Постанова

від 28.08.2019 по справі 910/5381/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/5381/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2019 (головуючий суддя Жук Г.А., судді Мальченко А.О., Дикунська С.Я.) та рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 (суддя Сівакова В.В.) у справі № 910/5381/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про розірвання договору поруки,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про розірвання договору, у якому заявлено вимоги розірвати з 17 листопада 2016 року Договір поруки №4Л14399И/П від 08.11.2016.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення умов Договору поруки № 4Л14399И/П від 08.11.2016 не було передано позивачу належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, заборгованість за якими позивачем, як поручителем, погашена. Також позивач зазначав, що невиконання відповідачем свого зобов`язання за договором поруки щодо передачі прав вимог до боржників не дало змоги використовувати ці права у якості можливого забезпечення у тому числі і самого позивача і призвело до суттєвого погіршення його фінансово - майнового стану, тобто, до спричинення з боку банку суттєвої шкоди.

Короткий зміст оскаржуваних рішень

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2019 в позові відмовлено повністю.

2.1. Обґрунтовуючи рішення у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій, посилаючись на приписи статей 553 - 556, 611, 626-628, 651 Цивільного кодексу України, статей 188, 193 Господарського кодексу України дійшли висновків про відсутність підстав для розірвання спірного правочину, оскільки позивачем належними і допустимими доказами не доведено факту істотного порушення відповідачем умов договору поруки, внаслідок чого позивачу завдано шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

4. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а відтак, вони є незаконними, необґрунтованими та підлягають скасуванню.

4.1. Як вказує позивач, він виконав зобов`язання за договором поруки №4Л14399И/П від 08.11.2016, а відповідач погодився та прийняв це виконання на загальну суму 587 777 106,30 грн.

4.2. Судами попередніх інстанцій не було враховано положень договору поруки №4Л14399И/П від 08.11.2016 щодо обов`язку банку у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитними договорами, передати поручителю впродовж п`яти робочих днів з моменту виконання обов`язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за зазначеними кредитними договорами.

4.3. Суди першої та апеляційної інстанції не надали даним фактам належної оцінки, тим самим неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи та не врахували положення ч. 1 ст. 517, ч. 1 ст. 556, п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, чим порушили статтю 20 Господарського кодексу України і тим самим позбавили позивача процесуальних прав, передбачених ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

4.4. Невиконання відповідачем свого зобов`язання за договором поруки щодо передачі прав вимоги до боржників, не дало змоги позивачу використовувати ці права у якості можливого забезпечення, у тому числі і позивача, що призвело до суттєвого погіршення його фінансово - майнового стану та неможливості досягнення цілей, задля яких укладався оспорюваний договір.

4.5. Враховуючи, що договір поруки не було визнано недійсним в судовому порядку, умовами цього договору та положеннями частини 1 статті 517, частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок вручення/передачі документів, які підтверджують обов`язок боржника, і цей обов`язок є імперативним, відмова від його виконання тягне за собою наслідки, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України.

4.6. Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки відсутності оскарження дій позивача відповідачем, а також неповернення сплачених коштів, не застосували частину 2 статті 651 ЦК України, чим порушили права позивача, гарантовані статтею 5, 20 ГПК України.

4.7 . З`ясовуючи обставини справи, які підлягають доказуванню, визначаючись із доказами, що мають бути подані тим чи іншим учасником справи, господарські суди в порушення п.п. 6, 7, 19 ч. 2 ст. 182 ГПК України не скористались правом, наданим п. 3 ч. 2, п.п. 2, 3 ч. 5, ч. 6 ст. 183 ГПК України та не здійснили всіх необхідних дій для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

4.8. В порушення вимог статті 236 ГПК України суд першої інстанції не дослідив повно та всебічно обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень (підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні), не встановив характер спірних правовідносин та, як наслідок, невірно застосував норми матеріального права до вирішення вказаних правовідносин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є помилковим.

5. Відповідачем відзиву на касаційну скаргу не подано, що, у відповідності до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

6. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій, 08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки № 4Л14399И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лазурний Берег" (боржником) своїх зобов`язань за:

- кредитним договором від 24.12.2014 № 4Л14399И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 24.12.2014 № 4Л14400И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2.

6.1. За змістом п.п. 4 - 6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору; у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання, яке поручитель має виконати впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги.

6 . 2. У пункті 8 договору поруки сторони погодили, що до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

6 . 3. Пунктом 10 договору поруки сторонами узгоджено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

7 . Судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ "Лекс Грант" на виконання умов договору поруки перераховано відповідачу 300 292 895,19 грн згідно платіжного доручення № 76 від 09.11.2016 з призначенням платежу: "виконання зобов`язань по кредитному договору №4Л14399И від 24.12.2014 згідно договору поруки №4Л14399И/П від 08.11.2016" та 287 484 211,11 грн згідно платіжного доручення № 77 від 09.11.2016 з призначенням платежу: "виконання зобов`язань по кредитному договору №4Л14400И від 24.12.2014 згідно договору поруки №4Л14399И/П від 08.11.2016".

8 . Спір у даній справі стосується розірвання договору у зв`язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов договору (ненаданням належним чином завірених копій документів на підтвердження обов`язків боржника за кредитними договорами).

9. За змістом частин першої та другої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

10. Відповідно до положень статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

11. Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

12. Правовий аналіз частини 2 статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені цією нормою, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Цей висновок узгоджується з положенням частини 1 статті 512 ЦК України, яка передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15, постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 907/759/17, від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.

13. При цьому, у разі повного виконання обов`язку боржника новий кредитор має право вимагати від первісного кредитора виконання обов`язку з передачі документів, які підтверджують вимоги до боржника.

14. За приписами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

15. Згідно із вимогами статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

16. В силу положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

17. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

18. За змістом статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

19. Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.

20. Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18.

21. При цьому, саме лише невиконання первісним кредитором обов`язку з передачі документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором, не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до боржника.

22. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем недоведено факт повного виконання зобов`язань боржника з повернення кредитів і сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов`язань і строків їх виконання, тобто того, що заборгованість боржника перед банком становила саме сплачені поручителем суми та, відповідно, була ним погашена у повному обсязі, з огляду на що колегія суддів вважає правильним висновок про відсутність належного підтвердження наявності у позивача права на отримання прав кредитора у зобов`язанні та, відповідно, документів, які підтверджують таке право.

23. Відповідно до частини 1 статті 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов`язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

24. Судами попередніх інстанцій установлено, що матеріали справи не містять доказів звернення банку до поручителя з вимогою виконати зобов`язання боржника за кредитними договорами із зазначенням сум заборгованості, а у договорі поруки відсутня вказівка на суму конкретних зобов`язань боржника, за виконання яких поручився позивач.

25. З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами тих обставин, що саме невиконання відповідачем зобов`язань із передачі копій документів на підтвердження обов`язків боржника за кредитними договорами свідчить про істотність порушення відповідачем умов договору у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, а також значною мірою позбавило його того, на що він розраховував під час укладення спірного договору поруки.

26. При цьому, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено посилання позивача на спричинення йому збитків, яке мотивоване тим, що для реалізації договору поруки позивач вимушений був залучати кредитні кошти та сплачувати проценти, оскільки з огляду на правову природу поруки як способу забезпечення виконання зобов`язання, обумовлену положеннями статей 553, 554 Цивільного кодексу України, та враховуючи недоведення позивачем обставин звернення відповідача до нього як до поручителя з вимогою щодо виконання основного зобов`язання, наведені позивачем обставини залучення позивачем кредитних коштів для сплати їх відповідачеві за власною ініціативою залежали лише від його волевиявлення.

27. Таким чином доводи скаржника про те, що суди не врахували положень Договору поруки щодо обов`язку Банку передати поручителю належним чином засвідчені документи, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами відповідно до частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України, а також посилання на неврахування пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, що мало наслідком порушення статті 20 Господарського кодексу України, частини 1 статті 2, частини 1 статті 46 ГПК України, безпідставні, як безпідставними є і доводи скаржника про те, що невиконання відповідачем зазначеного обов`язку є істотним порушенням умов Договору поруки.

28. Посилання скаржника на те, що умовами договору та положеннями частини 1 статті 517, частин 1 - 2 статті 556 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок вручення/передачі документів, який є імперативним та відмова від виконання його тягне за собою наслідки, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України, не ґрунтуються на зазначених нормах законодавства та умовах Договору.

29. Посилання скаржника на те, що суди не здійснили необхідних дій для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, як передбачено частиною 2 статті 182 ГПК України колегією суддів відхиляються, оскільки спростовуються матеріалами справи.

30. Аргументи скаржника щодо стосовно порушення вимог статті 236 ГПК України, колегією суддів також відхиляються як необґрунтовані, оскільки судами попередніх інстанцій вірно встановлено характер спірних правовідносин, досліджено обставини, які входять до кола обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі та правильно застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

31. Колегія суддів відзначає, що інші доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

32. Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

33. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується також принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень, то Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних рішень судів попередніх інстанцій, з огляду на що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат

35. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, згідно із вимогами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі № 910/5381/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.