Постанова

від 16.10.2019 по справі 373/2428/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 373/2428/18 головуючий у суді І інстанції Свояк Д.В.

провадження № 22-ц/824/13542/2019 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Гуля В.В., Суханової Є.М., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватно-орендної агрофірми Україна , поданої представником - Бордаченком Олександром Володимировичем на рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2019 року у справі за позовом Приватно-орендної агрофірми Україна до ОСОБА_1 , треті особи: Великокаратульська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Бориспільська місцева прокуратура на стороні Великокаратульської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року Приватно-орендна агрофірма Україна звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Великокаратульська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Бориспільська місцева прокуратура на стороні Великокаратульської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, щовнаслідок перереєстрації колгоспу Радянська Україна , відповідно до розпорядження представника Президента України від 22.11.1993 року за №330 було утворено КСП Україна , якому за рішенням Великокаратульської сільської ради були передані у колективну власність земельні ділянки площею 2308,2 га для сільськогосподарського виробництва. На підставі викладеного позивач зазначає, що членам КСП належить на праві спільної власності, також, майно цього підприємства, яке може бути передане у натурі члену КСП у разі його виходу з підприємства.

14.03.2000 року КСП Україна було припинено та утворено на базі майна цього підприємства Приватно-орендну агрофірму Україна , як правонаступника КСП. Придбавши у членів реорганізованого КСП Україна майнові сертифікати на суму 68 591 560,00 грн., що становить 97,34% всього майна пайового фонду реорганізованого КСП, ПОА Україна стало співвласником майна реорганізованого КСП та набуло усі інші права члена КСП.

Шляхом виділення в натурі у приватну власність ПОА Україна майна пропорційно його майновим паям, згідно з рішенням загальних зборів співвласників від 26.03.2016 року, ПОА набула у приватну власність будівлі та споруди в с. Велика Каратуль, та зареєструвала в Державному реєстрі. Таким чином, позивач одночасно набув у власність і спірні земельні ділянки, які знаходяться під цими будівлями та спорудами.

Рішенням Великокаратульської сільської ради від 05.10.2018 року позивачу надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у приватну власність.

Проте, відповідач ОСОБА_1 , один із членів припиненого КСП Україна , не визнає право власності ПОА Україна на земельні ділянки та вимагає укласти з ним договір оренди земельних ділянок, на яких знаходиться майно ПОА, оскільки вважає себе співвласником спірних земельних ділянок. Тому, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2019 року в задоволенні позову Приватно-орендної агрофірми Україна до ОСОБА_1 , треті особи: Великокаратульська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Бориспільська місцева прокуратура на стороні Великокаратульської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач Приватно-орендна агрофірма Україна подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального іпроцесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

При цьому зазначає, що суд першої інстанції зробив невірний висновок про те, що земельна ділянка належала на праві власності КСП Україна , у той час коли власниками землі були члени підприємства. Після припинення КСП Україна всім майном підприємства розпоряджаються члени підприємства, як співвласники цього майна, а саме: Загальні збори співвласників реорганізованого КСП Україна . Позивач набув будівлі та споруди із пайового фонду КСП на законних підставах і факт державної реєстрації права власності позивача підтверджує цю обставину. Крім того, земельні ділянки під будівлями і спорудами входили до пайового фонду КСП Україна і згідно ст. 30 ЗУ України 1990 року переходили у власність того члена КСП, якому будівлі і споруди були передані у власність із пайового фонду за рішенням загальних зборів співвласників майна КСП. Позивач, не згоден із висновком суду про те, що земельні ділянки не були сформовані, бо відсутній кадастровий номер земельних ділянок, а тому не можливо застосувати до спірних правовідносин ст. 120 ЗК України, оскільки земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Також, не згоден з висновками суду про те, що набувши право власності на будівлі та споруди, позивач набув лише право вимоги оформити своє право на земельну ділянку у майбутньому. Зазначив, що позовні вимоги не були обґрунтовані набуттям права власності в порядку правонаступництва, так як право власності перейшло згідно ст. 120 ЗК України. Позивач вважає, що виключно з мотивів упередженості, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що його право не порушене. Враховуючи викладене, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзивів на апеляційну скаргу.

30.09.2019 року до суду надійшов відзив адвоката Шила Євгенія Павловича, який діє в інтересах відповідача, ОСОБА_1 . У відзиві зазначає, що заперечує проти доводів скаржника, і вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і прийнятим при правильному застосуванні норм матеріального права. Вказує, що спірні земельні ділянки не були розпайовані та не перейшли в якості правонаступництва до скаржника, а залишилися у власності членів КСП Україна , тому суд першої інстанції захистив право власності відповідача.

04.10.2019 року до суду надійшов відзив Бориспільської місцевої прокуратури. У відзиві зазначено, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази щодо прав попередніх власників зазначених земельних ділянок, що само по собі унеможливлює факт переходу права на земельні ділянки до позивача на підставі ст. 377 ЦК України та статті 120 ЗК України. Спірні земельні ділянки відносяться до несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення, які не підлягають паюванню та залишилися у колективній власності КСП Україна . Тому, право власності на земельну ділянку у іншої особи може виникнути лише після припинення права власності на неї у попереднього власника. Перехід права власності на нерухоме майно до нового власника є підставою для припинення права власності на земельну ділянку, на якій це майно розміщено, попереднього власника, та оформлення такого права на земельну ділянку за новим власником об`єкта нерухомості лише у встановленому законом порядку.

15.10.2019 року до суду надійшли пояснення Приватно-орендної агрофірми Україна , подані представником - Бордаченком О.В., згідно яких позивач заперечує проти аргументів наведених у відзивах. Зазначає, що прокурором невірно вказано на те, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, оскільки земельні ділянки є частиною земель, що були надані у колективну власність членів КСП Україна . Право власності не припинилося, а перейшло від колективного власника до нового власника, позивача. Відсутність державної реєстрації права власності на земельні ділянки не впливає на законність права власності членів КСП на земельну ділянку. Надані позивачем документи є належними доказами, що підтверджують розміри земельних ділянок.

Представник апелянта-позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Адвокат Шило Євгеній Павлович, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Прокурор Бориспільської місцевої прокуратури в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням представника Президента України Про перереєстрацію колгоспу Радянська Україна , с.Велика Каратуль №330 від 22.11.1993 року постановлено провести державну перереєстрацію колгоспу Радянська Україна у колективне сільськогосподарське підприємство Україна (т.1 а.с. 43).

22.11.1993 року зареєстрований статут КСП Україна Переяслав-Хмельницького району Київської області (т.1, а.с 24).

Відповідно до п. 6.1 цього статуту землі підприємству належать на праві колективної власності, що підтверджується державним актом. Відповідно до п. 6.2 цього Статуту при банкрутстві підприємства, земля, закріплена за ним, передається до земель запасу. Переважне право на одержання земельної ділянки збанкрутілого підприємства мають його члени.

Відповідно до п. 11.3 Статуту підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Відповідно п. 11.6 Статуту при перетворенні одного підприємства в інше, до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Підприємство може на добровільних засадах за рішенням зборів уповноважених членів підприємства перетворитись в самостійні кооперативи, що створюються із госпрозрахункових підрозділів підприємства або окремих груп працівників. До них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

КСП Україна на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії КВ від 11.03.1996 року, належать на праві колективної власності землі на території с.Велика Каратуль площею 2308,2 га. (т.1, а.с.44-47).

14.03.2000 року зареєстровано статут Приватно-орендної агрофірми Україна (т.1, а.с.48).

Відповідно до п. 1.2 Статуту агрофірма заснована громадянином України ОСОБА_4 на основі його приватної власності, земельного і майнового паїв, отриманих ним відповідно до Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки від 03.12.1999 року № 303/99 при виході з колективного сільськогосподарського підприємства Україна , зареєстрованого Переяслав-Хмельницькою райдержадміністрацією: код ЄДРПОУ 2062110171 (т.1, а.с.49) .

Пунктом 1.4 цього Статуту передбачено, що агрофірма є юридичною особою з моменту її державної реєстрації і є правонаступником КСП Україна .

Відповідно до п. 3.1 Статуту агрофірма здійснює свою діяльність на землях, які належать їй на праві власності, або за договором оренди, а також тих, які їй перейшли в результаті правонаступництва від КСП Україна (т.1, а.с.53).

У пункті 3.2 Статуту передбачений вичерпний перелік підстав для набуття права власності на землю: купівля або придбання на підставі цивільно-правових угод; внесення власником земельних ділянок в якості його вкладу до статутного фонду; внесення власником земельної частки (паю) в якості вкладу до статутного фонду агрофірми. В такому разі агрофірма вживає заходів до виділення переданих до статутного фонду земельної частки (паю) в натурі та приєднання його до інших земель, які належать агрофірмі на праві власності з наступним отримання Державного акту на право приватної власності на об`єднану земельну ділянку (а.с.53).

Копія статуту ПОА Україна , затвердженого 30.01.2009 року, має схожі за змістом пункти щодо правонаступництва (п.1.7) та земель підприємства (п.п. 13.1, 13.2).

Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), серії КИ- XVII № НОМЕР_2 №776 , виданий ПОА Україна 22.05.2017 року, частка ПОА Україна у пайовому фонді КСП Україна , який станом на 01.01.2000 року становить 7 166 000 грн., визначена в розмірі 3 993 950 грн., або 55,73%. На підставі рішення загальних зборів співвласників майна реорганізованого КСП Україна №1 від 26.03.2016 року на суму 3 993 857 грн. виділено майно в натурі (т.1, а.с.63).

Відповідно до п. 3.1 протоколу №1 загальних зборів співвласників майна реорганізованого КСП Україна від 26.03.2016 року вирішено виділити з пайового фонду майно в натурі і передати його у приватну власність ПОА Україна вартістю 3 993 857 грн. (т.1, а.с.66).

Пунктом 3.2 визначено, що співвласники, які не прибули на загальні збори, не подали заяви про виділення їм частки із спільного майна, а також ПОА Україна у частині майнових сертифікатів, які не були зазначені нею у заяві до загальних зборів, залишаються співвласниками такого майна пайового фонду реорганізованого КСП Україна , яке залишається невиділеним у натурі вартістю 3 052 943 грн. (т.1, а.с.66).

Визначено, що до протоколу мають додаватись 3 додатки (список реєстрації (преамбула протоколу)), перелік виділеного майна (п.3.1) та майна, яке не виділено в натурі (т.1, п. 3.2). У матеріалах справи міститься лише додаток №2 до п. 3.1 - перелік і вартість майна пайового фонду, що виділяється у натурі і передається у приватну власність ПОА Україна (т.1, а.с.67-73).

До цього переліку входить нерухоме майно у АДРЕСА_3 (адмінбудинок з гаражами); по АДРЕСА_3 ); по АДРЕСА_4 ; по АДРЕСА_5 а (господарський двір); по АДРЕСА_6 (тракторна бригада) (т.1, а.с.67).

Відповідно до витягів про реєстрацію права власності за ПОА Україна 24.05.2017 року зареєстровано на праві приватної власності: по АДРЕСА_5 а - нежитлові будівлі (господарський двір); по АДРЕСА_4 а - нежитлові будівлі (ферма); по вул. Володько, 40 а - нежитлові будівлі (тракторна бригада); по вул. Перемоги, 2а - нежитлові будівлі (адмінбудинок з гаражами); по АДРЕСА_3 , 120 - нежитлова будівля (бджільник) (т.1, а.с.75-79).

При дослідженні переліку майна, що виділено в натурі і передано у приватну власність ПОА Україна (додаток до протоколу №1 від 26.03.2016 року загальних зборів співвласників майна реорганізованого КСП Україна ) встановлено, що одним з об`єктів, що виділено в натурі, є тракторна бригада по вул. АДРЕСА_6 . Однак, наданим позивачем витягом з Державного реєстру №88092177 від 06.05.2017 року, підтверджується його право власності на тракторну бригаду по вул. Володько, 40а. Хоча площі об`єктів нерухомості у цих двох документах збігаються - 3965,1 кв. м. (т.1, а.с.68, 77).

17.09.2018 року ПОА Україна звернулось із заявою за №70 до Великокаратульської сільської ради про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок для утримання та обслуговування належних заявнику будівель та споруд по АДРЕСА_5 а- нежитлові будівлі (господарський двір), по АДРЕСА_3 - нежитлові будівлі (адмінбудинок з гаражами); по АДРЕСА_8 - нежитлова будівля (бджільник) (т.1, а.с.80).

Рішеннями Великокаратульської сільської ради Переяслав-Хмельницького району від 05.10.2018 року №461-29-VІІ, №460-29-VІІ, №459-29-VІІ Про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок для утримання та обслуговування будівель та споруд надано дозволи на розроблення технічної документації із землеустрою щодо об`єктів, зазначених у заяві № 70 від 17.09.2018 року (т.1, а.с.82-84).

03.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою, в якій вимагав у найкоротший строк укласти із ним, як членом КСП Україна , договір оренди земельних ділянок під будівлями і спорудами, які були виділені в натурі у приватну власність ПОА Україна , пропорційно до його частки у праві колективної власності на землю. Згоден на умови оренди, на яких підприємство орендує земельні ділянки бувших членів КСП Україна (т.1, а.с.101).

13.12.2018 року позивач звернувся із заявою №83 до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації про прийняття рішення щодо виділення у приватну власність ПОА Україна земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) під будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 - нежитлові будівлі (ферма); по АДРЕСА_6 а - нежитлові будівлі (тракторна бригада) (т.1, а.с.149).

Листом від 14.12.2018 року заявника повідомлено про відсутність повноважень в РДА на вирішення його питання (т.1, а.с.150).

Листами від 09.01.2019 року ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило позивача про відсутність підстав для надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення зазначених у заяві від 13.12.2018 року земельних ділянок, оскільки вони перебувають у власності (користуванні) третіх осіб (т.1, а.с.151-152).

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку площею 2,2085 га на території Великокаратульської сільської ради, серії КВ № 075964, виданого на ім`я ОСОБА_1 05.03.2004 року, відповідач набув у власність зазначену земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1, а.с.202-203).

Згідно з довідкою ПОА Україна від 19.04.2019 року №29 ОСОБА_1 був членом КСП Україна і набув частку у пайовому фонді вказаного КСП, у 2014 році він відчужив свій майновий сертифікат члена цього КСП на користь ПОА Україна (т.1, а.с.201).

13.12.2018 року та 27.12.2018 року ТОВ Землевпорядкування та кадастр видало ПОА Україна довідки №№ 72, 75, 76, 77 й №№ 83, 84, відповідно, про розташування майнових комплексів, належних ПОА Україна на території земельних ділянок, що входять до площі землі, переданій у колективну власність КСП Україна (т1, а.с. 85-100).

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що спірні земельні ділянки, як об`єкти цивільних прав ще не сформовані, не мають кадастрових номерів, державна реєстрації права власності чи права користування на них не проведена. У цьому контексті довідки ТОВ Землевпорядкування та кадастр , надані позивачем із кадастровими планами земельних ділянок не підтверджують формування спірних земельних ділянок, як самостійних об`єктів цивільних прав, оскільки не мають кадастрових номерів, та відсутня їх державна реєстрація.

Також, суд першої інстанції зазначав, що позивачем не доведено обставини передачі прав на спірні земельні ділянки від КСП Україна до ПОА Україна у визначеному законодавством порядку, у тому числі шляхом відповідного рішення уповноважених органів КСП Україна , не доведено наявності та обсягів правонаступництва за правами та обов`язками КСП Україна при реорганізації (перетворенні) в ПОА Україна у контексті прав на спірні земельні ділянки. Крім того, не надано доказів припинення КСП Україна , як юридичної особи у контексті положень ч. 5 ст.104 ЦК України - внесення відповідного запису до єдиного державного реєстру. Твердження позивача про те, що одночасно із набуттям майна колишнього КСП Україна - 24.05.2017 року, він набув у власність і земельні ділянки, які знаходяться під цими будівлями і спорудами та необхідні для їх утримання не узгоджується із обставинами підстав набуття цього нерухомого майна КСП. Власниками придбаних ПОА Україна майнових сертифікатів були члени КСП Україна - фізичні особи, в той час, як власником спірної землі було КСП Україна - юридична особа, а тому, автоматичний перехід права власності на землю відповідно до положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України не може бути застосований.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права в силу ст. 16 ЦК України є визнання права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Приписами статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 60 ЗК України в ред. 1990 року, землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Статтями 22 , 23 ЗК України в ред.1990 року, було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Згідно з положеннями ст. 10 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство земля може належати підприємству на праві колективної власності, право власності на землю посвідчується державним актом.

Положеннями ч. 6 ст. 31 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство (в редакції чинній станом на 2000 рік) передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Аналогічні положення містилися в п. 7 ст. 34 Закону України Про підприємства в Україні .

Частиною 2 ст. 8 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство передбачено, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Відповідно до ст. 28 Земельного кодексу України в ред. 1990 року, право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) відчуження (продажу) земельної ділянки Ради народних депутатів; 3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; 4) припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 цього Кодексу .

Таким чином, реорганізація юридичної особи шляхом її перетворення (реформування) не входить до переліку підстав для припинення права колективної власності на земельну ділянку, визначених ст. 28 Земельного кодексу України в ред. 1990 року.

Згідно зі ст. 140 Земельного кодексу України в ред. 2001 року, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. 1 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям №720/95 від 08.08.1995 року паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Земельний кодекс України в ред. 1990 року та законодавство про паювання (Укази Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10.11.1994 року №666/94, Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.1995 року № 720/95) не містили положень про правовий режим несільськогосподарських угідь КСП.

Положеннями ч. 2 ст. 22 ЗК України в ред. 2001 року визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги) та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо.

Пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Частиною 1 ст. 120 ЗК України , яка кореспондується з ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції на момент оформлення права власності на нерухоме майно) передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство, як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

У межах підходів ЄСПЛ до тлумачення поняття майно, а саме: в контексті статті 1 Протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як існуюче майно, так і активи громадянина, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно можливості ефективного здійснення свого права власності у майбутньому.

Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала підстави вважати, що таке буде прийнятим та розраховувати на певний стан речей. Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність правомірних (законних) очікувань є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності правомірних очікувань у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Таким чином, правомірні законні очікування - очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого.

Захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності, у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а, також, будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

З огляду на приписи ст. ст. 182 , 328 , 377 ЦК України набувач нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. Новий власник будинку (будівлі, споруди), у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень . З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Положеннями ст. 30 ЗК України передбачено, що при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі відсутності згоди це питання вирішується у судовому порядку.

Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно зазначено, що право колективної власності здійснюють загальні збори співвласників земельних часток (паїв), членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Частиною 1 статті 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить, зокрема: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу .

Згідно ч.1 ст.154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Відповідно до ст. ст. 79 , 79-1 ЗК України земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадку суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Разом з тим, у даній справі безспірно встановлено, що спірні земельні ділянки, як об`єкти цивільних прав ще не сформовані, не мають кадастрових номерів, державна реєстрації права власності чи права користування на них не проведена.

Тому, вірним є висновок суду першої інстанції, що довідки ТОВ Землевпорядкування та кадастр , надані позивачем із кадастровими планами земельних ділянок не є належними та допустимими доказами, оскільки не підтверджують формування спірних земельних ділянок, як самостійних об`єктів цивільних прав, які не мають кадастрових номерів та відсутня їх державна реєстрація.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а, також, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено обставини передачі прав на спірні земельні ділянки від КСП Україна до ПОА Україна у визначеному законодавством порядку, у тому числі шляхом відповідного рішення уповноважених органів КСП Україна з цього питання.

Також, колегя суддів вважає, що під час оцінки питання обсягу прав та обов`язків ПОА Україна при правонаступництві після КСП Україна , суд першої інстанції вірно взяв до уваги те, що загальні засади та процедура передачі правонаступникам майнових прав і обов`язків за зобов`язаннями реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства і документальне оформлення правонаступництва визначено Порядком оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 №63та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.04.2001 за №306/5497 (зі змінами і доповненнями від 20.07.2004 №261), розробленим згідно з Цивільним кодексом УРСР , Законами України Про власність , Про колективне сільськогосподарське підприємство .

Відповідно до п. 17 вказаного Порядку, обсяг правонаступництва визначається за передавальним (роздільним) актом (балансом), складеним на дату реорганізації КСП і затвердженим вищим органом управління КСП, який може бути уточнений на дату врегулювання майнових відносин у частині боргових зобов`язань підприємства і затверджений загальними зборами співвласників або іншим уповноваженим органом. Разом з установчими документами підприємства-правонаступника роздільний (передавальний) баланс є правовою підставою для встановлення наявності та обсягів правонаступництва за майновими правами та обов`язками КСП.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 цієї статті підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов`язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства. При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов`язки приєднаного підприємства.

Частиною 6 цієї статті визначено, що при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Підприємство може на добровільних засадах за рішенням загальних зборів перетворюватися в самостійні кооперативи, що створюються із госпрозрахункових підрозділів підприємства або окремих груп працівників. Вони наділяються правами розпоряджання продукцією та доходами, відкриття рахунку в банківських установах. До них переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Ці колективи можуть об`єднуватися в асоціації.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення статуту ПОА Україна щодо беззастережного правонаступництва після КСП Україна , у тому числі з огляду на наведені самим позивачем обставини наявності в нього прав лише на 97,34 % майна пайового фонду реорганізованого КСП Україна , за умов ненадання відповідного рішення загальних зборів (зборів уповноважених) його членів, рішення суду чи арбітражного суду, не засвідчують обставин переходу усіх прав та обов`язків, у тому числі на спірні земельні ділянки, від КСП Україна до ПОА Україна .

Отже, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, вірно встановив, що позивач не довів наявності та обсягів правонаступництва за правами та обов`язками КСП Україна при реорганізації (перетворенні) в ПОА Україна у контексті прав на спірні земельні ділянки, не надав доказів припинення КСП Україна , як юридичної особи у контексті положень ч. 5 ст.104 ЦК України - внесення відповідного запису до єдиного державного реєстру.

Крім того, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно не взяв до уваги твердження позивача про те, що одночасно із набуттям майна колишнього КСП Україна - 24.05.2017 року, він набув у власність і земельні ділянки, які знаходяться під цими будівлями і спорудами та необхідні для їх утримання, оскільки останнє не узгоджується із обставинами підстав набуття нерухомого майна КСП.

Зокрема, підставою набуття у власність цього майна стало виділення в натурі одним з членів КСП Україна в рахунок майнових паїв відповідного рухомого та нерухомого майна. При цьому, питання щодо спірних земель під час загальних зборів співвласників майна реорганізованого КСП Україна від 26.03.2016 року не стояло та будь-яких рішень з цього приводу не приймалось. Виділ в натурі майна позивачеві відбувався пропорційно до вартості майнових сертифікатів, які йому належали у майновому пайовому фонді КСП Україна , у вартість яких не було враховано вартість земель.

Водночас, спірні земельні ділянки відповідно до вищезгаданого Указу Президента України №720/95 від 08.08.1995 року не входили у перелік земель, що підлягали паюванню.

Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що спірні земельні ділянки не були об`єктом, який перейшов у власність позивача одночасно із набуттям 24.05.2017 року права власності на будівлі і споруди, оскільки власниками придбаних ПОА Україна майнових сертифікатів були члени КСП Україна - фізичні особи, в той час, як власником спірної землі, КСП Україна - юридична особа, автоматичний перехід права власності на землю, відповідно до положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України не може бути застосований.

Отже, на думку колегії суддів, безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо посилання апелянта на положення ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України , як на підставу набуття права власності на землю.

Крім того, колегією суддів критично розцінюються доводи апеляційної скарги та посилання представника позивача на висновки, зроблені у судових рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки вони стосуються інших правовідносин, ніж розглядаються у цій справі, і не у повній мірі співвідносяться із обставинами, встановленими у даній справі, а тому, не є обов`язковими для застосування під час її розгляду.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обгрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, яке слід залишити без змін.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги, то вони колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновки суду, викладені в рішенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватно-орендної агрофірми Україна , поданої представником - Бордаченком Олександром Володимировичем на рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2019 року залишити без задоволення.

Рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: В.В. Гуль

Є.М. Суханова