ПОСТАНОВА
Іменем України
08 серпня 2019 року
Київ
справа №2а-12868/12/2670
адміністративне провадження №К/9901/1167/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Дегтярьової О.В. від 02 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Троян Н.М., суддів Костюк Л.О., Твердохліб В.А. від 09 липня 2013 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю АНТ ЯПИ , Товариства з обмеженою відповідальністю Ньюмодуль 2011 про визнання договору недійсним та стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В:
Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - позивач, Інспекція) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АНТ ЯПИ (далі - відповідач 1, ТОВ АНТ ЯПИ ), Товариства з обмеженою відповідальністю Ньюмодуль 2011 (далі - відповідач 2, ТОВ Ньюмодуль 2011 ) про визнання договору оренди будівельної техніки від 27 липня 2011 року №27/07 недійсним та стягнення коштів у розмірі 9193000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог Інспекція зазначила, що між ТОВ АНТ ЯПИ та ТОВ Ньюмодуль 2011 укладено договір оренди будівельної техніки від 27 липня 2011 року №27/07. У ході перевірки ТОВ АНТ ЯПИ по взаємовідносинах з ТОВ Ньюмодуль 2011 встановлено порушення положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) та завищення від`ємного значення оподаткованого прибутку, заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) і завищення залишку від`ємного значення з ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, про що зазначено у акті від 05 червня 2012 року №337/22-05/35573003.
Беручи до уваги вказаний акт, у якому встановлено відсутність отримання ТОВ АНТ ЯПИ товарів та послуг за договором від 27 липня 2011 року №27/07, а також протокол допиту підозрюваного ОСОБА_1 , який значився як засновник, директор і головний бухгалтер ТОВ Ньюмодуль 2011 , в ході якого останній дав свідчення про свою непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, в тому числі до підписання первинних документів, податкової звітності, позивач вважає, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, вчинявся з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок, а тому просить суд визнати недійсною оскаржувану угоду та стягнути з відповідачів кошти, одержані за такою угодою.
Суди встановили, що між ТОВ АНТ ЯПИ (орендар), в особі директора ОСОБА_4, та ТОВ Ньюмодуль 2011 (орендодавець), в особі директора ОСОБА_1 , укладено договір оренди будівельної техніки від 27 липня 2011 року №27/07, за умовами якого орендодавець передає орендареві в тимчасове платне користування спеціальну будівельну техніку для застосування на будівництві, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шолуденко, перетин просп. Перемоги та вул. Борщагівської. Загальна вартість оренди будівельної техніки складає 11343000,00 грн., в т.ч. ПДВ 1890500, 00 грн.
На підтвердження виконання сторонами договірних зобов`язань за вказаним договором відповідачем 1 надано копії актів прийому-передачі будівельної техніки, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, докази здійснення оплати за надані послуги оренди техніки.
Інспекція провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ АНТ ЯПИ за період діяльності з 01 липня 2011 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої склала акт від 05 червня 2012 року №337/22-05/35573003, яким зафіксувала порушення вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України. За висновками податкового органу порушення позивачем наведених норм зумовили завищення від`ємного значення оподаткованого прибутку за II - IV квартали 2011 на загальну суму 15532475,00 грн., заниження ПДВ на загальну суму 2650137, 00 грн. (в тому числі за вересень 2011 року на суму 1016859,00 грн., за листопад 2011 року - 1485204, 00 грн., за грудень 2011 року - 148074,00 грн.) і завищення залишку від`ємного значення з ПДВ за жовтень 2011 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, в сумі 1633278,00 грн.
Виявлені порушення ґрунтуються на відсутності належних доказів на підтвердження надання послуг за договором оренди будівельної техніки від 27 липня 2011 року №27/07 та використання їх у власній господарській діяльності ТОВ АНТ ЯПИ , наявність ознак фіктивного підприємництва у ТОВ Ньюмодуль 2011 . Також позивач посилається на протокол допиту підозрюваного ОСОБА_1 від 05 березня 2011 року, який значився як засновник, директор і головний бухгалтер ТОВ Ньюмодуль 2011 , в ході якого останній пояснив, що він за пропозицією невідомого йому чоловіка на ім`я ОСОБА_2 , з яким його попередньо познайомив його знайомий ОСОБА_3 , зареєстрував на своє ім`я ТОВ Ньюмодуль 2011 (ідентифікаційний код 37617602) за грошову винагороду 100 дол. США. Дане Товариство було зареєстроване без мети здійснення підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності прибутку. Фінансово-господарських документів ТОВ Ньюмодуль 2011 ОСОБА_1 не підписував, печатку для цього Товариства не замовляв і не отримував, податкову звітність підприємства не складав і до органів ДПС не подавав.
За наведеного у акті перевірки зроблено висновок, що вказаний договір оренди будівельної техніки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, укладався з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок, тобто правочин вчинений з порушенням норм статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини другої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Постановою Окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що вказані податковим органом обґрунтування власної позиції не дають підстав для висновку про вчинення сторонами правочину з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Наявність у відповідачів при вчиненні правочину умислу щодо настання певних протиправних наслідків, що порушують публічних порядок, позивач в ході судового розгляду не довів, а протокол допиту підозрюваного, отриманий під час проведення досудового слідства у кримінальній справі, не є достатньою підставою для визнання правочину недійсним та застосування санкцій, передбачених статтею 208 ГК України.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України, а також порушення частини п`ятої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішень; далі - КАС України), неповне з`ясування обставин справи, просила скасувати судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову у повному обсязі. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням адміністративного позову та апеляційної скарги.
Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Частиною першою статті 203 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 ЦК України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя статті 228 ЦК України).
Отже зміст наведених норм свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині першій статті 62 Конституції України.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ухилення від сплати податків (безпідставне формування валових витрат та сум податкового кредиту і зобов`язань з ПДВ), на обставини чого посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, а тому за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем на виконання вимог статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) не надано суду доказів ухвалення обвинувального вироку, яким би встановлювався злочинний умисел осіб (особи) на укладання договору оренди будівельної техніки від 27 липня 2011 року №27/07 всупереч інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено наявності у відповідачів умислу на укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, як наслідок, правові підстави для висновку про недійсність цього договору й для застосування наслідків визнання господарського зобов`язання недійсним відсутні.
Враховуючи наведене, зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права.
Частиною першою статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 08.08.2019 |
Оприлюднено | 11.08.2019 |
Номер документу | 83552488 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Пасічник С.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні