Постанова

від 04.10.2019 по справі 911/2069/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/2069/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Васильківської міської ради Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 (судді: Михальська Ю. Б., Разіна Т. І., Тищенко А. І.) та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 (судді: Михальська Ю. Б., Разіна Т. І., Тищенко А. І.) у справі

за позовом Васильківської міської ради Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк"

про стягнення 234 695,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Васильківська міська рада Київської області звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк" (далі - ТОВ "Маяк") з позовом про стягнення збитків за користування земельною ділянкою у сумі 234 695,17 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначалося про те, що відповідач після спливу строку дії договору оренди земельної ділянки не повернув її позивачу, самовільно продовжує користуватися нею, грошові кошти за земельну ділянку не сплачує, тим самим завдає позивачу збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 06.12.2018 у справі № 911/2069/18 (суддя Чонгова С. І. ) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Маяк" на користь Васильківської міської ради Київської області 234695,17 грн збитків, а також 3520,44 грн судового збору, сплаченого за подання позову.

2.2. Суд першої інстанції, посилаючись на статті 22, 623 Цивільного кодексу України, статтю 224, 225 Господарського кодексу України, виходив із того, що договір оренди земельної ділянки припинено з 24.02.2017, натомість відповідач продовжує користуватися нею не сплачуючи за це плату. Розмір збитків, завданих позивачу у вигляді неодержаного доходу за період з 24.02.2017 по 31.08.2018 становить 234 695,17 грн. Відповідачем доказів повернення земельної ділянки позивачу не надано, у зв`язку з чим вимоги позивача визнано обґрунтованими.

2.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 поновлено ТОВ "Маяк" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2018 у справі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Маяк". Зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2018 на час апеляційного провадження.

2.3. Посилаючись на положення статей 256, 261, 119 Господарського процесуального кодексу, статтю 129 Конституції України, суд апеляційної інстанції встановив поважність причин пропуску строку та задовольнив клопотання ТОВ "Маяк" про поновлення строку на апеляційне оскарження.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2018 у справі №911/2069/18 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Васильківської міської ради Київської області на користь ТОВ "Маяк" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 280, 66 грн. 66 та витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

2.5. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач є постійним користувачем земельної ділянки на підставі Державного акта на право постійного користування землею за ТОВ "Маяк", тому користування земельною ділянкою відповідачем здійснюється на передбачених законом підставах, тобто є правомірним. Відповідач як земелекористувач спірної земельної ділянки сплачує земельний податок у встановленому порядку та розмірі. Тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин норм статей 22, 785, 792 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського процесуального кодексу України, а відтак і підстави для задоволення позовних вимог про стягнення збитків.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019, Васильківська міська рада Київської області звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019, рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2018 у справі №911/2069/18 залишити в силі.

3.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Наголошує, що при відкритті провадження строк на апеляційне оскарження поновлено відповідачу без урахування Закону України "Про доступ до судових рішень", оскільки судом взято до уваги лише твердження про те, що про існування судового рішення відповідач дізнався лише 05.03.2019, в той час не взято до уваги направлення поштової кореспонденції за адресою місцезнаходження відповідача та обізнаність про спірні правовідносини з моменту отримання претензії - 02.10.2018. Позивач вважає невірним висновок суду апеляційної інстанції, що Державний акт на право користування земельною ділянкою є правочином, а його видача не породжує виникнення відповідного права. Вважає, що висновок суду про виникнення у відповідача саме 17.03.2017 на підставі державного акта права постійного користування спірною земельною ділянкою по вул. Чехова, 8 площею 0,49 га у м. Василькові є помилковим, оскільки Державний акт на право постійного користування земельними ділянками по вул. Чехова, 8 та вул. Володимирській, 92 було виготовлено та зареєстровано у книзі записів постійного користування 16.11.2001. Васильківська міська рада Київської області наголошує на тому, що спірна земельна ділянка надавалася відповідачу на умовах оренди, а право постійного користування є предметом розгляду іншої справи № 911/2867/18, позивач звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи № 911/2867/18, однак його задоволено не було. Позивач звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки рішенням Васильківської міської ради від 13.02.2004 № 26-08-ХХІV, від 22.10.2010 3 07.12-56-V.

3.3. ТОВ "Маяк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 - без змін. При цьому зазначає, що доводи скаржника є необґрунтованими. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд діяв у межах статей 119, 256 Господарського процесуального кодексу України, статті 129 Конституції України. А доводи щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Судом першої інстанції встановлено, що 23.02.2012 між Васильківською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Маяк" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки б/н (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 3210700000:10:023:0034), яка знаходиться на вул. Чехова, 8 в м. Василькові Київської області, згідно з рішенням п`ятдесят шостої сесії Васильківської міської ради п`ятого скликання №07.12-56-V ВІД 22.10.2010.

Згідно з пунктом 2 Договору в оренду передається земельна ділянка площею 0,4900 га.

Відповідно до пункту 3 Договору на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - нежитлова будівля, адмінбудинок, автогараж, які належать орендарю на праві приватної власності згідно із свідоцтвом про право власності САА-285357 від 14.10.2004.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 519 827,78грн (пункт 4 Договору).

Відповідно до пункту 6 Договору його укладено строком на 5 років. Після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

4.2. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на розрахунковий рахунок орендодавця у розмірі 6 відсотків нормативної грошової оцінки, що становить 31189,67грн на рік (пункт 7 Договору).

Відповідно до пункту 12 Договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування нежитлової будівлі, адмінбудинку та автогаражу.

Пунктом 15 Договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у не гіршому стані, порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до пункту 27 Договору дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря.

4.3. Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 23.02.2012 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільського господарського призначення (кадастровий номер 3210700000:10:023:0034), яка знаходиться на вул. Чехова, 8 в м. Василькові для обслуговування нежитлової будівлі, адмінбудинку та автогаражу.

4.4. Після закінчення дії Договору оренди, а саме з 24.02.2017, відповідач не повернув земельну ділянку, оскільки на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу на праві приватної власності, відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою та не сплачує плату за її користування. На думку позивача, сума доходів, які він міг би реально одержати за період з 24.02.2017 до 31.08.2018 за умови продовження дії договору та своєчасного одержання плати за користування земельною ділянкою складає 234 695,17 грн.

4.5. З огляду на те, що відповідач не був присутній під час розгляду справи у суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції прийнято нові докази від ТОВ "Маяк".

4.6. На підставі нових доказів апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач користується спірною земельною ділянкою кадастровий номер 3210700000:10:023:0034 на праві постійного користування, яке посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000487-33. Вказаний акт був виданий АТ "Маяк" на підставі рішень виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів від 02.05.1998 № 41 та від 18.06.1998 № 88. Згідно з цим актом АТ "Маяк" було надано у постійне користування земельні ділянки у м. Василькові на вул. Володимирській, 92 площею 0,03 га та на вул. Чехова, 8, площею 0,49 га. ТОВ "Маяк", яке було створено у результаті перетворення АТ "Маяк", є правонаступником АТ "Маяк". До відповідача перейшло право постійного користування земельними ділянками.

4.7. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права земельна ділянка кадастровий номер 3210700000:10:023:0034, площею 0,4900 га, розташована у м. Василькові на вул. Чехова, 8, форма власності - комунальна, власник Васильківська міська рада, зареєстрована за ТОВ "Маяк" на праві постійного користування. Реєстраційний запис про право постійного користування земельною ділянкою за ТОВ "Маяк" вчинено 17.03.2017 за номером 19528764. Підставою виникнення права постійного користування земельною ділянкою за ТОВ "Маяк" вказано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ - КВ № 000487, виданий 16.11.2001 Васильківською міською радою народних депутатів.

4.6. Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 12.09.2018 №4 щодо сплати заборгованості з орендної плати за договором оренди від 23.02.2012 у розмірі 234 695,17 грн.

4.7. Невиконання у добровільному порядку вимоги позивача про сплату заборгованості з орендної плати за договором оренди у розмірі 234 695,17 грн стало підставою для звернення позивача до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом спору є вимога про стягнення коштів за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, після спливу строку дії оренди земельної ділянки, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у вигляді неодержаної орендної плати. Позов заявлено на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України.

5.3. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

5.4. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

5.5. Суд першої інстанції, посилаючись на статті 22, 1166 Цивільного кодексу України, зазначив, що після закінчення договору оренди відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою та не сплачує плату за її користування, дохід, який міг би одержати позивач за умови внесення відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою, відтак визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення збитків, завданих позивачу у вигляді неодержаного доходу, у розмірі неодержаної позивачем плати за користування земельною ділянкою.

5.6. За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

5.7. За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

5.8. Проте враховуючи приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, не може вважатися правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

5.9. Відтак, відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

5.10. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у разі неоформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у вигляді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними (зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

5.11. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції цього не врахував та надав невірну правову кваліфікацію правовідносинам між сторонами спору, а тому невірно застосував норми матеріального права.

5.12. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду та посилаючись на нові докази, виходив із того, що відповідач як постійний користувач земельної ділянки, який сплачував за зазначений період земельний податок, не має заборгованості перед позивачем, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

5.13. Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права з огляду на таке.

5.14. Статтею 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції від 20.12.2001, чинній на час прийняття позивачем вказаних рішень) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

5.15. Статтею 141 Земельного кодексу України у вказаній редакції, передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

5.16. Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

5.17. Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №914/839/18.

5.18. Проте, право постійного користування відповідача було припинене у зв`язку з його переоформленням на право оренди земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства. З моменту набуття права оренди земельної ділянкою припинилося право постійного користування цією земельною ділянкою, оскільки Земельний кодекс України не передбачає можливості одночасного існування декількох правових титулів щодо об`єкта земельних відносин.

5.19. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що користування спірною земельною ділянкою відповідачем здійснюється на передбачених законом підставах, не ґрунтуються на положеннях законодавства.

5.20. Крім того, суд апеляційної інстанції прийняв нові докази, надані відповідачем, зокрема, копію Державного акта на право постійного користування землею, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права, копії платіжних доручень зі сплати земельного податку, всупереч вимогам ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України та не з`ясував причин неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача.

5.21. Щодо поновлення апеляційною інстанцією пропущеного строку на апеляційне оскарження та поновлення строку на подання апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку, тобто питання про визнання причин поважними (або неповажними) належить до дискреційних повноважень суду апеляційної інстанції, який при прийнятті того чи іншого процесуального рішення виходить з конкретних встановлених ним обставин справи.

Натомість, повноваження Верховного Суду обмежені виключно перевіркою правильності застосування судом апеляційної інстанції при вчиненні відповідної процесуальної дії норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.22. Судова колегія вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях посилається на те, що хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (п. 47 рішення у справі "Пономарьов проти України").

Одночасно при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Walchli v. France", п. 29; "ТОВ "Фріда" проти України", п. 33).

5.23. Судова колегія вважає, що висновки суду апеляційної інстанції щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 76, 77, 120, 236 Господарського процесуального кодексу України. Оскаржувана ухвала від 18.03.2019 не містить обґрунтування з посиланням на належні і допустимі докази на підтвердження об`єктивних причин неможливості оскарження рішення у встановлений законом строк з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів зміни місця знаходження відповідача та направлення судом першої інстанції поштової кореспонденції за належною адресою.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.

6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Васильківської міської ради Київської області задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019, рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2018 у справі № 911/2069/18 скасувати, справу направити до Господарського суду Київської області на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв