Постанова

від 22.08.2019 по справі 686/2018/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 686/2018/18

провадження № 61-6576св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 13 листопада 2018 року в складі судді: Чевилюк З. А., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійснені права власності, користування та володіння майном

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 придбала у відповідачів житловий будинок разом з господарськими та побутовими будівлями загальною площею 63,6 кв. м. і 42,1 кв. м. житлової площі за адресою АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу 14 вересня 2017 року.

Відповідно до пункту 7 договору купівлі-продажу від 14 вересня 2017 року відповідачі зобов`язались звільнити будинок від речей, що в ньому знаходяться, для безперешкодного користування ним з боку покупця в строк до 14 вересня 2018 року.

Позивач вказувала, що згідно заяви, посвідченої нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грідіним С. О., сторони визнали помилковим дату звільнення будинку та узгодили дату звільнення приміщення до 20 листопада 2017 року. Проте до дати подачі позову відповідачі не звільнили будинку та не виселилися з нього. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійснені прав власника позивача , який не може вільно користуватись будинком та проживати у ньому, що стало підставою звернення до суду.

ОСОБА_1 просила усунути позивачу перешкоди у здійсненні права власності, користування та розпорядження житловим будинком разом з господарськими та побутовими будівлями загальною площею 63,6 кв. м і 42,1 кв. м житлової площі за адресою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 1983 р.н. з житлового будинку разом з господарськими та побутовими будівлями загальною площею 63,6 кв. м і 42,1 кв. м житлової площі за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Усунено перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права власності, користування та розпорядження житловим будинком разом з господарськими та побутовими будівлями загальною площею 63,6 кв. м і 42,1 кв. м житлової площі за адресою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 1983 р.н. з житлового будинку разом з господарськими та побутовими будівлями загальною площею 63,6 кв. м і 42,1 кв. м житлової площі за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій інстанції мотивовані тим, що відповідачі не є членами сім`ї позивача, відсутня згода позивача на їх проживання в будинку, письмово, за обопільною домовленістю, визначено порядок та строки звільнення відповідачами будинку, що підтверджує узгодженість волевиявлення як позивача, так і відповідачів, іншої домовленості щодо порядку користування будинковолодінням не досягнуто. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є членами сім`ї ОСОБА_1 , проживають в будинку без її згоди та на вимогу про звільнення будинку не реагують. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аргументи учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 13 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження, що йому чиняться перешкоди у користуванні житловим будинком. Вказує, що суди не застосували висновки Верховного Суду України (від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15) та Верховного Суду (справи № 631/716/15-ц, 653/1096/16-ц), відповідно до яких в силу частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду та цією нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Житловий будинок по АДРЕСА_1 є єдиним місцем проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виселення їх з житлового будинку становитиме надмірний тягар, оскільки у них відсутнє інше житло та фінансова можливість його придбати, а позивач в позовній заяві не зазначив яке інше постійне жиле приміщення надається відповідачам по справі.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 04 вересня 2017 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку разом з господарськими та побутовими спорудами і будівлями загальною площею 63,6 кв. м і 42,1 кв. м житлової площі за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 7 договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 вересня 2017 року сторони домовились, що житловий будинок буде повністю звільнений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від речей, що в ньому знаходяться для безперешкодного користування з боку ОСОБА_1 (будуть передані ключі від будинку) в строк до 14 вересня 2018 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 вересня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна будинок, та його складові: цегляна літня кухня-хлів, Б, бетонний погріб б, огорожі 1, загальною площею 63,6 кв. м, житловою площею 42,1 кв. м.

20 жовтня 2017 року, заявою, посвідченою нотаріально, зареєстрованою в реєстрі за № 1727-1729, ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 домовилися звільнити будинок від речей, що в ньому знаходяться для безперешкодного користування з боку ОСОБА_1 в строк до 20 листопада 2017 року.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 20 березня 2018 року призначено почеркознавчу експертизу. На вирішення експертизи поставлено питання: чи належить підпис в заяві від 20 жовтня 2017 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1727-1729 ОСОБА_2 чи іншій особі. Витребувано у приватного нотаріуса Грідіна С. О. оригінал заяви від 20 жовтня 2017 року, зареєстрованої в реєстрі № 1727-1729. Витребувати у ОСОБА_2 оригінал заяви від 20 жовтня 2017 року, зареєстровано в р реєстрі №1727-1729.

Згідно результатів проведеного експертного дослідження підтверджено, що підпис від імені ОСОБА_2 в графі Підпис у заяві від 20 жовтня 2017 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1727-1729, виконаний ОСОБА_2 .

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є членами сім`ї ОСОБА_1 , проживають в будинку без її згоди та на вимогу про звільнення будинку не реагують.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

За таких обставин суди обґрунтовано задовольнили позов.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги, що суди не застосували висновки Верховного Суду України (від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15) та Верховного Суду (справи № 631/716/15-ц, 653/1096/16-ц). Оскільки висновки у вказаних справах зроблені оскільки вони були зроблені за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 13 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков