Постанова

від 10.09.2019 по справі 201/7824/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5155/19 Справа № 201/7824/18 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Білоус Катерини Олександрівни на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права користування земельною ділянкою, скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, скасування державної реєстрації земельної ділянки; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на домоволодіння,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права користування земельною ділянкою, скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що йому на праві власності належить будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі ст. 30 ЗК України, який діяв на момент придбання будинку, він автоматично став користувачем земельної ділянки розміром 1100 кв.м під будинком. У травні 2018 року він випадково дізнався про те, що відповідач ОСОБА_2 намагається отримати у власність цю земельну ділянку та останнім подано заяву до міської ради про надання дозволу на оформлення земельної ділянки під забудову житлового будинку по АДРЕСА_2 , і рішенням Дніпропетровської міської ради № 52/62 від 11 березня 2015 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку. На замовлення відповідача виготовлено проект землеустрою, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер. За проектом земельна ділянка біля будинку № 30 включає в себе і земельну ділянку (територію), на якій знаходиться будинок позивача - № 32.

Рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 порушує право власності позивача на будинок, фактично припиняє право користування земельною ділянкою під будинком, позбавляє права на подальшу приватизацію земельної ділянки.

Враховуючи викладене, просить визнати за ним право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , визнати протиправним і скасувати рішення Дніпропетровської міської ради № 52/62 від 11 березня 2015 року в частині надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) по АДРЕСА_2 , скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:164:0044.

У грудні 2018 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до позивача із зустрічним позовом про припинення права власності ОСОБА_1 на домоволодіння, який ухвалою суду від 20 грудня 2018 року об`єднано в одне провадження.

Зустрічний позов мотивовано тим, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 52/62 від 11 березня 2015 року йому (відповідачеві) надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. ТОВ Інфініт-Ленд на його замовлення розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В результаті обстеження земельної ділянки в районі буд . в„– 30 , виявлено, що об`єкти нерухомого майна на ній відсутні, що підтверджується Актом обстеження від 10 лютого 2017 року, складеного інженером з інвентаризації. Знищення будинку, який належить позивачеві ОСОБА_1 є підставою припинення права власності на нього згідно зі ст. 346 ЦК України. Як наслідок, позивач втратив і право користування земельною ділянкою, на якій будинок знаходився. При цьому позивач не зареєстрував припинення права власності на нерухоме майно, що порушує права і законні інтереси ОСОБА_2 .

На підставі викладеного, посилаючись на норми ст. 182, 346 ЦК України, просить припинити право власності ОСОБА_1 на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 оформленням права на земельну ділянку під будинком упродовж всього часу користування ділянкою не скористався. Як установлено судом і не заперечується позивачем, починаючи з моменту набуття у власність будинку (у 1994 році - 2/3 частини, і у 2010 році - 1/3 частини), а також після реєстрації у 2017 році права власності на будинок в цілому, позивач не порушував питання про оформлення права власності (користування) земельною ділянкою під будинком, не звертався до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою, не отримував державного акту на право власності (користування), не реєстрував право власності на землю.

Крім того, суд першої інстанції також зазначив, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач не надав будь-якого документу (технічної документації із землеустрою, проекту, архітектурного плану, експертного висновку тощо), які б свідчили про те, що спірним рішенням про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 , зачіпається його право користування земельною ділянкою під будинком в„– 32 . З наявних у справі матеріалів взагалі неможливо встановити, що земельні ділянки, про які виник спір (під будинком позивача і за проектом землеустрою відповідача) якимось чином перетинаються або накладаються. Клопотань про проведення експертизи з цього приводу сторонами не заявлялося.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Білоус К.О., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач після набуття у власність будинку за адресою: АДРЕСА_1 , до нього фактично перейшла у користування земельна ділянка, площею 0,11 га, яка розташована за цією ж адресою, а тому надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку в районі будинку № 30 по вказаній вище вулиці, порушує права позивача. А також судом не надано оцінки доводам позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на 2/3 частин будинку набуте на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22 квітня 1994 року (а.с. № 8), а на решту 2/6 (тобто 1/3) - на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2010 року, яким визнано дійсним договір дарування, укладений у простій письмовій формі з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а.с. № 17).

З договору дарування і рішення суду вбачається, що будинок складається з самого будинку і господарських прибудов, які розташовані на земельній ділянці 1100 кв.м.

З наданої представником позивача копії довідки Земельної межової секції Дніпропетровського Міськомунгоспу від 23 січня 1934 року, копії зведеного оціночного акту домоволодіння в„– 32, видно, що дворова ділянка площею 924 кв.м по АДРЕСА_3 , знаходилася в користуванні ОСОБА_5 , потім - у користуванні ОСОБА_7 , на підставі договору дарування від 13 липня 1954 року (а.с. № 220).

17 червня 2010 року на замовлення позивача КП Дніпропетровське МБТІ було виготовлено технічний паспорт на 2/3 частини будинку в„– 32 (а.с. № 10 14). Згідно з планом земельної ділянки (а.с. № 11) будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці, яка прилягає з одного боку до домоволодіння в„– 34 , з іншого боку - до домоволодіння в„– 30 . За експлікацією, земельна ділянка має площу 1100 кв.м., на ній розташований будинок і господарські будівлі загальною площею 161 кв.м., під двором - 310 кв.м, під доріжками - 16 кв.м, під городом - 613 кв.м.

Відповідно до ст. 30 ЗК України в редакції Закону від 13 березня 1992 року, яка діяла на момент набуття позивачем у власність 2/3 частин будинку у 1994 році, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до ст. 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ст. 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року, яка була чинною на момент набуття позивачем решти 1/3 частини будинку у власність - у 2010 році, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно зі ст. 125 ЗК України (у редакції 2009 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 цього кодексу, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину (ч. 2 ст. 125).

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (ч. 3 ст. 125).

Відповідно до ч. 4 ст. 125 ЗК України при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.

Державний акт на право власності та право постійного користування земельною ділянкою видається на одну земельну ділянку.

Як видно з витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно, право власності на будинок АДРЕСА_1 позивач зареєстрував лише 13 березня 2017 року (а.с. № 20).

Відповідно до ст. 125 ЗК України у редакції, що діяла на момент реєстрації права власності, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (редакція не змінилася).

А відповідно до ст. 126 ЗК України (у відповідній редакції) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З аналізу динаміки змін у Земельних кодексах видно, що до 2013 року право власності на землю підтверджувалось державним актом про право власності на земельну ділянку, який можна було отримати в місцевому органі Держкомзему. Нині ж зареєструвати право землю можна відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, яка набрала чинності з 01 січня 2016 року.

Отже, для набуття у власність або у користування земельної ділянки, як особливого об`єкту права, що перебуває під охороною держави, не достатнім є укладення правочину щодо землі або нерухомого майна, на ній розташованого. Право власності на землю виникає з моменту повідомлення державі про таке право, тому і нормами земельного законодавства у різні часи закріплювалося безумовне оформлення прав на землю.

Проте жодним із передбачених способів оформлення права на земельну ділянку під будинком упродовж всього часу користування ділянкою позивач не скористався.

Так, як вбачається з матеріалів справи, починаючи з моменту набуття у власність будинку (у 1994 році - 2/3 частини, і у 2010 році - 1/3 частини), а також після реєстрації у 2017 році права власності на будинок в цілому, позивач не порушував питання про оформлення права власності (користування) земельною ділянкою під будинком, не звертався до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою, не отримував державного акту на право власності (користування), не реєстрував право власності на землю..

З чого слідує, що відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру ніколи не вносилися. Як наслідок, під час розроблення проекту землеустрою на замовлення відповідача, відомості про земельну ділянку під будинком позивача були відсутні у Державному земельному кадастрі.

Крім того, статтею 123 ЗК України передбачено регламентований порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Надання здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Як видно з матеріалів справи, рішенням VI скликання сесії Дніпропетровської міської ради № 52/62 від 11 березня 2015 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку орієнтованою площею 0,100 га (а.с. 133-135).

На замовлення ОСОБА_2 ТОВ Інфініт-Ленд виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. № 148 - 154).

Як видно з проекту, земельна ділянка площею 0,100 га по АДРЕСА_2 надається для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель раніше не наданих у власність або користування. Земельна ділянка межує з земельними ділянками ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та землями міської ради, вільна від будівель і споруд (а.с. № 149, 150).

За результатами розгляду проекту землеустрою, Головним архітектурно-планувальним управлінням міської ради наданий містобудівний висновок від 14 травуня 2015 року № 10/661ПЗ (а.с. 159, 160), яким установлено, що за матеріалами генерального плану розвитку м. Дніпропетровська зазначена земельна ділянка знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови.

Розміщення жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на зазначеній території відповідає вимогам генерального плану розвитку міста Дніпропетровська.

За даними містобудівного кадастру на засіданні архітектурно-містобудівної ради при ГоловАПУ міської ради (протокол від 03 квітня 2015 року № 117) розглянуто передпроектну пропозицію Жилий будинок, господарські будівлі та споруди (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 (замовник: ОСОБА_2 ); схему червоних ліній вулиць в районі запитуваної ділянки рекомендовано до затвердження міською радою.

На момент розгляду матеріалів проекту землеустрою розроблені та затверджені відповідно до вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності детальні плани території або план зонування, дія яких розповсюджується на запитувану територію, відсутні.

За результатами розгляду матеріалів управління погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000га ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 .

Управлінням Держземагенства у м. Дніпропетровську ОСОБА_2 надано висновок від 25 серпня 2015 року № 04-03/250615/1 (а.с. 160, 161) про те, що за результатами проведення топографо-геодезичних робіт вирахувано площу земельної ділянки 0,1000 га, складено акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування.

За матеріалами генерального плану розвитку міста Дніпропетровські земельна ділянка розташована на території існуючої садибної забудови.

ГоловАПУ міської ради погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 площею 0,1000 га, за рахунок земель, не наданих у власність або користування (рядок - 96, графа - 71), для індивідуального житлового будівництва УКЦВЗ 1.8.).

На підставі проекту 13 липня 2015 року зареєстровано кадастровий номер земельної ділянки у Державному земельному кадастрі (1210100000:03:164:0044), що видно з відмітки на проекті (а.с. 154).

В подальшому, 10 лютого 2017 року, на замовлення ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_10 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_2 (а.с. 121 - 123), з якого видно, що земельна ділянка межує з одного боку з домоволодінням в„– 34 , з іншого боку з домоволодінням № 30 , а також складено акт від 10 лютого 2017 року, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 звільнена від забудови, об`єкти нерухомого майна на ній відсутні (а.с. 123).

Як вбачається із матеріалів справи позивач ОСОБА_1 наполягає на тому, що він на підставі ст. 30 ЗК України у редакції 1990 року автоматично став користувачем земельної ділянки розміром 1100 кв.м під будинком по АДРЕСА_1 , а відповідачами порушується його право користування земельною ділянкою, оскільки рішенням ради затверджено проекту землеустрою ОСОБА_2 земельної ділянки, яка знаходиться під будинком. Натомість відповідач заперечує право позивача на землю під будинком, оскільки сам будинок фізично не існує.

Відповідно до п. 2.1., 2.2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010р. № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.06.2010р. за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Разом із тим, звертаючись до суду із цим позовом, позивач не надав будь-якого документу (технічної документації із землеустрою, проекту, архітектурного плану, експертного висновку тощо), які б свідчили про те, що спірним рішенням про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 , зачіпається його право користування земельною ділянкою під будинком в„– 32 . З наявних у справі матеріалів взагалі неможливо встановити, що земельні ділянки, про які виник спір (під будинком позивача і за проектом землеустрою відповідача) якимось чином перетинаються або накладаються. Клопотань про проведення експертизи з цього приводу сторонами не заявлялося.

Як визначено у ч. 7 ст. 188 нині діючого ЗК України підставою відмови у наданні дозволу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Під час розгляду справи встановлено, що за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Головне архітектурно-планувальне управління міської ради наданий своїм містобудівним висновком від 14.05.2015р. № 10/661ПЗ (а.с. № 159, 160), а Управління Держземагенства у м. Дніпропетровську висновком від 25.08.2015р. № 04-03/250615/1 (а.с. № 160, 161) підтвердили, що проект землеустрою розроблені відповідно до вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та інших нормативних актів у сфері землевпорядкування. Вказаними висновками підтверджується, що порушень, які б перешкоджали у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою (передбачених ч. 7 ст. 188 ЗК України) не було встановлено.

Крім того, Дніпровською міською радою проект землеустрою не затверджено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необгрунтованість та недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апелянта в скарзі про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції безпідставно не дав оцінки доводам позивача - є безпідставними та необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами всі докази у їх сукупності, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а ці доводи зводяться до переоцінки доказів.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність рішення.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Що стосується рішення суду про відмову в задоволенні зустрічного позову, то колегія суддів його не переглядає, оскільки в цій частині судове рішення не оскаржено.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Білоус Катерини Олександрівни - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко