Постанова

від 11.09.2019 по справі 757/2301/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 757/2301/15-ц

провадження № 61-39330св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі : товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес клуб України Грузії , товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиції в нерухомість Києва ,

треті особи: ОСОБА_3 , кредитна спілка Мікрокредит , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представники ОСОБА_5 : ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва

від 20 липня 2017 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 22 серпня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. та зареєстрований у реєстрі за № 14457, викладений на нотаріальних бланках ВРМ № 517536 та ВРМ № 517537. За цим договором купівлі-продажу ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0800 га з кадастровим номером 8000000000:82:277:0183 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а

ОСОБА_1 до підписання договору купівлі-продажу оплатив на користь ОСОБА_5 узгоджену сторонами вартість земельної ділянки у розмірі

960 000 грн, що на день підписання договору за курсом Національного банку України становило 83 770 євро. Вказаний правочин купівлі-продажу земельної ділянки був зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 4601508, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 10287675 від 22 серпня 2011 року.

На виконання положень чинного земельного законодавства України

22 серпня 2011 року приватним нотаріусом Каплуном Ю. В. було зроблено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 на оригіналі державного акта на право приватної власності серія КВ 149361

з/р 02-7-01148 від 12 лютого 2007 року (який був виданий на ім`я

ОСОБА_5 ), а 28 грудня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку був проведений запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 , що підтверджується відміткою Головного управління земельних ресурсів

м. Києва Київської державної адміністрації за номером № 02-7-01912 на оригіналі державного акта на право приватної власності серія КВ 149361

з/р 02-7-01148 від 12 лютого 2007 року.

З витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 січня 2015 року № 32499529 йому стало відомо про те, що з 18 грудня 2014 року вказаною земельною ділянкою незаконно володіє ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний № НОМЕР_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Коноваловою Е. А. Продавцем за договором

купівлі-продажу від 18 грудня 2014 року є ОСОБА_4 , який у свою чергу набув цю земельну ділянку від ОСОБА_5 08 листопада 2014 року на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний № 5158, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на статті 387, 388 ЦК України, ОСОБА_1 просив витребувати у свою власність з володіння ОСОБА_3 земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 0,0800 га за кадастровим номером 8000000000:82:277:0183, що зареєстрована за останнім на підставі договору купівлі-продажу

від 18 грудня 2014 року, реєстраційний номер 5722, який зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 496669780382, визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою

АДРЕСА_1 , площею 0,0800 га за кадастровим номером 8000000000:82:277:0183.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2015 року замінено відповідача ОСОБА_3 на належних відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес клуб України Грузії (далі -

ТОВ Бізнес клуб України Грузії ), товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиції в нерухомість Києва (далі - ТОВ Інвестиції в нерухомість Києва ), а ОСОБА_3 залучено третьою особою у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2017 року позов задоволено частково, витребувано з володіння ТОВ Бізнес клуб України Грузії 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою

АДРЕСА_1 , площею 0,0800 га за кадастровим номером 8000000000:82:277:0183 та з володіння ТОВ Інвестиції в нерухомість Києва 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0800 га за кадастровим номером 8000000000:82:277:0183 у власність ОСОБА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки у справі встановлено, що земельна ділянка, розташована за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0800 га за кадастровим номером 8000000000:82:277:0183, вибула з володіння ОСОБА_1 на підставі низки договорів, починаючи від договору купівлі-продажу від 08 листопада

2014 року, який не підписаний продавцем - ОСОБА_5 та, закінчуючи договором купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 638, відповідно до якого відповідачі набули у власність по

1/2 частині спірної земельної ділянки, то суд дійшов висновку, що спірна земельна з володіння власника ОСОБА_1 вибула поза його волею та він має право витребувати її від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про задоволення позову в частині витребування земельної ділянки у власність позивача.

Разом з тим вимоги позивача про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку вважав необґрунтованими, оскільки порушене право власності позивача підлягає захисту в порядку статті 388 ЦПК України, а не статті 392 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу

ТОВ Інвестиції в нерухомість Києва задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 08 листопада 2014 року між

ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 5159 не є нікчемним правочином, а є оспорюваним правочином. З цих підстав, апеляційний суд вважав помилковим висновок районного суду, що вказаний договір є неукладеним.

Презумпція правомірності правочину, визначена статтею 204 ЦК України однаково розповсюджується як на договір купівлі-продажу від 22 серпня 2011 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Каплуном Ю. В. та зареєстрований у реєстрі за № 14457 так і на договір купівлі-продажу від 08 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 5159.

Оскільки за витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 08 листопада 2014 року відбулась (і не скасована) реєстрація права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку і на підставі цієї реєстрації та нотаріально посвідченого правочину, правомірність якого на час розгляду справи районним судом презюмувалася законом, таке право було зареєстровано за ОСОБА_4 , а від нього за вищенаведеним ланцюгом правочинів до ТОВ Бізнес клуб України Грузії та ТОВ Інвестиції в нерухомість Києва , висновок районного суду про незаконне, без відповідної правової підстави, володіння останніми спірною земельною ділянкою та наявність підстав застосування механізму захисту прав, передбаченого статтями 387, 388 ЦК України, апеляційний суд визнав помилковим.

При цьому зазначив про те, що районний суд не звернув уваги, що фактично витребував спірну земельну ділянку від одного титульного власника на користь іншого і за позовними вимогами, заявленими до ОСОБА_3 , який у справі є третьою особою, оскільки позовної заяви ОСОБА_1 з вимогою саме до ТОВ Бізнес клуб України Грузії та ТОВ Інвестиції в нерухомість Києва матеріали вказаної цивільної справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2018 року,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просив постанову апеляційного суду скасувати повністю, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову, а в іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Клопотання ОСОБА_1 , подане представником - ОСОБА_2 , про зупинення дії рішення суду задоволено. Зупинено дію постанови Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ТОВ Бізнес клуб України Грузії , ТОВ Інвестиції в нерухомість Києва , треті особи: ОСОБА_3 , КС Мікрокредит , приватний нотаріус КМНО Коновалова Е. А., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна та визнання права власності призначено до судового розгляду.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково послався на роз`яснення, викладені у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 про те, що власник вправі витребувати своє майно виключно за умови визнання незаконним його заволодіння іншою особою. Не скасування державної реєстрації правочину, за яким вперше земельна ділянка вибула із володіння позивача, так само як і не визнання цього правочину недійсним, не є перешкодою для задоволення вимоги позивача про витребування майна з чужого володіння.

Мотиви суду апеляційної інстанції про те, що матеріали вказаної справи не містять того, що ОСОБА_1 звертався з позовною вимогою саме до

ТОВ Бізнес клуб України Грузії та ТОВ Інвестиції в нерухомість Києва не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки первісний відповідач ОСОБА_3 був замінений на двох вищезазначених відповідачів, таке клопотання міститься в матеріалах справи.

Відповідачі не визнають права власності на спірну земельну ділянку за позивачем, що і стало підставою для подання вимоги про визнання за ним права власності, яка підлягає задоволенню на підставі статті 392 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 , поданий представником - ОСОБА_7 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , у якому він зазначає, що погоджується з доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі та вважає її обґрунтованою. Вказував, що з моменту продажу земельної ділянки

22 серпня 2011 року ОСОБА_1 , він повторно у 2014 році її нікому не продавав. Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки

від 08 листопада 2014 року не підписував і не міг підписувати, оскільки у зазначений період перебував за межами України. Просив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та рішення суду першої інстанції в частині витребування земельної ділянки залишити без змін, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 серпня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за № 14457, викладений на нотаріальних бланках ВРМ № 517536 та ВРМ № 517537, відповідно до якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0800 га з кадастровим номером 8000000000:82:277:0183 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а ОСОБА_1 до підписання договору купівлі-продажу оплатив на користь ОСОБА_5 узгоджену сторонами вартість земельної ділянки у розмірі 960 000 грн, що на день підписання договору за курсом Національного банку України становило

83 770 євро (а. с. 7-9, т. 1).

Вказаний правочин купівлі-продажу земельної ділянки був зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 4601508, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 10287675 від 22 серпня 2011 року (а. с. 10, т. 1).

На виконання положень чинного земельного законодавства України,

22 серпня 2011 року приватним нотаріусом Каплуном Ю. В. було зроблено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 на оригіналі державного акту на право приватної власності серія КВ 149361 з/р 02-7-01148 від 12 лютого 2007 року (який був виданий на ім`я ОСОБА_5 ), а 28 грудня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку був проведений запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 , що підтверджується відміткою Головного управління земельних ресурсів м. Києва Київської державної адміністрації за номером № 02-7-01912 на оригіналі державного акта на право приватної власності серія КВ 149361 з/р 02-7-01148

від 12 лютого 2007 року, а також даними Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 листопада 2016 року та від 30 грудня 2016 року (а. с. 11, т. 1, а. с. 221, т. 2, а. с. 14, т. 3).

При цьому, ОСОБА_1 , будучи власником вказаної земельної ділянки, належним чином здійснює свої обов`язки щодо утримання земельної

ділянки - сплачує земельний податок (а. с. 219, т. 2, а. с. 1, т. 3).

З витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 січня 2015 року № 32499529 ОСОБА_1 стало відомо про те, що з 18 грудня

2014 року вказаною земельною ділянкою на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2014 року, реєстраційний № 5722, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. володіє ОСОБА_3 (а. с. 13-15, т. 1).

08 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 5158 (а. с. 204-226, т. 1).

18 грудня 2014 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу продав земельну ділянку ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 5722 (а. с. 226-249, т. 1).

ОСОБА_3 земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0800 га з кадастровим номером 8000000000:82:277:0183 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, передав в іпотеку

КС Мікрокредит на підставі іпотечного договору, посвідченого 18 грудня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Коноваловою Е. А. за реєстровим

№ 5725 (а. с. 14-16, т. 2).

КС Мікрокредит , скориставшись своїм правом про задоволення вимог іпотекодрежателя, здійснила продаж предмета іпотеки відповідно до статті 38 Закону України Про іпотеку ТОВ Бізнес клуб України Грузії та

ТОВ Інвестиції в нерухомість Києва шляхом укладення 27 лютого 2015 року договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 638, відповідно до якого останні набули у власність по 1/2 частині спірної земельної ділянки (а. с. 91-94, т. 2).

Разом з тим, судом встановлено, що продаж спірної земельної ділянки ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 08 листопада

2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 5158, був здійснений на підставі підробних документів від імені продавця ОСОБА_5 , що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи від 07 липня 2017 року № 8-4/1397, відповідно до якого підпис в договорі купівлі-продажу від 08 листопада

2014 року, розділ підписи в графі продавець , виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою; даними Адміністрації державної прикордонної служби України від 26 жовтня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_5 15 червня 2014 року виїхав з України та повернувся в Україну 27 вересня 2015 року. Тобто ОСОБА_5 фізично не міг бути на території України та укладати договір купівлі-продажу від 08 листопада 2014 року; аналогічними поясненнями ОСОБА_5 , наданими суду та його представникам з приводу відсутності на території України з 15 червня 2014 року по 27 вересня

2015 року, а також начальнику канцелярії округу та Голови окружної виборчої комісії округу Кінгс Сполучених Штатів Америки (а. с. 103-107, 203, 207-208,

т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_2 , підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту а) частини другої статті 126 ЗК України (яка діяла на дату підписання нотаріального договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Частиною шостою статті 126 ЗК України (яка діяла на дату підписання нотаріального договору купівлі-продажу) визначається перелік документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, а саме при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою статті 126 Земельного кодексу, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ робить відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження. Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження. Порядок переходу права власності на земельні ділянки на території України чітко визначається ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

При цьому, суд враховує і те, що норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 листопада 2014 року у справі № 6-170цс14, від 13 травня 2015 року у справі 6-67цс15, від 25 червня 2014 року у справі 6-6714цс15.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).

Суд апеляційної інстанції зробив суперечливий, та такий, що ґрунтується на припущеннях висновок про те, що за витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 08 листопада 2014 року відбулась (і не скасована) реєстрація права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку і на підставі цієї реєстрації та нотаріально посвідченого правочину, правомірність якого на час розгляду справи районним судом презюмувалася законом, таке право було зареєстровано за ОСОБА_4 , а від нього за вищенаведеним ланцюгом правочинів до ТОВ Бізнес клуб України Грузії та ТОВ Інвестиції в нерухомість Києва , тому відсутні підстави для застосування статей 387, 388 ЦК України.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що оскільки у справі встановлено, що земельна ділянка, розташована за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0800 га за кадастровим номером 8000000000:82:277:0183, вибула з володіння ОСОБА_1 на підставі низки договорів, починаючи від договору купівлі-продажу від 08 листопада 2014 року, який не підписаний

продавцем - ОСОБА_5 , та закінчуючи договором купівлі-продажу

від 27 лютого 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим № 638, відповідно до якого відповідачі набули у власність по 1/2 частині спірної земельної ділянки, то спірна земельна з володіння власника ОСОБА_1 вибула поза його волею, та він має право витребувати її від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині витребування земельної ділянки у власність позивача.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року скасувати.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 липня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович