Постанова

від 07.08.2019 по справі 924/1138/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року Справа № 924/1138/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ільчук Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "АВР" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.04.2019 р. у справі № 924/1138/18 (суддя Танасюк О.Є., повний текст рішення складено 25.04.2019 р.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Фідобанк"

до приватного підприємства "АВР"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "АВР-Сервіс"

про звернення стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки)

за участю представників сторін:

позивача - Ткачук О.А.;

відповідача - Шеремета В.В.;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до приватного підприємства "АВР" про звернення стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки), яке належить на праві приватної власності приватному підприємству "АВР", а саме на: прохідну площею 107,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 80777368101); склад-магазин по реалізації шин площею 126,6 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 80974868101); адміністративну двоповерхову будівлю і одноповерхові складські приміщення - склад №7, склад №6, склад №5, склад №4 загальною площею 2 298,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 80864468101) в рахунок погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "АВР-Сервіс" перед публічним акціонерним товариством "ФІДОБАНК" за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013р. в загальні сумі 5468124,56 грн. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах, в межах процедури виконавчого провадження, встановленої Законом України "Про виконавче провадження".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позичальник (боржник) неналежним чином виконує взяті на себе грошові зобов`язання за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013р., що встановлено рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 08.07.2016р. у справі №686/8280/16-ц , у зв`язку з чим позивач вказує на наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки № 229Ю-3 та 229Ю-4 від 11.07.2013р., за якими відповідач є майновим поручителем, шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Матеріально-правовою підставо визначено статті 3, 7, 11, 12, 23 33 Закону України "Про іпотеку".

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23.04.2019 р. у справі №924/1138/18 позов задоволено повністю.

Для погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "АВР-Сервіс" за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013 р. (в розмірі 5437537,97 грн.., звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами №229Ю-3 від 11.07.2013 р., №229-Ю від 11.07.2013р. (укладеними між публічним акціонерним товариством "ФІДОБАНК" та приватним підприємством "АВР", посвідчені приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу 11.07.2013 р. та зареєстровані в реєстрі за №5653, № 5654), а саме: на нерухоме майно: прохідну площею 107,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 80777368101), яка належить на праві власності приватному підприємству "АВР"; склад-магазин по реалізації шин площею 126,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 80974868101), який належить на праві власності приватному підприємству "АВР"; адміністративну двоповерхову будівлю і одноповерхові складські приміщення - склад №7, склад №6, склад №5, склад №4 загальною площею 2 298,6 кв.м., які належить на праві власності приватному підприємству "АВР", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 80864468101) .

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначав, що позичальник (боржник) неналежно виконував взяті на себе грошові зобов`язання за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013р., що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Позивач, зважаючи на положення ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" направив відповідачу, як майновому поручителю за договорами іпотеки, письмову вимогу з проханням погасити заборгованість за кредитним договором та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка залишена без відповідного реагування із боку відповідача, відтак, як вказав суд першої інстанції, у позивача виникло право задоволити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки, тому, здійснивши правовий аналіз норм права, суд першої інстанції задоволив вимоги позивача в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватне підприємство "АВР" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що зважаючи на те, що у позивача з 11.07.2014 р. виникло право на звернення до відповідача з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, на думку відповідача, до позовних вимог необхідно застосувати строк позовної давності, у зв`язку з чим в задоволені позову відмовити. Однак, суд першої інстанції, зауважив, що строк позовної давності перервався з огляду на існування рішення Хмельницького міськрайонного суду від 08.07.2016 р. у справі №686/8280/16-ц, відповідно до якого з боржника стягнуто заборгованість за кредитним договором, а в позові до фінансового поручителя відмовлено, інших учасників залучено не було. Разом з тим, місцевим господарським судом, не прийнято до уваги, що відповідач не був учасником справи №686/8280/16-ц, йому не було відомо про існування такого рішення, жодних правових наслідків воно для нього не створювало. Самим же рішенням було встановлено єдиний факт - порушення боржником строків сплати коштів за кредитним договором, яке розпочало свій перебіг 11.07.2014 р.

На думку скаржника безпідставним є посилання суду першої інстанції на практику Європейського суду з прав людини та національне законодавство щодо того, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів та підлягає безумовному виконанню, а також преюдиційність судових рішень, оскільки відповідач не оспорює необхідність виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 08.07.2016 р. по справі №686/8280/16-ц про стягнення заборгованості з боржника, який був одним із відповідачів у справі, а також єдиний факт, що був встановлений в тій справі і не потребує доведення - наявність заборгованості за кредитним договором, станом на 11.04.2014 р. та виникнення права на судовий захист такого порушеного права.

Скаржник зазначає, що позивач не навів у вимозі суми заборгованості за кредитним договором, яку вимагає погасити , водночас вказав реквізити для сплати заборгованості. Також у вимозі позивач послався на договір іпотеки №22910-3 від 11.07.2013 р., тоді як в позовній заяві просить також звернути стягнення на нерухоме майно передане в іпотеку на підставі договору іпотеки №22910-4 від 11.07.2013 р. В свою чергу, після з`ясування обставин та перевірки їх доказами, суд першої інстанції звернув увагу позивача на те, що вимога дійсно не містить необхідної інформації, а також відсутній договір іпотеки №229Ю-4, у зв`язку з чим була оголошена перерва, після якої позивач додав до матеріалів справи іншу вимогу з вже виправленими даними, при цьому такої вимоги відповідачу направлено не було. Відповідачу була раніше відправлена вимога, аналогічна тій, що була подана з позовною заявою, про що і є доказ направлення.

У зв`язку з вказаним, скаржник вважає, що неналежне виконання позивачем ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", а також залучення доказів з порушенням вимог процесуального законодавства не давало підстав для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено на 07.08.2019 р. об 15:00 год.

Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 23724/19 від 27.06.2019 р.), в якому просить суд залишити її без задоволення , а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором ТОВ "АВР-Сервіс" не було виконано, ПАТ "ФІДОБАНК" вимушений було звернутися з письмовою вимогою до майнового поручителя ПП "АВР" про усунення порушень за зобов`язаннями, забезпеченими іпотекою, для можливості реалізувати своє право про звернення стягнення на предмет іпотеки, для задоволення вимог за основним зобов`язанням. Вимога про усунення порушень за зобов`язання забезпеченими іпотекою представником ПАТ "ФІДОБАНК" було відправлено 26.09.2018 р. Дані вимоги отримано представником ПП "АВР" 19.10.2018 р., що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями доданими до матеріалів позову. Однак, дані вимоги у встановлений строк та до цього часу так і не були виконанні.

Позивач зазначає, що початок перебігу позовної давності для звернення стягнення на нерухоме майно співпадає з моментом виникнення в позивача, як зацікавленої сторони права на позов, тобто з 11.04.2014 р. Однак, у квітні 2016 р. при зверненні позивача до Хмельницького міськрайонного суду з позовом до ТОВ "АВР-Сервіс", як одного із боржників із врахуванням предмету позову - стягнення заборгованість за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013 р., позовна давність для звернення стягнення на нерухоме майно за іпотечними договорами перервалась. Після переривання перебіг позовної давності почався заново з наступного дня після пред`явлення позову.

Приватне підприємство "АВР" надіслало до суду відповідь на відзив (вх. № 26389/19 від 22.07.2019 р.), в якій зазначає, що відповідач жодного разу не вказував на факт припинення зобов`язань за іпотечними договорами № 229Ю-3 № 229Ю-4 від 11.07.2013 р., а лише зазначав в доводах апеляційної скарги те, що захист порушених цивільних прав має здійснюватися із дотриманням строків позовної давності, встановлених ст. 257 ЦК України. Відповідач вказує, що позивач помилково посилається на ч. 2 ст. 264 ЦК України, а також на справу №686/8280/16-ц, як підставу переривання строку позовної давності, оскільки відповідач не був учасником зазначеної справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.08.2019 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Представники позивача в судовому засіданні 07.08.2019 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Щодо наявних в матеріалах справи вимог пояснив,щл їх текусти ідентитчні,але при подачі позову помилково не була подана 2 сторінка

Представник третьої особи в судове засідання 07.08.2019 р. не з`явився.

Ухвала суду від 14.06.2019 р. про відкриття провадження у справі направлялася на юридичну адресу третьої особи, яка відповідає відомостям з Державного реєстру була повернута до суду із довідкою відділення поштового зв`язку про причину повернення: "вибули".

Згідно п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, 11.07.2013 р. між публічним акціонерним товариством "ФІДОБАНК" та товариством з обмеженою відповідальністю "АВР-Сервіс" укладений кредитний договір № 229Ю, згідно з яким товариству встановлено ліміт кредитної лінії в сумі 4 500 000 грн. строком на 12 місяців зі сплатою 19,5% річних за користування кредитним коштами.

Розділом 1 договору передбачено, що надання кредиту буде здійснюватися траншем або окремими частинами (траншами) в межах встановленого ліміту кредитної лінії, перший транш в сумі не більшій 3800000 грн., подальша видача траншів здійснюється в межах встановленого ліміту кредитної лінії.

Термін погашення кредитної лінії 10.07.2014 р., якщо інше не передбачено умовами договору.

Кредитний договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.

Додатковими договорами №1 від 20.11.2013р. сторонами викладено в іншій редакції п. 8.2. договору (обов`язки позичальника), №2 від 24.01.2014р. сторонами викладено в іншій редакції розділ 1 договору (щодо ліміту кредитної лінії), п. 6.2. договору (щодо забезпечення виконання зобов`язань за договором).

Додаткові договори підписані сторонами та скріплений їхніми печатками.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013р., між ПАТ "ФІДОБАНК" та поручителем - ПП "АВР" було укладено договір іпотеки №229Ю-3 (посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу 11.07.2013р. за реєстровим №5652), відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку позивачу належне йому на праві власності нерухоме майно а саме: прохідну площею 107,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та склад-магазин по реалізації шин площею 126,6 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013р., між ПАТ "ФІДОБАНК" та поручителем - ПП "АВР" було укладено договір іпотеки №229Ю-4 від 11.07.2013 р., відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку позивачу належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: адміністративну двоповерхову будівлю і одноповерхові складські приміщення - скла №7, склад №6, склад №5, склад №4 загальною площею 2 298,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2.1. договорів іпотеки банк, як іпотекодержатель, має право в разі порушення боржником умов за основним (кредитним) договором вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, уразі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

В квітні 2016 р. ПАТ "ФІДОБАНК" звернувся із позовом до Хмельницького міськрайонного суду про солідарне стягнення з боржника ТОВ "АВР-Сервіс" та фінансового поручителя ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013р. в загальні сумі 5 468 124,56 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 4 224 486 грн.; прострочена заборгованість за відсотками - 1 243 638,56 грн. станом на 16.03.2016 р.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 08.07.2016р. у справі №686/8280/16-ц стягнуто з ТОВ "АВР-Сервіс" на користь ПАТ "ФІДОБАНК" заборгованість за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013 р. в сумі 4 224 486,00 грн. - заборгованості за кредитом; 1 243 638,56 грн. - процентів за користування кредитними коштами (станом на 16.03.2016р.). В задоволені позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду набрало законної сили 05.08.2016 р.

Позивачем надано розрахунок заборгованості, станом на 26.11.2018 р. в розмірі 16 947 078,09 грн., з яких: прострочена заборгованості з основним боргом (кредитом) 4 224 486,00 грн.; прострочені нараховані відсотки за користування кредитними коштами - 3 692 730,03 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 11.07.2014 р. по 26.11.2018 р. - 6 514 694,24 грн.; пеня за несвоєчасне погашення відсотків за період з 11.02.2014р. по 26.11.2018 р. -2 515 167,82 грн.

Позивачем до матеріалів справи також долучено копію постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУ юстиції у Хмельницькій області по виконавчому провадженню №52292583 від 19.12.2017 р. (про повернення виконавчого документа стягувану), копію вимоги про усунення порушень за зобов`язанням забезпечених іпотекою від 26.09.2018 р.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів, в межах процедури виконавчого провадження, встановленої Законом України "Про виконавче провадження".

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Приписами ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права на одержання задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником (іншою особою) в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Стаття 3 Закону України "Про іпотеку" визначає, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту держаної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області від 08.07.2016р. у справі № 686/8280/16-ц, було стягнуто з ТОВ "АВР-Сервіс" на користь ПАТ "ФІДОБАНК" заборгованість за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013 р. в розмірі 4 224 486 грн. - заборгованості за кредитом; 1 243 638, 56 грн. - процентів за користування кредитними коштами (станом на 16.03.2016р.).

Рішення суду набрало законної сили 05.08.2016 р. та є чинним.

Приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розгляду даної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом в межах розгляду справи № 686/8280/16-ц було встановлено факт прострочення боржником виконання зобов`язань, визначених умовами кредитного договору № 229Ю від 11.07.2013 р. (з усіма змінами та доповненнями до нього) та дійсний розмір заборгованості боржника перед іпотекодержателем (станом на 16.03.2016р.), який не підлягає доказуванню при наступному розгляді вимог іпотекодержателя до іпотекодавця в частині встановлення суми кредитного боргу, у зв`язку з несплатою боржником якого у іпотекодержателя виникло право звернути стягнення на належне іпотекодавцю майно, з метою задоволення своїх вимоги, які випливають із умов кредитного договору.

Окрім того, суд в межах розгляду цивільної справи № 686/8280/16-ц оцінював кредитний договір № 229Ю від 11.07.2013р. на предмет відповідності його умов вимогам кредитного законодавства та дотримання сторонами своїх договірних зобов`язань, а саме кредитором в частині надання всієї суми кредиту, а боржником в частині оплати кредитного боргу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що п. п. 2.1. договорів іпотеки банк (позивач), як іпотекодержатель, має право в разі порушення боржником (третя особа) умов за основним (кредитним) договором вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, у разі невиконання іпотекодавцем (відповідач) цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами цього договору, відповідно до ст. 24 та розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із п. 4.1. іпотечних договорів.

Враховуючи те, що факт наявності у боржника (третьої особи) заборгованості перед позивачем за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013 р. підтверджується рішенням Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області від 08.07.2016р. у справі №686/8280/16-ц, яке набрало законної сили, а доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять, тосу суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вказане надає іпотекодержателю (позивачу) право ініціювати звернення стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання боржником (третьою особою) умов вищевказаного кредитного договору, за власним вибором як в судовому, так і позасудовому порядку.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач до моменту звернення до суду з даним позовом у зв`язку з невиконанням третьою особою зобов`язань за кредитним договором, враховуючи положення ст.ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", направив відповідачу письмову вимогу від 26.09.2018 р. (фіскальний чек від 26.09.2018 р., рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з ідентифікатором № 2901301781762) з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки саме за договорами від 11.07.2013р. № 229Ю-3, від 11.07.2013р. №229Ю-4. Відповідачем вказана вимога залишена без відповідного реагування.

Отже, беручи до уваги те, що ні боржник (третя особа) ні іпотекодавець (відповідач) заборгованості за кредитним договором не сплатили, тому позивач, як іпотекодержатель за договорами іпотеки набув право звернути стягнення на предмет іпотеки, визначений умовами даних договорів для задоволення вимог за кредитним договором, що визначаються на момент їх фактичного задоволення з вартості заставленого майна.

Відтак, дослідивши наявні докази в матеріалх справи та встановивши обставини дійсності заборгованості за спірним кредитним договором, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Окрім того, суд апеляційної інстанції вказує, що ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, та початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку", початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Виходячи зі змісту поняття ціна, як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим, відповідно до статей 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження", сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, у спорі про звернення стягнення на предмет іпотеки не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень (правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 21.03.2018р. по справі №235/3619/15-ц, постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 року № 6-61цс15).

Окрім того, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи скаржника про те, що у вимозі від 26.09.2018р. позивачем не зазначено суму заборгованості за кредитним договором, враховуючи викладене.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Відтак, на виконання вимог вказаної статті, позивачем надіслано відповідачу вимогу від 26.09.2018р. із зазначенням змісту порушених зобов`язань, вимоги про виконання порушеного зобов`язання у тридцяти денний строк та попереджено відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

При цьому, судом апеляційної інстанції в судовому засіданні з пояснень представника позивача та досліджених вимог встановлено, що банком направлялися ідентичні за своїм змістом вимоги від 26.09.2018 р. як боржнику так і іпотекодавцю, в яких було зазначено суму заборгованості за кредитним договором. Однак, вже при підготовці позовних матеріалів відповідальною особою позивача було допущено помилку та долучено до позовної заяви лише першу та третю сторінки вказаної вимоги, без другої сторінки, на якій і було зазначено суму заборгованості за кредитним договором. (т.1,а.с.23,199-200) Також судова колегія апеляційного суду приймає до уваги, що в матеріалах справи наявна копія вимоги від 26.09.2018 р., яка направлялася боржнику та іпотекодавцю, в якій мітиться сума заборгованості за кредитним договором.

Окрім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника про необхідність застосувати строк позовної давності до позовних вимог позивача, на підставі його заяви, враховуючи викладене.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення у справі "Фінікарідов проти Кіпру" від 20.12.2007).

Правовідносини у сфері іпотеки регулюються передусім Законом України "Про іпотеку", яким визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і не може існувати самостійно без зобов`язання.

Закінчення строку позовної давності щодо основної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо).

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги (до таких належать, зокрема вимоги про стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо), тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

До відповідних додаткових вимог належать, крім зазначених у цій нормі, порука і притримання, а також інші види забезпечення виконання зобов`язань, які можуть бути встановлені договором або законом (ч. 2 ст. 546 ЦК України). Водночас до них не відноситься гарантія, яка не залежить від основного зобов`язання.

Враховуючи норми ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Отже, в даному випадку, право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимог щодо повернення кредиту в повному обсязі. У справі, яка розглядається, позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, тобто з 11.04.2014р. (враховуючи розділу 1 кредитного договору від 11.07.2013р. № 229Ю).

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Як встановлено апеляційним господарським судом, в квітні 2016 р. ПАТ "ФІДОБАНК" звернувся із позовом до Хмельницького міськрайонного суду про солідарне стягнення з боржника ТОВ "АВР-Сервіс" та фінансового поручителя ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013р. в загальні сумі 5 468 124,56 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 4 224 486 грн.; прострочена заборгованість за відсотками - 1 243 638,56 грн. станом на 16.03.2016 р. 14 квітня 2016 р. було відкрито провадження у даній справі (т.1,а.с 181)

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 08.07.2016р. у справі №686/8280/16-ц стягнуто з ТОВ "АВР-Сервіс" на користь ПАТ "ФІДОБАНК" заборгованість за кредитним договором № 229Ю від 11.07.2013 р. в сумі 4 224 486,00 грн. - заборгованості за кредитом; 1 243 638,56 грн. - процентів за користування кредитними коштами (станом на 16.03.2016р.). В задоволені позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 відмовлено.

Отже, перебіг позовної давності перервався пред`явленням банком позову до боржника та поручителя про стягнення кредитної заборгованості та почався заново з наступного дня після винесення судом ухвали про порушення провадження у справі за таким позовом. (15 квітня 2016 р.)

При цьому, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи відповідача щодо зловживання позивачем своїми правами іпотекодержателя та передчасність звернення до суду з даним позовом, оскільки статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Також п. п. 2.1. договорів іпотеки, сторони погодили, що банк, як іпотекодержатель, має право в разі порушення боржником умов за основним (кредитним) договором вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, уразі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами цього договору, відповідно до ст. 24 та розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із п. 4.1. іпотечних договорів.

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

При цьому, судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 р.) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції постановив рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усього вищевказаного у апеляційного суду немає правових підстав для його скасування.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.04.2019 р. у справі №924/1138/18 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "АВР" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "АВР" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.04.2019 р. у справі №924/1138/18 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2019р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.