Постанова

від 02.10.2019 по справі 204/5775/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 204/5775/15-ц

провадження № 61-7576св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В, С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради,

третя особа - Реєстраційна служба Дніпропетровського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Повєткіна В. В., Григорченко Е. І., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа - Реєстраційна служба Дніпропетровського управління юстиції, про визнання незаконним та скасування рішення, припинення права власності, визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 липня 2005 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна компанія XXI століття (далі - ТОВ ІБК ХХІ століття ) було укладено договір № 05/07/01 про участь у реконструкції будинку. За умовами цього договору після введення будинку в експлуатацію, позивачі набувають права власності на перебудоване приміщення на підставі документів, наданих ТОВ ІБК XXI століття . Позивачами зобов`язання за договором були виконані. Після чого вони звернулись до підприємства з вимогою надати документи для реєстрації права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, підприємство відмовилось надати будь-які документи, порушуючи умови договору. З метою захисту порушених прав позивачі звернулись до суду, вимагаючи виконати умови вищевказаного договору та визнати за ними право власності на нерухоме майно. 09 грудня 2010 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 22-ц-4764/10 встановлено що договір, укладений між позивачами та підприємством є дійсним, встановлено, що саме позивачі повинні бути належними власниками майна, що саме підприємство повинно було надати позивачам необхідні документи для реєстрації права власності, але відмовлено у визнанні права власності, оскільки позивачі обрали неправильний спосіб захисту порушених прав. Наприкінці 2012 року позивачам стало відомо про те, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1447 за ТОВ ІБК ХХІ століття було оформлено право власності. Оскільки це рішення було винесено відповідачем без з`ясування усіх обставин справи та без перевірки документів, що були надані ТОВ ІБК ХХІ століття , позивачі звернулись до суду за захистом порушеного права. У цей час, маючи рішення про оформлення права власності на нерухоме майно, ТОВ ІБК ХХІ століття , вступивши у змову з торгівельною організацією та іншими особами, реалізувало нерухоме майно, уклавши домашній правочин , тим самим не давши позивачам документів для оформлення права власності на нерухоме майно за ними. Пізніше цей правочин був узаконений рішенням суду. 22 грудня 2014 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 22-ц/774/10575/14 це рішення суду скасоване, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ ІБК XXI сто ліття , третя особа - ТОВ Біржевий Альянс , про визнання права власності, - відмовлено. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що цим рішенням не було взято до уваги права та інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким ТОВ ІБК XXI століття зобов`язано було надати документи для оформлення права власності на нерухоме майно. Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги щодо визнання рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1447 було задоволено. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Позивачі також зазначають, що саме на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року №1447 Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року № 3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за ад ресою: АДРЕСА_1 ТОВ ІБК ХХІ століття набуло права власності на нежитлове приміщення, яке повинно належати позивачам за умовами договору. Це рішення повинно бути скасовано в частині, а саме: пункту 1 абзацу другого рішення, оскільки порушує права та інтереси позивачів, та суперечить вимогам законодавства.

Підприємство всупереч вимогам законодавства та умовам договору одноособово, без погодження з позивачами, звернулось до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради з питання оформлення права власності на спірний об`єкт, не надавши при цьому дого вору Про участь у реконструкції будинку від 05 липня 2005 року №05/07/01, що зумовило прийняття рішення № 1447. Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, в свою чергу, при прийнятті рішення № 1447 повинен був ке руватися підпунктом а) пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 pоку № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення № 1447. Отже, нежитлове приміщення має бути витребуване із незаконного володіння ОСОБА_3 , оскільки підстав для володіння цим майном у нього немає.

З урахуванням наведеного, позивачі просили визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1174 Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року № 3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 з моменту його прийняття в частині пункту 1 абзацу другого оформлення права власності за ТОВ ІБК XXI століття (ЄДРПОУ 33421758) на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, з видачою свідоцтва про право власності; витребувати у ОСОБА_3 нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яким він незаконно заволо дів; припинити право власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, що розташо ване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом набуття та реєстрації права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2015 року у складі судді Тітової І. В. позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення від 09 червня 2009 року № 1447 виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року № 3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 з моменту його прийняття в частині пункту 1 абзацу другого оформлення права власності за ТОВ ІБК XXI століття (ЄДРПОУ 33421758) на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, з видачою свідоцтва про право власності.

Припинено право власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, що розташо ване за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано у ОСОБА_3 нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, що розташоване за адре сою: АДРЕСА_1 , шляхом набуття та ре єстрації права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 127,9 кв.м, ґанок літ. а2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачами було укладено з юридичною особою ТОВ ІБК XXI століття договір про участь у реконструкції будинку, який з їхньої сторони було виконано в повному обсязі, але прав власності після введення будинку в експлуатацію, як передбачалось згідно умов договору, вони не набули внаслідок порушення умов договору зі сторони контрагента, який припинив свою діяльність; набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності на спірне майно є незаконним та повинно бути витребувано із його володіння.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 рокурішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2015 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про виконання позивачами в повному обсязі своїх обов`язків за договором від 05 липня 2005 року № 05/07/01 Про участь у реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1 не відповідають матеріалам справи. Зважаючи на судові рішення про відмову позивачам у задоволенні позову до ТОВ ІБК XXI сто ліття про визнання за позивачами права власності та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1447 про визнання права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ ІБК XXI сто ліття , при його ліквідації замість дебіторської заборгованості позивачів у розмірі 60 670,00 грн була наявна кредиторська заборгованість ТОВ ІБК ХХІ століття перед позивачами у розмірі сплаченої ними суми за договором в розмірі 151 650,00 грн, про стягнення якої з товариства позивачі до суду в тому числі і протягом проведення процедури ліквідації товариства не звернулись.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся засобом поштового зв`язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, залишив поза увагою, що договір, на підставі якого позивачі мали отримати право власності у встановленому порядку недійсним не визнаний. ТОВ ІБК ХХІ століття при оформленні права власності на спірний об`єкт нерухомості приховало від виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради існування згаданого договору інвестування. Разом з тим, рішення суду, на підставі якого відповідач ОСОБА_3 набув право власності на це ж приміщення скасовано, в позові відмовлено, отже у нього відсутні будь-які правові підставі на це майно.

Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що апеляційним судом до спірних правовідносин було застосовано норми Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , які не поширюються на ці правовідносини. Належним відповідачем у цій справі є особа, у якої майно фактично знаходиться. Суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивачі мали б звернутись до ТОВ ІБК ХХІ століття про стягнення сплаченої ними суми за договором у сумі 151 650,00 грн, але при цьому не навів жодних мотивів, у зв`язку з чим він дійшов висновку про те, що позивачі повинні були вимагати від підприємства повернення їм грошових коштів, що вони сплатили за умовами договору.

У касаційній скарзі заявник посилається також на те, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, адже відповідачем ОСОБА_3 не зазначено коли саме йому стало відомо про рішення суду та не наведено жодних причин для поновлення цього строку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

07 лютого 2018 року справу № 204/5775/15-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 липня 2005 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ ІБК XXI століття було укладено договір № 05/07/01 про участь у реконструкції будинку.

Згідно з пунктом 1.1 цього договору ТОВ ІБК ХХІ століття своїми силами і засобами, за рахунок коштів позивачів, здійснює реконструкцію об`єкту і передає позивачам обумовлене нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а позивачі забезпечують відповідне фінансування об`єкту реконструкції та приймають його у свою власність відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору, участь позивачів у фінансуванні реконструкції житла здійснюється для досягнення соціальної мети (отримання у власність нежитлового приміщення - частки об`єкту реконструкції). За умовами пункту 1.3. договору ТОВ ІБК ХХІ століття повинно передати позивачам проект на вищевказане приміщення Додаток №1 , зведені комунікації, а позивачі відповідно до пунктів 4.2, 4.3 договору після його підписання зобов`язані не пізніше двох банківських днів, враховуючи день підписання договору, внести на розрахунковий рахунок ТОВ ІБК ХХІ століття платежі в розмірі 151 650,00 грн, а залишок вартості приміщення в розмірі 60 670 грн повинні внести протягом тридцяти календарних днів після підписання акту прийому-передачі об`єкту будівництва.

За умовами договору, ТОВ ІБК ХХІ століття зобов`язалось після сплати позивачами всієї суми інвестування та введення будинку в експлуатацію, надати необхідні документи позивачам для оформлення приміщення у власність (пункт 3.2).

Позивачами зобов`язання за договором були виконані, що підтверджується квитанціями від 11 липня 2005 року № 53, 54, за якими позивачами за послуги за договором було перераховано по 75 825 грн кожним та актом від 19 грудня 2005 року №1/19/12 здачі-приймання виконаних робіт. Після чого позивачі звернулись до ТОВ ІБК ХХІ століття з вимогою надати документи для реєстрації права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , проте, підприємство відмовилось надати будь-які документи, при цьому станом на 19 грудня 2005 року ТОВ ІБК ХХІ століття виконало роботи на суму 14 200,00 грн.

Відповідно до рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15 червня 2006 року № 2360 та від 28 липня 2006 року № 2884 ТОВ ІБК ХХІ століття , яке є власником частині будівлі АДРЕСА_1 виконало реконструкцію будівлі під житло з приміщеннями комерційного призначення. Зазначений будинок прийнятий в експлуатацію, що підтверджується Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 28 грудня 2007 року.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 10 липня 2008 року було затверджено Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку з приміщеннями комерційного призначення по АДРЕСА_1 , зокрема прийнято у експлуатацію і спірне нежитлове приміщення, якому присвоєно АДРЕСА_2, загальною площею 127,9 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 24 листопада 2008 року № 3615 за ТОВ ІБК ХХІ століття оформлено право приватної власності з видачею свідоцтва на об`єкти нерухомого майна - квартири та нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 , в тому числі і на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, загальною площею 127,9 кв.м.

Встановлено, що спірне нежитлове приміщення позивачам не було передано на виконання умов договору, натомість ТОВ ІБК ХХІ століття 31 серпня 2007 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним. У межах цієї справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був поданий зустрічний позов про спонукання до виконання договору, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення неустойки.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2008 року позов ТОВ ІБК ХХІ століття був задоволений, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2010 року у справі № 22ц-4764/10, вказане рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2008 року скасоване, відмовлено ТОВ ІБК ХХІ століття у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, цим же рішенням відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зі змісту цього рішення вбачається, що умовами укладеного між сторонами договору від 05 липня 2005 року № 05/07/01 передбачено механізм набуття особами, що приймали участь у фінансуванні будівництва права власності на спірне приміщення, а саме те, що ТОВ ІБК ХХІ століття повинно надати позивачам необхідні документи для оформлення приміщення у власність.

Судами встановлено, що ТОВ ІБК ХХІ століття умови цього договору виконані не були, натомість без отримання згоди та повідомлення позивачів звернулось до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради з листом про оформлення права власності на спірний об`єкт нерухомості.

09 червня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради було винесене рішення №1447 Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року №3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 1 абзацом другим цього рішення вирішено оформити право власності за третьою особою у цій справі ТОВ ІБК ХХІ століття на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 127, 9 кв.м, ганок літ. а2 з видачею свідоцтва про право власності, а Комунальному підприємству ДМБТІ доручено оформити та зареєструвати свідоцтво про право власності згідно з пунктом 2 цього рішення.

Також судами встановлено, що згідно з інформацією, розміщеною на сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 29 травня 2014 року (номер запису 11031170020029990) підприємство припинено, а правонаступників немає.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2013 року у справі № 204/318/2013-ц за позовом ОСОБА_3 до ТОВ ІБК ХХІ століття , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Біржевий Альянс , про визнання права власності, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове вбудоване приміщення АДРЕСА_2, загальною площею 127,9 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2013 року скасоване та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 526, 527, 530-532 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки ( частина перша статті 190 ЦК України).

Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Закон України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні дає визначення поняття майнові права , які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону).

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Новостворене нерухоме майно стає об`єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб`єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб`єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року № 6-129цс14.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборів контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Законом України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю визначено загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управління цими коштами.

Законом України Про інвестиційну діяльність визначено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Закон спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб`єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

За змістом частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 цього Кодексу).

Частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 60 ЦПК України 2004 року).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, всупереч вимог статей 303, 315 ЦПК України 2004 року, не визначився в повному обсязі з характером спірних правовідносин, належним чином не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у рішенні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у позові, апеляційний суд помилково виходив з того, що до участі у справі не було залучено як відповідача ТОВ ІБК ХХІ століття , залишивши поза увагою, що це товариство припинило свою діяльність.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд послався на те, що судовими рішеннями позивачам було відмовлено у визнанні права власності на спірні об`єкти нерухомості, при цьому залишивши поза увагою, що відмовлено було через те, що способом захисту своїх прав вони обрали визнання за ними права власності на спірне нежитлове приміщення. Адже умовами укладеного між сторонами договору (пунктом 3) передбачено інший механізм набуття особами, що приймали участь у фінансуванні будівництва права власності на спірне приміщення, а саме ТОВ ІБК XXI століття повинно було надати їм необхідні документи для оформлення приміщення у власність, такий порядок набуття прав передбачено і Законом України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю .

З огляду на те, що ТОВ ІБК ХХІ століття ліквідоване, позивачі позбавлені права захистити свої порушені права іншим шляхом ніж тим, який вони обрали у цій справі.

Відповідно до встановлених обставин справи право власності за позивачами не може бути визнане через те, що вони не виконали свої зобов`язання перед ТОВ ІБК ХХІ століття в частині сплати залишку заборгованості в розмірі 60 670,00 грн, оскільки за умовами пункту 3.2 договору обов`язок ТОВ ІБК ХХІ століття після сплати позивачами всієї суми інвестування та введення будинку в експлуатацію, надати їм необхідні документи для оформлення приміщення у власність.

Апеляційний суд ґрунтував на припущеннях свої висновки про те, що при ліквідації ТОВ ІБК XXI століття замість дебіторської заборгованості позивачів у розмірі 60 670,00 грн була наявна кредиторська заборгованість ТОВ ІБК ХХІ століття перед позивачами у розмірі сплаченої ними суми за договором в розмірі 151 650,00 грн, про стягнення якої з товариства позивачі до суду в тому числі і протягом проведення процедури ліквідації товариства не звернулись, адже такі обставини судами при вирішенні цієї справи не перевірялись. Апеляційний суд не з`ясував належним чином як обліковувалась така заборгованість за ТОВ ІБК ХХІ століття , який механізм повернення такої заборгованості позивачам, адже договір від 05 липня 2005 року № 05/07/01 Про участь у реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1 недійсним у встановленому законом порядку не визнаний, а ці грошові кошти були сплачені позивачами на виконання умов договору, з метою подальшого отримання у власність спірного нежитлового приміщення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у во лодіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Рішення, за яким право власності на спірне майно було набуто відповідачем ОСОБА_3 було скасоване як незаконне. Відповідно до змісту цього рішення, договір купівлі-продажу спірного приміщення між ТОВ ІБК ХХІ століття та ОСОБА_3 не укладався, а тому висновки апеляційного суду про те, що відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем є передчасними.

Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд жодним чином не перевірив чи порушує пункт 1 абзацу 2 рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1447 Про внесення змін до рішення вико навчого комітету міської ради від 24 листопада 2008 року №3615 та оформлення прав власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 права та інтереси позивачів та чи не суперечить вимогам чинного законодавства, з огляду на те, що за договором від 05 липня 2005 року № 05/07/01 Про участь у реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1 після виконання сторонами його умов спірне приміщення повинно було належати позивачам.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, не виконав вимоги статей 212, 213 ЦПК України 2004 року, дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 рокускасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Суддя: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов