Рішення

від 03.10.2019 по справі 911/1710/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"03" жовтня 2019 р. Справа № 911/1710/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт транспорт солюшн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "І Ай Джи

Інжиніринг"

про стягнення 596 632,29 грн.

Учасники судового процесу:

від позивача: Вербицький Я.В.;

від відповідача: Онищенко Т.О.;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарконт транспорт солюшн" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" про стягнення нарахованих на суму основного боргу трьох відсотків річних у розмірі 101 159,59 грн. та інфляційних втрат у сумі 495 472,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору транспортного експедирування № 99 від 01.07.2013 в частині здійснення оплати за надані послуги. Враховуючи наявну заборгованість відповідача перед позивачем, яка встановлена у рішенні Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі № 911/1557/17, позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 05.07.2016 по 11.04.2018, у зв`язку з чим останнім було подано зазначену позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2019 відкрито провадження у справі № 911/1710/19; призначено підготовче засідання на 14.08.2019, залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "І Ай Джи Інжиніринг"; запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу; запропоновано третій особі у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду письмові пояснення щодо позову з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову та відповідні докази; докази направлення пояснень з доданими до них документами на адреси всіх учасників справи; у строк не пізніше п`яти днів з моменту отримання відзиву надати суду письмові пояснення щодо відзиву з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову та відповідні докази; докази направлення пояснень з доданими до них документами на адреси всіх учасників справи.

08.08.2019 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву разом із заявою про застосування позовної давності.

14.08.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 05.09.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.

19.08.2019 судом виправлено описку, допущену в ухвалі про відкриття провадження у справі.

23.08.2019 від позивача надійшла до суду відповідь на відзив.

04.09.2019 до канцелярії суду надійшло від відповідача заперечення на відповідь на відзив.

05.09.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 911/1710/19 на 03.10.2019 до судового розгляду по суті, яка занесена до протоколу судового засідання.

03.10.2019 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті позовних вимог, відповідно до яких позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити посилаючись на наступне.

Представник позивача заявив усну заяву, у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України, про подання після оголошення рішення суду заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

За твердженнями позивача, відповідачем порушено умови договору транспортного експедирування № 99 від 01.07.2013 в частині здійснення оплати за надані послуги. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі № 911/1557/17 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "І Ай Джи Інжиніринг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" 1 905 224,59 грн. основного боргу, 78 194,46 грн. 3% річних, 829 644,61 грн. інфляційних втрат. Позивачем наголошено, що зазначене рішення було виконано, в рамках об`єднаного виконавчого провадження, 11.04.2018. Враховуючи зазначені обставини, позивач, користуючись своїх правом, передбаченим ст. 625 ЦК України, здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 05.07.2016 по 11.04.2018.

В свою чергу, представник відповідача в даному судовому засіданні надав усні заперечення щодо позову, відповідно до яких просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, обґрунтовуючи це наступним.

На думку відповідача, оскільки обов`язок по сплаті суми основного боргу за договором транспортного експедирування № 99 від 01.07.2013 у останнього виник 01.01.2015; 15.01.2015; 18.01.2015 та 02.02.2015, тому якщо б позивач і мав право на стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних на суму основного боргу, то позовна давність сплила на початку 2018 року. У зв`язку із цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" подало заяву та просить суд застосувати до даного позову позовну давність і відмовити в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що сторони скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.10.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" (позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" (відповідач, клієнт) укладено договір № 99 транспортного експедирування (далі - договір). Відповідно до умов якого:

- за цим договором експедитор зобов`язується за плату і за рахунок клієнта виконати і організувати виконання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних з організацією і забезпеченням перевезень експортно-імпортних, транзитних і внутрішніх перевезень вантажу клієнта, а також виконати і організувати додаткові послуги, необхідні для доставки вантажу. Розмір експедиторської винагороди є складовою частиною вартості перевезення і залежить від транспортних та інших видатків, передбачених заявкою по кожному конкретному перевезенню (пункт 1.1 договору);

- конкретний список послуг експедитора, вид і найменування вантажу, розмір оплати експедитору, порядок розрахунків, пункти відправлення і доставки вантажу, вид транспорту, строк доставки конкретного вантажу визначаються відповідною заявкою (пункт 1.3 договору);

- експедитор має право отримувати від клієнта відшкодування в погоджених розмірах додаткових затрат, які виникли у експедитора при виконанні договору, якщо такі видатки здійснювались в інтересах клієнта (пункт 2.1.6 договору);

- клієнт оплачує рахунки експедитора на протязі 3 банківських днів від дати отримання рахунку. Клієнт погоджується, що експедитор має право направити клієнту рахунок з використанням засобів факсимільного та електронного зв`язку з подальшим обов`язковим наданням оригіналу рахунку на протязі 3 робочих днів з моменту виставлення. Якщо попередні послуги експедитора клієнтом не оплачені, а наступні послуги оплачені, то експедитор зараховує таку оплату клієнта по раніше не оплаченим наданим послугам (пункт 3.2 договору);

- за прострочку оплати рахунку експедитора, клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період за який сплачується пеня, від неоплаченої суми за кожен день прострочки. У випадку непогашення клієнтом в місячний строк заборгованості, яка виникла через неоплату рахунків, експедитор може задовольнити свої вимоги за рахунок вартості утримуваного вантажу в порядку передбаченому ст. ст. 396, 397, 591 ЦК України (пункт 3.5 договору);

- цей договір вступає в силу з моменту підписання його та діє до 31.12.2013, однак в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань по ньому (пункт 7.1 договору).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 99 транспортного експедирування від 01.07.2013, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором транспортного експедирування.

У зв`язку із порушенням умов договору, в частині здійснення оплати за надані послуги, у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" виникла заборгованість.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "І Ай Джи Інжиніринг" 3 774 533,11 грн. заборгованості, яка складається з: 2 164 172,78 грн. основного боргу за договором транспортного експедирування №99 від 01.07.2013, 954 016,08 грн. інфляційних втрат, 83469,7 грн. 3% процентів річних та 572 874,55 грн. пені за порушення грошових зобов`язань.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі № 911/1557/17 прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 258 948,19 грн. Провадження у справі № 911/1557/17 в частині стягнення основного боргу в сумі 258 948,19 грн. припинено. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" задоволнено частково: стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "І Ай Джи Інжиніринг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" 1 905 224,59 грн. основного боргу, 78 194,46 грн. 3% річних, 829 644,61 грн. інфляційних втрат; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" 21 097,98 грн. судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "І Ай Джи Інжиніринг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" 21 097,98 грн. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

За твердженнями позивача, рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі № 911/1557/17 виконано відповідачем в рамках виконавчого провадження 11.04.2018, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача (копія міститься у матеріалах справи).

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, які виникли на підставі договору № 99 транспортного експедирування, та які встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі № 911/1557/17, позивач, з посиланням на приписи статті 625 ЦК України, звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 101 159,59 грн. та інфляційних втрат у сумі 495 472,70 грн. за період прострочення з 05.07.2016 по 11.04.2018.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі № 911/1557/17, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини другої ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Таким чином, з прийняттям рішення про стягнення боргу, яким по суті фіксується обов`язок сторони сплатити кошти, зобов`язання, що виникли на підставі договору та їх прострочення не припиняються.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В абзаці 1 пункту 9 оглядового листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 р. № 5011-32/5219-2012).

Отже, за змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору

Позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, нарахував та просить стягнути з відповідача, за прострочення останнім виконання зобов`язання щодо оплати за надані послуги, 101 159,59 грн. 3% річних та інфляційних втрат у сумі 495 472,70 грн., які нараховані за період з 05.07.2016 по 11.04.2018 на заборгованість у сумі 1 905 224,59 грн.

Одночасно, відповідачем подану заяву про застосування позовної давності щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість з оплати за надані послуги.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 10), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ № 10, у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

За змістом положень ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином(ст. 599 ЦК).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням , то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК), а тому 11.04.2018(дата зарахування грошових коштів в порядку виконавчого провадження) і є датою, коли зобов`язання припинилося.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Зважаючи на викладене, твердження відповідача щодо спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена Судовою палатою у господарських справах у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 по справі № 918/329/16.

Разом із тим, враховуючи, що позивач визначив період для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з 05.07.2016 по 11.04.2018, а позовна заява, в свою чергу, була надіслана позивачем до суду 05.07.2019 , то строк позовної давності для вимог про стягнення нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат за 05.07.2016 - сплив.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, який наданий позивачем, господарський суд зазначає, що останній містить помилки, оскільки в розрахунок включено день фактичної оплати.

Разом із тим, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені(п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Таким чином, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат і 3 % річних за період з 06.07.2016 по 10.04.2018 включно, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, дати виконання судового рішення (11.04.2018) та враховуючи застосовану позовну давність щодо дати - 05.07.2016, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 100 769,82 грн. та 495 465,43 грн. відповідно.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір, згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" (місцезнаходження: 07201, Київська обл., Іванківський р-н, смт Іванків, вул. Розважівська, буд. 192; код ЄДРПОУ 33593431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт транспорт солюшн" (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Приморська, буд. 16, оф. 305; код ЄДРПОУ 38437228) 495 465,43 грн. інфляційних втрат, 100 769,82 грн. 3% річних та 8943,52 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2019.

Суддя Л.В. Сокуренко