Постанова

від 19.09.2019 по справі 2-7193/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1766/19

Номер справи місцевого суду: 2-7193/10

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2019 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 2-7193/10

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Ващенко Л.Г., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Віцько А.І.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідачі - 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 , 3) ОСОБА_4 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, про визнання права власності на квартиру, виселення, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку, заапеляційною скаргою ОСОБА_3 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Таварткіладзе О.М. о 13 годині 17 хвилині 17 листопада 2010 року,

встановив:

У жовтні 2010 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вищенаведеним позовом, в якому просить: 1) визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 2) виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 ; 3) зобов`язати Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зняти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з реєстраційного обліку по квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що 28.04.2010 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики на суму - 479 400 грн.. В забезпечення своєчасного виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за вказаним договором позики 28.04.2010 року між ним та ОСОБА_2 , яка виступила майновим поручителем за договором позики, був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру за адресою - АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_3 не виконав свої зобов`язання за договором позики. У зв`язку з переходом за умовами договору іпотеки права власності на вказану квартиру (предмет іпотеки) до іпотекодерджателя (позивача), останній має намір вселитися зі своєю сім`єю у вказану квартиру. Добровільно виселитись зі спірного майна відповідачі відмовились. Тому він звернувся до суду за захистом свої прав (Т. 1, а. с. 3 - 5).

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеса від 17 листопада 2010 р. вищевказаний позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зняти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з реєстраційного обліку по квартирі АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю між заборгованістю ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договором позики від 28.04.2010 р. у розмірі - 479 400 грн. та ринковою вартістю предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 у розмірі - 633 623,00 грн., про звернення права власності на яку заявлено ОСОБА_1 , в сумі - 154 233,00 грн. (633 623,00 грн. - 479 400,00 грн.) (Т. 1, а. с. 57 - 61).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи доводи позивача підтверджено. Реєстрація права власності на предмет іпотеки за позивачем не відбулась, тому спір розглядається судом. Виходячи з засад справедливості, розумності та добросовісності, суд першої інстанції вважав за необхідне визнати за позивачем право власності на спірну квартиру і стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 різницю між заборгованістю ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 та ринковою вартістю предмета іпотеки. Внаслідок задоволення позовних вимог про визнання права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо задоволення вимоги позову про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 58 - 61).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2017 р. заяву ОСОБА_3 про перегляд вищенаведеного заочного рішення (Т. 1, а. с. 83 - 85) залишено без задоволення (Т. 1 а. с. 124 - 125).

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вищезазначеного позову відмовити. Також просить вказані договори позики та іпотеки визнати недійсними.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилається на недійсність вказаних договорів і цим мотивує вимоги апеляційної скарги.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв та клопотань не надали.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді справи,освідомленість учасників справи про її розгляд, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів, не вірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов не правильного вищезазначеного висновку про задоволення позову. Висновки суду не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 11, 16, 328, 335, 376, 509, 525, 526 ЦК України, ст. ст. 1, 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку ) та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 28.04.2010 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір позики на суму 479400 грн.. В забезпечення своєчасного виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за вказаним договором позики, 28.04.2010 року між позивачем та ОСОБА_2 , яка виступила майновим поручителем за договором позики, був укладений договір іпотеки відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За правилами ст. 1 Закону України Про іпотеку , іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Після аналізу статей 36, 37 Закону України Про іпотеку , суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність з`ясування наявності згоди іпотекодателя на визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Аналіз правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17, від 02 листопада 2016 року у справі №6-2457цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1388цс16, від 27 вересня 2017 року у справі №6-2853цс16, від 28 вересня 2016 року у справі №6-1243цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1446цс17, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16, дає підстави підсумувати, що Верховний Суд України дійшов висновку про те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові, а саме на підставі виконавчого напису нотаріуса та відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

У всіх наведених вище постановах Верховний Суд України указав на неправильне застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій статей 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку , оскільки у цих справах суди задовольнили позовні вимоги про визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Разом з тим, зазначаючи про право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом прийняття його у свою власність на підставі іпотечного договору, Верховний Суд України вказав, що суди, які задовольнили позовні вимоги та визнали право власності іпотекодержателя на обтяжене іпотекою майно, не звернули уваги на те, що цей спосіб захисту є позасудовим і не передбачений як спосіб захисту права шляхом звернення до суду ні статтею 16 ЦК України, ні Законом України Про іпотеку .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18, суд касаційної інстанції, не знайшов підстав для відступлення від вищевказаного правового висновку.

За правилами ч. 4 ст. 263, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивачем обрано спосіб захисту, а саме подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність (визнання права власності) нерухомого майна, який не передбачений як спосіб захисту права шляхом звернення до суду ні статтею 16 ЦК України, ні Законом України Про іпотеку .

Отже судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги про визнання права власності на спірну квартиру, що має наслідком помилкове задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .

Вимога апеляційної скарги про визнання договорів недійсними є неспроможною, виходячи з положень ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_3 є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову за вищевказаного обґрунтування.

Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України необхідно здійснити перерозподіл судових витрат - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі - 2 002 грн..

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєдналася ОСОБА_2 ,- задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2010 року- скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, про визнання права власності на квартиру, виселення, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку - відмовити.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі - 2 002 (дві тисячі дві) грн. 00 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 04 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: Л. Г. Ващенко

С. О. Погорєлова