Постанова

від 20.08.2019 по справі 388/986/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2019 року м. Кропивницький

справа № 388/986/18

провадження № 22-ц/4809/1081/19

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дьомич Л. М., Кіселика С. А.,

секретар судового засідання Кравченко Я. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Бойко Д. П.,

відповідач - Фермерське господарство Володимирівське ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Бойка Дмитра Павловича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , та Фермерського господарства Володимирівське на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року у складі головуючого судді Степанова С. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Фермерського господарства Володимирівське (далі ФГ Володимирівське ) про стягнення 68 284,00 грн. невиплаченої заробітної плати, 117 200,35 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати, та 30 000,00 грн. моральної шкоди, а всього 215 484,35 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач у період з 05.10.2006 по 01.11.2013 року перебувала в трудових відносинах з фермерським господарством Володимирівське , працювала на посаді юриста, що підтверджується наказом ФГ Володимирівське № 3-к від 05.10.2006 року та записом в трудовій книжці серії НОМЕР_1 . За час трудових правовідносин відповідачем була нарахована, але не виплачена їй заробітна плата у розмірі 68 284,00 грн. В жовтні 2013 року позивач подала відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням. Проте, з наказом про своє звільнення не ознайомлена, власну трудову книжку після звільнення отримала недооформлену належним чином, остаточний розрахунок заробітної плати не проведено.

В травні 2013 р. виник конфлікт між позивачем та її ріднею (матір`ю, яка була керівником ФГ Володимирівське , та братом) щодо поділу спадщини і управління ФГ та СФО Володимирівське .

Позивач звернулася до Долинського відділення Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області з заявою щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми/джерела виплачених їй доходів та утримання податків.

Отримавши зазначені відомості, позивач довідалася, що відповідач з 2006 по 2013 рік звітував щодо нарахування їй заробітної плати та про її виплату.

Однак, починаючи з дня працевлаштування та до дати звільнення, позивач жодного разу не отримувала заробітну плату.

Внаслідок несвоєчасногої виплати заробітної плати компенсація втрати частини доходів у зв`язку із затримкою термінів її виплати з урахуванням інфляційних збитків за розрахунком позивача становить117200,35 грн. (компенсація втрати частини доходів у зв`язку із затримкою термінів її виплати становить: 5540,21 + 5447,64 + 5444,47 + 5009,99 + 4549,80 + 4294,27 + 4263,74 + 2857,70 + 2232,43 + 2337,08 + 2682,89 + 3717,14 + 3983,00 + 4361,98 + 4114,72 + 4153,60 + 4071,17 + 3981,64 + 4093,95 + 4232,49 + 4524,30 + 4696,17 + 4812,41 + 4915,53 + 5046,06 + 5037,71 + 5107,41 + 1690,85=117200,35грн.).

Позивач також зазначала, що діями відповідача їй завдано моральної шкоди, розмір якої вона визначила 30 000 грн., що полягає в моральних стражданнях через порушення нормального способу життя, необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, нереагування відповідача на її звернення про виплату заробітної плати,

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Фермерського господарства Володимирівське на користь ОСОБА_1 68284,00 грн. невиплаченої заробітної плати,117200,35 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати, а всього 185484 гривні 35 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Представник позивача - адвокат Бойко Д. П. подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди, та ухвалити нове рішення про стягнення з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 30000,00 грн моральної шкоди.

Зазначав, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вказує, що позивач погоджується з рішенням Долинського районного суду в частині стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати, але не погоджується з відмовою суду у задоволенні позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

Відзначає, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилається на пункт 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , згідно роз`яснень якого відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин(незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум,виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Звертає увагу на те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Вважає, що зазначені у вказаній статті обставини, знайшли своє підтвердження та є підставою для відшкодування моральної шкоди, що полягає в позбавленні позивача гарантованого Конституцією України та Кодексу Законів про працю України права на оплату праці, внаслідок чого його позбавлено засобів до існування.

Відповідачем завдано позивачу моральної шкоди, що виявляється в неповазі, яку проявило господарство до неї як до працівника та грубо проігнорувавши норми чинного законодавства.

