Постанова

від 31.07.2019 по справі 904/2562/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/2562/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2019 (головуючий суддя Подобєд І.М., судді Орєшкіна Е.В., Кощеєв І.М.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2018 (суддя Мельниченко І.Ф.) у справі № 904/2562/18

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Строй"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

про визнання договору укладеним,

Історія справи

Короткий зміст вимог

1. У червні 2018 року Дніпровська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Строй" (далі - відповідач) про визнання договору укладеним, в якому просила визнати укладеним в редакції міської ради договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра.

1.1. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ухилення замовника від укладення договору пайової участі, є порушенням зобов`язань та вимог, які прямо передбачені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" та прийнятим міською радою Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвиток інфраструктури міста Дніпропетровська.

Короткий зміст оскаржуваних рішень

2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2018, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.1. Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди, посилаючись на положення статті 27-1 Закону України "Про планування та забудову територій" вказали, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що ТОВ "Авто Строй" є забудовником спірного об`єкту, що, в силу Закону є підставою для покладення на нього обов`язку укладання договору про пайову участь.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

4. Судами попередніх інстанцій не встановлено характеру спірних правовідносин та не надано їм вірної правової оцінки.

4.1. Господарськими судами не було досліджено ряд доказів, зокрема, рішення постійно діючого третейського суду при асоціації "Левлекс" від 25.05.2007 у справі №12-42/07, яким встановлено, що відповідач є забудовником будівель і споруд, право власності на які визнано за ним у судовому порядку.

4.2. Господарськими судами невірно застосовано положення статті 75 ГПК України при оцінці рішення третейського суду, оскільки на час його прийняття (25.05.2007) був чинним ГПК, який встановлював, що обставини, встановлені в рішення третейського суду є преюдиційними.

5. Відповідач та третя особа відзивів на касаційну скаргу не подали, що відповідно до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

6. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що у жовтні 2016 року Департаментом економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради отримано для візування проект рішення міської ради "Про поновлення ТОВ "ДАК-Енергетика" права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівель та споруд".

До проекту рішення були додані документи, з яких вбачалось, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.03.2008 ТОВ "Авто Строй" продало ТОВ "ДАК-Енергетика" наступні об`єкти нерухомого майна: Б-1 - гараж (шл.блок), загальною площею 285 кв.м, літ. Г-1, г - адміністративно-побутові приміщення з ганком (з/б блоки), загальною площею 494,7 кв.м, літ. Д - туалет (цегла), літ. Е - сторожка (цегла), загальною площею 14,9 кв.м, №4, 5а, 6, 8а - огорожі, №5, 8, 9 - ворота №1 - водоколонка - надалі за текстом об`єкт.

6.1. Постійно діючим Третейським судом при асоціації "Левлекс" від 25.05.2007 визнано за ТОВ "Авто Строй" право власності на будівлі та споруди по АДРЕСА_1 .

6.2. Судами також установлено, що ТОВ "Авто Строй" з питання укладання договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра до департаменту економіки, фінансів та міського бюджету не зверталося.

6.3. Управління економіки Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради на адресу ТОВ "Авто Строй" направило лист №10/15-36 від 02.12.2016 про обов`язок товариства у зв`язку з вищенаведеними обставинами взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом укладення відповідного договору відповідно до положень Закону України "Про планування і забудову територій" , Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська, затвердженого рішенням міської ради від 21.03.2007 №6/11. До листа були додані для підписання 2 примірники проекту договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра.

У зв`язку з тим, що проект договору ТОВ "Авто Строй" підписаний не був, Дніпровська міська рада звернулась до господарського суду з позовом про визнання укладеним договору про пайову участь в редакції позивача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

7. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

8. Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства, застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

9. Місцевий господарський суд установив, що об`єкт нерухомого майна, щодо якого позивач визначив величину пайової участі, належав відповідачу на підставі рішення третейського суду від 25.05.2007 без акту введення в експлуатацію.

10. Апеляційний господарський суд, у свою чергу, установив, що право власності на нерухоме майно - будівлі і споруди за означеною адресою первісно було зареєстроване 17.04.2004 за ВАТ "Дніпропетровськгаз" на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 18.02.2000, в подальшому Приватним виробничим підприємством "Будіновація" на підставі договору купівлі-продажу від 01.09.2004 набуто долю в цьому майні, яка згодом передана у власність ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 13.12.2004. Реєстрація прав власності у цьому майні за ТОВ "Авто Строй" вперше проведена за договором купівлі-продажу від 12.05.2005, вдруге за дублікатом договору купівлі-продажу 29.03.2007, а востаннє на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Левлекс" від 25.05.2007. Наведеним, на думку суду, спростовуються вказані в рішенні Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Левлекс" від 25.05.2007 обставини, відносно того, що ТОВ "Авто Строй" було забудовником вказаного нерухомого майна.

11. Оскільки судами не установлено, що відповідач здійснював будівництво об`єктів за адресою: м. Дніпро, вул. Варварівська, 24 після 25.05.2007, отже до спірних правовідносин відповідно до вимог статті 5 Цивільного кодексу України слід застосовувати акти, що були чинні станом на 25.05.2007.

12. Суди обох інстанцій зазначили, що на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України "Про планування та забудову територій", і обґрунтовуючи свій висновок про відмову в позові, застосували норму статті 27-1 цього Закону (яка, зокрема, встановлювала обов`язкове укладання договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт).

13. Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин норму статті 27-1 Закону України "Про планування та забудову територій", оскільки ця норма набрала чинності згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16.09.2008 N 509-VI - з 14.10.2008, тобто, після виникнення спірних правовідносин.

14. До внесення відповідних змін, тобто до 14.10.2008, діяла норма статті 27 названого Закону, яка не передбачала обов`язковості укладання договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

15. Відповідно до частин 1 та 5 цієї статті було визначено, що фізичні та юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об`єкта містобудування, або юридичні особи, які отримали рішення сільської, селищної, міської ради чи уповноваженого на те виконавчого органу про погодження місця розташування об`єкта, мають право на одержання вихідних даних на проектування цього об`єкта та здійснення проектно-вишукувальних робіт. Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

16. Постановою КМУ від 24.01.2007 N 40 "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) установлено граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування), який не може перевищувати 20 відсотків вартості будівництва інженерних споруд та нежитлових будинків (крім будівель закладів культури і закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення).

17. Слід зазначити, що ні Закон (в редакції до 14.10.2008), ні постанова КМУ про встановлення граничного розміру, не передбачали обов`язкового укладання договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Сплата здійснювалася замовником (забудовником) грошовими коштами відповідно до Порядків, що затверджувалися органами місцевого самоврядування.

18. Зокрема, 21.03.2007 рішенням Дніпропетровської міської ради №6/11 був затверджений Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська, який також не передбачав необхідність укладання договору про пайову участь.

19. Рішенням Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 №5/14 вказаний Порядок викладений у новій редакції і має нову назву "Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвиток інфраструктури міста Дніпропетровська". Положеннями пункту 2.6. Порядку установлено, що величина пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації фінансово-економічним департаментом Дніпропетровської міської ради (далі - департамент) звернення замовника (забудовника) про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість об`єкта, з техніко-економічними показниками, погодженими з постійною комісією міської ради з питань соціально-економічного розвитку, бюджету і фінансів. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному між Дніпропетровською міською радою, в особі департаменту та замовником (забудовником).

20. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

21. Згідно із частиною 1 статті 187 цього Кодексу спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

22. З огляду на те, що укладення господарського договору, що є предметом спору, не є обов`язковим для сторін відповідно до законодавства, що діяло станом на час виникнення спірних правовідносин, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), і правові підстави для визнання такого договору за рішенням суду відсутні. Саме з цих підстав слід відмовити у задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 по справі №904/3087/18.

23. Висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав недоведення обставин, що відповідач є забудовником майна, на думку колегії суддів, є передчасними, зробленими без з`ясування характеру спірних правовідносин та встановлення обставин наявності у позивача правових підстав спонукати відповідача до укладення такого договору в судовому порядку в силу закону, та ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 27-1 Закону України "Про планування та забудову територій", яка набрала чинності після виникнення спірних правовідносин. З огляду на наведене, передчасними є також висновки апеляційного суду про недотримання позивачем загального порядку укладення господарського договору, як підстава для відмови у задоволенні позову.

24. Доводи касаційної скарги позивача, які зводяться до того, що судами неправильно установлено обставини справи, та не надано оцінки доказам, які підтверджують, що відповідач є замовником будівництва, та на нього Законом України "Про планування і забудову територій" покладено обов`язок укладення договору пайової участі, колегією суддів відхиляються, як необгрунтовані, з огляду на наведене вище.

25. Аргументи касаційної скарги в частині неправильного застосування судами положень статті 75 ГПК України при оцінці рішення третейського суду, які мотивовані тим, що на час його прийняття (25.05.2007) був чинним ГПК, який встановлював, що обставини, встановлені в рішенні третейського суду є преюдиційними, колегією суддів також відхиляються з огляду на приписи ч. 3 ст. 3 ГПК України, відповідно до яких судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, що унеможливлює застосування на час вирішення спору нечинної норми процесуального закону.

26. За наведених вище обставин, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують обставин, на які послались суди попередніх інстанцій, як на підставу для відмови у задоволенні позову, та скаржником не наведено доводів про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, з огляду на що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

27. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

28. Згідно із частинами 1, 3, 4 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

29. Суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

30. З огляду на надану оцінку висновків судів першої й апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що суди правильно відмовили у задоволенні позову, проте помилково застосували положення статті 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", які не могли бути застосовані до спірних правовідносин, та помилково виклали окремі мотиви для прийняття оскаржуваних рішень. За таких обставин, оскаржувані судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

31. Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок Верховного Суду про відмову у задоволенні касаційної скарги підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2018 у справі № 904/2562/18 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.