Постанова

від 19.09.2019 по справі 2а-3813/12/1070

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа №2а-3813/12/1070

адміністративне провадження №К/9901/1507/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за участю секретаря Томах О.О.

представника позивача - не прибув,

представника відповідача - Загороднього С.С.

касаційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2012 (суддя Спиридонова В.О.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 (судді Федотов І.В., Вівдиченко Т.Р., Федорова Г.Г.)

у справі № 2а-3813/12/1070

за позовом Відкритого акціонерного товариства Кагарлицький цукровий завод

до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року Відкрите акціонерне товариство Кагарлицький цукровий завод (далі - позивач, ВАТ Кагарлицький цукровий завод ) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Миронівська МДПІ Київської області ДПС), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 № 0002342301, № 0002352301, № 0002382301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачем до складу витрат включено суми за надані послуги, які не пов`язані з господарської діяльністю. Крім того, підприємством до складу валових витрат віднесено від`ємне значення попередніх звітних періодів, правомірність формування якого оскаржується в судовому порядку. Також, позивачем включено до складу витрат суму страхових платежів з порушенням законодавчо встановлених обмежень - понад 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період. Товариством до складу витрат включено витрати по господарським операціям щодо надання юридичних послуг, які за твердженням податкового органу фактично не виконувалися та не можуть бути пов`язані з господарською діяльністю позивача. ВАТ Кагарлицький цукровий завод до складу валових витрат включено амортизаційні відрахування обладнання, основних засобів які не використовувалися в господарській діяльності підприємства. Крім того, товариством до складу податкового кредиту включену суму ПДВ за господарськими операціями щодо надання юридичних послуг, які не є об`єктом оподаткування ПДВ та по господарським взаємовідносинам з ТОВ Агроукр , СФГ Хутір , ТОВ Техпроектсервіс , ПП Віт екс , ТОВ Арні буд , ТОВ ТД Оса , ТОВ Укрмашхімкомплект , ПП Науктехпром , по яким виявлено розбіжності при опрацюванні інформації з баз даних податкового органу.

Позивач письмово проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими. А тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

В судовому засіданні представник відповідача доводи касаційної скарги підтримав, представник позивача в судове засідання не прибув.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 22.05.2012 по 19.06.2012 (термін проведення перевірки продовжувався з 20.06.2012 по 05.07.2012 на підставі наказу від 19.06.2012 № 139) на підставі наказу від 08.05.2012 № 63, направлень від 22.05.2012 № 60, № 61, № 62, № 63, № 64, згідно положень пунктів 77.1, 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 та відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання на ІІ квартал 2012 року посадовими особами Миронівської МДПІ Київської області ДПС проведено виїзну планову перевірку ВАТ Кагарлицький цукровий завод з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.10 по 31.03.2012, результати якої оформлені актом від 11.07.2012 № 117/22-011/19409200. Перевіркою встановлені порушення позивачем, зокрема вимог:

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , яке виникло у зв`язку із завищення валових витрат в загальній сумі 100 000,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 100 000,00 грн., чим занижено податок на прибуток за 4 кварталі 2010 року на суму 25 000,00 грн. у зв`язку із включенням до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку;

- підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , яке виникло у зв`язку з віднесенням до валових витрат у 4 кварталі 2010 року суму витрат 2 010 247,00 грн, а саме від`ємне значення об`єкта оподаткування попереднього податкового року, яке було зменшено до 0 попередньою плановою перевіркою та на сьогоднішній день перебуває в стадії оскарження, чим позивач занизив податок на прибуток за 4 квартал 2010 року на суму 502 561,75 грн у зв`язку із включенням до складу валових витрат витрати, не підтверджених відповідними документами;

- підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , де позивачем завищено валові витрати в загальній сумі 3 268 438,40 грн, в тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 3 268 438,40 грн, чим підприємством занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 року на суму 817 109,60 грн у зв`язку з включенням до складу валових витрат суму страхових платежів з порушенням законодавчо встановлених обмежень - 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період ;

- пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим позивачем завищено валові витрати в загальній сумі 172 894,00 грн, чим підприємство занизило податок на прибуток за II кварталі 2011 року на суму 3 436,66 грн., за III квартал 2011 року на суму 1 686,67 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 34 662,99 грн. у зв`язку з включенням до складу валових витрат, витрат які не пов`язані з провадженням господарської діяльності, а саме представлення інтересів ВАТ Кагарлицького цукрового заводу на судових засіданнях до Кагарлицької ОДПІ;

- пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України, де позивачем завищено валові витрати в загальній сумі 423 292,14 грн, в тому числі у II кварталі 2011 року в сумі 253 300,69 грн., у III кварталі 2011 року в сумі 169 991,45 грн, чим підприємство занизило податок на прибуток у II кварталі 2011 року на суму 58 259,16 грн., у III кварталі 2011 року на суму 39 098,03 грн, у зв`язку з включенням до складу валових витрат, амортизаційних відрахувань обладнання, яке не використовувалось в господарській діяльності підприємства (простой в зв`язку із закінченням сезону виробництва);

- підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств позивачем завищено амортизаційні відрахування в загальній сумі 336 783,0 грн, в тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 336 783,0 грн, чим підприємство занизило податок на прибуток за 1 кварталі 2011 року на суму 84 195,75 грн у зв`язку з включенням до витрат амортизаційних відрахувань основних засобів, які не використовувались у господарській діяльності підприємства;

- пункту 198.1, 198.3, 198.4 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 27.07.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002342301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 201 250 грн, в тому числі 166 599 грн - за основним платежем та 34 651 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0002352301, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 1 976 014 грн, в тому числі 1 625 079 грн - за основним платежем та 350 935 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0002382301, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 33 859 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 465 грн.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим частково погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходив з такого.

Щодо правомірності включення до складу валових витрат сум, сплачених за отримані послуги від СПД ОСОБА_1 .

У відповідності до пункту 5.1 статі 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах виконання умов договору про надання консультаційних послуг № 06/к від 21.07.2010, Товариством сплачено кошти в сумі 100 000,00 грн. за отримані та використані в подальшому у власній господарській діяльності консультаційні послуги з питань бюджетної політики підприємства, що відповідає нормам пункту 5.1 статті 5 Закону України, тому доводи відповідача щодо порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

На підтвердження реального виконання умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі виконаних робіт від 20.10.2010 №27 та від 26.10.2010 №28, в яких зафіксовано фактично здійснені Виконавцем роботи і їх вартість. Також надано платіжні доручення від 21.10.2010 №1502 на суму 50 000,00 грн. та від 02.11.2010 №1606 на суму 50 000,00 грн., якими було оплачено виконані роботи з надання консультаційних послуг з питань бюджетної політики. Як доказ економічної обґрунтованості необхідності отримання послуг вказаного характеру та їх використання у господарській діяльності Товариство надало суду копії бюджетування матеріальних затрат, бюджетування постійних витрат, бюджетування фонду оплати праці, бюджетування виробничих витрат, продаж, руху грошових коштів, які розраховувались на підприємстві позивача протягом перевіреного періоду.

Відтак колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності включення вказаних сум до складу валових витрат, оскільки позивач здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Доводи відповідача щодо неможливості включення підприємством до складу валових витрат 4 кварталу 2010 року витрати в сумі 2 010 247 грн, оскільки правомірність формування таких оскаржується в судовому порядку, спростовані судами попередніх інстанцій, якими встановлено, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012 у справі № 2а-3904/11/1070 апеляційну скаргу Кагарлицької об`єднаної державної податкової інспекції Київської області залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 у справі №2а-3904/11/1070, якою визнано недійсними та скасовано податкове повідомлення-рішення Кагарлицької ОДПІ Київської області від 17.03.2011 № 0000422301 в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 2 013 189, 66 грн. - без змін. Рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили.

Не спростовано доводами касаційної скарги встановлені судами фактичні обставини щодо того, що на момент проведення перевірки Товариство самостійно у листопаді 2011 року включило до складу валових доходів суму 5 800 270,16 грн., що становить суму страхового платежу за договором добровільного страхування майна № 307/10 МЗ від 15.11.2010, укладеного із ЗАТ АСК Рокада . Тобто позивач самостійно збільшив власні зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на відповідну суму, чим виправив власне порушення вимог податкового законодавства, допущене у 4 кварталі 2010 року - віднесення суми страхових платежів з порушенням законодавчо встановлених обмежень - 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період . Вказані дії позивача не призвели до викривлення розрахунків з бюджетом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності висновків податкового органу про порушення позивачем пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та зменшення Товариству витрат ІІ -ІV кварталів 2011 року на загальну суму 172 894,00 грн., яку позивачем сплачено за отримані юридичні послуги від ряду контрагентів у формі представлення інтересів ВАТ Кагарлицького цукрового заводу на судових засіданнях, виходячи з такого.

На підтвердження реальності господарських операцій Товариства з ТОВ Фаворит груп Нові технології та ТОВ Альбіон позивачем надано наступні первинні документи: договори про надання юридичних послуг, додаткові угоди до них, акти приймання-передачі послуг, податкові накладні, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. Також надано завірені копії платіжних доручень від 26.08.2011 №1291 на суму 8 800,00 грн., від 16.09.2011 №1445 на суму 163 500,00 грн., від 20.10.2011 №1713 на суму 8 900,00 грн., якими позивач сплатив вартість отриманих послуг від ТОВ Фаворит груп Нові технології , в т. ч. ПДВ, та від 22.02.2012 №205 на суму 44 250,00 грн., від 22.02.2012 №206 на суму 44 250,00 грн., від 22.02.2012 №207 на суму 44 250,00 грн., від 22.02.2012 №208 на суму 44 250,00 грн., якими оплачено вартість отриманих послуг від ТОВ Альбіон , в т.ч. ПДВ.

Так, відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов`язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Вказаний перелік не передбачає витрати на отримання послуг, які полягають у представленні інтересів на судових засіданнях, тобто витрат на юридичні послуги.

В той же час, пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначає перелік витрат суб`єкта господарювання, які останній не має права включати до валових витрат, проте дана норма не передбачає заборону віднесення до витрат суми коштів, сплачених за отримані юридичні послуги.

Таким чином, витрати Товариства на отримання юридичних послуг правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат. Враховуючи викладене, суди дійшли правомірно висновку, що позивач не порушував вимог пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 138.12.1 пункту 138.12 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат, у тому числі включаються витрати, визначені відповідно до статей 144 - 148, 150, 153, 155 - 161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею.

Підпункт 145.1.2 пункту 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України визначає, що нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

В той же час, пункт 146.2 ст. 146 Податкового кодексу України визначає, що амортизація об`єкта основних засобів нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку, встановленого пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу, помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об`єкта основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації.

Таким чином, вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що оскільки жодних доказів виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) та документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації, суду не надано, то позивач правомірно відніс до валових витрат (інших витрат) амортизаційні відрахування обладнання, основних засобів, які тимчасово не використовувались в господарській діяльності підприємства у зв`язку із сезонністю виробництва.

Щодо включення товариством до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями щодо надання юридичних послуг, які не є об`єктом оподаткування ПДВ та по господарським взаємовідносинам з ТОВ Агроукр , СФГ Хутір , ТОВ Техпроектсервіс , ПП Віт екс , ТОВ Арні буд , ТОВ ТД Оса , ТОВ Укрмашхімкомплект , ПП Науктехпром , то колегія суддів вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , який регулював спірні правовідносини до 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності до підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, який регулює спірні правовідносини в частині формування податкового кредиту з 01.01.2011, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства.

Разом з тим, з рішень судів попередніх інстанцій неможливо встановити за якими господарськими операціями у податкового органу виник сумнів щодо можливості віднесення відповідних сум до податкового кредиту. Судами попередніх інстанцій не досліджувався зміст самих господарських операцій, не досліджувалися первинні документи позивача, які б могли підтвердити чи спростувати реальність таких. Разом з тим, зі змісту акта перевірки вбачається, що податковим органом аналіз господарських операцій здійснювався на підставі наданих позивачем документів. Проте оцінки вказаним обставинам як і самим документам судами попередніх інстанцій надано не було.

Не надано оцінки і доводам податкового органу щодо можливості віднесення сум до податкового кредиту у спірному періоді за господарськими операціями, які не є об`єктом оподаткування у відповідності до положень підпункту 196.1.14 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: юридичні (у тому числі адвокатські) послуги (підпункт в пункту 186.3 статті 186 Податкового кодексу України).

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 статті 11 Кодексу України та закріплено також у частині 4 статті 9 КАС України.

Частиною 1 статі 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку щодо необхідності скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2012 № 0002342301 та № 0002382301 та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів..

Керуючись ст. ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 у справі № 2а-3813/12/1070 в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2012 № 0002342301 та № 0002382301 скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 у справі № 2а-3813/12/1070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко