсним правочину має доводитись лише якимось певним переліком чітко визначених засобів доказування, зокрема і, лише вироком суду про притягнення до кримінальної відповідальності сторони такого правочину, яка його вчинила з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

63. В постановах Верховного Суду України від 06.07.2015 по справі № 6-166цс15 та від 13.04.2016 по справі № 6-1528цс15, зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, та що доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

64. Отже, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що Верховним Судом України саме як приклад було зазначено про можливість, а не обов`язковість, бути таким доказом, в тому числі, але не виключно, вироку суду у кримінальній справі.

65. Також, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт встановлення обставин надходження коштів, виручених від продажу комплексу, до державного бюджету жодним чином не може підтвердити обставин відсутності умислу у сторін оскаржуваного договору оренди на заволодіння коштами Державного бюджету України. При цьому, для розгляду даної справи обставини надходження коштів, виручених саме від продажу комплексу, до державного бюджету, не є суттєвими та не можуть вплинути на результат вирішення цього спору.

66. Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що оскільки реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий Бір" будучи державним майном, до незаконного його відчуження, перебував на балансі Національного університету державної податкової служби України (правонаступником якого є Університет державної фіскальної служби України), що обумовлювало безоплатне користування університетом вказаним майном для цілей для яких воно призначено та з огляду на те, що після незаконного відчуження реабілітаційно-оздоровчого комплексу, Національний університет державної податкової служби України на підставі оскаржуваного договору взяв зазначене майно в строкове платне користування, хоча до цього були всі підстави для користування вказаним нерухомим майном університетом безоплатно, то протиправність укладення оскаржуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, є очевидною, про що сторони оскаржуваного договору усвідомлювали та повинні були усвідомлювати.

67. При цьому, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що такі дії сторін договору спрямовані на незаконне заволодіння коштами Державного бюджету України, оскільки їх наслідки призвели до втрат коштів державного закладу, які безпідставно сплачувались відповідачу 1 у вигляді орендних платежів за користування Університетом реабілітаційно-оздоровчим комплексом "Сосновий Бір" на підставі оскаржуваного договору.

68. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що за вказаних обставин, оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

69. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункти 14.4, 14.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

70. Доводи скаржника (пункт 14.6 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

70.1 Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що наявність рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2009 у справі №18/007-09 жодним чином не може вплинути на результат розгляду даного спору, оскільки, як зазначено вище, судовим рішенням від 15.08.2016 у справі №911/1030/16 встановлено, що процедура відчуження реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий Бір", не відповідала вимогам законодавства України та об`єкт нерухомого майна вибув з державної власності всупереч законодавству та волі держави.

70.2 Також, судами попередніх інстанцій враховано, що рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2009 у справі №18/007-09, на яке посилається апелянт, було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2009, а справу №18/007-09 передано на новий розгляд до господарського суду Київської області. За результатом нового розгляду ухвалою Господарського суду Київської області від 18.02.2010 провадження у справі № 18/007-09/9-10 припинено у зв`язку з відмовою позивача від позову.

71. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

72. Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

73. Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

74. Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

75. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

76. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

77. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

78. Вказана правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, та Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

79. Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

80. За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

81. При цьому, і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

82. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.

83. Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

84. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у даному випадку, підстави для звернення прокурора з даним позовом до суду виникли у зв`язку з прийняттям Господарським судом Київської області рішення від 15.08.2016 у справі № 911/1030/16, оскільки саме вказаним рішенням встановлені обставини незаконності вибуття з володіння держави належного їй об`єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий Бір", що знаходиться за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вулиці Кірова, 3 , загальною вартістю 1 665 384,25 грн., які створили правову підставу для стягнення незаконно сплачених бюджетних коштів за користування вказаним майном. Таким чином, перебіг позовної давності для позивача - Державної фіскальної служби України розпочався з моменту набрання рішенням законної сили, тобто з 03.11.2016 (дата прийняття постанови апеляційним судом, якою вказане рішення залишено без змін).

85. Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що із даним позовом прокурор звернувся до суду 24.05.2018 (що підтверджується відбитком органу поштового зв`язку на конверті), тобто без пропуску трирічного строку позовної давності.

86. При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, даний позов заявлений на захист права власності в інтересах власника нерухомого майна (держави) в особі органу, уповноваженого управляти зазначеним майном (ДФС України) до сторін правочину, укладеного відносно цього майна із метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, правовий титул власника - держави в особі ДФС України, а відтак і можливість звернення до суду з даним позовом було відновлено прийняттям та набранням законної сили рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16.

87. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 14.7 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

88. Стосовно доводів Університету державної фіскальної служби України про те, що саме він є належним позивачем у справі, а не Державна фіскальна служба України, слід зазначити наступне.

88.1 Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

88.2 В силу положень статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Державна фіскальна служба України, як центральний орган виконавчої влади (уповноважений орган управління) відноситься до суб`єктів управління об`єктами державної власності у зв`язку наявністю відповідних повноважень.

88.3 Відповідно до пунктів 11, 38 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Державна фіскальна служба України як уповноважений орган управління має повноваження щодо ведення обліку об`єктів державної власності, що перебувають в її управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів та виконання інших передбачених законодавством функцій з управління об`єктами державної власності.

Відповідно до підпунктів 83 та 85 п.4 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМУ від 21.05.2014 №236, ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює внутрішній аудит та контроль за дотриманням вимог законодавства і виконанням службових, посадових обов`язків у ДФС, її територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління та здійснює управління об`єктами державної власності.

88.4 Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Університет Державної фіскальної служби України за організаційно-правовою формою являється державним закладом, засновником якого є Державна фіскальна служба України, що підтверджує факт наявності у Державної фіскальної служби України повноважень щодо здійснення контролю за ефективним використанням нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий Бір", що розташований за адресою: смт. Ворзель, вул. Кірова, 3 та перебуває на балансі Університету Державної фіскальної служби України.

88.5 Отже, прокурором було вірно визначено позивача у даній справі, а тому вказані доводи відповідача 2 визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необгрунтованими.

89. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

90. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

91. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

92. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

93. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

94. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

95. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

96. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

97. Вказані вимоги судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних постанови та рішення були дотримані.

98. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю від 11.04.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та на рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 у справі № 911/1108/18 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 у справі № 911/1108/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді С. В. Жуков

Н. Г. Ткаченко