Рішення

від 02.10.2019 по справі 761/47732/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/47732/18

Провадження № 2-о/761/316/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

при секретарі судових засідань: Вольда М.А.,

представника заявника: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Консорціум Український центр підтримки номерів і адрес , про захист честі і гідності, визнання інформації не правдивою та спростування недостовірної інформації, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року на підставі ухвали Верховного Суду від 26.11.2018 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 (далі - заявник), заінтересована особа: Консорціум Український центр підтримки номерів і адрес , про захист честі і гідності, визнання інформації не правдивою та спростування недостовірної інформації.

Вимоги заяви обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 вкотре стало відомо про чергове розповсюдження щодо нього інформаційним ресурсом ОРД недостовірної інформації.

Так, на вказаному сайті відбулось розповсюдження відносно нього негативної, недостовірної, наклепницької інформації наступного змісту (цитата): Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов . Зазначена інформація розповсюджена інформаційним ресурсом ОРД в інтернет-мережі за посиланням : ІНФОРМАЦІЯ_2 текст інформаційного повідомлення під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Станом на дату подання даної заяви інформація і досі міститься в мережі інтернет за вказаним посиланням і доступна для будь-кого, як на території України, так і за її межами.

Інформація про, нібито, причетність ОСОБА_1 до злочинних махінацій із нерухомістю надзвичайно обурює пана ОСОБА_1 як заслуженого юриста України, чесного, законослухняного і добросовісного бізнесмена та колишнього мера столиці, оскільки вказана інформація є неправдивою та такою, що аж ніяк не відповідає дійсності і є відвертим наклепом.

Слід зазначити, що ані сам ОСОБА_1 , ані його близьке оточення не причетне і ніколи не були причетні до будь-яких махінацій із нерухомістю.

В свою чергу, безпідставне ствердження про причетність пана ОСОБА_1 до будь-яких протиправних дій є несправедливим, недоречним і надзвичайно образливим, адже ОСОБА_1 ніколи не притягався ані до адміністративної, ані до кримінальної, ані до дисциплінарної відповідальності за будь-які махінації із нерухомістю.

Більше того, пан ОСОБА_1 є заслуженою людиною в українському суспільстві, підтвердженням чого є те, що він має дуже багато нагород і подяк.

Оскільки особу, яка поширила недостовірну інформацію, встановити неможливо, заявник вимушений звернутись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.

Тому, заявник просив суд визнати недостовірною та спростувати інформацію, поширену відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в Інтернет-мережі за посиланням : ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту: Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов .

Представник заявника у судовому засіданні вимоги заяви підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на заяву не подав, про що свідчать матеріали справи, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які повернулися до суду без вручення з відміткою працівника поштового відділення вибули , що підтверджується довідками Укрпошти, форма 20.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч. 1 ст. 211 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнов проти України , вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

20 листопада 2018 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , звернувся до Верховного Суду з клопотанням про визначення підсудності цивільної справи за його заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 26.11.2018 року підсудність цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення визначено Шевченківському районному суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.12.2018 року, дану справу було передано судді Осаулову А.А.

Ухвалою суду від 14.12.2018 року відмовлено у відкритті провадження за даною заявою.

Постановою Київського апеляційного суду від 14.03.2019 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14.12.2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 29.03.2019 року заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а ухвалою суду від заяву ОСОБА_1 визнано неподаною і повернуто заявнику.

Постановою Київського апеляційного суду від 11.06.2019 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09.04.2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 20.06.2019 року заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, які були усунуті у встановлений строк.

Ухвалою суду від 01.08.2019 року відкрити провадження у цивільній справи та призначено судове засідання.

Суд, заслухавши представника заявника, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, вважає, що в задоволенні заявм слід відмовити з огляду на таке.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України.

Згідно з частиною 1, 4 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" визначено, що відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК .

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відтак, з огляду на Висновок №14631 телекомунікаційної експертизи від 12.04.2018 року (т. 1 а.с. 170-173) і довідку з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення (т. 1 а.с. 187-199), заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Під поняттям ділова репутація , як особистого немайнового блага, слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні чи негативні суспільно значимі діяння (поведінку), як правило в певній сфері (професійній, підприємницькій, службовій, тощо), що відома оточуючим, і в силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальній групи. Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до п.15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Перевіряючи обставини у справі судом встановлено, що в Інтернет-мережі за посиланням : ІНФОРМАЦІЯ_2 міститься повідомлення під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 . У вказаному повідомленні мститься інформація наступного змісту (цитата): Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов .

Розміщення вказаної інформації на цьому сайті підтверджується протоколом огляду веб-сторінки від 13.07.2018 року (т. 1 а.с. 204-202).

Розглядаючи питання про недостовірність інформації у спірних статтях слід зазначити наступне.

Так, спірна інформація у частині В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов дійсно стосується заявника, зважаючи на згадування його прізвища у тексті статті.

Між тим, на думку суду, вказане висловлювання не є стверджувальним, а наведені у ньому обставини суд вважає оціночним судженням, оскільки вони не містять конкретних даних щодо оцінки дій заявника в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій ним, як не було конкретно вказано на порушення ним закону.

В той же час, зазначення про обставини Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью є настільки широким поняттям, яке ототожнює в собі сукупність обставин, що осягнути і прийти до висновку про неправдивість інформації і її спрямування відносно самого заявника не видається за можливе. Крім того, на думку суду, вказана інформації не стосується особисто заявника, адже ніякі негативні та неправдиві дані конкретно про нього як фізичну особу поширено не було.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

На доведення своє правової позиції стороною заявника суду надано Висновок експерта №43/18 за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження від 12.06.2018 року (т. 1 а.с 159-169), згідно якого висловлювання Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов та ....ОСОБА_1 и зам главы Киевской горадминистрации бессовестно пиарятся на детях, лишенных опеки у контексті загального змісту текстового матеріалу ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширеного інтернет-виданням ОРД за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, містить інформацію, викладену у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень; висловлювання Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов та ОСОБА_1 и зам главы Киевской горадминистрации бессовестно пиарятся на детях, лишенных опеки у контексті загального змісту текстового матеріалу ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширеного інтернет-виданням ОРД за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, містить інформацію негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 , яка образливою для нього.

Між тим, такі висновки експерта стосуються загального словосполучення і зв`язку слів, в тому числі фрази ОСОБА_1 и зам главы Киевской горадминистрации бессовестно пиарятся на детях, лишенных опеки , вимог визнання недостовірної та спростування якої у заяві не ставиться. Чи є визначені у заяві висловлювання такими, що порушують особисті немайнові права заявника, вказаним висновком не доведено.

Згідно ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У пункті 19 Постанови Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).

Згідно з роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 5 постанови від 27.02.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи , позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права. Кваліфікація поданої в тексті негативної інформації як фактологічної (ствердної) або суб`єктивно-оцінної (суб`єктивна думка, припущення, оцінне судження) має значення для з`ясування підстав юридизації спірного тексту, наявність або відсутність його елементів у площині правового регулювання. Відсутність у висловлюваннях маркерів суб`єктивної модальності, оцінних слів, конструкцій та інших показників, що виражають невпевненість, сумніви автора щодо вірогідності висловлюваного (гіперболи, алегорії, сатира, риторичні питання), а також спеціальних вставних конструкцій та прислівників, що виражають оцінність, невпевненість, підкреслюють вірогідність повідомлюваного, і вказують на те, що висловлюване є суб`єктивною думкою та поглядом автора на подію, його суб`єктивною оцінкою того, що відбувається, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваної події і не можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсним фактам.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи зазначив, що суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Певні форми узгодження права на захист честі, гідності і ділової репутації зі свободою вираження поглядів передбачені у Законі України Про інформацію . Ст. 2 зазначеного закону проголошує основні принципи інформаційних відносин, до яких відносяться гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

У контексті цього, слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Тома проти Люксембургу заява N 38432/97 від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, .. серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не слід передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для того, що це зробити (п.58 рішення).

Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Європейської Конвенції з прав людини застосовується не тільки до інформації чи ідей , які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство. Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (рішення від 23.09.1994 у справі Jersild v. Denmark, рішення у справі Janowski v. Poland, рішення від 25.11.1999 у справі Nilsen & Johnsen v. Norway, рішення від 29.02.2000 у справі Fuentes Bobo v. Spain, рішення від 10.08.2006 у справі Ляшко проти України).

Так, відповідно до рішення у справі Хандісайд проти Сполученого Королівства ( HandysidevUnitedKingdom ) свобода вираження являється однією із найважливіших основ демократичного суспільства, однією з базових умов для його прогресу і розвитку кожної людини. За виключенням тих випадків, які підпадають під дію частини 2 Статті 10, вона застосовна не лише відносно інформації або ідей, які сприймаються позитивно або не розглядаються як образливі або сприймаються нейтрально, але і стосовно тих, які являються образливими, шокуючими або такими, що хвилюють державу або якісь сегмент населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких неможливим є демократичне суспільство.

Як питання загального принципу, "необхідність" будь-якого обмеження свободи вираження поглядів має бути переконливо встановлено. Звичайно, передусім національні органи влади мають оцінювати, чи є "нагальна соціальна потреба" обмеження. У справах стосовно преси національна можливість відхилення від виконання вимог Конвенції окреслюється інтересами демократичного суспільства у забезпеченні й підтриманні вільної преси. Аналогічно ці інтереси матимуть основну вагу при визначенні, чи це обмеження було пропорційним переслідуваній законній меті, відповідно до пункту 2 статті 10 рішення "Тома проти Люксембургу" ( Thoma v. Luxembourg), N 38432/97, від 29 березня 2001 року, п. 48).

Як встановлено судом, то дослідження змісту відповідної спірної статті засвідчує, що поширена інформація стосується позивача в частині покупок квартир за безцінь. Проте, на думку суду, поширена інформації не порушує особисті немайнові права, не завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам заявника, не перешкоджає останньому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Вказана інформація не є негативною, адже будь-яких звинувачень, образ вона не містить. У той же час, інформація щодо того, що Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью взагалі не стосується конкретно заявника як фізичної особи, а так зване оточення є досить широким поняттям.

Дослідивши надані докази, суд не вбачає підстав для визнання інформації недостовірною або ж такою, що порушує особисті немайнові права або блага заявника, з огляду на таке.

Заявником не було доведено, що зазначені у статті відомості є образливими та принижують честь і гідність заявника як колишнього мера столиці, або ж вплинуло на його репутацію чи її приниження (падіння) перед оточуючими, зниження статусу чи падіння його репутації. В той же час, мовні обороти висновки у публікаціях по тексту із прізвищем позивача не вказують та не носять характер образи, приниження його честі і гідності або ж є брутальними чи непристойними.

В даному випадку, заявником не доведено порушення внаслідок поширення спірної інформації їх особистих немайнових прав. В даному випадку права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, не було порушено.

Відтак, заявником у відповідності до п.п.а,б п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27.02.2009р. №1 не доведено усього юридичного складу правопорушення оспорюваними висловлюваннями по відношенню до нього, вони не порушують його особисті немайнові права як законослухняного громадянина, а завдання шкоди його відповідним особистим немайновим благам чи перешкод у повному здійсненні своїх особистих немайнових прав не доведено, а відтак вони спростуванню в розумінні вимог ст..ст.277, 278 ЦК України не підлягають.

Крім того, у відповідності до вимог п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27.02.2009р. №1 відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

На основі з`ясованих обставин, на які посилалась сторона заявника, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви в повному обсязі.

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Керуючись ст. ст. 3-5, 258-259, 264-268, 272-283, 352-355 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст.277, 297 ЦК України; постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Консорціум Український центр підтримки номерів і адрес про захист честі і гідності, визнання інформації не правдивою та спростування недостовірної інформації, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Заявник: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: консорціум Український центр підтримки номерів і адрес, код ЄДРПОУ 35648068, адреса знаходження м .Київ , вул . Володимирська , 10 .

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов

Повний текст рішення виготовлено 15.10.2019 року