Постанова

від 21.08.2019 по справі 235/7122/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 235/7122/18 Номер провадження 22-ц/804/1591/19

Єдиний унікальний номер 235/7122/18 Головуючий у 1 інстанції Назаренко Г.В.

Номер провадження 22-ц/804/1591/19 Доповідач Корчиста О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Агєєва О.В., Тимченко О.О.

за участю секретаря Ситнік Д.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу №235/7122/18 за позовом Приватного підприємства Сокіл до ОСОБА_1 , Приватного підприємства Урожайне+ЧІ , треті особи: Новогродівська міська Рада Донецької області, Відділ у Покровському районі міськрайонного управління у Покровському районі та Мирнограді Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання договору оренди землі недійсним,

за апеляційною скаргою Приватного підприємства Урожайне+ЧІ

на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2019 року, ухвалене в приміщенні суду в м. Покровськ Донецької області,

встановив:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У листопаді 2018 року ПП Сокіл звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ПП Урожайне+ЧІ , треті особи: Новогродівська міська Рада Донецької області, Відділ у Покровському районі міськрайонного управління у Покровському районі та Мирнограді Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання договору оренди землі недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що між ними та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі загально площею 6,41 га, в тому числі рілля 6,41 га кадастровий номер 1422785000:06:000:0136 , яка знаходиться на території Петрівської сільської Ради Красноармійського району Донецької області, строком на 20 років.

Зазначений договір було зареєстровано у Красноармійському відділі Донецької регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 19 квітня 2006 року за №040616000268 та зроблено відповідну відмітку в договорі оренди.

Також вказувало, що їм стало відомо, що ОСОБА_2 померла, право власності на спірну земельну ділянку перейшло до її доньки в порядку спадкування, яка 28 березня 2018 року уклала договір оренди землі із ПП Урожайне+ЧІ .

Посилаючись на те, що такими діями ОСОБА_1 порушила умови договору оренди, який було укладено між позивачем та ОСОБА_2 , а також такі дії відповідача ОСОБА_1 суперечать нормам матеріального права і порушують їх права, просили визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 28 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП Урожайне+ЧІ недійсним.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2019 року позовні вимоги ПП Сокіл задоволено: визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ПП Урожайне + ЧІ 28 березня 2018 року загальною площею 6,41 га ріллі, кадастровий номер 1422785000:066000:0136 , що знаходиться на території Петрівської сільської ради Покровського району Донецької області, зареєстрований Новогродівською міською радою Донецької області 28 березня 2018 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі ПП Урожайне+ЧІ просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2019 року. Стягнути з ПП Сокіл на користь ПП Урожайне+ЧІ витрати по сплаті судового збору в розмірі 1960,20 гривень.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що ПП Сокіл , посилаючись на виконання умов договору оренди та здійснення оплати орендної плати, фактично доказів на підтвердження таких посилань не надав.

Також, судом не надано оцінку тому, що договір оренди земельної ділянки з ПП Сокіл складений із порушенням вимог ЦК України та Закону України Про оренду землі , а саме, в одному екземплярі.

Крім цього, ПП Сокіл не надав суду підтвердження користування спірною земельною ділянкою в період з 2017 по 2019 роки.

Також, суд першої інстанції не врахував вимоги ст.210, 215, 640 ЦК України, ст..125 ЗК України та ст. 18, 20 Закону України Про оренду землі , оцінку, яким було надано колегією суддів Верховного Суду у справі №6-99цс13, де зазначено, що договір оренди є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Крім цього, судом не вирішено питання по оплаченим ПП Урожайне+ЧІ сумам орендної плати та податків.

Також, вказувало, що зі смертю ОСОБА_2 припинились зобов`язання, що виникли в результаті укладання нею договору оренди землі від 19 квітня 2006 року з позивачем, і це є підставою для його розірвання.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзиви на апеляційну скаргу сторони не подавали.

Відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ПОЯСНЕННЯ СТОРІН У СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено, що 19 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та ПП Сокіл було укладено договір оренди землі, яка знаходиться на території Петрівської сільської ради Покровського (колишнього Красноармійського) району Донецької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,41 га ріллі, кадастровий номер 1422785000:06:00:0136 , строком на 20 років, нормативною грошовою оцінкою 80 439,39 гривень, із внесенням орендної плати в розмірі 2% від нормативної оцінки земельної ділянки в розмірі 1608,79 гривень. Договір зареєстровано у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах 19.04.2006р. за № 040616000268 (а.с.10-15).

Крім цього, 19 квітня 2006 року, між ОСОБА_2 та ПП Сокіл було укладено додаткову угоду № 31 до договору оренди землі від 19 квітня 2006 року, зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 040616000268 від 19 квітня 2006 року, відповідно до умов якої, сторони збільшили нормативну грошову оцінку землі до 100 757,44 гривень та орендну плату до 3526,51 гривень. (а.с.15).

Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті своєї матері ОСОБА_2

10 квітня 2017 року на земельну ділянку, яка є об`єктом оренди за договором про оренду землі від 19 квітня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП Сокіл , державним нотаріусом Другої красноармійської державної нотаріальної контори Радочиною О.І. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, розташовану на території Петрівської сільської ради Покровського району Донецької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,4100 га, кадастровий номер 1422785000:06:00:0136 , в межах згідно з планом, зареєстроване в реєстрі за № 149 (а.с.73-75, 92-93).

Право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 10.04.2017р. за № 19894583 (а.с.75).

Також судом першої інстанції встановлено, що 28 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ПП Урожайне + ЧІ укладено договір оренди землі земельної ділянки загальною площею 6,41 га ріллі, кадастровий номер 1422785000 :06 :00: 0136 , нормативною грошовою оцінкою 265182,70 гривень із внесенням орендної плати в розмірі 5,6% від нормативної оцінки земельної ділянки (паю), що становить 14906,83 грн. на рік, на строк 7 років. (а.с.68-71, 94-97). Право користування зазначеною земельною ділянкою ПП Урожайне + ЧІ зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 28.03.2018р. за № 25479843 (а.с.67).

28 вересня 2018 року позивачем розпочато процедуру поновлення договору оренди землі шляхом направлення новому власнику землі повідомлення про намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк разом із проектом додаткової угоди до договору оренди землі від 19.04.2006р. (а.с.21-23).

Крім цього, судом встановлено, що укладаючи 19 квітня 2006 року договір оренди землі, ОСОБА_2 та ПП Сокіл домовились про те, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку для другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору (п.40).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ПП Урожайне+ЧІ підлягає залишенню без задоволення.

МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі за наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перед укладенням договору оренди землі з ПП Урожайне + ЧІ за умовами договору оренди землі від 19 квітня 2006 року була зобов`язана вирішити питання про припинення договору оренди землі із ПП Сокіл шляхом його розірвання, однак не виконала умови договору, чим порушила вимоги ст.32 Закону України Про оренду землі , у зв`язку з чим зміст договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ПП Урожайне + ЧІ , суперечить вимогам Закону України Про оренду землі та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам матеріального закону, зроблені із дотриманням норм процесуального права, а також відповідають фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи письмовим доказам за наступних підстав.

Так, правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі та їх реєстрацією регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 Земельного кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Починаючи з 2004 року та до теперішнього часу правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав регулюються Законом України від 01 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень .

Цей Закон регулює відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Частинами 3, 4 та 6 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 4-1 цього Закону.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

При цьому, станом на момент укладення договору 1 діяв Порядок ведення Поземельної книги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 № 1021. Цей Порядок визначає процедуру ведення за формою згідно з додатком Поземельної книги - документа, який є складовою частиною державного реєстру земель, містить відомості про земельну ділянку, обмеження на використання земельної ділянки, суб`єктів прав на земельну ділянку та правовстановлюючі документи, а також дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, її цільове призначення, склад земельних угідь. Поземельна книга є власністю держави (пункт 1 Порядку).

У пункті 6 та 8 вказаного Порядку зазначено, що поземельна книга відкривається та ведеться на кожну земельну ділянку. Одночасно з внесенням відомостей до Поземельної книги робляться записи у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (далі - Книга записів).

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється територіальним органом Держземагентства за її місцезнаходженням на підставі заяви та відповідних документів, що передбачені пунктом 13-3 цього Порядку.

Додатоком до Порядку ведення Поземельної книги передбачено, що Поземельна книга містить, зокрема, Розділ 4 Земельна ділянка. Оренда, суборенда . У даному розділі вказуються відомості про орендодавця, орендаря, підставу виникнення права, відомості про договір оренди земельної ділянки, зокрема, номер договору та строк його дії, а також відомості про державну реєстрацію цього договору.

Разом із цим, суд зауважує, що з 1 січня 2013 року почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена викладеним у новій редакції Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV від 1 липня 2004 року.

Отже, з наведеного вбачається, що до 2013 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок, здійснювалась територіальними органами земельних ресурсів шляхом внесення відомостей до Поземельної книги та записів до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, які складали Державний реєстр земель.

Зі змісту наявного в матеріалах справи договору оренди, укладеного 19 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та ПП Сокіл вбачається, що його зареєстровано у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №040616000268. (а.с.10-12)

Відповідно до оспорюваного договору оренди землі від 28 березня 2018 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПП Урожайне + ЧІ убачається, що право користування спірною земельною ділянкою ПП Урожайне + ЧІ зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 28 березня 2018 року за № 25479843. (а.с.67)

Законодавством не було передбачено автоматичного перенесення відомостей про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок з Державного реєстру земель до Державного реєстру прав, що призвело до того, що у Державному реєстрі прав була відсутня інформація про чинні правовідносини оренди земельних ділянок, права на які виникли до 2013 року.

Отже, з метою запобігання виникненню подвійної реєстрації права оренди однієї земельної ділянки, дотримання гарантій достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно, визначених державою, абзацом першим пункту 8-1 частини 2 статті 9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено обов`язок державного реєстратора прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 запитувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Разом з цим, порядок проведення державної реєстрації прав визначено статтею 15 Закону № 1952-IV, а також Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 № 868.

Пунктами 8 та 13 цього Порядку передбачено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові, заяву. Разом із заявою заявник подає необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору.

Для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат (пункти 36, 37 Порядку).

Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналогічна правова норма визначена статтею 9 Закону № 1952-IV, де вказано, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

У свою чергу, пунктом 96 Порядку передбачено, що державний реєстратор встановлює наявність (відсутність) записів про:

державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно - під час проведення вперше державної реєстрації права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі прав;

обтяження нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі іпотек - під час проведення вперше державної реєстрації права власності на нерухоме майно або іпотеки у Державному реєстрі прав;

обтяження речових прав на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

обтяження податковою заставою речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, порядок доступу до якого встановлює Мін`юст, - під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Вимогами пункту 94 Порядку також встановлено, що під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор використовує дані Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна для цілей справляння адміністративного збору та/або перенесення відомостей із зазначених реєстрів до Державного реєстру прав.

Державний реєстратор у разі відсутності відомостей у Державному реєстрі прав та Реєстрі прав власності на нерухоме майно використовує реєстраційні дані, які містяться на паперовому носії інформації (реєстрові книги та реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), - у разі їх наявності в органі державної реєстрації прав.

Тобто, аналіз наведених норм дає підстави вважати, що до повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.

Крім того, саме зазначені положення Закону встановлюють межі дослідження наведених юридичних фактів. Цими межами і є подані документи та права, які з них виникають.

Межею встановлення юридичних фактів щодо речових прав на нерухоме майно або їх обтяжень, які виникли внаслідок правочину, є сам правочин. Державний реєстратор має провести аналіз змісту та форми документів, оскільки, по-перше, для державної реєстрації може подаватися підроблений документ, а тому відповідальність перед законним власником за проведення державної реєстрації прав на підставі такого документа може нести держава в особі державного реєстратора; по-друге, при складанні документа особа, яка здійснювала його підготовку, може допустити технічну помилку у імені суб`єкта, адресі об`єкта або в інших відомостях, у зв`язку з чим зі змісту цього документа будуть витікати суперечності.

Державний реєстратор у силу свого правового статусу не може сліпо слідкувати документам тих органів, які їх видали. За нього несе відповідальність держава, а тому він повинен робити все в межах його компетенції для того, щоб надати учасникам обороту нерухомості державні гарантії охорони та захисту їх прав на нерухомість. Ця обставина, у свою чергу, має позитивно впливати на весь оборот об`єктів нерухомого майна й захищеність прав його учасників, оскільки мінімізує ризики державної реєстрації прав на нерухоме майно або їх обтяжень з помилками.

Наведене відповідає засадам державної реєстрації прав, закріпленим статтею 3 Закону № 1952, зокрема, частини 2 цієї норми, яка обумовлює, що держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у вигляді проведення реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ПП Урожайне + ЧІ мав обов`язок перевірити, зокрема, інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав, у тому числі, з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Крім цього, відповідно до частини 4 статті 32 Закону України про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Зазначені вимоги закону відповідач ОСОБА_1 , укладаючи оспорюваний договір оренди земельної ділянки, не виконала.

Отже, наведені норми матеріального закону та встановлені фактичні обставини справи призводять апеляційний суд до переконання про відповідність висновків суду нормам матеріального та процесуального права та відсутність підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції оцінки фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду, наведеними в описовій частині оскаржуваного рішення.

Посилання заявника апеляційної скарги ПП Урожійне+ЧІ на неврахування судом першої інстанції вимог статей 210, 215, 640 ЦК України, ст.125 ЗК України та ст. 18, 20 Закону України Про оренду землі , оцінку, яким було надано колегією суддів Верховного Суду у справі №6-99цс13, є необґрунтованими, оскільки зазначена правова позиція не стосується спірних правовідносин, які розглядаються в межах даної справи, та зводиться до того, що договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації, а отже - оспорюваним й витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння без визнання цього договору оренди землі недійсним не ґрунтується на вимогах, встановлених ст. 210, ст. 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України й ст. 18 Закону України Про оренду землі .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Урожайне+ЧІ залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.І. Корчиста

Судді: О.В. Агєєв

О.О. Тимченко

Повний текст постанови складений 22 серпня 2019 року.

Головуючий О.І. Корчиста