Постанова

від 04.09.2019 по справі 260/478/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/7485/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання - Болюк Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Укрсиббанк" до Іршавського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Авіаційна лізингова компанія", Публічне акціонерне товариство "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

суддя в 1-й інстанції - Маєцька Н. Д.,

час ухвалення рішення - 21.06.2019 року, 09:38 год,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - 21.06.2019 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - Акціонерне товариство "Укрсиббанк" звернулося в суд з позовом до відповідача - Іршавського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ТОВ "Українська Авіаційна лізингова компанія", ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143", в якій просив визнати дії державного виконавця щодо відмови у перерахуванні коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна на погашення заборгованості по кредитному договору № 11276815000 від 25 грудня 2007 року (додаткова угода № 11319679000 від 24 березня 2008 року), яка згідно з розрахунком станом на 28 лютого 2019 року становить 1960443,98 грн., протиправними; зобов`язати Іршавський районний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області перерахувати кошти, отримані від реалізації іпотечного майна на погашення заборгованості по кредитному договору 11276815000 від 25 грудня 2007 року (додаткова угода № 11319679000 від 24 березня 2008 року), яка згідно з розрахунком станом на 28 лютого 2019 року становить 1960443,98 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що, враховуючи приписи ст.7 Закону України Про іпотеку , Закону України Про виконавче провадження позивач має переважне право на погашення заборгованості ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" на суму 1960443,98 грн. за відповідними кредитними договорами за рахунок коштів, які надійшли органу державної виконавчої служби від реалізації предмета іпотеки (в рамках зведеного виконавчого провадження, де позивач (як іпотекодержатель) не є стягувачем. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказало, що за відсутності судового рішення (виконавчого напису нотаріуса) про звернення стягнення на предмет іпотеки, при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, необхідно виходити із загальних норм Закону України "Про виконавче провадження", а тому посилання позивача на наявність у спірних правовідносинах порушення установленого Законом України "Про іпотеку" пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки є передчасним. Враховуючи наведене, зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції; просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник позивача (апелянта) - Галадій А. М. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржувану рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Представники відповідача - Мартин М. М ., Худанич І . М. у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлениі належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у його відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 2007 року АТ Інноваційний банк "Укрсиббанк" та ТОВ "Українська авіаційна лізингова компанія" уклали генеральний договір про надання кредитних послуг № 11276815000, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредитні послуги у валюті, що дорівнює 3971559,00 грн., у порядку і на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору № 11276815000 у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором і зобов`язань за індивідуальними угодами, які є невід`ємною частиною цього договору, банком буде прийнято, зокрема: іпотека нерухомості (основних фондів), а саме: нерухомості (нежитлового об`єкту) за адресою: м. Іршава, вул. Федорова, буд. 33 , що є власністю ВАТ "Іршавське АТП-12143".

24 березня 2008 року Акціонерний комерційний інноваційний банк "Укрсиббанк" та ТОВ "Українська авіаційна лізингова компанія" уклали додаткову угоду № 11319679000 до Генерального договору про надання кредитних послуг (Індивідуальна угода) № 11276815000 від 25 грудня 2007 року.

04 березня 2008 року Акціонерний комерційний інноваційний банк "Укрсиббанк" та ВАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" уклали договір іпотеки, згідно з п.1.1 якого ВАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" передає іпотекодержателю наступне нерухоме майно: комплекс, що знаходиться за адресою: Іршавський район , м. Іршава, вул. Федорова, буд 33 та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Іршавської міської ради № 318 від 19 жовтня 2006 року.

ТОВ "Українська авіаційна лізингова компанія" належним чином не виконало свої зобов`язання за вказаними кредитними договорами, отримані грошові кошти у передбачений строк не повернуло.

Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні в Іршавському районному відділі ДВС ГТУ юстиції у Закарпатській області перебуває зведене виконавче провадження АСВП № 40191330, в якому боржником виступає ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143", до складу якого входять 15 виконавчих проваджень на загальну суму 1 885 521,85 грн. Станом на 22 березня 2019 року залишок заборгованості по зведеному виконавчому провадженню становить 1 739 428,20 грн.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами під час розгляду справи, позивач - АТ Інноваційний банк "Укрсиббанк" не виступає стягувачем у виконавчому провадженні щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 11276815000 від 25 грудня 2007 року (додаткова угода № 11319679000 від 24 березня 2008 року).

Під час проведення виконавчих дій у вказаному вище виконавчому провадженні, державним виконавцем встановлено, що за боржником ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" зареєстровано нерухоме майно, а саме: майновий комплекс, загальною площею 3753,8 кв.м. та дві земельні ділянки: пл.2,9455 га, кадастровий номер № 2121910100 : 06 :009:0035 та пл.1,4695 га, кадастровий номер № 2121984500:01:001:0018 , що знаходяться за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул. Федорова, буд. 33 .

Судом також встановлено, що 27 лютого 2019 року предмет іпотеки, а саме: майновий комплекс загальною площею 3753,8 кв.м. та 2 земельні ділянки: пл.2,9455 га, кадастровий номер № 2121910100 :06:009:0035 та 1,4695 га кадастровий номер № 2121984500:01:001:0018 , що знаходяться за адресою: Закарпатська область, м. Іршава, вул.Федорова, буд.33 реалізовано на електронних торгах ДП СЕТАМ за ціною 4409068, 00 грн., що підтверджується протоколом проведенням електронних торгів № 390150 від 27 лютого 2019 року.

28 лютого 2019 року АТ "Укрсиббанк" звернувся до Іршавського РВ ДВС із заявою, в якій просив перерахувати суму заборгованості, визначену виконавчим листом № 705/90/12 (2/705/198/12), відповідно до ст.51 Закону України "Про виконавче провадження" на погашення заборгованості по кредитному договору № 11276815000 від 25 грудня 2007 року (додаткова угода № 11319679000 від 24 березня 2008 року), яка згідно з розрахунком станом на 28 лютого 2019 року становить 1960443,98 грн.

01 березня 2019 року АТ "Укрсиббанк" звернувся до Іршаського РВ ДВС із заявою, в якій просив: перерахувати йому суму заборгованості, визначену виконавчим листом № 705/90/12 (2/705/198/12) у розмірі 778021,31 грн. та перерахувати йому як іпотекодержателю згідно зі ст.51 Закону України "Про виконавче провадження" на погашення заборгованості по кредитному договору № 11276815000 від 25 грудня 2007 року (додаткова угода № 11319679000 від 24 березня 2008 року) суму заборгованості у розмірі 1182422,67 грн.

Листом від 27 березня 2019 року № 14.5-36/3274 Іршавський РВ ДВС повідомив АТ "Укрсиббанк" про те, що заявлена ним у заявах від 28 лютого 2019 року та 01 березня 2019 року вимога щодо перерахування коштів у розмірі 1182422,67 грн., крім тих, які передбачені виконавчим листом № 2/705/198/12 про стягнення з ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство 12143" на користь ПАТ "Укрсиббанк" 778021,31 грн. боргу, не може бути задоволена.

Вказана відмова мотивована тим, що по кредитному договору № 11276815000 від 25 грудня 2007 року укладено договір іпотеки б/н від 04 березня 2008 року, разом з тим, державну реєстрацію іпотеки шляхом обтяження нерухомого майна іпотекою відповідно до вимог ст.4 Закону України "Про іпотеку" не проведено, у зв`язку з чим у АТ "Укрсибббанк" як іпотекодержателя відсутній пріоритет на право задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно. Крім того, зазначив, що АТ "Укрсиббанк" не пред`являло на виконання до Іршавського РВ ДВС виконавчого документа, передбаченого ст.3 Закону України "Про виконавче провадження".

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах Іршавський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України про виконавче провадження, оскільки позивач не має пріоритету на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно у зв`язку з тим, що відповідне обтяження не було зареєстроване у встановленому порядку; крім того, АТ "Укрсиббанк" не пред`являло на виконання до Іршавського РВ ДВС виконавчого документа, передбаченого ст.3 Закону України "Про виконавче провадження", що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ст.18 Закону України Про виконавче провадження передбачає, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст.3 згаданого вище Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із ст.51 цього Закону).

Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).

Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).

Згідно з ч.5 ст.51 Закону України Про виконавче провадження за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені п.1,2 ч.1 ст.45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.7 ст.51 вказаного Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Ст.1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній, на момент укладення договору іпотеки) передбачає, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Ст.3 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній, на момент укладення договору іпотеки) регулює питання виникнення, застосування і пріоритет іпотеки та, зокрема, передбачає, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Державна реєстрація іпотеки врегульована ст.4 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній, на момент укладення договору іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Положеннями ч.1 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) передбачено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з п.3 ст.4 вказаного Закону обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема: обмеження речових прав.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державний реєстр прав містить дані про зареєстровані речові права, їх обмеження, суб`єктів речових прав, об`єкти нерухомого майна, відомості про осіб, в інтересах яких вчинено обмеження речового права, копії документів про правочини, на підставі яких проведено реєстрацію прав, обмежень цих прав.

Судом першої інстанції встановлено, що за кредитним договором № 11276815000 від 25 грудня 2007 року укладено договір іпотеки від 04 березня 2008 року, разом з тим державну реєстрацію іпотеки відповідно до вимог ст.4 Закону України "Про іпотеку" не проведено.

Крім того, при передачі майна на реалізацію державним виконавцем проведено перевірку в відповідних реєстрах перебування вказаного майна в іпотеці або про накладення інших обтяжень на вказане майно, однак іпотеки на вказане майно або обтяження на вказане майно на підставі договору іпотеки від 04 березня 2008 року по кредитному договору № 11276815000 від 24 березня 2008 року виявлено не було.

Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та факичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ "Укрсибббанк" не має пріоритету на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно, оскільки відповідне обтяження не було зареєстроване у встановленому порядку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент укладення вищевказаного договору іпотеки відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягало державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством, що спростовує покликання апелянта на те, що вимога про державну реєстрацію іпотеки набула чинності лише після укладення договору іпотеки від 04 березня 2008 року.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України Про іпотеку .

Зокрема, ч.1 ст.33 Закону України Про іпотеку передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст.33 Закону України Про іпотеку ).

Нормами статей 36, 37, 38 цього Закону також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений розділом V Закону України Про іпотеку та частиною восьмою статті 54 Закону України Про виконавче провадження спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 39, 41 Закону України Про іпотеку ).

Тобто, передбачений Законом України "Про іпотеку" та ст.51 Закону України "Про виконавче провадження" спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя застосовуються за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим, якщо виконавчі дії вчиняються за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України Про виконавче провадження , а не нормами спеціального Закону України Про іпотеку .

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17 січня 2019 року у справі № 826/17590/16, від 31 січня 2019 року № 826/11049/16, від 12 грудня 2018 року № 819/1343/16, і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що АТ "Укрсиббанк" не є стягувачем у виконавчому провадженні АСВП № 40191330, позов про стягнення заборгованості з ПАТ "Іршавське автотранспортне підприємство - 12143" за кредитним договором № 11276815000 від 25 грудня 2007 року або звернення стягнення на предмет іпотеки не подавався. Вказаний факт АТ "Укрсиббанк" не заперечує.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю у межах спірних правовідносин судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, при вирішенні питання про правомірність чи неправомірність дій державного виконавця застосуванню підлягають норми Закону України "Про виконавче провадження", що свідчить про те, що покликання апелянта на порушення відповідачем встановленого Законом України "Про іпотеку" пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки є передчасним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що іпотекодержатель безперечно має право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого нерухомого майна, однак це право він повинен реалізовувати у встановленому порядку, і такі вимоги повинні бути належним чином підтверджені.

Разом з тим, заборгованість, про яку повідомив банк відповідачу, ґрунтується виключно на його (позивача) розрахунках, що не може вважатися беззаперечною підставою для задоволення цих вимог у виконавчому провадженні. За описаних змісту/характеру та суб`єктного складу спірних правовідносин виконавець не може з`ясовувати стан заборгованості боржника перед стягувачем/кредитором-іпотекодержателем, відповідно і виконати заявлену вимогу щодо погашення цієї заборгованості.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у спірних правовідносинах Іршавський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України про виконавче провадження, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів вважає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 272, 287, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк" залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року у справі №260/478/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 04 вересня 2019 року.