Судом встановлено, що з вини відповідача порушене гарантоване Конституцією України та чинним законодавством України право позивача на отримання заробітної плати, що призвело до душевних страждань, так як їй довелося існувати за рахунок доходів її чоловіка. Враховуючи те, що відповідач взагалі не сплачував їй заробітну плату, то вона була вимушена долучати додаткові зусилля для організації свого життя. Відсутність засобів для задоволення своїх щоденних потреб, причиняло їй моральні страждання, а відповідачем не вживались заходи задля припинення таких страждань. Завдана їй моральна шкода обумовлюється моральним стражданням внаслідок порушення її законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням її прав, втратою у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих та друзів.

Відповідач також подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зазначив, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вказує, що не доведено факт перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем. В судовому засіданні представник позивача на питання представника відповідача не зміг повідомити суд про існування ознак трудових відносин між сторонами, а саме: робоче місце позивача, участь у судових процесах, візування договорів, наказів, наявність довіреності від ФГ Володимирівське , наявність свідків, які б могли підтвердити факт виконання трудових обов`язків позивача, звернення позивачки до керівника ФГ Володимирівське з заявами про надання відпустки тощо.

Єдиним доказом на підставі якого суд зробив висновок про наявність трудових відносин - ксерокопія трудової книжки з записом про прийняття на роботу без підпису та печатки та без запису про звільнення з роботи.

Зазначає, що ксерокопія трудової книжки із сумнівним записом про прийняття на роботу не відповідає вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Вважає, що сплата податків третіми особами не є беззаперечним доказом наявності трудових відносин та не може вважатися належним доказом наявності трудових відносин. Наявність або відсутність обов`язкових платежів не є доказом наявності чи то відсутності трудових відносин. ФГ Володимирівське податки відносно доходів ОСОБА_1 не сплачувало, хто сплачував внески на заробітну плату ОСОБА_1 не відомо. Навіть голові ФГ Володимирівське ніколи не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата. Відповідно до ст. 4 Закону України Про оплату праці джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Звертає увагу на те, що з 2013 року, в якому за твердженням позивача її звільнили пройшло п`ять років, із заявами про виплату їй заробітної плати або іншими заявами до ФГ Володимирівське не зверталась, претензій не пред`являла. Про скасування наказу про звільнення від 09.10.2018р. позивач була одразу повідомлена, докази направлення містяться в матеріалах справи, та його не оспорила.

Також зазначено, що відповідач не погоджується із наданим позивачем розрахунком, оскільки компенсація нарахована поквартально та на суму нарахованої заробітної плати без врахування податків та обов`язкових платежів.

Наданий відповідачем орієнтовний контррозрахунок суд першої інстанції до уваги не взяв і послався як на факт визнання відповідачем даних вимог. В той час, як зобов`язаний був в обґрунтуванням стягнення зазначеної суми перевірити розрахунки здійснені позивачем з урахуванням вимог закону та відобразити їх у рішенні.

Відзиви на апеляційні скарги не подано.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Бойка Д. П., який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, представника відповідача за довіреністю Ковальчука В. В., який підтримав доводи поданої відповідачем апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача - залишенню без задоволення, а судове рішення зміні.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Згідно копії наказу № 3-к від 05.10.2006 року ФГ Володимирівське було прийнято на роботу з 05.10.2006 року юристом ОСОБА_1 (а.с.6 т.1).

Відповідно запису трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 прийнята на посаду юриста в ФГ Володимирівське на підставі наказу № 3-к від 05.10.2006 року (а.с.7-8 т.1);

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 остання отримувала доходи у вигляді заробітної плати у ФГ Володимирівське у період з 05.10.2006 року по 01.11.2013 року, що в сумі відповідає заявленому у позовній заяві розміру невиплаченої заробітної плати - 68 284,00 грн (а.с.9 т.1);

Відповідно наданих позивачем розрахунків інфляційні збитки становлять 117 200,35 грн. (а.с.10-52 т.1).

За контррозрахунком відповідача компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати за період з жовтня 2006 року по червень 2018 року з урахуванням документів, що є в матеріалах справи щодо розміру нарахованої і належної до виплати заробітної плати ОСОБА_1 , в загальній сумі складає 1509,27 грн (а.с.229-230 т.1).

В результаті дослідження вказаного контррозрахунку судом встановлено, що по кожному рядку для визначення суми компенсації правильно зазначено порядок її обчислення як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках, поділений на 100, але при визначенні результату вказані суми визначені як двічі поділені на 100, тому належно обрахованою визнано суму компенсації 150927 грн.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

Відповідно до ч.3 ст. 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата, як зазначено в ч.1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" та ч.1 ст. 94 КЗпП України, - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 КЗпП України встановлено, що право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону України "Про оплату праці"). Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівника не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (ст. 97 Кодексу законів про працю, ст. 15 і 24 Закону України "Про оплату праці).

Відповідно до положень частини 1 статті 24 Закону України "Про оплату праці" та частини 1 статті 115 Кодексу законів про працю України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про оплату праці забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір.

Відповідно до норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 3 цього Закону передбачає, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно ст. 4 Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Стаття 6 Закону встановлює, що компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян.

Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_1 працювала у ФГ Володимирівське на посаді юриста з 05.10.2006 року по 01.11.2013 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків позивач отримувала заробітну плату у ФГ Володимирівське до четвертого кварталу 2013 року включно, з 2014 року виплати припинено (а.с.9 зв. ст. т.1).

Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Приклади обчислення суми компенсації наведено у Додатку до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 р. N 430 ( 430-2003-п )

Встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 загальний розмір заробітної плати складає 68 284,00 грн.

З вини роботодавця не надано належних доказів в підтвердження отримання ОСОБА_1 заробітної плати згідно розрахункових відомостей, тому є доведеними позовні вимоги щодо непроведення з позивачем повного розрахунку по заробітній платі в день звільнення.

Оцінюючи надані сторонами розрахунки суд правильно вказав на помилковість підрахунків, оскільки позивачем при розрахунку не застосовувався розмір місячної заробітної плати, як того вимагає порядок розрахунку, а відповідачем допущено арифметичну помилку, а саме в цілому правильний розрахунок, помилково поділений на 10000 , замість вірного ділителя - 100 .

Таким чином, загальна сума компенсації за вказаний період затримки термінів виплати належної ОСОБА_1 заробітної плати дорівнює 150 927 гривень, але враховуючи, що позивачем заявлено вимогу про стягнення 117 200,35 грн, задоволенню підлягає вимога у визначених позивачем межах.

Враховуючи викладене, суд вважає, що викладені позивачем обставини щодо невиконання роботодавцем умов трудового договору про оплату праці знайшли своє підтвердження і не спростовані відповідачем.

Оскаржене відповідачем в цій частині судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду по суті вирішеного спору є необґрунтованими, є помилковими, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, який є достатньо повним та мотивованим.

В той же час колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Встановлено, що з вини відповідача порушене гарантоване Конституцією України та чинним законодавством України право позивача на отримання заробітної плати, що в свою чергу призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації свого життя

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи характер, тривалість та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, істотність вимушених змін у її житті, ступінь вини відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 в розмірі 10000 грн

На підставі ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у судовому рішенні обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 10000 грн у відшкодування моральної шкоди, що завдана порушенням її законних прав.

В іншій частині вказане судове рішення відповідає вимогам закону, ухвалене з дотриманням норм процесуального права, містить обгрунтовані висновки щодо доведеності позовних вимог.

В порядку розподілу судових витрат, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, виходячи із пропорційності задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 600,00 грн сплаченого судового збору, в дохід держави з відповідача підлягає стягненню 3579,90 грн (1854,84+1725,06 (2782,26-1057,20)) судового збору за подання позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374-376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Бойка Дмитра Павловича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Володимирівське залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства Володимирівське про відшкодування моральної шкоди скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення даної позовної вимоги.

Стягнути з Фермерського господарства Володимирівське , ЄДРПОУ: 31492984, місцезнаходження: Кіровоградська область, Долинський район, с. Гурівка, 28516, на користь ОСОБА_1 , ІНПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнути з Фермерського господарства Володимирівське , ЄДРПОУ: 31492984, місцезнаходження: Кіровоградська область, Долинський район, с. Гурівка, 28516, на користь держави 3579,90 грн судових витрат.

У відшкодування понесених судових витрат Стягнути з Фермерського господарства Володимирівське , ЄДРПОУ: 31492984, місцезнаходження: Кіровоградська область, Долинський район, с. Гурівка, 28516, на користь ОСОБА_1 , ІНПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , 600,00 грн сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді Л. М. Дьомич

С. А. Кіселик