Постанова

від 02.09.2020 по справі 201/7824/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 201/7824/18

провадження № 61-18363св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач - Дніпровська міська рада,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання права користування земельною ділянкою, скасування рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, скасування державної реєстрації земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на домоволодіння

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 березня 2019 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з первісним позовом, у якому просив визнати за ним право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати протиправним і скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 11 березня 2015 року № 52/62 в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:164:0044.

Обґрунтовуючи первісні позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 . На підставі статті 30 Земельного кодексу України 1990 року він автоматично став користувачем земельної ділянки площею 1 100 кв. м під будинком. У травні 2018 року він випадково дізнався про те, що ОСОБА_2 намагається отримати у власність цю земельну ділянку та подав заяву до міської ради про надання дозволу на оформлення земельної ділянки під забудову житлового будинку на АДРЕСА_2 , і рішенням Дніпропетровської міської ради від 11 березня 2015 року № 52/62 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку. На замовлення відповідача виготовлено проєкт землеустрою, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер. За проєктом земельна ділянка біля будинку НОМЕР_2 включає в себе і земельну ділянку (територію), на якій знаходиться будинок позивача НОМЕР_1 . Рішення про передання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 порушує право власності позивача на будинок, фактично припиняє право користування земельною ділянкою під будинком, позбавляє права на подальшу приватизацію земельної ділянки.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив припинити право власності ОСОБА_1 на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 11 березня 2015 року № 52/62 йому надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На його замовлення Товариство з обмеженою відповідальністю Інфініт-Ленд (далі - ТОВ Інфініт-Ленд ) розробило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. В результаті обстеження земельної ділянки в районі будинку НОМЕР_2 виявлено, що об`єкти нерухомого майна на ній відсутні, що підтверджується актом обстеження від 10 лютого 2017 року, складеним інженером з інвентаризації. Знищення будинку, який належить ОСОБА_1 , є підставою припинення права власності на нього. Як наслідок, ОСОБА_1 втратив і право користування земельною ділянкою, на якій будинок знаходився. При цьому ОСОБА_1 не зареєстрував припинення права власності на нерухоме майно, що порушує його права і законні інтереси.

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 20 грудня 2018 року прийняв зустрічний позов до спільного розгляду з первісним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 01 березня 2019 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення недоведеністю первісних позовних вимог, оскільки з моменту набуття у власність будинку (у 1994 році - 2/3 частини, і у 2010 році - 1/3 частина), а також після реєстрації у 2017 році права власності на будинок в цілому, ОСОБА_1 не порушував питання про оформлення права власності (користування) земельною ділянкою під будинком, не звертався до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту із землеустрою, не отримував державного акта на право власності (користування), не реєстрував право власності на землю. При цьому позивач не надав жодного документа (технічної документації із землеустрою, проєкту, архітектурного плану, експертного висновку тощо), які свідчили б про те, що спірним рішенням про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проєкту землеустрою на відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 порушується його право користування земельною ділянкою під будинком НОМЕР_1 . З наявних у справі матеріалів неможливо встановити, що земельні ділянки, про які виник спір (під будинком ОСОБА_1 і за проєктом землеустрою ОСОБА_2 ) перетинаються або накладаються. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, місцевий суд виходив з недоведеності цих вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення спірного об`єкта нерухомості, відсутності звернення позивача із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна, а також недопустимості спору стосовно припинення права власності на знищене майно за позовом особи, яка не є його власником.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Дніпровський апеляційний суд постановою від 10 вересня 2019 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 березня 2019 року залишив без змін.

Рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині вирішення первісних позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги. В частині вирішення зустрічного позову просив залишити рішення суду без змін.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами того, що у зв`язку з набуттям права власності на будинок АДРЕСА_1 він автоматично набув право користування земельною ділянкою, що належала попередньому власнику будинку, в тому самому розмірі і на тих самих умовах . Висновки судів про те, що він не підтвердив жодними доказами факт, що земельна ділянка, дозвіл на розроблення проєкту якої надано ОСОБА_2 , включає земельну ділянку, на якій знаходиться належне йому на праві власності домоволодіння, не відповідають обставинам та наявним у матеріалах справи доказам. Більше того, сторони у цій справі не заперечували того факту, що земельна ділянка, дозвіл на розроблення проєкту якої надано ОСОБА_2 , включає земельну ділянку, на якій розташоване його домоволодіння. Також зазначив, що прийняття міською радою спірного рішення є порушенням його прав як користувача земельної ділянки та позбавляє його права приватизації в подальшому земельної ділянки.

У березні 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подало пояснення на касаційну скаргу, в якому навело вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки та зазначило, що державна реєстрація спірної земельної ділянки здійснена в межах чинного законодавства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 листопада 2019 року справа № 201/7824/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 .

Право власності на 2/3 частини цього будинку набуте на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22 квітня 1994 року, а на 2/6 частини (тобто 1/3) - на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 жовтня 2010 року, що набрало законної сили 03 листопада 2010 року, яким визнано дійсним договір дарування, укладений у простій письмовій формі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

З договору дарування від 22 квітня 1994 року і рішення суду від 06 жовтня 2010 року встановлено, що будинок НОМЕР_1 складається із самого будинку і господарських прибудов, які розташовані на земельній ділянці площею 1 100 кв. м.

З копії довідки Земельної межової секції Дніпропетровського Міськкомунгоспу від 23 січня 1934 року, копії зведеного оціночного акта домоволодіння НОМЕР_1 встановлено, що дворова ділянка площею 924 кв. м на АДРЕСА_3 знаходилася в користуванні ОСОБА_5 , потім - у користуванні ОСОБА_6 , на підставі договору дарування від 13 липня 1954 року.

На замовлення ОСОБА_1 17 червня 2010 року Комунальне підприємство Дніпропетровське МБТІ виготовило технічний паспорт на 2/3 частини будинку НОМЕР_1 . Згідно з планом земельної ділянки будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці, яка прилягає з одного боку - до домоволодіння НОМЕР_3 , з іншого боку - до домоволодіння НОМЕР_2 . За експлікацією земельна ділянка має площу 1 100 кв. м, на ній розташований будинок і господарські будівлі загальною площею 161 кв. м, під двором - 310 кв. м, під доріжками - 16 кв. м, під городом - 613 кв. м.

Рішенням сесії Дніпропетровської міської ради VI скликання від 11 березня 2015 року № 52/62 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку орієнтовною площею 0,100 га.

На замовлення ОСОБА_2 ТОВ Інфініт-Ленд виготовило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З проєкту землеустрою встановлено, що земельна ділянка площею 0,100 га на АДРЕСА_2 надається для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель, раніше не наданих у власність або користування. Земельна ділянка межує із земельними ділянками ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та землями міської ради, вільна від будівель і споруд.

За результатами розгляду проєкту землеустрою, Головне архітектурно-планувальне управління міської ради надало містобудівний висновок від 14 травня 2015 року № 10/661ПЗ, згідно з яким за матеріалами генерального плану розвитку міста Дніпропетровська зазначена земельна ділянка знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови. Розміщення житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на зазначеній території відповідає вимогам генерального плану розвитку міста Дніпропетровська.

За даними містобудівного кадастру на засіданні архітектурно-містобудівної ради при Головному архітектурно-планувальному управлінні міської ради (протокол від 03 квітня 2015 року № 117) розглянуто передпроєктну пропозицію Жилий будинок, господарські будівлі та споруди (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 (замовник ОСОБА_2 ); схему червоних ліній вулиць в районі запитуваної ділянки рекомендовано до затвердження міською радою. На час розгляду матеріалів проєкту землеустрою, розроблених та затверджених відповідно до вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , детальних планів території або плану зонування, дія яких поширюєтьсяна запитувану територію, немає.

За результатами розгляду матеріалів управління погодило проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га на

АДРЕСА_2 . Управління Держземагентства у місті Дніпропетровську надало ОСОБА_2 висновок від 25 серпня 2015 року № 04-03/250615/1 про те, що за результатами проведення топографо-геодезичних робіт вирахувано площу земельної ділянки 0,1000 га, складено акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування.

Згідно з матеріалами генерального плану розвитку міста Дніпропетровськ (нинішня назва місто Дніпро) земельна ділянка розташована на території існуючої садибної забудови.

Головне архітектурно-планувальне управління міської ради погодило ОСОБА_2 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_2 за рахунок земель, не наданих у власність або користування (рядок 96, графа 71), для індивідуального житлового будівництва УКЦВЗ 1.8.).

На підставі проєкту 13 липня 2015 року зареєстровано кадастровий номер земельної ділянки у Державному земельному кадастрі (1210100000:03:164:0044).

На замовлення ОСОБА_2 10 лютого 2017 року фізична особа-підприємць ОСОБА_9 виготовила технічний паспорт на житловий будинок на АДРЕСА_2 , з якого встановлено, що земельна ділянка межує з одного боку -з домоволодінням НОМЕР_3 , з іншого боку з домоволодінням НОМЕР_2 , а також складено акт від 10 лютого 2017 року, що земельна ділянка на АДРЕСА_2 звільнена від забудови, об`єктів нерухомого майна на ній немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 березня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року оскаржені тільки в частині вирішення первісних позовних вимог, а тому вони переглядаються лише в частині вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив, що у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 він автоматично став користувачем земельної ділянки площею 1 100 кв. м під будинком . У зв`язку з цим позивач за первісним позовом вважав, що, надаючи ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку орієнтовною площею 0,100 га порушено його права.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди попередніх інстанцій, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 не надав будь-якого документа (технічної документації із землеустрою, проєкту, архітектурного плану, експертного висновку тощо), який свідчив би про те, що спірним рішенням про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проєкту землеустрою на відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 зачіпається його право користування земельною ділянкою під будинком НОМЕР_1 . З наявних у справі матеріалів неможливо встановити, що земельні ділянки, про які виник спір (під будинком позивача і за проєктом землеустрою відповідача) якимось чином перетинаються або накладаються. Клопотань про проведення експертизи з цього приводу сторони не заявляли. Також встановлено, що за результатами розгляду проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головне архітектурно-планувальне управління міської ради надало містобудівний висновок від 14 травня 2015 року № 10/661ПЗ, а Управління Держземагентства у місті Дніпропетровську висновком від 25 серпня 2015 року № 04-03/250615/1 підтвердило, що проєкт землеустрою розроблено відповідно до вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та інших нормативних актів у сфері землевпорядкування. Цими висновками підтверджується, що порушень, які перешкоджали б у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою, не було. Крім того, суди встановили, що Дніпровська міська рада проєкт землеустрою не затверджувала.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач за первісним позовом не довів факту, що земельна ділянка, на якій знаходиться належне йому домоволодіння, і земельна ділянка площею 0,1000 га на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1210100000:03:164:0044, перетинаються чи накладаються.

Аргументи касаційної скарги про те, що сторони у справі не заперечували факту, що земельна ділянка, дозвіл на розроблення проєкту якої надано ОСОБА_2 , включає земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння позивача не заслуговують на увагу, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили цих обставин.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам, є безпідставним, оскільки ці доводи спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Крім того згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до неправильного розуміння заявником вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки, і суди їх обґрунтовано спростували. З огляду на норми статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання права користування земельною ділянкою, скасування рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, скасування державної реєстрації земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко