Постанова

від 30.09.2019 по справі 925/1683/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2019 р. Справа№ 925/1683/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Москаленко Г.С.,

за участю представника згідно з протоколом судового засідання від 30.09.2019

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Акант+К

на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.07.2019

за скаргою Черкаської міської ради

на постанови заступника начальника Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Фесенко Яни Миколаївни від 14.06.2019 у виконавчому провадженні №59359575

у справі № 925/1683/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Акант+К

до Черкаської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - управління Державної казначейської служби у місті Черкасах Черкаської області

про стягнення 108 428, 33 грн,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270, 271 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовної заяви та рух справи

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Акант+К (далі - ТОВ Фірма Акант+К ) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Черкаської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - управління Державної казначейської служби у місті Черкасах Черкаської області про стягнення 108 428, 33 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 22.12.2014 по 02.06.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було повернуто у добровільному порядку утримувану ним без достатніх правових підстав суму коштів у розмірі 1 027 690, 36 грн, сплачену позивачем відповідачу як плату за земельну ділянку за укладеним між сторонами і в подальшому визнаним господарським судом недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.09.2008. А тому, позивач заявив до стягнення проценти за користування чужими коштами у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України, яка діяла у вказаний період.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018, позов задоволено повністю. Стягнуто з Черкаської міської ради на користь ТОВ Фірма Акант+К 108 428, 33 грн процентів за користування чужими коштами та 1626, 42 грн витрат на сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018.

04.05.2018 на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 20.03.2018 було видано відповідний наказ.

2. Короткий зміст скарги на постанови державного виконавця

У липні 2019 Черкаська міська рада, як боржник, звернулася до суду першої інстанції зі скаргою на постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Фесенко Яни Миколаївни (далі - державний виконавець Фесенко Я. М.) у виконавчому провадженні № 59359575 від 14.06.2019 про відкриття виконавчого провадження і про стягнення виконавчого збору. Боржник просив визнати неправомірними та скасувати оскаржені ним постанови державного виконавця Фесенко Я. М.

В обґрунтування скарги боржник вказав на невідповідність оскаржених ним постанов державного виконавця Фесенко Я. М. вимогам ст. 6 Закону України Про виконавче провадження , п. 9 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та п. 3 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, згідно з якими рішення Господарського суду Черкаської області від 20.03.2018 у справі №925/1683/17, на виконання якого державним виконавцем Фесенко Я. М. були винесені спірні постанови, має виконуватися виключно органами Казначейства, а не державною виконавчою службою.

3. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29.07.2019 скаргу Черкаської міської ради на постанови державного виконавця Фесенко Яни Миколаївни від 14.06.2019 у виконавчому провадженні №59359575 про відкриття виконавчого провадження і про стягнення виконавчого збору задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Фесенко Яни Миколаївни від 14.06.2019 у виконавчому провадженні №59359575 про відкриття виконавчого провадження. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Фесенко Яни Миколаївни від 14.06.2019 у виконавчому провадженні №59359575 про стягнення виконавчого збору.

Ухвала обґрунтована тим, що Черкаська міська рада, як орган місцевого самоврядування, є бюджетною установою у розумінні Бюджетного кодексу України. Тому органом виконання рішення про стягнення з Черкаської міської ради на користь ТОВ Фірма Акант+К процентів за користування чужими коштами та витрат на сплату судового збору відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження , пп. 1 п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, є виключно Казначейство, а не державна виконавча служба.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Державна виконавча служба України не є належним органом виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 20.03.2018 у даній справі, у зв`язку з чим спірні постанови державного виконавця Фесенко Я.М., винесені на підставі наказу Господарського суду Черкаської області від 04.05.2018 у справі №925/1683/17, підлягають скасуванню.

4. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

У серпні 2019 ТОВ Фірма Акант+К звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.07.2019 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги боржника відмовити повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Фірма Акант+К на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.07.2019. Справу призначено до розгляду на 30.09.2019.

У судове засідання 30.09.2019 з`явився представник боржника. Представники скаржника та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень 17.09.2019 та 13.09.2019, відповідно.

В судовому засіданні 30.09.2019 суд апеляційної інстанції усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання залишив без розгляду поданий боржником відзив на апеляційну скаргу на підставі ст. 118, 207 ГПК України. Так, відкриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції встановив десятиденний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалу про відкриття провадження від 09.09.2019 боржник отримав 13.09.2019, останнім днем для подачі відзиву було 23.09.2019. Водночас, відзив було подано 25.09.2019 без клопотання про продовження строку для його подачі. В силу приписів ст. 118, 207 ГПК України заяви, скарги і документи подані після закінчення процесуального строку, залишаються без розгляду. А тому, поданий відзив залишено без розгляду. Крім того, вказаний відзив не було надіслано на адресу третьої особи.

У судовому засіданні представник боржника проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

5. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

ТОВ Фірма Акант+К в апеляційній скарзі не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення скарги боржника на постанови державного виконавця з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що Черкаська міська рада, не являючись розпорядником бюджетних коштів за відсутності відкритих рахунків в органах Казначейства, не підлягає під визначення боржника, яке міститься в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів боржників №845, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011. А тому такий порядок не може бути застосовано до даних правовідносин.

Також скаржник зазначає, що ухвалюючи оскаржувану ухвалу, якою скасовано постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та, враховуючи відмову казначейства у виконанні виконавчого документу, виникла ситуація, за якої наказ господарського суду не може бути виконаний взагалі, що суперечить нормам ст. 124 Конституції України та ст. 15 ГПК України.

Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції помилково застосував Закон України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , оскільки Черкаська міська рада є органом місцевого самоврядування.

Додатково скаржник звертає увагу на те, що згідно з автоматизованою системою виконавчих проваджень на виконанні в органах Державної виконавчої служби знаходяться відкриті виконавчі провадження про стягнення коштів з Черкаської міської ради.

6. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

26.09.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Управління Держказначейства у місті Черкасах заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить відмовити в її задоволенні.

Так, Управління Держказначейства зазначає, що враховуючи те, що Черкаська міська рада, яка відповідно до рішення Господарського суду Черкаської області у даній справі є боржником, не обслуговується та не має відкритих рахунків в органах Казначейства. А тому, Управлінням були повернуті без виконання документи подані стягувачем.

Також, на думку третьої особи, Черкаська міська рада, яка відповідно до рішення Господарського сулу Черкаської області у даній справі є боржником, як орган місцевого самоврядування і бюджетна установа, не підпадає під дію Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , а відсутність відкритих рахунків в органах Казначейства унеможливлює виконання рішення суду шляхом безспірного списання коштів органом Казначейства на підставі Порядку № 845.

Заперечень на відзив третьої особи не надійшло. Заяв про продовження строку на подачу відзиву також не надійшло.

Поданий боржником відзив було залишено судом апеляційної інстанції без розгляду усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання на підставі ст. 118, 207 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Вирішуючи питання обґрунтованості постановлення судом першої інстанції судового рішення про задоволення скарги боржника на постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, Північний апеляційний господарський суд виходить з такого.

Щодо постанови відкриття виконавчого провадження

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Господарську суду Черкаської області від 20.03.2018 у даній справі задоволено повністю позов ТОВ Фірма Акант+К до Черкаської міської ради про стягнення 108 428, 33 грн та стягнуто з Черкаської міської ради 108 428, 33 грн процентів за користування чужими коштами та 1 626, 42 грн витрат на сплату судового збору.

Указане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у даній справі ухвалою Верховного Суду від 31.08.2018 було відмовлено.

04.05.2018 Господарський суд Черкаської області на виконання рішення від 20.03.2018 у справі №925/1683/17 видав наказ про стягнення з Черкаської міської ради на користь ТОВ Фірма Акант+К 108 428, 33 грн процентів за користування чужими коштами та 1 626, 42 грн витрат на сплату судового збору.

Суд першої інстанції встановив, що пред`явлений управлінню Державної казначейської служби у місті Черкасах Черкаської області для примусового виконання наказ Господарського суду Черкаської області від 04.05.2018 у справі №925/1683/17 був повернутий стягувачу без виконання з відміткою на ньому начальника названого управління від 18.09.2018 про повернення відповідно до пп. 3 п. 9 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, у зв`язку з відсутністю у боржника - Черкаської міської ради відкритих рахунків в органах Казначейства.

Відсутність у боржника - Черкаської міської ради відкритих рахунків в органах Казначейства підтверджується відповіддю Державної фіскальної служби України від 25.06.2019 №1053973244 і не заперечувалося учасниками справи.

14.06.2019 державний виконавець Фесенко Я.М. на підставі наказу Господарського суду Черкаської області від 04.05.2018 у справі № 925/1683/17 винесла дві спірні постанови у виконавчому провадженні №59359575: про відкриття виконавчого провадження та про стягнення судового збору, які боржник одержав 21.06.2019.

За приписами ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Вказана норма відповідає імперативним приписам ст. 124 Основного закону України.

Закон України Про виконавче провадження визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до положень статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому, Законом України Про виконавче провадження , крім органів державної виконавчої служби, визначено й інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

Частиною 2 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України Про виконавче провадження , із заявою про виконання рішення суду (ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ).

Порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Пунктом 2 Порядку визначено, що безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідності до абз. 1 пункту 26 Порядку безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

Згідно із ч. 2 ст. 5 Бюджетного Кодексу України місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Частиною 3 ст. 5 Бюджетного Кодексу України визначено, що бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об`єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об`єднаних територіальних громад.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Бюджетного Кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного Кодексу України закріплено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої статті 22 Бюджетного Кодексу України.

Частиною 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України унормовано, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Підпункт 1 п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України передбачає, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні система місцевого самоврядування, зокрема, включає міську раду та її виконавчі органи.

Статтею 61 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.

Складання і виконання районних і обласних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації згідно з Бюджетним кодексом України.

Стаття 62 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначає, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні держава фінансово забезпечує здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади у повному обсязі за рахунок закріплення за відповідними місцевими бюджетами джерел доходів бюджету, надання трансфертів з державного бюджету, а також передання органам місцевого самоврядування відповідних об`єктів державної власності.

Боржником за виконавчим документом - наказом, виданим 04.05.2018 Господарським судом Черкаської області про стягнення на користь ТОВ Фірма Акант+К 108 428, 33 грн процентів за користування чужими коштами та 1626, 42 грн витрат на сплату судового збору є Черкаська міська рада, тобто орган місцевого самоврядування. Черкаська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, бюджетною установою; місцевими бюджетами є у т. ч. бюджети місцевого самоврядування.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги те, що Черкаська міська рада (боржник) є органом місцевого самоврядування, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що органом виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 20.03.2018 у справі №925/1683/17 про стягнення з Черкаської міської ради на користь ТОВ Фірма Акант+К 108 428, 33 грн процентів за користування чужими коштами та 1626,42 грн витрат на сплату судового збору відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження , пп. 1 п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та п. 3 Порядку № 845, є виключно Казначейство, а не державна виконавча служба. А тому висновок скаржника стосовно того, що Черкаська міська рада не є боржником у розумінні Порядку № 845 і процедура виконання рішень не розповсюджується на виконання спірного наказу є необґрунтованим, у зв`язку з чим відхиляється судом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі № 16.05.2019 за подібних правовідносин та суб`єктним складом (боржник - міська рада).

Крім того, Північний апеляційний господарський суд відхиляє посилання скаржника на наявність відкритих інших проваджень щодо боржника у виконавчій службі та відсутність у боржника відкритих рахунків в органах казначейства, оскільки Закон України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень і Порядок передбачають можливість здійснення списання коштів з боржника - органу державної влади за наявності таких рахунків. Наведене не може бути підставою для здійснення виконання рішення державним виконавцем з огляду на таке.

Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень не передбачено такого винятку щодо поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим чинним законодавством України.

У контексті зазначеного суд бере до уваги, що відповідно до пп. 2 п. 4, пп. 2 і 7 п. 5 Порядку органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Тобто навіть відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів, необхідних для виконання судового рішення саме компетентним органом, адже ефективна і законодавчо, і практично організація системи виконання рішень є позитивним обов`язком держави.

Тому доводи відзиву третьої особи відхиляються судом апеляційної інстанції, як необґрунтовані.

Суд апеляційної інстанції також виходить з того, що застосування норм Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень у спосіб, який визначений державним виконавцем, створює ситуацію правової невизначеності, що суперечить принципу верховенства права, а також призводить до порушення однієї з основних засад судочинства (обов`язковість судових рішень) та міжнародних зобов`язань України. А тому посилання скаржника на неможливість виконання наказу взагалі (щодо обов`язковості судового рішення) відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки невиконання органом Казначейства обов`язку з реалізації судового наказу не може бути підставою для його виконання органом виконавчої служби, до компетенції якого такий обов`язок не відноситься, що, в свою чергу, суперечитиме принципу верховенства права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.07.2018 у справі №910/13057/16.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконавчий документ у цій справі має виконуватись органами Казначейства, що свідчить про помилкове відкриття виконавчого провадження державним виконавцем. А тому, суд першої інстанції правомірно задовольнив скаргу боржника в частині визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Щодо постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору

Господарський процесуальний кодекс України установлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ст. 339, ч. 1 ст. 340 ГПК України).

Натомість, згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України Про виконавче провадження , згідно із ч. 1 ст. 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас, ч. 2 ст. 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом України Про виконавче провадження встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Отже, суд першої інстанції, розглянувши по суті скаргу боржника щодо стягнення виконавчого збору, як суд, який видав виконавчий документ на виконання ухваленого ним судового рішення, не звернув уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, тому припустився порушення відповідних норм процесуального права.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15.

Беручи до уваги викладене, Північний апеляційний господарський вважає, що відповідна скарга Черкаської міської ради не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала в частині розгляду скарги на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню, а апеляційна скарга, відповідно, частковому задоволенню.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 175 і п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в справі в частині задоволення скарги боржника на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, оскільки такий спір підвідомчий адміністративним судам.

7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст 275 ГГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Статтею 278 ГПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених ст. 20 - 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У даному випадку суд першої інстанції правомірно розглянув скаргу боржника на постанову державного виконавця в частині відкриття виконавчого провадження та із застосуванням норм матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про незаконність оскаржуваної постанови та скасував її.

Водночас, судом першої інстанції не було враховано, що подана скаржником скарга на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору згідно з нормою спеціального закону не віднесено до юрисдикції господарських судів, а має розглядатися адміністративними судами, чим порушено правила юрисдикції, визначені ч. 2 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження та, відповідно, ст. 20 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення на підставі ч. 2 ст. 278 ГПК України.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню в частині задоволення скарги на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, як така, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що в силу ст. 278 ГПК України є обов`язковою підставою для часткового скасування оскаржуваної ухвали. В решті оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Додатково слід роз`яснити заявнику, що звернення зі скаргою на постанову державного виконавця, зокрема, про стягнення виконавчого збору віднесено до юрисдикції судів адміністративних судів.

8. Судові витрати

Судовий збір, за загальним правилом, покладається на сторону, через неправильні дії якої виник спір. З огляду на перегляд ухвали суду першої інстанції (по двом постановам), судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на боржника пропорційно задоволеним вимогам (скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в сумі 960, 50 грн). В частині непідвідомчості господарському суду, за заявою сторони, судовий збір може бути повернений.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, 271, п. 4 ч. 1 ст. 275, ст. 278, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Акант+К на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.07.2019 у справі № 925/1683/17 - задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.07.2019 у справі № 925/1683/17 - скасувати в частині задоволення скарги Черкаської міської ради на постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Фесенко Яни Миколаївни від 14.06.2019 у виконавчому провадженні №59359575 про стягнення виконавчого збору та визнання неправомірною та скасування постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Фесенко Яни Миколаївни від 14.06.2019 у виконавчому провадженні №59359575 про стягнення виконавчого збору, з ухваленням нового рішення -

про закриття провадження у вказаній частині.

В решті ухвалу Господарського суду Черкаської області від 29.07.2019 у справі № 925/1683/17 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Черкаської міської ради (18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецьеого, 36, код 25212542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Акант+К (18008, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Хоменка, 15, код 39112738) 960 (дев`ятсот шістдесят) грн 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 07.10.2019

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич