Постанова

від 03.12.2019 по справі 761/47732/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 761/47732/18

провадження № 22-ц/824/15512/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1

заінтересована особа - Консорціум Український центр номерів і адрес

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року у складі судді Осаулова А.А.

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Консорціум Український центр номерів і адрес про захист честі і гідності, визнання інформації неправдивою та спростування недостовірної інформації , -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення , в якій просив визнати недостовірною та спростувати інформацію, поширену відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в Інтернет-мережі за посиланням : ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту: Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов .

В обґрунтування вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 вкотре стало відомо про чергове розповсюдження щодо нього інформаційним ресурсом ОРД недостовірної інформації.

Так, на вказаному сайті відбулось розповсюдження відносно нього негативної, недостовірної, наклепницької інформації наступного змісту (цитата): Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов . Зазначена інформація розповсюджена інформаційним ресурсом ОРД в інтернет-мережі за посиланням : ІНФОРМАЦІЯ_2 текст інформаційного повідомлення під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказував, що станом на дату подання даної заяви інформація і досі міститься в мережі інтернет за вказаним посиланням і доступна для будь-кого, як на території України, так і за її межами.

Зазначав, що ані сам ОСОБА_1 , ані його близьке оточення не причетне і ніколи не були причетні до будь-яких махінацій із нерухомістю. В свою чергу, безпідставне, на думку заявника, твердження про причетність пана Черновецького до будь-яких протиправних дій є несправедливим, недоречним і надзвичайно образливим, адже ОСОБА_1 ніколи не притягався ані до адміністративної, ані до кримінальної, ані до дисциплінарної відповідальності за будь-які махінації із нерухомістю.

Посилався на те, що оскільки особу, яка поширила недостовірну інформацію, встановити неможливо, заявник вимушений був звернутись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року заяву залишено без задоволення .

Не погоджуючись з указаним рішенням, 22 жовтня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заяви у повному обсязі, оскільки уважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за з неповним з`ясуванням та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим фактично проігноровано конституційне право ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію відносно себе у судовому порядку, що є грубим порушенням норм Конституції України та статті 275 ЦК України.

Вказує про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що власниками інформаційного ресурсу ОРД було допущено непрофесійність, що знайшло свій прояв в оприлюдненні недостовірної інформації щодо причетності заявника до шахрайських діянь, що, в свою чергу, тягне за собою застосування певних обмежень свободи вираження поглядів з метою захисту честі, гідності і ділової репутації заявника.

Уважає, що місцевий суд унаслідок неправильного тлумачення статті 30 Закону України Про інформацію та залишення поза увагою положень статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини в частині застосування практики Європейського Суду як джерела права при розгляді даної категорії справ, дійшов помилкового висновку стосовно характеру спростовуваної інформації.

Окрім того, уважає, що такого висновку суд дійшов, оскільки неправильно залишив поза увагою висновок за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження, який, на думку представника ОСОБА_1 , беззаперечно свідчить про те, що поширена інформація викладена у формі фактичного твердження, а тому може бути спростована; поширена інформація має негативний характер і порочить честь, гідність та ділову репутацію заявника.

Звертає увагу на те, що суд не є спеціалістом у галузі семантико-лінгвістичних знань, а тому не може відповісти на питання, чи є інформація твердженням чи оціночним судженням. Зазначає, що на дане запитання може відповісти лише експерт у галузі семантико-лінгвістичних наук.

Заінтересована особа не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено, що зазначені у статті відомості є образливими та принижують честь і гідність заявника, як колишнього мера столиці, або ж вплинули на його репутацію чи її приниження (падіння) перед оточуючими, зниження статусу. В той же час, мовні обороти висновків у публікаціях по тексту із прізвищем позивача не вказують та не носять характер образи, приниження його честі і гідності або ж є брутальними чи непристойними.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи визначено, що відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК .

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Зі змісту Висновку №14631 телекомунікаційної експертизи від 12.04.2018 року (т. 1 а.с. 170-173) і довідки з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення (т. 1 а.с. 187-199) убачається, що встановити власника веб-сайту за даними їх реєстрації та особу реєстранта доменного імені неможливо, у зв`язку з чим заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження.

Судом установлено, що в Інтернет-мережі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 міститься повідомлення під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У вказаному повідомленні міститься інформація наступного змісту (цитата): Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов .

Розміщення зазначеної інформації на цьому сайті підтверджується протоколом огляду веб-сторінки від 13.07.2018 року (т. 1 а.с. 204-202).

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. (ст. 3, 28, 68).

Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За положеннями ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України Про інформацію під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі Нова газета та Бородянський проти Росії , що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі Лінгенс проти Австрії ).

Так, спірна інформація у частині В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов дійсно стосується заявника, зважаючи на згадування його прізвища у тексті статті.

Разом з тим, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане висловлювання не є стверджувальним, а наведені у ньому обставини є оціночним судженням, оскільки вони не містять конкретних даних щодо оцінки дій заявника в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій останнім, як не було конкретно вказано на порушення ним закону.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно Висновку експерта №43/18 за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження від 12.06.2018 року (т.1а.с.159-169) висловлювання Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов та ОСОБА_1 ОСОБА_1 и зам главы Киевской горадминистрации бессовестно пиарятся на детях, лишенных опеки у контексті загального змісту текстового матеріалу ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширеного інтернет-виданням ОРД за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, містить інформацію, викладену у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень; висловлювання Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью. В 90-е ОСОБА_1 скупал за бесценок квартиры эмигрантов та ОСОБА_1 ОСОБА_1 и зам главы Киевской горадминистрации бессовестно пиарятся на детях, лишенных опеки у контексті загального змісту текстового матеріалу ІНФОРМАЦІЯ_3 , поширеного інтернет-виданням ОРД за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5, містить інформацію негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 , яка образливою для нього.

Згідно ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Таким чином, відхиляючи висновок експерта №43/18 за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження від 12.06.2018 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такі висновки експерта стосуються загального словосполучення і зв`язку слів, в тому числі фрази ОСОБА_1 и зам главы Киевской горадминистрации бессовестно пиарятся на детях, лишенных опеки , вимог визнання недостовірної та спростування якої у заяві не ставиться. Чи є зазначені у заяві висловлювання такими, що порушують особисті немайнові права заявника, вказаним висновком не доведено.

Отже, необґрунтованими є доводи апелянта що виключно прерогативою експерта є встановлення чи є оспорювана інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням, оскільки саме суд під час дослідження матеріалів справи, на підставі поданих сторонами доказів, після надання правової оцінки таким доказам, встановлення обставин справи визначає характер інформації, яку просить спростувати позивач (заявник).

У пункті 19 Постанови Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

Зі змісту пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи випливає, що при вирішенні спорів, пов`язаних з поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній Резолюції зазначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (абзац п`ятий пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи ).

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення (стаття 29 Закону України Про інформацію ).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи зазначив, що суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Певні форми узгодження права на захист честі, гідності і ділової репутації зі свободою вираження поглядів передбачені у Законі України Про інформацію . Ст. 2 зазначеного закону проголошує основні принципи інформаційних відносин, до яких відносяться гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

У контексті цього, слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Тома проти Люксембургу заява N 38432/97 від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, .. серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не слід передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для того, що це зробити (п.58 рішення).

Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Європейської Конвенції з прав людини застосовується не тільки до інформації чи ідей , які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство. Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (рішення від 23.09.1994 у справі Jersild v. Denmark, рішення у справі Janowski v. Poland, рішення від 25.11.1999 у справі Nilsen & Johnsen v. Norway, рішення від 29.02.2000 у справі Fuentes Bobo v. Spain, рішення від 10.08.2006 у справі Ляшко проти України).

Так, відповідно до рішення у справі Хандісайд проти Сполученого Королівства ( HandysidevUnitedKingdom ) свобода вираження являється однією із найважливіших основ демократичного суспільства, однією з базових умов для його прогресу і розвитку кожної людини. За виключенням тих випадків, які підпадають під дію частини 2 Статті 10, вона застосовна не лише відносно інформації або ідей, які сприймаються позитивно або не розглядаються як образливі або сприймаються нейтрально, але і стосовно тих, які являються образливими, шокуючими або такими, що хвилюють державу або якісь сегмент населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких неможливим є демократичне суспільство.

Як питання загального принципу, "необхідність" будь-якого обмеження свободи вираження поглядів має бути переконливо встановлено. Звичайно, передусім національні органи влади мають оцінювати, чи є "нагальна соціальна потреба" обмеження. У справах стосовно преси національна можливість відхилення від виконання вимог Конвенції окреслюється інтересами демократичного суспільства у забезпеченні й підтриманні вільної преси. Аналогічно ці інтереси матимуть основну вагу при визначенні, чи це обмеження було пропорційним переслідуваній законній меті, відповідно до пункту 2 статті 10 рішення "Тома проти Люксембургу" (Thoma v. Luxembourg), N 38432/97, від 29 березня 2001 року, п. 48).

Таким чином, зважаючи на викладені обставини, норми законодавства та світову практику, дослідивши зміст відповідної спірної статті, колегія уважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що поширена інформація, яка стосується позивача в частині покупок квартир за безцінь, не порушує особисті немайнові права, не завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам заявника, не перешкоджає останньому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Вказана інформація не є негативною, адже будь-яких звинувачень, образ вона не містить. У той же час, інформація щодо того, що Окружение ОСОБА_1, включая учредителя Города счастливых детей , не раз ловили на махинациях с недвижимостью взагалі не стосується конкретно заявника як фізичної особи, а так зване оточення є досить широким поняттям.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено відсутність підстав для визнання оспорюваної інформації недостовірною або ж такою, що порушує особисті немайнові права або блага заявника, з огляду на недоведеність, що зазначені у статті відомості є образливими та принижують честь і гідність заявника як колишнього мера столиці, вплинули на його репутацію чи зниження статусу перед оточуючими. В той же час, мовні обороти висновки у публікаціях по тексту із прізвищем позивача не вказують та не носять характер образи, приниження його честі і гідності або ж є брутальними чи непристойними.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

З урахуванням наведеного висновки судового рішення є достатньо аргументованими.

Отже,звертаючись до суду з апеляційною скаргою та в процесі апеляційного провадження, відповідач реалізував свої процесуальні права щодо наведення обґрунтованих доводів та заперечень у справі, проте не спростував належними та допустимими доказами висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права

З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав та інтересів заявника.

Отже, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими судом обставинами справи і положеннями законодавства.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.Ф. Мазурик

Л.Д. Махлай