Постанова

від 30.09.2019 по справі 601/569/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 601/569/18

провадження № 61-6011св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., ШиповичаВ. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Кременецьке районне комунальне бюро технічної інвентаризації, Плосківська сільська рада Кременецького району Тернопільської області, Кременецька державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника КрічфалушійЛюдмили Іллівни, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області, у складі судді Коротича І. А., від 05 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М., від 31 січня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Кременецьке районне комунальне бюро технічної інвентаризації, Плосківська сільська рада Кременецького району Тернопільської області, Кременецька державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно та визнання права власності на майно.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 02 листопада 2002 року померла його тітка (двоюрідна сестра його батька) ОСОБА_7 Після її смерті залишилося спадкове майно 17/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1.

Він є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 відповідно до вимог статті 1268 Цивільного кодексу України, оскільки на час її смерті проживав разом із нею. Однак, у 2018 році йому стало відомо, що спадкове майно успадкував відповідач ОСОБА_5 на підставі заповіту ОСОБА_7, складеного 14 грудня 2001 року.

Стверджував, що заповіт є недійсним, оскільки померла ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, була переселенкою з Польщі, не володіла українською мовою, була неписемною, не вміла читати. Вважає, що заповіт посвідчено з порушеннями вимог закону та пунктів 5, 6, 8, 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (яка діяла на момент складення та посвідчення заповіту). Зокрема секретарем виконавчого комітету Плосківської сільської ради не було прочитано ОСОБА_7 тексту документу заповіту, про що свідчить відсутність відмітки на заповіті про прочитання його спадкодавцеві. Також не було здійснено переклад текстів відповідних документів на мову, якою володіла спадкодавець ОСОБА_7, а заповіт посвідчений о 19:00 годині по закінченні робочого дня, а тому не міг бути посвідчений у сільській раді.

Крім того, зазначив, що спадщина на відповідача ОСОБА_5 була переоформлена на підставі дубліката свідоцтва про право власності на 17/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, оригіналу якого насправді не існувало.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати недійсним заповіт від 14 грудня 2001 року та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 квітня 2007 року, скасувати реєстрацію права власності на майно 17/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи положення статті 527 ЦК Української РСР, 1963 року, позивач не був спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 та останнім не доведено, що заповіт від 14 грудня 2001 року складений з порушеннями вимог чинного на момент посвідчення заповіту законодавства. Права та інтереси позивача не порушенні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якого діє адвокат Крічфалушій Л. І., залишено без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Позивач не довів, що заповіт було посвідчено з порушенням вимог чинного на момент його посвідчення законодавства. Не надано й доказів відсутності у спадкодавця волевиявлення на посвідчення оспорюваного заповіту. Доводи позивача про те, що спадкодавець була неписемною, не розуміла української мови спростовується матеріалами справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_4, в особі представника Крічфалушій Л. І., просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заповіт ОСОБА_7 посвідчено із порушенням норм матеріального права, остання не вміла писати та читати українською мовою, оскільки була переселенкою із Республіки Польща, могла лише спілкуватися українською мовою. Всупереч вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (яка діяла на момент складення та посвідчення заповіту), секретарем виконавчого комітету Плосківської сільської ради Кременецького району Тернопільської області не було прочитано ОСОБА_7 тексту заповіту, про що свідчить відсутність відмітки на заповіті про прочитання його вголос. Більше того, спростовується і сам факт складення заповіту від 14 лютого 2001 року у приміщенні сільської ради, оскільки у заповіті зазначено, що він посвідчений о 19 год. 00 хв., тобто поза межами робочого часу. Відповідачем було із порушенням вимог законодавства оформлено свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 квітня 2007 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно протоколу засідання виконкому Плосківської сільської ради Кременецького району Тернопільської області № 8 від 28 серпня 2001 року та рішення № 17 від 28 серпня 2001 року визнано за ОСОБА_7 право власності на 17/50 частин будинку АДРЕСА_1 (а. с. 33).

Право власності за ОСОБА_7 на 17/50 частин будинку АДРЕСА_1 підтверджується дублікатом свідоцтва про право власності на житловий будинок від 20 вересня 2001 року.

Зазначений дублікат посвідчено 08 лютого 2007 року сільським головою Плосківської сільської ради Кременецького району Тернопільської області та видано ОСОБА_5 на підставі його заяви взамін втраченого (а. с. 56).

Також ОСОБА_7 належало право на земельну частку пай в КСП Правда с. Плоске Кременецького району Тернопільської області, розміром 2,82 умовних кадастрових гектара, що підтверджується сертифікатом від 02 березня 2000 року, та майновий пай розміром 256, 00 грн у КСП Правда .

14 лютого 2001 року ОСОБА_7 склала заповіт згідно якого все своє майно заповіла відповідачу ОСОБА_5, що підтверджується заповітом, посвідченим секретарем виконавчого комітету Плосківської сільської ради Гаврилюк О. П. Заповіт підписано ОСОБА_7 у присутності секретаря сільської ради. Вказаний заповіт не змінений та не скасований.

ОСОБА_7 померла 02 листопада 2002 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія І-ИД № 104111, виданого 04 листопада 2002 року Плосківською сільською радою Кременецького району Тернопільської області.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 квітня 2007 року, виданим Кременецькою державною нотаріальною конторою Тернопільської області, ОСОБА_5 успадкував 17/50 частин будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7 В свідоцтві зазначено, що майно спадкодавцю належало на підставі дублікату свідоцтва на право власності на будинковолодіння.

Суди встановили, що дублікат свідоцтва на право власності на будинковолодіння на 17/50 частин домоволодіння видався у 2007 році вже після смерті ОСОБА_7, після опублікування оголошення в газеті про втрату оригіналу свідоцтва про право власності на 17/50 частин будинку по АДРЕСА_1. Оплату 08 лютого 2007 року здійснив ОСОБА_5, що підтверджується квитанцією від 08 лютого 2007 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого

Враховуючи дату посвідчення оспорюваного заповіту - 14 лютого 2001 року, до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент його посвідчення.

Відповідно до статті 545 Цивільного кодексу Української РСР, 1963 року, (далі - ЦК Української РСР) заповіт як угода, може бути визнаний недійсним на підставах, визначених у статтях 48-58 цього Кодексу.

Стаття 48 ЦК Української РСР передбачає, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 541 ЦК Української РСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до статті 37 Закону України Про нотаріат від 02 вересня 1993 року № 3425-XII, статей 38, 42, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, пункту 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 1994 року за № 256/466 (далі - Інструкція), у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, на яких такий обов'язок покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Звернувшись до суду із цим позовом, позивач не довів відсутності волевиявлення спадкодавця на складання 14 лютого 2001 року заповіту на користь відповідача.

Позивачем на надано належних доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_7 не вміла читати та писати українською мовою, а тому доводи останнього про те, що заповіт не було прочитано вголос, не свідчать про порушення порядку його посвідчення секретарем сільської ради.

Доводи позивача про те, що заповіт було посвідчено о 19 год. 00 хв. не свідчить про те, що його було складено у порушення вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, чинної на момент посвідчення заповіту.

При вирішенні цього спору на вимогу позивача районним судом було витребувано та досліджено матеріали спадкової справи, а також відомості погосподарської книги та надано їм належну оцінку, з якою погодився й апеляційний суд.

Суди встановили, що 25 травня 2004 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) розміром 2,82 га та майновий пай на підставі сертифікату на земельну частку (пай) серії ТР № 0130381 та свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ТР-IX № 004493.

При зверненні до нотаріуса 04 квітня 2007 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 17/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 відповідачем було надано дублікат реєстраційного напису на правовстановлюючому документі, дублікат свідоцтва про право власності та витяг з Реєстру права власності на нерухоме майно. 04 квітня 2007 року нотаріусом було видано відповідачу свідоцтво про право на спадщину на спірне майно.

Враховуючи викладене, доводи позивача про те, що нотаріусом було видано свідоцтво про право власності на спадкове майно без правовстановлюючих документів, не знайшли свого підтвердження, а доводи касаційної скарги про те, що нотаріусом було порушено вимоги Закону України Про нотаріат від 02 вересня 1993 року № 3425-XII та Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03 березня 2004 року № 20/5 (чинні на момент відкриття спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину), не заслуговують на увагу.

Ці та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судамиправильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника Крічфалушій ЛюдмилиІллівни, залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович