Постанова

від 23.09.2019 по справі 917/500/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2019 р. Справа №917/500/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Андрієвська І.А., довіреність №221/41/3/01-2009 від 08.01.2019 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Комунального підприємства Полтавської обласної ради Полтававодоканал , м.Полтава, (вх.№2310Х/1-40) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2019 року по справі №917/500/18,

за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, м.Київ,

до Комунального підприємства Полтавської обласної ради Полтававодоканал , м.Полтава,

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Автогосподарство, п/п УМВС України в Полтавській області, м.Полтава,

2. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1,

про стягнення 338850,19 грн. матеріальних збитків,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Комунального підприємства Полтавської обласної ради Полтававодоканал про стягнення 338850,19 грн. матеріальних збитків.

В обґрунтування позову позивач посилається на завдану йому матеріальну шкоду, спричинену пошкодженням автомобіля Toyota Prius в результаті порушення начальником дільниці з благоустрою КП Полтававодоканал ОСОБА_1 правил норм і стандартів щодо обладнання місць дорожніх робіт відповідними дорожніми знаками.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.06.2019 року у справі №917/500/18 (суддя Іванко Л.А., повний текст рішення складено 13.06.2019 року) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Комунального підприємства Полтавської обласної ради Полтававодоканал на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 338850,19 грн. матеріальної шкоди, 5082,75 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2019 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що необхідність задоволення позову в розмірі, заявленому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 18.03.2019 року, суд не навів мотивів, з яких виходив при визначені розміру заподіяної шкоди. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що в тексті оскаржуваного рішення відсутнє обґрунтування відхилення висновку експертного дослідження №256 від 14.11.2017 року і надання пріоритету та доказового значення висновку судової автотоварознавчої експертизи №1367 від 23.11.2018 року.

Скаржник наполягає на тому, що позивачем у порушення вимог процесуального законодавства не було доведено обсяг заподіяної шкоди саме в розмірі 338850,19 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2019 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2019 року по справі №917/500/18; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви, заяви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі та призначено справу до розгляду в судове засідання.

28.08.2019 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8087), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою суду від 16.09.2019 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, а також забезпечення повного та всебічного розгляду справи по суті, задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на іншу дату.

Вказана ухвала була направлена відповідачу та третім особам рекомендованими листами за адресами, що містяться у матеріалах справи і отримана ними 19.09.2019 року, що підтверджується відомостями з офіційного сайту Укрпошта. Пошук поштових відправлень .

До початку судового засідання 23.09.2019 року від представника відповідача на електронну пошту суду надійшло клопотання (вх.№8998 від 23.09.2019 року), в якому повідомляє, що він не має змоги з`явитись у призначене до розгляду судове засідання у зв`язку з тим, що зайнятий в іншому судовому процесі у Полтавському апеляційному суді. Таким чином, представник відповідача просить суд визнати причину неявки поважною та відкласти розгляд справи на інший день.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Підставою для відкладення розгляду справи апелянт наводить причину неможливості присутності уповноваженого представника у судовому засіданні через його зайнятість в іншому судовому засіданні. При цьому, у підтвердження вказаної обставини не надає будь-яких доказів.

Колегія суддів вважає, що причини наведені в клопотанні для відкладення розгляду справи є неповажними, а отже таке клопотання не підлягає задоволенню. При цьому, колегія суддів враховує, що таке клопотання подано вдруге.

Так, чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був вирішити питання про направлення у судове засідання іншого представника.

Матеріали справи свідчать, що відповідач обізнаний про апеляційне провадження та призначену дату судового засідання завчасно і він не вув позбавлений можливості вчинити дії направлені на організацію представництва інтересів юридичної особи у суді.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 23.09.2019 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

03.10.2016 року о 19 год. 38 хв. у м.Полтава по вул. Симона Петлюри, 13 рухався автомобіль Toyota Prius , д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням інспектора патрульної поліції ОСОБА_2 , який непомітивши кучі нарізного асфальту здійснив на неї наїзд. У результаті наїзду, з-під колес автомобіля Toyota Prius вискочило каміння та пошкодило автомобіль BMW 316 д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку.

ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника дільниці з благоустрою КП Полтававодоканал порушив правила, норми і стандарти, щодо обладнання місць дорожніх робіт відповідними дорожніми знаками, а саме: дорожні знаки взагалі були відсутні.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 , будучи посадовою особою КП Полтававодоканал , порушив п.1.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.4 ст.140 КУпАП, що підтверджується протоколом від 04.10.2016 року.

Постановою Київського районного суду м.Полтави від 02.11.2016 року у справі №552/5619/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.4 ст.140 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., в дохід держави.

Пошкоджений автомобіль Toyota Prius , 2013 року випуску, білого кольору, д.н.з НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_3 належить на праві власності третій особі по справі - Автогосподарству, підпорядкованому УМВС України в Полтавській області.

На підставі договору позички №84/35 від 22.02.2016 року Автогосподарство (позичкодавець) передало, а Департамент патрульної поліції (користувач) прийняв в безоплатне користування 15 транспортних засобів, в тому числі автомобіль Тойота Пріус 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_3 .

Відповідно до п.3.1.4 договору користувач зобов`язався своєчасно проводити технічне обслуговування, відновлювальний ремонт, вчиняти всі необхідні дії, пов`язані з належною експлуатацією автомобілів.

З метою визначення розміру шкоди, заподіяної транспортному засобу Toyota Prius , між Полтавським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром та Департаментом патрульної поліції був укладений договір на проведення незалежної оцінки.

Згідно Висновку експертного дослідження №256 від 14.11.2017 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Toyota Prius, державний реєстраційний знак НОМЕР_4 , ідент. номер (VIN) НОМЕР_3 , пошкодженого в результаті ДТП, на момент огляду складає 124678,76 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача витрат на повний відновлювальний ремонт автомобіля в розмірі 124678,76 грн.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Зобов`язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов`язань. Ці правовідносини регулюються Главою 82 Відшкодування шкоди Цивільного кодексу України.

За ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких собак та собак бійцівських порід, тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. При цьому, відповідно до частини 5 зазначеної статті, така особа відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Крім цього, відповідні роз`яснення надано у постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27.03.1992 року №6, відповідно до яких, при визначенні розміру шкоди враховується розмір майнової шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілого. Під шкодою, що має бути відшкодовано, розуміють знешкодження або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або приниження нематеріальних благ (життя, здоров`я, тощо).

Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої майну особи в результаті ДТП, та визначаючи розмір такої шкоди, судам слід звернути увагу на положення статті 1192 Цивільного кодексу України, згідно з яким, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати їй в натурі (передати річ того ж роду і тієї ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір таких збитків підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення втраченої речі.

Згідно ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

У роз`ясненні Вищого господарського суду України №02-5/215 від 01.04.1994 року Про деякі питання практики вирішення спорів пов`язаних з відшкодуванням шкоди зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до ч.1 п.8 ст. 16 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Збитками відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим їм фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У ст. 1166 Цивільного кодексу України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за завдану шкоду та підстави її виникнення. Так для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

а) наявність шкоди, яка полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, або у зменшенні майнової сфери потерпілого;

б) протиправна поведінка (дія, бездіяльність) заподіювача шкоди, що означає порушення особою вимог правової норми;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою;

г) вина, яка може проявлятись у формі умислу та/або необережності.

Згідно п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв`язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до частини 1 статті 22, частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв`язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв`язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку, якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення.

Не доведення хоча б одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

На підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Позивачем доведено, а матеріалами справи підтверджується, що пошкодження автомобіля Toyota Prius відбулося внаслідок неправомірних дій начальника дільниці з благоустрою КП Полтававодоканал ОСОБА_1 . Так, постановою Київського районного суду м.Полтави від 02.11.2016 року по справі №552/5619/16-п ОСОБА_1 , який є посадовою особою КП Полтававодоканал визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.140 ч.4 КУпАП, що спричинило створення аварійної обстановки 03.10.2016 року та пошкодження транспортного засобу.

Отже, наразі позивачем доведено і обґрунтовано наявність трьох складових: порушення цивільного права чи інтересу; причинного зв`язку між порушенням права та збитками та наявність винної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З метою встановлення правомірності заявлених позовних вимог, зокрема, дослідження наявності збитків та їх розміру, з огляду на заперечення відповідача з цього питання, судом першої інстанції було задоволено клопотання та призначено судову автотоварознавчу експертизу та судову автотехнічну експертизу, проведення яких доручено Полтавському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса.

Згідно висновку №1367 судової автотоварозначої експертизи від 23.11.2018 року вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Prius , білого кольору, номер кузова НОМЕР_3 , внаслідок його наїзду на кучу нарізного асфальту, що стався 03.10.2016 року близько 19 год. 38 хв. на перехресті вулиць С.Петлюри та вул.Пушкіна у м.Полтава, станом на момент дослідження 26.10.2018 року складала 338850,19 грн.

Згідно Висновку №1368/1369/1370 комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 18.01.2019 року експертом встановлено, що в даній дорожній обстановці, водій автомобіля Toyota Prius д.н.з НОМЕР_4 , білого кольору, номер кузова НОМЕР_3 , ОСОБА_2 не мав технічної можливості запобігти наїзду на перешкоду (насип нарізного асфальту) шляхом застосування екстреного гальмування.

Крім того, експертом зроблено висновок, що в даній дорожній обстановці, в діях водія автомобіля Toyota Prius д.н.з. НОМЕР_4 білого кольору, номер кузова НОМЕР_3 ОСОБА_2 відсутні невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України , які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП.

Враховуючи наявність у матеріалах справи експертного висновку автотоварознавчої експертизи №1367 від 23.11.2018 року, який було отримано за вимогою відповідача, і в якому визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Prius у розмірі 338850,19 грн., що є більшою від заявлених в позові матеріальних збитків в розмірі 124678,76 грн., 04.04.2019 року позивач наддав до суду першої інстанції заяву про збільшення розміру позовних вимог. Так, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 338850,19 грн. матеріальної шкоди, а саме, витрат на повний відновлювальний ремонт автомобіля Toyota Prius , 2013 року випуску, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_3 .

Вказана заява булла прийнята судом першої інстанції та здійснено розгляд справи з її урахуванням.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про підтвердження складу цивільного правопорушення, з наявністю якого законодавець пов`язує можливість стягнення збитків. Так, позивачем доведено наявність шкоди завданої автомобілю Toyota Prius , протиправність поведінки відповідача, що полягала у невиконанні п. 1.5. Правил дорожнього руху, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою - саме в результаті невиконання своїх обов`язків відповідачем була спричинена шкода автомобілю), та вина відповідача, відсутність якої останнім не доведена.

Щодо доводів апелянта, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (дана позиція наведена в Листі Верховного Суду України від 19.07.2011 року Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування ).

Матеріали справи свідчать, що саме відповідач заявляв клопотання про призначення автотоварознавчої та автотехнічної експертиз, хоча в матеріалах справи вже містився висновок експерта №256 від 14.11.2017 року.

У висновку експертного дослідження №256 від 14.11.2017 року визначена вартість матеріального збитку завданого власникові автомобіля Toyota Prius, яка складає 124678,76 грн. Разом з тим, висновком №1367 судової автотоварознавчої експертизи від 23.11.2018 року, встановлена вартість як матеріального збитку у сумі 163389,37 грн. так і вартість відновлювального ремонту, автомобіля Toyota Prius 2013 року випуску, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_3 яка складає 338850,19 грн.

Згідно п.2.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу визначається як грошові витрати, які необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого дорожнього транспортного засобу.

Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.З Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника/ів та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Таким чином, вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку. Так, закон вимагає від винуватця оплатити ремонт пошкодженої ним речі, не його частину, а весь ремонт. Ремонт здійснюється з використанням нових деталей, якщо передбачається їх заміна. Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи №l367 від 23.11.2018 року передбачена саме заміна деталей автомобіля Toyota Prius 2013 року випуску.

Також слід зазначити, що на винуватця не розповсюджується правило відшкодування шкоди з урахуванням фізичного зносу складових автомобіля, оскільке дане стосується виключно страхових компаній.

Отже, взявши до уваги висновок №1367 судової автотоварознавчої експертизи від 23.11.2019 року в якому визначена вартість відновлювального ремонту, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що він є повним і об`єктивним доказом з точки зору економічної обгрунтованості ремонту автомобіля та узгоджується з матеріалами справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства Полтавської обласної ради Полтававодоканал не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2019 року по справі №917/500/18 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Полтавської обласної ради Полтававодоканал залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2019 року по справі №917/500/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2019 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук