Ухвала

від 19.09.2019 по справі 6-23/10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 вересня 2019 року

м. Харків

справа № 6-23/10

провадження № 22-ц/818/4932/19

Харківський апеляційний суд в складі судді судової палати у цивільних справах Котелевець А.В. розглянув у порядку підготовки до апеляційного розгляду цивільну справу за поданням старшого державного виконавця Комінтернівського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Косіцької Л.В. про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 червня 2010 року в складі судді Бабкової Т.В.,

у с т а н о в и в :

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 червня 2010 року задоволено подання старшого державного виконавця Комінтернівського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Косіцької Л.В. та тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до погашення заборгованості за виконавчими листами № 2-287, виданими 27 жовтня 2009 року Фрунзенським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 255 137 грн. та 12 800 грн. на відшкодування моральної шкоди.

На зазначену ухвалу суду першої інстанції 02 вересня 2019 року ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка, зокрема, містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

09 вересня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 разом з оригіналом ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 червня 2010 року надійшли до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до доповідної секретаря Фрунзенського районного суду м. Харкова Буйлова С.В. цивільна справа № 6-23/10 знищена у 2017 році, її матеріали приєднані до архівного скоропідшивача.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини у справі Перетяка та Шереметьев проти України зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини у справі МПП "Голуб" проти України повторює, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань.

Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У рішенні Надточій проти України від 15 травня 2008 року Європейський суд з прав людини нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Дії однієї сторони не повинні порушувати права іншої сторони.

У рішенні від 03 квітня 2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21 грудня 2010 року).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова невизначеність.

Згідно з пунктом 13 статті 1 Перехідних положень ЦПК України, який набув чинності 15 грудня 2017 року, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною другою статті 294 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на час ухвалення рішення) було встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвал.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 3, 4 статті 357 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Клопотання мотивоване тим, що підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження є те, що ухвала про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа була постановлена без його участі, її копію він не отримував. Про оскаржувану ухвалу йому стало відомо лише в 2018 році, у зв`язку з відмовою у перетині кордону.

Оскільки про оскаржувану ухвалу ОСОБА_1 дізнався в 2018 році, то саме з цього часу для апелянта почався перебіг строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції від 01 червня 2010 року. Однак на підтвердження цього факту не зазначено точної дати відмови у перетині кордону України та не надано доказів на підтвердження вказаної обставини.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням апелянту строку для подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції з викладом поважних причин пропуску з дня відмови у перетині кордону України та подання відповідних доказів.

Керуючись ст. ст. 260, 261, 354, 357, пунктом 13 статті 1 Перехідних положень ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 червня 2010 року - залишити без руху, надавши строк для подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції з викладом поважних причин пропуску з дня відмови у перетині кордону України та подання відповідних доказів протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали , роз`яснивши, що у разі невиконання у встановлений строк вищевказаних вимог суддя - доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддею та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя А.В. Котелевець