Постанова

від 19.09.2019 по справі 615/1267/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 615/1267/16-ц

провадження № 61-23055св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Валківська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П., від 27 квітня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до Валківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконними розпорядження Валківської районної державної адміністрації та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації мотивована тим, що розпорядженням голови Валківської районної державної адміністрації від 11 червня 2010 року № 390 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для продовження договору оренди земельної ділянки із земель водного фонду, на території Старомерчицької селищної ради Валківського району, за межами населених пунктів, орієнтованою площею 12 га. 06 липня 2011 року розпорядженням голови Валківської районної державної адміністрації від № 406 внесено зміни до зазначеного розпорядження, змінено вид необхідної для розроблення документації із проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж .

У подальшому, розпорядженням голови Валківської районної державної адміністрації від 14 листопада 2011 року № 695 ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель водного фонду загальною площею 12 га у тому числі: водне дзеркало - 10,5 га, прибережних захисних смуг 1,5 га, з них: земель запасу сільськогосподарського призначення (пасовищ) - 1,5 га на території Старомерчицької селищної ради, за межами населених пунктів. На підставі розпорядження № 695 між Валківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 19 липня 2012 року укладено договір оренди земельної ділянки для рибогосподарських потреб.

Позивач вважає, що Валківська районна державна адміністрація не мала права на розпорядження вищевказаною земельною ділянкою із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту, для таких потреб як ведення рибного господарства, оскільки законодавством, яке діяло на момент виникнення правовідносин, вона не була наділена такими повноваженнями.

Валківська районна державна адміністрація мала право передавати земельні ділянки для ведення водного господарства, а питання пов`язані із землями для ведення рибного господарства, займається обласна адміністрація. До того ж, Валківською районною державною адміністрацією не було проведено торги для визначення переможця.

Посилаючись на зазначені обставини, заявник просив суд:

- визнати незаконними розпорядження голови Валківської районної державної адміністрації від 11 червня 2010 року № 390 та від 14 листопада 2011 року № 695 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продовження оренди земельної ділянки із земель водного фонду на території Старомерчицької селищної ради Валківського району за межами населених пунктів, орієнтовною площею 12 га, та про затвердження технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель водного фонду загальною площею 12 га;

- визнати недійсним договір оренди від 19 липня 2012 року на земельну ділянку (кадастровий номер: 6321256000:02:000:0129) земель водного фонду загальною площею 12 га, у тому числі під водним дзеркалом - 10, 5 га, прибережних захисних смуг - 1,5 га, з них: пасовищ - 1,5 га на території Старомерчицької селищної ради за межами населених пунктів згідно з планом тимчасового користування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Валківського районного суду Харківської області, у складі судді Товстолужського О. В., від 30 листопада 2016 року керівнику Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстав для визнання незаконним розпоряджень Валківської районної державної адміністрації від 11 червня 2010 року № 390 та від 14 листопада 2011 року № 695 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подовження оренди земельної ділянки із земель водного фонду на території Старомерчицької селищної ради Валківського району за межами населених пунктів, орієнтовною площею 12 га, та про затвердження технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель водного фонду загальною площею 12 га та із поновленням договору оренди на вищезазначену земельну ділянку - немає.

Розпорядження Валківської районної державної адміністрації були прийнятті відповідно до діючого на той час законодавства, будь-яких правових підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним не вбачається.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2017 року скасовано рішення Валківського районного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Валківської районної державної адміністрації від 11 червня 2010 року № 390 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продовження договору оренди земельної ділянки із земель водного фонду, на території Старомерчицької селищної ради Валківського району, за межами населених пунктів, орієнтовною площею 12,00 га.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Валківської районної державної адміністрації від 14 листопада 2011 року № 695 про затвердження ОСОБА_1 . технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з земель водного фонду загальною площею 12,00 га.

Визнано недійсним договір оренди від 19 липня 2012 року на земельну ділянку (кадастровий номер: 6321256000:02:000:0129) земель водного фонду загальною площею 12,00 га, у тому числі під водним дзеркалом - 10,50 га, прибережних захисних смуг - 1,5 га, з них: пасовищ - 1,5 га на території Старомерчицької селищної ради за межами населених пунктів згідно з планом тимчасового користування. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_1 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2017 року та залишити в силі рішення Валківського районного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції повно і всебічно не з`ясовано обставини справи. Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що розпорядження голови Валківської районної державної адміністрації від 14 листопада 2011 року № 695 винесено з порушенням положень частини першої статті 134 ЗК України, не враховано, що у даному випадку підлягають до застосування положення частини другої статті 134 ЗК України. Оспорені розпорядження Валківської районної державної адміністрації були прийняті у відповідності до положень чинного законодавства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 червня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2017 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки , у справі № 615/1267/16-ц (провадження № 61-23055св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до розпорядження голови Валківської районної державної адміністрації № 390 від 11 червня 2010 року, ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 12 га, з них 10,5 га водного дзеркала, 1,5 га прибережних захисним смуг для рибогосподарських потреб на території Старомерчицької селищної ради.

Згідно з договором оренди землі від 19 липня 2012 року, орендодавець Валківська районної державної адміністрації на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 14 листопада 2011 року № 695 надала ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку із земель водного фонду загальною площею 12 га, у т.ч. водне дзеркало - 10,5 га, прибережних захисних смуг - 1,5 га, з них: земель запасу сільськогосподарського призначення (пасовищ) - 1,5 га на території Старомерчицької селищної ради за межами населених пунктів.

Пунктом 14 договору оренди визначено, що цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду для рибогосподарських потреб.

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 17 серпня 2012 року ОСОБА_1 отримав земельну ділянку у користування.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з положеннями частини першої статті 13 та частини першої статті 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Статтею 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) передбачені повноваження місцевої державної адміністрації, зокрема розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно статті 1 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо визнання недійсними угод, укладених в порушення чинного законодавства.

Відповідно пункту а статті 17 ЗК України (у редакції на час виникнення правовідносин) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно із статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Статтею 1 Водного кодексу України (на час укладення договору оренди) передбачено, що у цьому Кодексі вживаються такі терміни: водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт); рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей; ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів.

За змістом частин першої, другої статті 3 Водного кодексу України (далі - ВК України) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до пункту а частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

За положеннями статті 4 ВК України, статті 58 ЗК України до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об`єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Згідно із статтею 51 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Відповідно до статті 85 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) порядок надання земель водного фонду у користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

За змістом статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначене право на землі водного фонду.

Відповідно до частини першої статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Частиною 5 зазначеної статті встановлено, що використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Відповідно до положень частини першої статті 84 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці водні об`єкти (пункт в частини першої статті 95 ЗК України у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Статтею 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини третьої статті 122 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків визначених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, крім випадків визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

За частиною першою статті 123 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно із положеннями статті 124 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями (визначеними статтею 122 цього Кодексу), чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Тобто, відповідно до наведених нормам підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору (договорів) є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника.

Таким чином, районні державні адміністрації мають обмежені повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, при цьому такі обмеження встановлені виходячи з місця розташування земельної ділянки та цільового призначення їх використання. Зокрема, районні державні адміністрації мають право розпоряджатись земельними ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.

Поняття водне господарство визначене у Концепції розвитку водного господарства України, яка затверджена постановою Верховної Ради України від 14 січня 2000 року № 1390-ХІV (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин), а саме: це - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Отже, водне господарство передбачає використання земельної ділянки водного фонду для: 1) забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах; 2) збереження, охорона та відтворення водного фонду; 3) попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

У зв`язку з цим, необхідним є тлумачення і розуміння понять водні ресурси та водний фонд .

Статтею 1 ВК України визначено, що водні ресурси це - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території.

Водночас, водний фонд (стаття 3 ВК України) включає в себе поверхневі води: штучні водойми (ставки).

Таким чином, водне господарство по суті передбачає забезпечення населення і народного господарства водою; збереження, охорону і відтворення водних об`єктів, і, звісно, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Потреба у веденні водного господарства не ототожнюється з потребами та цілями, для яких надаються у користування на умовах оренди водні об`єкти згідно із статтею 51 ВК України, зокрема, для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Поняття виду цільового використання земель водного фонду рибне господарство визначене у пункті 1 Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 № 1192 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого рибне господарство - це галузь народного господарства, завданням якої є вивчення, охорона, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів з метою одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції.

Поняття водні живі ресурси закріплено у пункті 1.3. Інструкції про порядок здійснення штучного риборозведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженої Наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 січня 2008 року № 4, відповідно до якої риба та інші водні живі ресурси - це сукупність організмів, життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді.

До водних живих ресурсів належать: прісноводні, морські, анадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, морські ссавці, водні безхребетні, у тому числі молюски головоногі, черевоногі, двостулкові, ракоподібні, черв`яки, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, інші водні тварини, водорості, вищі водні рослини.

Отже, рибне господарство передбачає відносини у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, ведення рибного господарства та здійснення рибальства.

Статтею 25 Закону України Про тваринний світ (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) закріплено, що добування риби та водних безхребетних вважається рибальством, а не водним господарством.

Відповідно до статті 1 Закону України Про аквакультуру від 18 вересня 2012 року, гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод; рибницький ставок - рибогосподарський водний об`єкт, призначений для розведення, утримання та/або вирощування об`єктів аквакультури; рибогосподарська технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об`єктів аквакультури.

Встановивши, що Валківська районна державна адміністрація Харківської області, приймаючи оскаржувані розпорядження не мала передбачених законом повноважень щодо розпорядження землями державної власності для потреб ведення рибного господарства, апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення у справі, правильно вказав, що Валківська районна державна адміністрація Харківської області перебрала на себе повноваження Харківської обласної державної адміністрації, зазначені вище правові акти індивідуальної дії Валківської районної державної адміністрації Харківської області, як органом виконавчої влади, видані не у межах наданих їй законом повноважень.

Таким чином, апеляційним судом при вирішенні справи правильно застосовано вищезазначені норми матеріального і процесуального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, виходячи із змісту заявлених позовних вимог (стаття 212 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи).

Право на розпорядження спірною земельною ділянкою не належало Валківській районній державній адміністрації , жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою компетентним органом не вчинялось, отже ОСОБА_1 не міг законно набути права оренди на спірну земельну ділянку і доводи касаційної скарги таких висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

За правилами частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська