Рішення

від 20.08.2019 по справі 910/1664/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.08.2019Справа № 910/1664/19

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко Г. П.,

за участю секретаря - Лебович А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТРЕК" (проспект Перемоги, 67, м. Київ, 03062)

До Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044)

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК Комунальник"

Про визнання незаконним, скасування рішення та заборону вчиняти дії

За участі представників сторін:

Від позивача: Перунов В. В., довіреність № 3/30/01/19 від 30.01.2019;

Від відповідача: Клімович О. О., довіреність № 225-КМГ-3309 від 26.06.2019;

Від третьої особи: Задорожній Ю. В., довіреність № 1/19 від 09.04.2019;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантрек" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) про визнання незаконним, скасування рішення та заборону вчиняти дії.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 1021/5085 від 26.06.2018 "Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств" в частині гуртожитку, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червонозаводська, 7;

- заборонити Київській міській раді вчиняти дії на безоплатне вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантрек" майна: житлових приміщень, розташованих на 4 поверсі будівлі Червонозаводська, 7 у м. Києві.

Також просив покласти на відповідача всі судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не було дотримано положень ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України, ст. 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків та норм міжнародного права, внаслідок чого порушено його право власності на належні йому приміщення в гуртожитку, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червонозаводська, 7.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТРЕК" без руху, встановлено позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви - протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали шляхом: подання до суду належним чином засвідчених копій рішень у справах № 22-ц/796/14849/2014, № 759/11954/14-ц (не з джерел публічного доступу); подання до суду належним чином засвідченої копії рішення Київської міської ради від 26.06.2018 № 1021-5085 "Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств"; подання до суду належним чином засвідчених договорів купівлі-продажу від 30.01.2017, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК Комунальник" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сантрек".

07.03.2019 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з долученими документами, якими останній усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 18.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 910/1664/19 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК Комунальник" та призначено підготовче засідання на 02.04.2019.

02.04.2019 від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

02.04.2019 від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження у справі.

В судовому засіданні 02.04.2019 суд ухвалив у задоволенні заяви Київської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження по справі відмовити та відкласти підготовче судове засідання на 28.05.2019, про що постановив відповідну ухвалу, в якій навів обґрунтування прийнятих рішень.

10.04.2019 через відділ канцелярії суду від третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №1021/5085 від 26.06.2018 та заборону вчинення дій, в яких зазначив про обґрунтованість позовних вимог.

23.04.2019 через відділ канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позов Товариства з обмеженою відповідальністю Сантрек про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 1021/5085 від 26.06.2018 Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств та заборону вчинення дій, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

15.05.2019 через відділ канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив Київської міської ради на позов ТОВ Сантрек про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 1021/5085 від 26.06.2018 Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств та заборону вчинення дій.

28.05.2019 через відділ канцелярії суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позов Товариства з обмеженою відповідальністю Сантрек про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 1021/5085 від 26.06.2018 Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств та заборону вчинення дій.

В судовому засіданні 28.05.2019 суд протокольно ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 02.07.2019.

В судовому засіданні 02.07.2019 суд оголосив перерву до 23.07.2019.

23.07.2019 через відділ канцелярії суду від позивача надійшла заява про врахування інформації по справі № 910/12214/18 при розгляді справи та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 23.07.2019 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 20.08.2019.

29.07.2019 через відділ канцелярії від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення, поданих в судовому засіданні 23.07.19 доказів

19.08.2019 через відділ канцелярії від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

В судове засідання 20.08.2019 учасники справи прибули.

Відповідач під час розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи заперечив проти нього, позивач підтримав своє клопотання.

Суд, розглянувши клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи від 23.07.2019 року (з урахуванням подання доказів їх направлення відповідачеві) прийшов до висновку, що дані документи підлягають приєднанню до матеріалів справи як належні та допустимі докази, як подані позивачем після подачі адвокатського запиту від 05.07.2019 року до відповідача та відповіді на адвокатський запит від 11.07.2019 за № 225-СК-3666 від Київської міської ради, а отже суд вважає, що дані докази підлягають прийняттю, оскільки не могли бути подані раніше стороною з причин, що не залежали від неї (ч. 8 статті 80 ГПК України). При цьому, суд враховує, що він ставив саме перед відповідачем питання процедури прийняття оскаржуваного рішення та просив надати відповідні документи (які саме особи звернулися до Київської міської ради для забезпечення їх житлом, хто з депутатів був ініціатором розгляду даного питання, процедурні питання прийняття оскаржуваного рішення). Оскільки дані докази входять до предмету доказування у справі, були відсутні у позивача на момент складання позовної заяви, і виникли в процесі розгляду справи по суті, направлені відповідачу у справі (хоча вони мали бути наявні у відповідача та подані до відзиву на позовну заяву), суд долучає дані докази до матеріалів справи та оцінює їх як належні та допустимі докази в порядку ст.ст. 76,77 ГПК України.

Розглянувши клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи, подане 19.08.2019, суд протокольно ухвалив прийняти документи, проте зазначив, що вони не будуть братися судом до уваги при винесенні рішення, оскільки відповідні докази є неналежними та недопустимими, внаслідок їх подання поза строками визначеними процесуальним законом та як такі, які створені в процесі розгляду справи, та які могли бути подані позивачем раніше, оскільки створювались на замовлення позивача у справі.

Учасники справи також надали суду усні пояснення по суті справи в судовому засіданні, в яких позивач та третя особа заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, а відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши долучені до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення учасників справи, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сантрек є власником групи житлових приміщень розташованих на 4 поверсі будівлі, розташованої у м. Києві по вул. Червонозаводській, 7.

Право власності на вказані приміщення набуто позивачем за наступними правочинами:

1) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованим в реєстрі під №167, відповідно до якого покупець придбав житлове приміщення №5 групи приміщень №3, загальною площею 18,6 кв.м., яке розташовано на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві;

2) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №168, відповідно до якого покупець придбав житлове приміщення №7 групи приміщень №3, загальною площею 18,7 кв.м., яке розташовано на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві;

3) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №169, відповідно до якого покупець придбав житлові приміщення №9 та № 10 групи приміщень №3, загальною площею 37,3 кв.м., які розташовані на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві;

4) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №170, відповідно до якого покупець придбав житлові приміщення з №12 по № 14 групи приміщень №3, загальною площею 56,1 кв.м., які розташовані на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві;

5) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №171, відповідно до якого покупець придбав житлові приміщення з №19 по № 20 групи приміщень №3, загальною площею 26,9 кв.м., які розташовані на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві;

6) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №172, відповідно до якого покупець придбав житлові приміщення з №24 по № 26 групи приміщень №3, загальною площею 40,1 кв.м., які розташовані на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві;

7) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №173, відповідно до якого покупець придбав житлові приміщення з №28 по № 29 групи приміщень №3, загальною площею 56,1 кв.м., які розташовані на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві;

8) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №174, відповідно до якого покупець придбав житлове приміщення № 31 групи приміщень №3, загальною площею 13,5 кв.м., яке розташоване на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві;

9) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №170, відповідно до якого покупець придбав житлове приміщення № 33 групи приміщень №3, загальною площею 13,3 кв.м., які розташовані на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві;

10) договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.01.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВК Комунальник , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сантрек , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі під №170, відповідно до якого покупець придбав житлові приміщення з №45 по № 46 групи приміщень №3, загальною площею 37,2 кв.м., які розташовані на 4 поверсі будинку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві. (Всього десять договорів, за якими придбано 18 житлових приміщень).

Право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Сантрек на придбане за вищевказаними правочинами нерухоме майно було зареєстроване 30.01.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою №154659599 від 31.01.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

За твердженням позивача, у вказаних приміщеннях не зареєстровано жодної особи та жодна фізична особа там не проживає.

Із матеріалів справи також вбачається, що гуртожиток за адресою: м. Київ, вул. Червонозаводська, буд. 7 було побудовано за державні кошти і він перебував в господарському віданні Київського державного заводу верстатів - автоматів. У 1996 році Київський державний завод верстатів - автоматів було приватизовано, а на основі майна заводу утворено ВАТ Веркон . Під час проведення приватизаційних процедур до статутного фонду ВАТ Веркон увійшло, зокрема, і приміщення гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7, яке було передано по Акту передачі-прийому майна від 05.03.1996 під інвентаризаційним № 6ЖК як цілісна будівля. За договором купівлі-продажу нерухомого майна від 31.08.2009, укладеного між ВАТ Київський верстатобудівний концерн (ВАТ ВЕРКОН ), в якості продавця, та ТОВ ВК Комунальник , в якості покупця, була придбана частина цілісного майнового комплексу - приміщення (в літ. А) 3 поверху площею 787, 6 кв.м. та місця загального користування площею 26, 0 кв. м (приміщення з № 1 по № 48 (групи приміщень № 2); 4 поверху плошею 790, 0 кв.м. та місця загального користування плошею 26, 2 кв. м (приміщення з № 1 по № 46 (групи приміщень № 3); 5 поверху площею 789,8 кв. м. та місця загального користування площею 26, 0 кв. м (приміщення з № 1 по № 46 (групи приміщень № 4). Загальна площа придбаних за вказаним договором приміщень становить 2 445, 6- кв. м, що складає 60/100 частин від гуртожитку.

26.06.2018 Київською міською радою було прийнято рішення № 1021/5085 Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств (далі по тексту - оскаржуване рішення, рішення № 1021/5085). Згідно з вказаним рішенням Київська міська рада, відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України, частини другої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", вирішила:

1. Надати згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були відчужені, згідно з додатком до цього рішення.

2. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) в десятиденний строк із дня прийняття цього рішення направити звернення до власників гуртожитків, визначених у додатку до цього рішення, щодо надання їхньої згоди на передачу таких гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Києва на безоплатній основі.

3. Доручити виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації):

- у разі отримання відмови або ненадання власниками гуртожитків відповіді у місячний строк з дати отримання звернення, що було направлено згідно з пунктом 2 цього рішення, у тридцятиденний строк з дати настання вказаних подій звернутися до суду з позовом про передачу таких гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Києва на безоплатній основі;

- у разі задоволення позову про передачу гуртожитків, визначених у додатку до цього рішення, до комунальної власності територіальної громади міста Києва на безоплатній основі здійснити організаційно-правові заходи щодо виконання рішення суду та прийняття такого майна до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

4. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань власності.

В п. 2 додатку № 1 до рішення Київської міської ради 26.06.2018 N 1021/5085 Гуртожитки, що включені до статутних капіталів товариств, у тому числі ті, що в подальшому були відчужені, та які безоплатно передаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва зазначено: гуртожиток, м. Київ, вул. Червонозаводська, 7 (що раніше був включений до статного капіталу ВАТ Веркон ) .

Листом від 13.08.2018 вих. № 003-11553 Про передачу гуртожитку Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) повідомив позивача про прийняте Київською міською радою рішення від 26.06.2018 N 1021/5085 та просив позивача розглянути питання безоплатної передачі гуртожитку на вул. Червонозаводській, буд. 7 в м. Києві до комунальної власності територіальної громади міста Києва та повідомити Київську міську державну адміністрацію про прийняте рішення у визначені законодавством терміни.

У відповідь на лист Київської міської державної адміністрації від 13.08.2018 № 003-1553 позивач повідомив, що не володіє житловими приміщеннями гуртожитку які можуть бути приватизованими відповідно до Закону України Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитку .

25.03.2019 Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Комунальник", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантрек", Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінфорд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврошеф" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростиль" про зобов'язання передати нерухоме майно (частини гуртожитка) до комунальної власності територіальної громади міста Києва. За вказаним позовом Київської міської ради Господарським судом міста Києва було відкрите провадження у справі № 910/3664/19. Станом на момент розгляду даної справи рішення у справі № 910/3664/19 не ухвалене.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 26.06.2018 N 1021/5085 та про заборону вчиняти дії на безоплатне вилучення у позивача майна: житлових приміщень, що розташовані на 4 поверсі будівлі Червонозаводська, 7 у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято без дотримання вимог положень ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України, ст. 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків та норм міжнародного права, внаслідок чого порушено право власності позивача на належні йому приміщення в гуртожитку, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червонозаводська, 7. Позивач також зазначає, що: (1) як власник приміщень в гуртожитку не приймав будь - якого рішення стосовно безоплатної передачі належних йому приміщень на користь відповідача чи інших осіб; (2) позбавлення права власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання; (3) відсутність будь - якого відшкодування може бути виправданою, відповідно до п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише за виключних обставин, які в даному випадку не мають місце; (4) відповідач не мав повноважень приймати оскаржуване рішення, оскільки необхідною передумовою для вчинення відповідачем будь - яких дій для отримання у власність гуртожитки є наявність загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженої законом; (5) у належних позивачу приміщеннях не проживають особи, на яких поширюється сфера дії Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків ; (6) належні позивачу приміщення передано в оренду на основі цивільно - правових угод; (7) на момент набуття у власність позивача житлових приміщень у гуртожитку, в них не проживали мешканці.

Відповідач позовні вимоги не визнає з огляду на те, що: (1) приписами ст. 5 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків передбачено обов'язок уповноважених органів держави чи органів управління передати гуртожиток у власність територіальної громади, та, з іншого боку, обов'язок місцевої ради прийняти гуртожиток; (2) відсутність затвердженої Загальнодержавної програми передачі гуртожитків, не є підставою для нівелювання обов'язку з передачі спірного гуртожитку у комунальну власність територіальної громади міста Києва; (3) в даному випадку передача гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Києва обумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, а отже припинення права власності позивача на об'єкт нерухомого майна не порушує принципу мирного володіння майном; (4) можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб встановлена Конституцією України, відтак примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, для забезпечення гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, не може визнаватися порушенням Конституції України; (5) оскаржуваним рішенням права позивача не порушуються, оскільки рішенням передбачено низку організаційних заходів, які повинен вчинити виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на виконання зазначеного рішення.

Третя особа заявлені позовні вимоги підтримує, з тих підстав, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм ст. 41 Конституції України та ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для скасування акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування є суперечність такого індивідуально-правового акту актам цивільного законодавства, що порушує цивільні права або інтереси позивача.

За змістом статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом (ст. 329 Цивільного кодексу України).

Статтею 60 закону України Про місцеве самоврядування в Україні внормовано, що Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, регулюються Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

Для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні, зокрема: гуртожитки, включені до статутних капіталів, - гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом (п. 2 ст. 1-1 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків ).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України "Про житловий фонд соціального призначення"), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

Статтею 3 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків визначено, що забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: 1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; 2) передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом; 3) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону; 4) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб , передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом ; 5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд; 6) видатки, пов'язані з капітальним ремонтом гуртожитків (їх житлових комплексів та/або їх частин), що передаються у власність територіальних громад згідно з цим Законом, здійснюються за рахунок передбачених на це відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад коштів державного та місцевих бюджетів, а також інших не заборонених законодавством джерел. У разі погіршення стану гуртожитку, включеного до статутного капіталу, який підлягає передачі у комунальну власність, понад норми фізичного зносу за час його перебування у приватній власності місцева рада має право вимагати від власника гуртожитку провести ремонт гуртожитку або стягнути з власника в договірному чи судовому порядку вартість такого ремонту та/або відповідних відновлювальних робіт; 7) допоміжні приміщення у гуртожитках передаються у спільну сумісну власність власникам житлових приміщень у таких гуртожитках безоплатно і окремо приватизації не підлягають; 8) земельні ділянки, необхідні для утримання та експлуатації гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, не підлягають приватизації чи продажу у зв'язку з приватизацією жилих і допоміжних приміщень у них, а залишаються у власності відповідної територіальної громади (або передаються їй у власність) згідно з чинним законодавством; 9) утримання приватизованих та неприватизованих житлових, нежитлових і допоміжних приміщень у гуртожитках та прибудинкових територій здійснюється за рахунок коштів їх власників у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 10) власники житлових і нежитлових приміщень у гуртожитках є співвласниками допоміжних приміщень у гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням гуртожитку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні гуртожитку; 11) власники житлових та нежитлових приміщень у гуртожитку можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до закону; 11 - 1) громадяни, які на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитку та фактично проживають у ньому, мають право, за наявності згоди власника гуртожитку, здійснювати за власні кошти ремонт житлових та допоміжних приміщень у гуртожитку з наступним відшкодуванням здійснених ними витрат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 11 - 2) громадяни, які на правових підставах вселені в гуртожиток та фактично проживають у ньому на умовах надання їм ліжко-місця, набувають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку відповідно до цього Закону після їх розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку. У разі надання місцевою радою згоди на приватизацію жилих і нежилих приміщень у гуртожитку (або його частин), в якому жилі приміщення (або їх частини) використовуються для проживання громадян на умовах надання ліжко-місця, такі жилі приміщення можуть бути приватизовані лише після розселення громадян, які в них проживають на умовах надання ліжко-місця, в окремі жилі приміщення; 12) користування закріпленою за гуртожитками, на які поширюється дія цього Закону, прибудинковою територією здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

Частиною 2 ст. 4 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків визначено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб) , набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

Відповідно до п. 4) ст. 5 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Статтею 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків врегульовані особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Так, гуртожитки (як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;

б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;

2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;

б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;

3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:

а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку ;

б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Розмір компенсації вартості гуртожитків, що передаються відповідно до цього Закону у власність територіальних громад на частково-компенсаційній або компенсаційній основі, розраховується відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, з урахуванням зменшення вартості внаслідок нарахованого фізичного зносу або збільшення вартості в результаті фактично підтверджених витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитків у їхній власності.

Отже, зазначеними нормами Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків передбачено ряд вимог як до об'єктів, на які поширюється сфера дії Закону, так і до порядку передачі таких об'єктів до комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до норм чинного законодавства передачі гуртожитку на безкомпенсаційній основі територіальній громаді має передувати рішення власника (його згода), а не згода місцевої ради. Разом з тим, за згодою місцевої ради, якій передує подання власника гуртожитку, здійснюється передача гуртожитку до територіальної громади на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації.

Із положень ст. 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків також слідує, що порядок і строки передачі гуртожитків визначаються саме Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, концепція якої на відповідний період схвалюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Законом України. Цією ж цільовою концепцією та законом про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються та затверджуються видатки, пов'язані з передачею гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону, які здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Судом встановлено, що прийняттю оскаржуваного рішення відповідачем не передували ні згода позивача - власника частини приміщень гуртожитка по вул. Чевонозаводській в буд. 7 в м. Києві, ні подання власника вказаного гуртожитка (його частини) до міської ради, ні попередня повна компенсація вартості гуртожитку власнику.

Як випливає, з наданих відповідачем у відповідь на адвокатський запит позивача, документів (лист від 11.07.2019 року за № 225-СК-3666), оскаржуване рішення було прийнято за поданням проекту рішення депутатом Київської міської ради, члена депутатської фракції Об'єднання Самопоміч у Київській міській раді - Харчук С. В.

При цьому, з наданих документів, які стосуються процедури та порядку прийняття оскаржуваного рішення, не вбачається, які саме мешканці та яких приміщень звернулися до Київської міської ради для забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. На вимогу суду, відповідач не зміг надати пояснення та відповідні докази того, чи проживають в житлових приміщеннях (4 поверх гутрожитку у м. Києві по вул. Червонозаводська, 7) на відповідній правовій основі хтось з фізичних осіб, які звернулися до Київської міської ради для забезпечення своїх прав на вказані житлові приміщення.

Крім того, при підготовці проекту рішення не враховано рішення Київської міської ради від 25.05.2011 № 201/5588 Про створення комісії Київської міської ради із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , відповідно до якого на виконання вимог Закону утворено комісію Київської міської ради із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, затверджено її посадовий склад та Положення про неї.

Зокрема, до завдань цієї комісії віднесені розгляд питань та надання пропозицій Київській міській раді та її виконавчому органу (Київській міській державній адміністрації) з питань забезпечення виконання державної політики по формуванню й утриманню житлового фонду гуртожитків, по формуванню державної та місцевої програм передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Києва та їх фінансування, виконання затверджених державної та місцевих програм фінансування, утримання та використання гуртожитків і їх прибудинкових територій, за зверненнями громадян - мешканців гуртожитків попередній (досудовий) розгляд спорів, пов'язаних з порушенням їх житлових прав.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань попередньо розглядає питання про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків (майнових комплексів) та має право пропонувати, за наявності підстав, відповідним структурним підрозділам виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районним в місті Києві державним адміністраціям звертатися з позовами до судів про примусову передачу до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків (майнових комплексів).

Суд погоджується з позивачем, що при прийняті оскаржуваного рішення відповідачем не було дотримано вимог ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

При цьому, відповідач на вимогу суду не довів, що він діяв, приймаючи оскаржуване рішення в частині, що стосується приміщень, що належать позивачеві на праві власності для забезпечення права на житло громадян, передбачене статтею 47 Конституції України, оскільки відповідач не надав жодних доказів, що громадяни мешкають в вказаних приміщеннях 4 поверху гуртожитку у м. Київу, вул. Червонозаводська, 7, тобто не довів тих виключних обставин, з якими пов'язується можливість безоплатного вилучення майна у власника.

На підставі викладених законодавчих норм, чинних на момент прийняття оскаржуваного рішення, та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновків, що оскаржуване рішення, в частині що стосується передачі у власність територіальної громади приміщень, належних позивачу, прийняте відповідачем всупереч ч. 2 ст. 19 Конституції України, з порушенням підстав, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідно в даному випадку наявні правові підстави для визнання незаконним оскаржуваного рішення та його скасування, у відповідній частині.

В іншій частині оскаржуване рішення, яке є індивідуально-правовим актом не порушує прав позивача, оскільки позивач є власником лише житлових приміщень №5, №7, №9, № 10, №12 - № 14, №19 - № 20, №24 - № 26, №28 - № 29, № 31, № 33, №45 - № 46 групи приміщень №3, які розташовані на 4 поверсі гуртожитку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві.

Щодо позовних вимог стосовно заборони відповідачу вчиняти дії на безоплатне вилучення у позивача майна: житлових приміщень, що розташовані на 4 поверсі будівлі № 7 по вул. Червонозаводська у м. Києві, суд дійшов висновку що такі вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на нижчевикладене.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Спосіб захисту про який просить позивач - заборонити відповідачу вчиняти дії на безоплатне вилучення майна, направлений на захист прав позивача в майбутньому, і не передбачений законом. Вимога заборонити відповідачу вчиняти певні дії в майбутньому не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору та інші витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТРЕК" до Київської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Комунальник" про визнання незаконним, скасування рішення та заборону вчиняти дії задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 1021/5085 від 26.06.2018 Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств в частині, що стосується передачі житлових приміщень №5, №7, №9, № 10, №12 - № 14, №19 - № 20, №24 - № 26, №28 - № 29, № 31, № 33, №45 - № 46 групи приміщень №3, які розташовані на 4 поверсі гуртожитку №7 по вул. Червонозаводська у м. Києві.

3. Стягнути з Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТРЕК" (проспект Перемоги, 67, м. Київ, 03062; ідентифікаційний код 37163822) 960 (дев'ятсот шістдесят) грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В задоволенні інших позовних вимог, а саме в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 1021/5085 від 26.06.2018 Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств в іншій частині гуртожитку, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червонозаводська, 7 та в частині заборони Київській міській раді вчиняти дії на безоплатне вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантрек" майна: житлових приміщень, розташованих на 4 поверсі будівлі Червонозаводська, 7 у м. Києві - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 30.08.2019.

Суддя Г.П. Бондаренко