Постанова

від 02.10.2019 по справі 405/4808/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2019 року м. Кропивницький

справа № 405/4808/18

провадження № 22-ц/4809/1441/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Авраменко Т. М.

суддів Суровицької Л.В., Черненка В.В.

секретар Бодопрост М. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Прокуратура Кіровоградської області, представник за довіреністю - Володіна Анна Григорівна, Державна казначейська служба України, представник за довіреністю - Прохоренко Тетяна Валеріївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 квітня 2019 року у складі судді Драного В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Кіровоградської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Прокуратури Кіровоградської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

Зазначав, він у період з 23 серпня 2010 року по 30 грудня 2015 року був притягнутий органами міліції та прокуратури до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.307 КК України. Кримінальна справа була порушена 23 серпня 2010 року, 26 серпня 2010 року Кіровський районний суд м. Кіровограда відносно нього обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Постановою суду від 19 грудня 2012 року запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд, тобто він перебував під вартою 28 місяців. 30 грудня 2015 року кримінальне провадження закрите на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 листопада 2017 року, зміненим постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року, у справі за його позовом до Прокуратури Кіровоградської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди з держави України стягнуто на його користь 204800 грн. моральної шкоди. Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 листопада 2017 року провадження у справі в частині відшкодування майнової шкоди за втрачений заробіток закрито, роз?яснено йому обов`язок звернутися до прокуратури для визначення розміру такої шкоди. 23 квітня 2018 року він звернувся до Кіровоградської місцевої прокуратури із відповідною заявою, однак листом від 07 травня 2018 року йому було відмовлено у задоволенні такої вимоги у зв`язку з ненаданням доказів для обчислення середнього заробітку. Однак саме на відповідний орган слідства/прокуратури покладений обов`язок витребування необхідних документів для визначення розміру завданої шкоди, але не менше встановленого законом мінімуму заробітної плати, коли не можна визначити дохід громадянина. Відповідно до ст.8 ЗУ Про державний бюджет України на 2018 рік мінімальний розмір заробітної плати у місячному розмірі становить 3723 грн., тому компенсація майнової шкоди за втрачений заробіток має становити не менше 104244 грн. (28 х 3723 грн.).

Просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку на його користь 104244 грн. майнової шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Кіровоградської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди відмовлено, оскільки відсутні належні докази того, що позивач працював на час затримання і арешту та мав заробіток. Такі докази позивачем не надано.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що позиція прокуратури і суду щодо недоведеності обставин, необхідних для визначення розміру завданої шкоди, є безпідставною, оскільки відповідно до імперативних вимог п.1 ст.3 ЗУ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та п.11 Положення про застосування цього закону, розмір сум, які передбачені і підлягають відшкодуванню, визначається саме відповідним слідчим чи іншим органом, який витребовує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди. Тобто, спеціальне законодавство України саме на відповідний слідчий чи інший орган покладає обов?язок з?ясування розміру заробітної плати, яку особа мала до вчинення щодо неї незаконних дій. В разі неможливості такого з?ясування, розмір шкоди визначається виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати (абз.7 п.9 Положення). Таким чином, ненадання доказів для обчислення середнього заробітку потерпілим не могло та не може бути підставою відмови у відшкодуванні заподіяної йому шкоди, не перешкоджало відповідному правоохоронному органу самостійно отримати такі відомості. Тим більше це не є підставою для відмови особі у судовому захисті.

Апеляційне провадження відкрито 23 серпня 2019 року (а.с.122), ухвалою від 03 вересня 2019 року справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 17 вересня 2019 року (а.с.141), за клопотанням позивача в зв`язку з витребуванням доказів про його доходи розгляд справи відкладено на 02 жовтня 2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Прокуратура Кіровоградської області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Зазначає, що позивач перебував під слідством та судом з 23 серпня 2010 по 05 квітня 2013, тобто 31 місяць 13 днів, з яких з 23 серпня 2010 по 19 грудня 2012 (майже 28 місяців) - під вартою. Позивачем заявлено вимогу про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 104244 грн. у вигляді втраченого заробітку. Заступником керівника Кіровоградської місцевої прокуратури в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку відмовлено, оскільки зі змісту заяви неможливо встановити заробіток, який позивач втратив внаслідок затримання і тримання під вартою, а також поважних причин відсутності певних джерел доходів на момент затримання у разі їх наявності. Доказів на підтвердження розміру отримуваної заробітної плати чи доказів неможливості визначення отримуваного доходу в той період позивачем не надано. Ухвалою суду від 05 листопада 2018 року за заявою представника прокуратури витребувано трудову книжку позивача або належним чином завірену її копію, а також інформацію про його доходи за 2010 рік, яка позивачем не була виконана з підстав припинення фактичної господарської діяльності підприємства Стронг та його відсутності за визначеним місцезнаходженням. Судом роз`яснено позивачу порядок подання та витребування доказів, однак інформацію органів державної фіскальної служби та Пенсійного фонду України щодо отриманого доходу за 2010 рік ним суду не надано. Правом на звернення до суду з клопотанням про витребування таких доказів позивач не скористався. Таким чином, позивачем не доведено належними, достовірними та достатніми доказами факту перебування у трудових відносинах на час затримання з підприємством Стронг-С та отримання заробітної плати, яку він втратив внаслідок тримання його під вартою (а.с.127-133).

В засіданні апеляційного суду прокурор просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки на час затримання та арешту позивач не мав доходу та заробітної плати не отримував.

Позивач ОСОБА_1 та представник Державної казначейської служби, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи під розписку ( а.с.156,157,165,166) в засідання апеляційного суду 02 жовтня 2019 року не прибули .

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Частинами 1, 2 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України Про оперативно-розшукову діяльність , Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю та іншими актами законодавства.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1.постановлення виправдувального вироку;

1-1. встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2. закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутність у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4. закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених п. 1-1 частини 1 цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Згідно п. 1 ст. 3 цього Закону, у наведених в ст. 1 цього Закону випадках, громадянинові відшкодовуються: зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що 22 серпня 2010 року в селі В. Байраки Кіровоградського району Кіровоградської області зрізав стебла рослини коноплі, які склав у три мішки, спортивну сумку та поліетиленовий пакет, які перевозив до м.Кіровограда, чим вчинив незаконне придбання, незаконне зберігання та перевезення особливо небезпечних наркотичних засобів у особливо великих розмірах з метою збуту.

23 серпня 2010 року ОСОБА_1 був затриманий в порядку ст. 115 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 23.08.2010 року. Постановою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26.08.2010 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Всього під вартою позивач перебував 22 серпня 2010 року по 19 грудня 2012 року.

Прокурором Кіровоградської місцевої прокуратури 30 грудня 2015 року закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення). В цьому кримінальному провадженні також було встановлено факт відсутності речових доказів, вилучених в ході огляду місця події (а.с.5-8) .

Рішеннями судів на користь позивача на відшкодування моральної шкоди стягнуто 204800 грн.

23 квітня 2018 року позивач звернувся до прокурора Кіровоградської місцевої прокуратури із заявою про визначення розміру відшкодування йому матеріальної шкоди в частині втраченого заробітку внаслідок затримання та перебування під вартою за період з 23 серпня 2010 року по 19 грудня 2012 року. Зазначив, що мінімальний розмір компенсації майнової шкоди за втрачений заробіток має становити 104244 грн. (28 місяців х 3723 грн.) (а.с. 18).

Заступник керівника Кіровоградської місцевої прокуратури у своєму листі від 07 травня 2018 року № 81-55-18 зазначив, що зі змісту вказаної заяви неможливо встановити заробіток, який ОСОБА_1 втратив внаслідок затримання і тримання під вартою, а також поважних причин відсутності певних джерел доходів на момент затримання у разі їх наявності, у зв`язку з чим, підстави для визначення розміру відшкодування йому матеріальної шкоди відсутні (а.с. 19).

Предметом розгляду цієї справи є відшкодування шкоди у вигляді заробітку, які позивач втратив внаслідок незаконного перебування під вартою.

На підтвердження факту своєї роботи на час затримання позивач надав незасвідчену в установленому законом порядку ксерокопію характеристики, виданої Підприємством Кіровоградської обласної спілки споживчих товариств Стронг-С , з якої вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий на підприємство з 19 (нерозбірливо 05 або 06) 2010 року з іспитовим терміном два місяці. За час проведення робіт на підприємстві зарекомендував себе задовільно. В ході проведення робіт частково виконував свої обов`язки, які проявлялися в невиконанні поставлених перед ним завдань. Останній тиждень не виходив на роботу (а.с. 4).

Суд першої інстанції за правилами ст.89 ЦПК України дав належну оцінку цій характеристиці та правильно зазначив, що вона не може бути достатнім доказом того, що позивач дійсно працював у цьому підприємстві на момент його затримання 23 серпня 2010 року, оскільки з її змісту не вбачається, що позивач після закінчення іспитового строку був прийнятий на роботу. Крім того, в характеристиці відсутня інформація щодо розміру нарахованих позивачу доходів за час його роботи. Інших доказів, зокрема, трудову книжку, довідку про доходи на підтвердження факту роботи на час затримання позивач не надав.

В засіданні апеляційного суду 17 вересня 2019 року позивач пояснив, що він був прийнятий на роботу вантажником на ринку. За клопотанням позивача ухвалою апеляційного суду від 17 вересня 2019 року витребувано довідку про доходи помісячно за період з травня 2010 року по вересень 2010 року (а.с.153-154).

За повідомленням Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області від 19 вересня 2019 року інформації про суми виплачених ОСОБА_1 доходів за період з 01 квітня 2010 року по 30 вересня 2010 року немає (а.с.161-162).

Запит до підприємства Стронг-С , направлений апеляційним судом за юридичною адресою місцезнаходження юридичної особи з повідомленням про вручення, повернувся з відміткою організації немає (а.с.171-172, 173-176).

Згідно п. 8 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 04 березня 1996 року № 3 та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 41 (далі - Положення), розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 Закону обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Відповідно до абз. 7 п. 9 Положення передбачено, що у тих випадках, коли не можна визначити доход громадянина (ще не наступив термін подачі декларації, або з інших причин), або коли громадянин не мав певних джерел доходів з поважних причин (протягом перших трьох місяців після звільнення із Збройних Сил чи інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України або закінчення середньої школи, чи у разі хвороби тощо), розмір шкоди визначається виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати.

Наведене свідчить, що розмір заробітку, який втратив громадянин внаслідок незаконних дій, може визначатися виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати лише у випадках, передбачених цим пунктом.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку, про відсутність передбачених законом підстав для визначення втраченого заробітку, виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати. Також відсутні належні та допустимі докази, що позивач на час затримання працював та мав дохід у вигляді заробітної плати. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.

Суд надав належну оцінку доказам, правильно здійснив тлумачення закону з урахуванням установлених обставин справи. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішенняЛенінського районного суду м. Кіровограда від 05 квітня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 07 жовтня 2019 року.

Головуюча суддя Т. М. Авраменко

Судді: Л. В. Суровицька

В. В. Черненко