Ухвала

від 26.02.2020 по справі 6-23/10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

іменем України

26 лютого 2020 року

м. Харків

справа № 6-23/10

провадження № 22-ц/818/120/20

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

учасники справи:

заявник - старший державний виконавець Комінтернівського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Косіцька Л.В.,

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_2 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 червня 2010 року в складі судді Бабкової Т.В.,

у с т а н о в и в:

В травні 2010 року старший державний виконавець Комінтернівського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - ВДВС) Косіцька Л.В. звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_2 .

На обґрунтування вимог зазначала, що на виконанні ВДВС перебуває виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 255137 грн та моральної шкоди у розмірі 12800 грн. Виконавчі листи № 2-287/09 видані Фрунзенським районним судом м. Харкова 27 жовтня 2009 року.

На час звернення до суду з вказаним поданням ОСОБА_2 не виконав своїх боргових зобов`язань за вказаними виконавчими документами.

Посилаючись на положення статті 6 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України (далі - Закон № 3857-ХІІ), згідно з яким громадянину України який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, зокрема якщо діють неврегульовані договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань, заявник просив подання задовольнити.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 червня 2010 року подання старшого державного виконавця ВДВС про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України - задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до погашення заборгованості за виконавчими листами № 2-287/09, виданими 27 жовтня 2009 року Фрунзенським районним судом м. Харкова.

02 вересня 2019 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні подання старшого державного виконавця ВДВС.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на час розгляду справи судом першої інстанції підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон були передбачені Законом № 3857-ХІІ. В ЦПК України на момент постановления оскаржуваної ухвали була відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку виконання судових рішень застосувати такий захід як тимчасове обмеження у виїзді за межі України у зв`язку з здійсненням виконавчих дій. Тому вважає, що суд першої інстанції, пославшись на підстави, передбачені статтею 217 ЦПК України, застосував зазначений спосіб помилково. Крім того, наявність у боржника невиконаних зобов`язань за рішенням суду сама по собі не є підставою для обмеження його права на виїзд за межі України, оскільки необхідною умовою для застосування такого обмеження є навмисне та свідоме невиконання боржником рішення суду, докази чого в матеріалах справи відсутні.

21 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до суду відзив, в якому просив залишити ухвалу суду першої інстанції від 01 червня 2010 року без змін.

Відзив мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою, постановленою на підставі поданих доказів, яким надана належна оцінка. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, до суду звернувся старший державний виконавець ВДВС з поданням, у якому просив постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до виконання ним своїх зобов`язань.

Зі змісту указаного подання вбачається, що звернення до суду зумовлено невиконанням ОСОБА_2 своїх боргових зобов`язань.

Станом на час розгляду вказаного подання на виконанні ВДВС знаходились виконавчі листи № 2-287/09, видані 27 жовтня 2009 року Фрунзенським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 255137, 00 гривень та моральної шкоди у розмірі 12 800 грн.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У статті 58 Конституції України зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Закон № 3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

У статті 6 цього Закону (у редакції, чинній на час звернення до суду з поданням) установлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо:

- діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання - до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

- він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань;

- щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

Статтею 8 Закону № 3857-XII у вказаній редакції передбачалося, що відмова в оформленні паспорта чи продовженні терміну його дії або тимчасове затримання паспорта чи його вилучення можуть бути оскаржені громадянином до суду за місцем його проживання. У разі відмови громадянину України у виїзді за кордон з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 6 - 8 частини першої статті 6 цього Закону , він може оскаржити цю дію у судовому порядку за місцем свого проживання. Відмова у виїзді з України з підстав, передбачених пунктами 3 - 5 і 9 частини першої статті 6 цього Закону , оскарженню не підлягає.

Зазначеним Законом № 3857-XII не передбачено можливості у цивільному судочинстві тимчасово обмежувати виїзд за кордон боржника у виконавчому провадженні до виконання рішення суду саме як забезпечення виконання рішення суду, ухваленого за правилами цивільного судочинства, відповідно до статті 383 ЦПК України .

Отже, дії відповідних органів державної влади щодо обмеження виїзду ґрунтуються на нормах статті 6 зазначеного Закону і можуть перевірятися в судовому порядку за скаргою особи, яка зазнала обмеження, в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з поданням та розгляду справи в суді першої інстанції, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Саме така правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 6-23/08 ( провадження №14-367цс19).

Оскільки подання державного виконавця щодо тимчасового обмеження виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні до виконання зобов`язань за рішенням суду не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства, то провадження у справі підлягає закриттю.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 3 , 10 , 12 , 13 , 89 , 255, 3 77 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 червня 2010 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 27 лютого 2020 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

О.Ю.Тичкова