Постанова

від 15.10.2019 по справі 908/2436/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2019 року м.Дніпро

Справа № 908/2436/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Вечірка І.О., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання : Саланжій Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 (ухвалене суддею Мірошниченко М.В., повне рішення складено 14.03.2019) у справі № 908/2436/18

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі"

про визнання угоди недійсною, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Національне антикорупційне бюро України звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" про визнання недійсним договору позики від 20.07.2012, укладеного між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" (ідентифікаційний код 34501289) та ТОВ "Токмак Солар Енерджі" (ідентифікаційний код 37581105).

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі №908/2436/18 позов задоволено повністю:

- визнано недійсним договір позики від 20.07.2012, укладений між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" (ідентифікаційний код 34501289) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" (ідентифікаційний код 37581105);

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на користь Національного антикорупційного бюро України 1762,00 грн. судового збору.

Приймаючи рішення про повне задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин того, що договір позики від 20.07.2012, укладений Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, (не уповноваженою особою), що є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки відповідно до тексту договору позики від 20.07.2012, договір від імені ПП "Компанія "Пріма-Транс" укладений та підписаний директором ОСОБА_1 , який, як зазначено у договорі, діє на підставі статуту, відповідач не оспорив той факт, що договір був підписаний та укладений від імені ПП "Компанія "Пріма-Транс" саме ОСОБА_1 . Між тим, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1003877121, зробленого станом на 20.07.2012 (на дату укладення оспорюваного договору позики) та станом на 01.09.2012 (дата підписання акта приймання-передачі ТМЦ за договором позики) та станом на 09.04.2013, стосовно юридичної особи Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" (код ЄДРПОУ 34501289), підписантом та керівником даної юридичної особи зазначено ОСОБА_2 , у зв`язку з чим підписання ОСОБА_1 . актів приймання-передачі ТМЦ від 31.03.2013, 30.09.2013, 30.10.2013, 30.07.2013, 05.07.2013, 28.12.2013 та акту звіряння не може свідчити про наступне схвалення юридичною особою ПП "Компанія "Пріма-Транс" правочину. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається, що станом на день укладення договору позики від 20.07.2012 ПП "Компанія "Пріма-Транс" було власником майна: безкаркасних сонячних аморфно-мікрокристалічних кремнієвих модулів NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічних кремнієвих фотогальванічних модулів NDR245А5 у кількості 9984 шт., у зв`язку з чим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказане майно фактично не передавалося у власність відповідача та у сторін правочину був відсутній намір створити юридичні наслідки, оскільки, укладаючи оспорюваний правочин, сторони діяли лише для вигляду. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, суперечить інтересам держави і суспільства, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу та статті 207 ГК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 228, 234 ЦК України.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" подало апеляційну скаргу, просить рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Національного антикорупційного бюро України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" про визнання недійсним договору позики від 20.07.2012, укладеного між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі".

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на ті обставини, що рішення суду першої інстанції є безпідставним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки Господарським судом Запорізької області було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Щодо висновків суду першої інстанції стосовно того, що договір позики від 20.07.2012 укладений Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, (не уповноваженою особою), що є підставою для визнання такого договору недійсним, апелянт зазначає, що позивачем не доведено того, що відповідач, підписуючи договір зі своєї сторони, знав чи за всіма обставинами не міг не знати про те, що оспорюваний правочин підписувався ОСОБА_1 з перевищенням повноважень.

Також, апелянт посилається на те, що на виконання своїх зобов`язань, визначених п. 5.1. та п. 5.2 Договору позики, відповідачем було придбано (підтверджено матеріалами справи) та згодом повернуто ПП "Компанія "Пріма-Транс" аналогічні товарно-матеріальні цінності, що засвідчується відповідними актами приймання-передачі ТМЦ від 31.08.2013, 30.09.2013, 30.10.2013, 30.07.2013, 05.07.2013 та 28.12.2013, які підписані зі сторони позикодавця ОСОБА_1 , який станом на дату складання цих документів був директором ПП "Компанія "Пріма-Транс", тобто мав усі належні повноваження для представництва інтересів компанії та укладення від її імені будь-яких правочинів.

Крім того, апелянт зазначає, що сторони договору позики підтвердили належне виконання зобов`язань за цим договором, склавши Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2012 по 31.12.2013 між ТОВ "Токмак Солар Енерджі" та ПП "Компанія "Пріма-Транс", який підписано головним бухгалтером та директором ТОВ "Токмак Солар Енерджі", а також директором ПП "Компанія "Пріма-Транс" ОСОБА_1 .

Апелянт, посилаючись на постанову Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначає, що вимога правоохоронного органу про визнання договору позики недійсним з мотиву відсутності належних повноважень на його укладення не підлягає задоволенню, проте суд не надав належної оцінки даній обставині, а в своєму рішенні послався тільки на представлені НАБУ докази. Проте законодавець чітко встановив підслідність справ про злочини, визначені ст. 191 КПК України, якщо вони вчинені працівниками юридичних осіб публічного права, у зв`язку з чим, спірний договір, після його підписання, був схвалений зі сторони ПП "Компанія "Пріма-Транс" шляхом прийняття його до виконання, а саме передачею та отриманням товарно-матеріальних цінностей, які були повернуті відповідачем.

Також, апелянт зазначає, що детективами НАБУ здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000617 від 14.09.2017, зареєстрованому за фактами заволодіння невстановленими особами з числа депутатів Запорізької обласної ради коштами ДП "Енергоринок" через підконтрольне їм ТОВ "Токмак Солар Енерджі", що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.191 КК України.

Під час досудового розслідування було встановлено, що особи, які можливо причетні до скоєння злочину, не входили до переліку осіб, визначених ч. 5 ст. 216 КПК України, у зв`язку із чим були відсутні легітимні підстави, визначені чинним законодавством, для відкриття провадження та проведення розслідування НАБУ, у зв`язку з чим, апелянт вважає, що детективи НАБУ відкрили кримінальне провадження відносно обставин господарської діяльності юридичної особи приватного права, що свідчить про зловживання правоохоронним органом своїми повноваженнями, визначеними Законом про НАБУ. Про відсутність легітимних підстав для проведення розслідування НАБУ зазначає і Генеральна прокуратура України у своєму листі від 25.01.2019 року № 19/4-128вих19. Даний доказ не було надано суду першої інстанції, оскільки він витребовувався стороною відповідача та отриманий нещодавно. Враховуючи викладене та важливість даного доказу для правильного вирішення справи, враховуючи також факт проведення судового засідання по суті без сторони відповідача, що унеможливило повідомити про такий документ, апелянт просить визнати причини неподання даного доказу до суду першої інстанції поважними. Апелянт зазначає, що при зверненні до Господарського суду позивач обґрунтував свої вимоги виключно доказами, зібраними у зазначеному вище кримінальному провадженні, у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним кодексом, проте відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, є недопустимими. Таким чином докази, отримані органами НАБУ у досудовому провадженні є нелегітимними з огляду на приписи п.2 ч. 3 ст. 87 КПК України. Відповідно, вказані докази були зібрані із порушенням кримінально-процесуального закону, а відтак їх використання у господарському процесі також є неприйнятним в силу положень ч. 4 ст. 87 КПК України. Жодних інших доказів, крім тих, які зібрані із порушенням закону, позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог не надано.

Відповідач зазначає, що за твердженнями позивача він не мав права на отримання "зеленого" тарифу, оскільки на об`єкти, введені в експлуатацію з 01.01.2013 така складова вітчизняного походження мала становити 30 відсотків, і саме в цьому, за твердженням позивача, із чим погодився суд першої інстанції, полягав умисел ТОВ "Токмак Солар Енерджі" при укладенні фіктивного правочину. Проте в чому полягав умисел ПП "Компанія "Пріма-Транс" взагалі незрозуміло, оскільки позивачем не надано жодних аргументів, які б вказували на намір іншої сторони правочину укласти фіктивний договір. В якості доказів, які були представлені позивачем та беззаперечно прийняті судом як належні і допустимі, надано копії протоколів огляду речей та документів АСМО "Інспектор" від 03.11.2017 та від 17.10.2018, Акт дешифрування місцевості № 0712 від 07.12.2017, висновок ДП "Укрдержбудекспертиза" № 08-0530-13/КД-К від 17.05.2013.

Апелянт зазначає, що незважаючи на те, що представлені позивачем докази взагалі не мають законної сили, суд не просто визнав їх законними, але і взагалі не надав їм належної правової оцінки з точки зору об`єктивного та всебічного дослідження, хоча такі докази носять суперечливі відомості, які потребують додаткового встановлення.

Відповідач наголошував, що зробити висновок, що обладнання не ввозилось, посилаючись виключно на практику митного оформлення товарів за кодами УКТЗЕД від 8541000000 до 8542000000 , є хибним способом встановлення істини, оскільки протягом 2010-2013 pоків електрогенеруюче обладнання завозилось не лише як фотогальванічні модулі, але, наприклад, як комплекс генераційного обладнання з перетворювачем струму, що передбачало застосування абсолютно іншого коду класифікації товарів (за таким кодом було ввезено не менш ніж 100 МВт на територію України).

Крім того, під окремим кодом ввозилось обладнання відповідно до постанови КМУ 444 від 14.05.2008, коли імпортери звільнялись від сплати мита та ПДВ, і це обладнання також працює на території України, у зв`язку з чим, на думку відповідача, встановити відсутність електрогенеруючого обладнання на території України і, як наслідок, у володінні ПП "Компанія "Пріма-Транс", на підставі даних АСМО "Інспектор" щодо операцій з імпорту товарів на територію України за кодами УКТЗЕД від 8541000000 до 8542000000 протягом 2010-2014 років не видається можливим, відповідно, вказаний доказ не може бути визнаний достовірним та беззаперечним при встановленні обставин справи щодо недійсності правочину.

Апелянт посилається і на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що майно не належало його власнику ПП "Компанія "Пріма-Транс", таких фактів не встановлено й судом першої інстанції.

Відповідач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на Акт дешифрування місцевості № 0712 від 07.12.2017, зроблений ТОВ "Твіс-Інфо", відповідно до якого станом на 24.02.2013 на місці розташування III пускового комплексу сонячної електростанції ТОВ "Токмак Солар Енерджі" нібито відсутні будь-які зображення, які б вказували на проведення монтажних чи будь-яких інших робіт на ґрунтовому покриві, проте 19.07.2013 вказаний комплекс знаходився у стадії проведення робіт по встановленню об`єктів, відповідно, вказаний доказ суперечить відомостям та зробленим на їх підставі висновкам, що містяться у протоколі огляду речей та документів АСМО "Інспектор" від 03.11.2017.

Як зазначає апелянт, відповідно до специфікації супутникових даних від 26.08.2013 (стор. 7 Акту дешифрування), підтверджено, що станом на 26.08.2013 обладнання на ІІІ ПК СЕС потужністю 6МВт вже встановлено, відповідно, зазначене свідчить, що правоохоронний орган фактично підтверджує будівництво об`єкта до ввезення обладнання за даними АСМО "Інспектор", чим суперечить своїм же твердженням про неможливість будівництва та передачі обладнання в позику через відсутність такого обладнання на території України. На думку апелянта, відомості із Акту дешифрування фактично суперечать відомостям про відсутність обладнання на території України, яке було встановлено відповідачем на СЕС у селі Нове Токмацького району, які містяться у протоколі огляду речей та документів АСМО "Інспектор" від 03.11.2017. Відповідач у своєму відзиві вказував на неможливість використання Акту дешифрування, складеному за результатом аналізу супутникових знімків, як належного доказу, що може підтвердити чи спростувати факт будівництва і введення його в експлуатацію, в якості обґрунтування було надано супутникові фото СЕС 50 МВт, що перебувала у процесі будівництва, станом на 05.11.2018 та фото, зняті з дрону станом на 03.11.2018. Так, на супутниковому фото міститься зображення лише 2 та 3 пускових комплексів в той час, як на фото, знятому з дрона - зображено вже 9 пускових комплексів. На даний час збудовано 9 пускових комплексів, що підтверджується відповідними сертифікатами, та фотом із дрону. При цьому, на супутниковому фото з Google містяться посилання на всі ті самі супутники, якими користувались і фахівці ТОВ "ТВІС-ІНФО" при складанні Акту дешифрування. На думку відповідача, супутникові фото не оновлюються щодня, хоча і містять вказівку за датою, коли доступні для перегляду, а тому не відтворюють дійсної картини, яка існувала протягом всього часу між датами оновлення.

Апелянт вважає, що Акт дешифрування не є експертним висновком та не може вважатися належним доказом по справі, проте суд першої інстанції безпідставно поклав даний документ, який навіть не досліджувався в оригіналі, в основу оскаржуваного рішення.

Щодо іншого доказу - висновок ДП "Укрдержекспертиза" від 17.05.2013, яким позивач підтверджує свої позовні вимоги і який суд першої інстанції визнав належним доказом, апелянт зазначає, що відповідно до нього, питома вага сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва електроенергетики 6 МВт у селі Нове становить 21,318 відсотків. Проте враховуючи, що на об`єкти, введені в експлуатацію з 01.01.2013 року "зелений" тариф встановлювався тільки у разі, коли питома вага сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва складала не менше 30 %, то, за твердженням позивача, із чим погодився суд першої інстанції, позивач взагалі не мав права на встановлення "зеленого" тарифу, а тому уклав фіктивний договір позики для створення враження про завершення будівництва у 2012 році. При цьому, місцевий господарський суд не надав належної оцінки тій обставині, що зазначений експертний висновок складений на підставі відповідних актів форми КБ-3 та КБ-2в, якими підтверджено будівельно-монтажні роботи, що виконані саме у 2012 році (КБ-3 №№ 2203-2219 від 19.12.2012 та КБ-2в 2220-22335 від 20.12.2012). У зв`язку з чим, на думку апелянта, з одного боку НАБУ зазначає про відсутність будь-яких робіт в 2012 році, а з іншого визнає (належним доказом висновок на підставі актів форми КБ-3 та КБ-2в за 2012 рік, для підтвердження відсутності належного рівня питомої ваги сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва, який би не дозволив відповідачу отримати "зелений" тариф у 2013 році.

Крім того, апелянт посилається на те, що позивач звертав увагу суду першої інстанції, що одна із сторін договору позики, щодо якої суд визнав встановленими певні обставини, на момент розгляду справи ліквідована, а надати за таких обставин додаткові докази, які б доводили належну поведінку ПП "Пріма- Транс", відповідач об`єктивно не може, оскільки встановлені обставини стосуються виключно господарської діяльності цієї компанії, до якої ТОВ "Токмак Солар Енерджі" не має жодного відношення. Саме ця компанія могла б спростувати твердження суду щодо відсутності чи наявності у неї відповідного обладнання, яке було передано за договором позики, а у відповідача фізично немає і не могло бути документів, які підтверджують набуття у власність ПП "Пріма- Транс" відповідних ТМЦ.

Апелянт вважає, що він від самого початку був позбавлений правових механізмів, які дозволяли б довести обставини, що свідчать про належну поведінку ПП "Пріма-Транс" при здійсненні ним господарської діяльності та правомірну можливість укладення договору позики, відповідно, зазначене свідчить про порушення принципу змагальності під час розгляду справи, визначеного ч. 3 ст. 2 ГПК України, та зазначає, що відповідач може доводити лише ті обставини, які стосувались безпосередньо його діяльності, а відтак стверджує, що генеруюче обладнання було отримано за Договором позики та встановлено на III ПК СЕС у с. Нове Запорізької області саме в 2012 році, що додатково підтверджується, також тим, що 28.03.2012 Державною архітектурно-будівельною інспекцією зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на "Будівництво сонячної електростанції потужністю 15 МВт ТОВ "Токмак Солар Енерджі" № ЗП 083120472; генеральним підрядником будівельних робіт виступило ТОВ "Інтек-Інжиніринг" (ліцензія серії АВ № 588254 від 20.09.2011). Договір підряду разом з іншими документами, які свідчать про виконання вказаного договору, вилучено слідчим УМВС України в межах розслідування кримінального провадження, що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 29.04.2014. Наявність відповідних актів форми КБ-3 та КБ-2в від 19.12.2012 №№ 2203-2219 та від 20.12.2012 №№ 2220-22335, якими підтверджено будівельно-монтажні роботи, не заперечується позивачем та підтверджується долученим до матеріалів справи висновком ДП "Укрдержекспертиза", одночасно з яким засвідчено і наявність договорів та видаткових накладних, що підтверджують вартість матеріалів, а також сертифікатів походження, якими підтверджено українське походження матеріалів.

Апелянт зазначає, що всі акти виконаних будівельно-монтажних робіт за формою КБ-2в, КБ-3 підписані у грудні 2012 року, що є свідченням того, що вказані роботи були завершені саме в 2012 році, а з моменту задекларованого початку будівельних робіт значний проміжок часу відповідачем було витрачено на планування та підготовку ділянки під забудову (перенесення ґрунту, встановлення огорожі, монтаж освітлення, інше), у зв`язку з чим, лише восени 2012 року, після отримання ТМЦ від ПП "Компанія "Пріма-Транс" за Договором позики б/н від 20.07.2012, фактично розпочатий основний процес з монтажу самої СЕС, зокрема проведені роботи з встановлення металевих конструкцій, закріплення модулів, облаштування інверторів та КТП, прокладка і з`єднання кабельної продукції, а також інші регламентні роботи, що підтверджується загальним журналом робіт № 3 з фіксацією виконаних робіт, який вівся відповідальною особою генерального підрядника ТОВ "Інтек-Інжиніринг" Щеглаковим О.В . під час проведення будівництва III ПК потужністю 6 МВт у селі Нове Запорізької області, відповідно до якого монтаж інверторів та сонячних модулів проводився підрядником з 01.10.2012 по 27.11.2012.

Як на належні і допустимі докази відповідач посилається на наступні документи, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки:

- договір № 1202-8 від 24.02.2012, відповідно до якого технічний нагляд за будівництвом на об`єкті архітектури "Будівництво сонячної електростанції потужністю 15 МВт, ТОВ "Токмак Солар Енерджі" здійснював ФОП Григоренко М .Г .;

- технічний звіт, складений ТОВ "Запорізьке пусконалагоджувальне підприємство-461" з відповідними копіями протоколів, відповідно до якого 06-14 грудня 2012 року на об`єкті "Сонячна електростанція 6 МВт III черга в селі Нове Токмацького району" були проведені відповідні випробування електрообладнання на полі сонячних батарей;

- декларація про готовність об`єкту до експлуатації - серія ЗП № 162172430063 від 25.12.2012 Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, що підтверджує те, що виконання робіт на СЕС 6МВт було завершено 17.12.2012;

- технічний паспорт на комплекс будівель та споруд сонячної електростанції, III пусковий комплекс потужністю 6 МВт від 17.12.2012, виготовлений ТОВ "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації", згідно якого встановлено наявність сонячних модулів на об`єкті III ПК СЕС у селі Нове Токмацького району Запорізької області;

- новий технічний паспорт на сонячну електростанцію III пусковий комплекс потужністю 6 МВт від 22.03.2013 (виготовлено на замовлення відповідача у зв`язку із втратою попереднього від 17.12.2012, який згодом було знайдено)), виготовлений ФОП Шкарубою О.П . , яким також підтверджено наявність об`єкта нерухомого майна та встановлення на такому об`єкті сонячних модулів;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер 1609290 від 26.03.2013) та витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 1611311 від 26.03.2013), номер реєстрації про право власності 448192, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27936723252, відповідно до якого проведено реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості - Сонячна Електрична станція III пусковий комплекс потужністю 6 МВт, розташований в Запорізькій області, Токмацькому районі, Новенської сільської ради, комплекс будівель і споруд № 2.

Також, на думку апелянта, необґрунтовано зроблено судом першої інстанції висновок стосовно недостовірності та неналежності витягу із Загального журналу робіт, який вівся виконробом Щеглаковим О.Ф. під час будівництва СЕС III черги у селі Нове Токмацького району Запорізької області, оскільки Загальний журнал робіт є одним із видів будівельної документації, що ведеться на будівництві, форма такого журналу (додаток В) та вказівки щодо його ведення визначені ДБН А.3.1- 5-2009, затверджених наказом Мінрегіонбуду № 689 від 25.12.2009 (із змінами від 31.08.2010 та 25.05.2011), а до суду була надана заповнена таблиця 5 "Відомості про виконання робіт", що є частиною Загального журналу робіт із нумерацією, що була проставлена у розгорнутому вигляді у правому верхньому куті, нумерація здійснювалась на кожному аркуші у розвороті і зворотна частина аркушу не нумерувалась. Отже, до суду були надані лише заповнені листи Загального журналу робіт, що не містять жодних протиріч у їх нумерації, у зв`язку з чим суд дійшов необґрунтованого висновку щодо неналежності представленого доказу з огляду на його суперечність, проте вказаний доказ є основним первинним виробничим документом, який підтверджує виконання будівельних робіт та встановлення обладнання в 2012 році, чим спростовуються всі доводи позивача.

Також, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції відхилив всі заяви та клопотання відповідача, залишивши їх без задоволення, незважаючи на їх обґрунтованість.

Так, відповідач звернувся із заявою про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності (т. 2 а.с. 124), проте суд першої інстанції формально зазначив, що позивачу стало відомо про наявність договору позики від 20.07.2012 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000617 від 14.09.2017. Проте, на думку апелянта, договір позики укладений 20.07.2012, таким чином строк позовної давності починає відлік саме з 21.07.2012.

Крім того, відповідач посилається і на те, що в підготовчому судовому засіданні 15.01.2019 ним було подано клопотання про залишення без розгляду позовної заяви Національного антикорупційного бюро України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" про визнання недійсним договору позики від 20.07.2012, укладеного між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" та ТОВ "Токмак Солар Енерджі", яке ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.02.2019 залишено судом без задоволення.

Апелянт зазначає, що позовна заява подана у межах розслідування кримінального провадження № 52017000000000617 від 14.09.2017, яке відкрито із порушенням чинного кримінально-процесуального законодавства, у зв`язку із чим справа передана Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою за підслідністю до Національної поліції України, а за таких обставин відсутній причинно-наслідковий зв`язок між оспорюваною угодою (договором позики) та виконанням НАБУ покладених на нього завдань та (або) обов`язків згідно Закону про НАБУ, оскільки детективи НАБУ в кримінальному провадженні перевищили свої повноваження та діяли не на підставі та в порядку, передбачених чинним законодавством України. Відповідно, на думку апелянта, НАБУ не набуло процесуальних прав та обов`язків у порядку, встановленому законом, що свідчить про відсутність у нього відповідного права на звернення до суду згідно п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону про НАБУ, що також, не було враховано судом першої інстанції.

23.05.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких апелянт не погоджується із запереченнями позивача та просить задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.

Відповідач зазначає, що позивачем не доведено обізнаність відповідача щодо підписання спірного договору ОСОБА_1 з перевищенням повноважень. Апелянт звертає увагу апеляційного господарського суду, що ним отримано предмет позики за актом приймання-передачі, який крім підпису містить і печатку підприємства, а в подальшому повернуто аналогічні товарно-матеріальні цінності за актами приймання-передачі, які підписані уповноваженими представниками сторін.

Відповідач наполягає, що оспорюваний правочин був схвалений Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" шляхом прийняття його до виконання, а саме передачею товарно-матеріальних цінностей відповідачу та прийняття їх в подальшому.

Також апелянт вважає акт Товариства з обмеженою відповідальністю "Твіст-Інфо" дешифрування місцевості №0712 від 07.12.2017 неналежним доказом факту неотримання майна за спірним договором, оскільки відсутні докази проведення супутникових зйомок земельної ділянки, на якій розташований ІІІ пусковий комплекс сонячної електростанції відповідача. Крім того, вказаний доказ отриманий з порушенням норм Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідач вважає, що матеріалами справи спростовуються доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, оскільки актами будівельно-монтажних робіт, які підписані у 2012 році, підтверджується завершення робіт саме у 2012 році. Враховуючи наявність виконання будівельно-монтажних робіт, які тривали значний період та мали стадії (роботи з встановлення металевих конструкцій, закріплення модулів, облаштування інверторів та КТП, прокладка і з`єднання кабельної продукції та інші роботи) спростовуються доводи позивача про неотримання відповідачем сонячних модулів та інверторів та фіктивність правочину.

Крім того, за будівництвом здійснювався технічний нагляд Фізичною особою - підприємцем Григоренком М.Г., проведені відповідні випробування за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке пуско-налагоджувальне підприємство-461", виготовлений технічний паспорт Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації", на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації та технічного паспорту видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

25.06.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких апелянт просить задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі. Апелянт звертає увагу апеляційного господарського суду на безпідставність доводів позивача щодо вчинення спірного правочину ОСОБА_1 з перевищенням повноважень, оскільки в матеріалах справи містяться докази схвалення Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" спірного правочину шляхом прийняття його до виконання (передачею та отриманням товарно-матеріальних цінностей).

Також апелянт вважає безпідставним посилання місцевого господарського суду на акт дешифрування місцевості №0712 від 07.12.2017, оскільки: такий доказ не є належним доказом факту неотримання майна за оспорюваним договором. Так, з наданого акту дешифрування вбачається, що в порушення статті 71 Кримінального процесуального кодексу України, залученому в якості спеціаліста керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Твіст-Інфо", детективами НАБУ не надано на дослідження та проведення дешифрування жодних матеріалів ретроспективного аналізу п`ятирічної давності або уповноваження на збирання ключових доказів вказаним спеціалістом. У зв`язку з чим апелянт вважає акт дешифрування місцевості №0712 від 07.12.2017 недопустимим доказом у розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Також апелянт зазначає, що у 2012 році поставкою сонячних модулів NAE125G5 у кількості 36,817 шт., NAF128GK у кількості 35,740 шт., NDR245A5 у кількості 14,286шт. українським споживачам здійснювала Компанія "Sharp Elektronics (Epor) Gmbh", що спростовує доводи позивача про ненадходження на територію України сонячних модулів.

Крім того, апелянт звертає увагу апеляційного господарського суду на визнання Конституційним Судом України неконституційними положення пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" щодо права позивача на звернення до суду із заявами про визнання недійсними угод.

30.07.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" наданий до апеляційного господарського суду лист Генеральної прокуратури України від 25.06.2019, відповідно до якого досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000617 закрите у порядку п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України слідчими Державного бюро розслідування.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

26.04.2019 до суду апеляційної інстанції від Національного антикорупційного бюро України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу ТОВ "Токмак Солар Енерджі" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18 залишити без змін.

Позивач вважає безпідставними доводи апелянта про розгляд справи без участі його представника, оскільки під час розгляду справи представництво відповідача забезпечувалося двома уповноваженими представниками, які приймали участь у судових засіданнях 15.01.2019 та 06.02.2019, а також були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи по суті, тому у суду були відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Національне антикорупційне бюро України не погоджується із доводами апелянта щодо схвалення спірного правочину Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс", оскільки, на думку позивача, матеріалами справи підтверджується, що безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9984 шт. фактично у власність відповідача не передавались, у сторін був відсутній намір створити юридичні наслідки, укладаючи оспорюваний правочин сторони діяли лише для вигляду. Саме лише створення актів приймання-передачі ТМЦ без вчинення дій Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" щодо повернення спірного майна та вчинення дій Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" щодо прийняття майна не є схваленням правочину.

На думку позивача, акти форми КБ-3 від 19.12.2012 та КБ-2 від 20.12.2012 не стосуються предмета доказування, оскільки вказані документи складені в ході виконання зобов`язань за договором, який не є предметом спору та укладений відповідачем з третьою особою. Також вказані акти, на думку позивача, не підтверджують набуття Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" права власності на безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9984 шт.

Національне антикорупційне бюро України зазначає, що позов подано в межах позовної давності, оскільки про існування договору позики від 20.07.2012 дізналось в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000617 від 14.09.2017.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коваль Л.А., судді: Пархоменко Н.В., Чередко А.Є.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 07.05.2019 о 11:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2019 змінено дату розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18; призначивши розгляд апеляційної скарги в судове засідання на 23.05.2019 о 11:00 год.

Згідно розпорядження керівника апарату суду №512/19 від 20.05.2019 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/2436/18 у зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії - судді Пархоменко Н.В.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2019 для розгляду справи № 908/2436/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18 прийнято до свого провадження колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

В судовому засіданні 23.05.2019 оголошено перерву на 25.06.2019.

засідання у справі, призначене на 25.06.2019 о 15:30 год., вирішено провести в режимі відеоконференції з забезпеченням її проведення для представника Національного антикорупційного бюро України в Окружному адміністративному суді м. Києва (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-А, зал №119).

Згідно розпорядження керівника апарату суду №734/19 від 25.06.2019 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/2436/18 у зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії - судді Верхогляд Т.А.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2019 для розгляду справи № 908/2436/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Білецької Л.М., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2019 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18 до провадження новим складом суду.

В судовому засіданні 25.06.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 30.07.2019 о 11:00 год., оскільки відповідно до акту Центрального апеляційного господарського суду про технічну неможливість з`єднання з системою відеоконференцзв`язку від 25.06.2019, складеного комісією у складі голови - керівника апарату суду Нурулаєвої Г.Ю., членів: головного спеціаліста відділу забезпечення судового процесу, інформаційних технологій та технічного захисту Гусєва С.В. , секретаря судового засідання Дон О.Я., судове засідання, призначене на 25.06.2019 о 15:30 год. не відбулося у зв`язку з тим, що 25.06.2019 при розгляді справи № 908/2436/18 в режимі відеоконференції було виявлено неможливість з`єднання з системою відеоконференцзв`язку, оскільки була виявлена технічна неможливість прийняття вхідного дзвінка Окружним адміністративним судом міста Києва та Центральним апеляційним господарським судом з міста Києва відповідно, у призначений час для розгляду справи № 908/2436/18 у режимі відеоконференцїї.

Судове засідання у справі №908/2436/18, призначене на 30.07.2019 о 11:00 год., вирішено провести в режимі відеоконференції з забезпеченням її проведення для представника Національного антикорупційного бюро України в Окружному адміністративному суді м. Києва (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-А, зал №119).

Відповідно до акту Центрального апеляційного господарського суду про несправність (неналежне функціонування) системи відеоконференцзв`язку від 30.07.2019, складеного комісією у складі голови - керівника апарату суду Нурулаєвої Г.Ю., членів: головного спеціаліста відділу забезпечення судового процесу, інформаційних технологій та технічного захисту Гусєва С.В. , секретаря судового засідання Манчік О.О., судове засідання, призначене на 30.07.2019 о 11:00 год. не відбулося у зв`язку з тим, що під час налагодження відео-конференцзв`язку через мережу Інтернет для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18 була виявлена технічна неможливість здійснити відеоконференцію судового засідання між Окружним адміністративним судом міста Києва та Центральним апеляційним господарським судом.

З метою рівності та змагальності судового процесу, у судовому засіданні 30.07.2019 колегія суддів оголосила перерву в судове засідання на 27.08.2019 о 14:30 год.

Згідно розпорядження в.о. керівника апарату суду №1509/19 від 27.08.2019 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/2436/18 у зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії - судді Білецької Л.М.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2019 для розгляду справи № 908/2436/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Вечірка І.О., Чередка А.Є.

В судовому засіданні 27.08.2019 оголошено перерву в судове засідання на 23.09.2019 о 14:15 год.

23.09.2019 до початку судового засідання відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" подано через канцелярію суду заяву про відвід головуючого судді Коваль Л.А. від розгляду цієї справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2019 визнано необгрунтованою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" про відвід головуючого судді Коваль Л.А. від участі у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18; передано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" про відвід головуючого судді Коваль Л.А. на вирішення іншого судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України; зупинено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18 до вирішення питання про відвід головуючого судді Коваль Л.А. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, і визначається в порядку, встановленому ч.1 ст.32 ГПК України.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у складі головуючого судді Кощеєва І.М. суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" про відвід головуючого судді Коваль Л.А. у справі № 908/2436/18 відмовлено.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 1907/19 від 27.09.2019 у зв`язку з перебуванням у відрядженні члена колегії - судді Вечірка І.О. та його подальшою відпусткою, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №908/2436/19 (для вирішення питання про поновлення провадження у справі).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2019 для розгляду справи № 908/2436/18, з метою здійснення певної процесуальної дії, а саме - поновлення провадження у справі, визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2019 колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є. поновлено апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі № 908/2436/18, Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 15.10.2019 о 16:00 год.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 1946/19 від 08.10.2019 після усунення обставин, що зумовили зміну колегії суддів у судовій справі № 908/2436/18, а саме у зв`язку з виходом на роботу після відрядження та відпустки судді Вечірка І.О. - члена колегії суддів, з метою дотримання принципу незмінності колегії суддів при розгляді даної справи, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №908/2436/18.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.10.2019 для розгляду справи № 908/2436/18, визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Вечірка І.О., Чередка А.Є.

В судовому засіданні 15.10.2019 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7. Встановлені судом обставини справи.

20.07.2012 між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" (позичальник) був укладений договір позики, відповідно пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику речі, у розмірі, визначеному у пункті 2.1 цього договору (надалі іменується "позика"), а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк.

Згідно з пунктом 2.1 договору позики, у позику передаються товарно-матеріальні цінності (надалі - ТМЦ), визначені родовими ознаками, відповідно до акту приймання-передачі ТМЦ, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору, позика передається у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позичальника, або згідно акту приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей. Позика вважається переданою позичальникові в момент зарахування позики на поточний рахунок позичальника, або підписанням акту приймання-передачі ТМЦ.

Строк позики становить 500 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі ТМЦ та може бути продовжений за домовленістю сторін (пункти 4.1-4.2 договору позики).

У пункті 5.1 договору сторони встановили, що після закінчення строку, визначеного в пункті 4.1 договору, позичальник зобов`язується протягом 1 календарного дня повернути позикодавцеві позику або продовжити строк позики згідно пункту 4.2.

Згідно з пунктом 5.3 договору, позика вважається повернутою позикодавцеві в момент підписання акту приймання-передачі ТМЦ та фактичного повернення ТМЦ в належному стані.

Договір є укладеним і набирає чинності з моменту передання позики (ТМЦ) позичальникові відповідно до акту приймання-передачі ТМЦ. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1 цього договору, та закінчується зі спливом строку, зазначеного у пункті 4.1 договору (пункти 6.1-6.2 договору позики).

01.09.2012 між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" підписаний акт приймання-передачі ТМЦ, відповідно до якого позикодавець передав у власність позичальника товарно-матеріальні цінності згідно з наведеним переліком. Зокрема, передані безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9984 шт.

05.07.2013, 30.07.2013, 31.08.2013, 30.09.2013, 30.10.2013 та 28.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" та Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" підписані акти приймання-передачі ТМЦ, згідно з якими позичальником на виконання умов договору позики від 20.07.2012 передано, а позикодавцем прийнято обладнання та матеріали згідно переліку, у т.ч. безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9419 шт.

Між вказаними сторонами був підписаний акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2012 по 31.12.2013 за договором позики б/н від 20.07.2012, у якому зазначено, що станом на 31.12.2013 договір позики б/н від 20.07.2012 виконано у повному обсязі, а саме: обладнання і матеріальні цінності, які було позичено на загальну суму 57 093 566,36 грн., у тому числі генеруюче обладнання: безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічно-кремнієві тонкоплівкові модулі у кількості 29540 шт., полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі у кількості 9419 шт. та центральні інвентори в кількості 60 шт. залишаються у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі". Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" було повернуто Приватному підприємству "Компанія "Пріма-Транс" ідентичне за родовими ознаками обладнання та матеріалами в тій же кількості та тієї ж якості, відповідно до умов договору позики б/н від 20.07.2012.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №1004671051, сформованим на запит Господарського суду Запорізької області станом на 20.11.2018, Приватне підприємство "Компанія "Пріма-Транс" (код ЄДРПОУ: 34501289) припинено за рішенням засновників, про що 31.07.2014 до державного реєстру внесено відповідний запис за номером 11031110008014222; дані про юридичних осіб, правонаступником яких є вказана юридична особа, у реєстрі відсутні.

Національне антикорупційне бюро України зазначає, що про укладення 20.07.2012 між Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" договору позики йому стало відомо у процесі здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000617 від 14.09.2017 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Національне антикорупційне бюро України вважає, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку як такий, що укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України), суперечить положенням статті 319 Цивільного кодексу України (укладений особою, яка не була власником майна), не спрямований на реальне настання правових наслідків (фіктивний правочин) та суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається повноваження з попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" до обов`язків Національного антикорупційного бюро України, віднесено, зокрема, здійснення оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно-розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів, а також здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Місцевим господарським судом встановлено та не спростовано сторонами в судових засіданнях, що Національне антикорупційне бюро України здійснювало досудове розслідування у кримінальному провадженні 52017000000000617 за попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, обставини якого і стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Як зазначено у листі Генеральної прокуратури України від 17.12.2018 №06-18645-18 постановою Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 10.12.2018 підслідність у кримінальному провадженні 52017000000000617 від 14.09.2017 за ознаками злочинів передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209 Кримінального кодексу України відповідно до вимог статей 216, 218 Кримінального процесуального кодексу України визначено за слідчими Головного слідчого управління Національної поліції України. Матеріали кримінального провадження скеровано до Національної поліції України для проведення досудового розслідування.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Національне антикорупційне бюро України, як орган, що створений для захисту інтересів держави, мало право на звернення до суду із зазначеним позовом з огляду на приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" для виконання покладених на нього завдань та (або) обов`язків у зв`язку із здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні 52017000000000617.

Національне антикорупційне бюро України просить визнати недійсним договір позики від 20.07.2012 як такий, що укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України), суперечить положенням статті 319 Цивільного кодексу України (укладений особою, яка не була власником майна), не спрямований на реальне настання правових наслідків (фіктивний правочин) та суперечить інтересам держави та суспільства.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України дає визначення правочину, як дії особи, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскаржуваний договір за своїм правовим змістом є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Управління товариством здійснюється його органами (частина 1 статті 97 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: п. 13) відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Зі змісту договору позики від 20.07.2012 вбачається, що від Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" договір підписаний директором ОСОБА_1 , який, як зазначено у договорі, діє на підставі Статуту.

При цьому, згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1003877121, зробленого станом на 20.07.2012 (на дату укладення оспорюваного договору позики) стосовно юридичної особи Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" (код ЄДРПОУ: 34501289), підписантом та керівником даної юридичної особи вказано ОСОБА_2 .

Аналогічні відомості містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.09.2012 (станом на дату підписання акта приймання-передачі ТМЦ за договором позики) та станом на 09.04.2013.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1003878782, зробленого станом на 10.04.2013, підписантом та керівником Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" зазначено ОСОБА_1 з 09.04.2013.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов до висновку, що договір позики від 20.07.2012 укладений Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, (не уповноваженою особою), що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" посилається на те, що оспорюваний правочин був схвалений Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" шляхом прийняття його до виконання, а саме передачею товарно-матеріальних цінностей відповідачу та прийняття їх в подальшому.

Відповідно до частини 2 статті 241 Цивільного кодексу України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Дана стаття регламентує схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, особою при його укладенні.

Як зазначено у договорі позики від Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" договір підписано директором ОСОБА_1, який діє на підставі Статуту, тобто спірний договір підписано не представником з перевищенням повноважень, а особою визначеною як директор, який згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.07.2012 не був не ні директором, ні підписантом.

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не подано доказів того, що ОСОБА_1 був директором (керівником) Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" чи-то уповноваженим представником підприємства станом на дату укладення та підписання ним договору позики від 20.07.2012.

Між тим, матеріалами справи підтверджується, що з 09.04.2013 підписантом та керівником Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" був ОСОБА_1 .

В матеріалах справи містяться акти приймання-передачі ТМЦ від 05.07.2013, 30.07.2013, 31.08.2013, 30.09.2013, 30.10.2013 та 28.12.2013, відповідно до яких позичальником на виконання умов договору позики від 20.07.2012 передано, а позикодавцем прийнято обладнання та матеріали згідно переліку, у т.ч. безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9419 шт., а також акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2012 по 31.12.2013 за договором позики б/н від 20.07.2012, у якому зазначено, що станом на 31.12.2015 договір позики б/н від 20.07.2012 виконано у повному обсязі, а саме: обладнання і матеріальні цінності, які було позичено на загальну суму 57 093 566,36 грн., у тому числі генеруюче обладнання: безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічно-кремнієві тонкоплівкові модулі у кількості 29540 шт., полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі у кількості 9419 шт. та центральні інвентори в кількості 60 шт. залишаються у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі". Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" було повернуто Приватному підприємству "Компанія "Пріма-Транс" ідентичне за родовими ознаками обладнання та матеріалами в тій же кількості та тієї ж якості, відповідно до умов договору позики б/н від 20.07.2012.

Від Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" акти підписані директором ОСОБА_1 .

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що підписання ОСОБА_1 актів приймання-передачі ТМЦ від 31.03.2013, 30.09.2013, 30.10.2013, 30.07.2013, 05.07.2013, 28.12.2013 та акту звіряння не може свідчити про наступне схвалення юридичною особою Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс" правочину.

Апелянт не погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, посилаючись на те, що позивачем не доведено того, що відповідач, підписуючи договір зі своєї сторони, знав чи за всіма обставинами не міг не знати про те, що оспорюваний правочин підписувався ОСОБА_1 з перевищенням повноважень.

Також, апелянт посилається на те, що сторони договору позики підтвердили належне виконання зобов`язань за цим договором, склавши Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2012 по 31.12.2013 між ТОВ "Токмак Солар Енерджі" та ПП "Компанія "Пріма-Транс", який підписано головним бухгалтером та директором ТОВ "Токмак Солар Енерджі", а також директором ПП "Компанія "Пріма-Транс" ОСОБА_1 , тобто вчинили дії зі схвалення підписаного правочину.

Апеляційний господарський суд не погоджується із такими доводами апелянта з таких підстав.

Так, спірний договір позики від 20.07.2012 від Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" підписаний директором ОСОБА_1 .

Між тим, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 став директором Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" з 09.04.2013.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Статтею 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, стаття 241 Цивільного кодексу України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма Цивільного кодексу України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.09.2019 у справі №310/46/16-ц.

Враховуючи, що станом на час укладення договору - 20.07.2012 директором Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" був ОСОБА_2 , а договір підписаний ОСОБА_1 як директором, тобто не уповноваженою директором особою (з перевищенням повноважень) а іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс", норми статті 241 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню.

За таких обставин доводи апелянта щодо наступного схвалення сторонами спірного правочину відхиляються як такі, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Оскільки відомості щодо керівника (директора) підприємства містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та є достовірними, апеляційним господарським судом відхиляються доводи про недоведення позивачем про обізнаність відповідача, про відсутність повноважень на підписання договору ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про укладення спірного договору з порушенням частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з роз`ясненнями, що викладені у пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відтак, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу усіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Такий самий правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 363/502/15-ц.

Національне антикорупційне бюро України стверджує, що майно: безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9984 шт., які є предметом оспорюваного договору позики від 20.07.2012, не перебували у власності та розпорядженні Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс", а відтак не передавалися відповідачу.

На підтвердження своїх доводів позивачем надано протокол огляду речей та документів Автоматизованої системи митного оформлення "Інспектор" (надалі - АСМО "Інспектор") складений старшим детективом Національного бюро Спічак І.В. 03.11.2017, відповідно до якого у ході огляду відомостей з АСМО "Інспектор" проведено пошук в меню оформлених ВМД даних щодо проведення ПП "Компанія "Пріма-Транс" експортно-імпортних операцій за період: 01.01.2010 - 31.12.2014. За результатами вказаного пошуку відомості в АСМО "Інспектор" відсутні. У ході огляду відомостей з АСМО "Інспектор" за 2010-2014 роки по ПП "Компанія "Пріма-Транс" встановлено, що ПП "Компанія "Пріма-Транс" протягом вищевказаного періоду не здійснювало жодних операцій з імпорту на митну територію України товарів, робіт та послуг, у т.ч. сонячних модулів типу Sharp NAE 125G5 та типу Sharp NDR245A5.

У ході аналізу даних з АСМО "Інспектор" щодо операцій з імпорту товарів на митну територію України за кодами УКТЗЕД від 8541 00 00 00 до 8542 00 00 00 встановлено, що протягом 2010-2014 років на митну територію України імпортовано безкаркасних сонячних аморфно-мікрокристалічно-кремнієвих тонкоплівних модулів NAE125G5 потужністю 125 Вт у кількості 34580 од. та полікристалічних кремнієвих фотогальванічних модулів NDR245А5 потужністю 245 Вт у кількості 20304 од. наступними суб`єктами господарювання: ТОВ "Токмак Солар Енерджі" модулів NAE125G5 - 34580 од.; ТОВ "Токмак Солар Енерджі" модулів NDR245А5 - 11424 од., ТОВ "Бі Енерджетікс" - 8640 од., ТОВ "Еліос Стратегія" - 240 од.

Матеріалами справи підтверджується, що старшим детективом Національного бюро Спічак І.В. 17.10.2018 проведено огляд речей та документів Автоматизованої системи митного оформлення "Інспектор" (надалі - АСМО "Інспектор"), про що складений протокол огляду.

Під час огляду відомостей з АСМО "Інспектор" за 2006-2009 роки по ПП "Компанія "Пріма-Транс" встановлено, що ПП "Компанія "Пріма-Транс" протягом вищевказаного періоду не здійснювало жодних операцій з імпорту на митну територію України товарів, робіт та послуг, у т.ч. сонячних модулів типу Sharp NAE 125G5 та типу Sharp NDR245A5.

За вказаних обставин, позивач вважає, що модулі типу NAE 125G5 та типу NDR245A5, які є предметом оскаржуваного договору позики, ввезені на митну територію України, зокрема відповідачем, після підписання акта приймання-передачі ТМЦ від 01.09.2012.

Як зазначено місцевим господарським судом, матеріалами справи не підтверджується, що Приватне підприємство "Компанія "Пріма-Транс" було власником модулів типу NAE 125G5 та типу NDR245A5, які є предметом оскаржуваного договору позики, та станом на момент укладення договору позики та підписання акту приймання-передачі ТМЦ взагалі мало у наявності вказане майно.

Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що безкаркасні сонячні аморфно-мікрокристалічні кремнієві модулі NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічні кремнієві фотогальванічні модулі NDR245А5 у кількості 9984 шт. фактично не передавалося у власність відповідача та у сторін правочину був відсутній намір створити юридичні наслідки, оскільки, укладаючи оспорюваний правочин, сторони діяли лише для вигляду. оскільки в подальшому ТОВ "Токмак Солар Енерджі" подало до НКРЕ для затвердження "зеленого" тарифу, зокрема, документи по визначенню питомної ваги сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва об`єктів електроенергетики, що виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії - Будівництво сонячної електростанції потужністю 15МВт, ТОВ "Токмак Солар Енерджі" ІІІ пусковий комплекс потужністю 6МВт (який складається із сонячних модулів, що були предметом оспорюваного договору).

Апелянт вважає помилковим висновок про встановлення факту ввезення на територію України спірного обладнання виключно на підставі даних АСМО "Інспектор" за кодами УКТЗЕД від 8541000000 до 8542000000 , оскільки протягом 2010-2013 років електрогенеруюче обладнання завозилось не лише як фотогальванічні модулі, але, наприклад, як комплекс генераційного обладнання з перетворювачем струму, що передбачало застосування абсолютно іншого коду класифікації товарів (за таким кодом було ввезено не менш ніж 100 МВт на територію України).

Крім того, під окремим кодом ввозилось обладнання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №444 від 14.05.2008, коли імпортери звільнялись від сплати мита та ПДВ, і це обладнання також працює на території України, у зв`язку з чим, на думку відповідача, встановити відсутність електрогенеруючого обладнання на території України і, як наслідок, у володінні ПП "Компанія "Пріма-Транс", на підставі даних АСМО "Інспектор" щодо операцій з імпорту товарів на територію України за кодами УКТЗЕД від 8541000000 до 8542000000 протягом 2010-2014 років не видається можливим, відповідно, вказаний доказ не може бути визнаний достовірним та беззаперечним при встановленні обставин справи щодо недійсності правочину.

На спростування доводів позивача про ненадходження на територію України сонячних модулів, апелянт надав лист Компанії "Sharp Elektronics (Epor) Gmbh", відповідно до якого у 2012 році Компанія "Sharp Elektronics (Epor) Gmbh"поставляла українським споживачам сонячні модулі NAE125G5 у кількості 36,817 шт., NAF128GK у кількості 35,740 шт., NDR245A5 у кількості 14,286 шт.

Між тим, належних доказів на підтвердження ввезення на територію України безкаркасних сонячних аморфно-мікрокристалічних кремнієвих модулів NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічних кремнієвих фотогальванічних модулів NDR245А5 у кількості 9984 шт. апелянтом не надано, лист Компанії "Sharp Elektronics (Epor) Gmbh" також не підтверджує ввезення на територію України та перебування у власності Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс" переданого за договором позики майна - безкаркасних сонячних аморфно-мікрокристалічних кремнієвих модулів NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічних кремнієвих фотогальванічних модулів NDR245А5 у кількості 9984 шт.

Оскільки Приватне підприємство "Компанія "Пріма-Транс" є припиненим, відповідач посилається на докази, які на його думку, підтверджують фактичне отримання спірного майна - безкаркасних сонячних аморфно-мікрокристалічних кремнієвих модулів NAE125G5 у кількості 29540 шт. та полікристалічних кремнієвих фотогальванічних модулів NDR245А5 у кількості 9984 шт. за договором позики, а саме: договір № 1202-8 від 24.02.2012 про технічний нагляд за будівництвом на об`єкті архітектури "Будівництво сонячної електростанції потужністю 15 МВт, ТОВ "Токмак Солар Енерджі"; технічний звіт, складений ТОВ "Запорізьке пусконалагоджувальне підприємтсво-461" з відповідними копіями протоколів, відповідно до якого 06-14 грудня 2012 року на об`єкті "Сонячна електростанція 6 МВт III черга в селі Нове Токмацького району" були проведені відповідні випробування електрообладнання на полі сонячних батарей; декларація про готовність об`єкту до експлуатації - серія ЗП № 162172430063 від 25.12.2012 Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, що підтверджує те, що виконання робіт на СЕС 6МВт було завершено 17.12.2012; технічний паспорт на комплекс будівель та споруд сонячної електростанції, III пусковий комплекс І потужністю 6 МВт від 17.12.2012, виготовлений ТОВ "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації", згідно якого встановлено наявність сонячних модулів на об`єкті III ПК СЕС у селі Нове Токмацького району Запорізької області; новий технічний паспорт на сонячну електростанцію III пусковий комплекс потужністю 6 МВт від 22.03.2013 (виготовлено на замовлення відповідача у зв`язку із втратою попереднього від 17.12.2012, який згодом було знайдено)), виготовлений ФОП Шкарубою О.П., яким також підтверджено наявність об`єкта нерухомого майна та встановлення на такому об`єкті сонячних модулів; свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер 1609290 від 26.03.2013) та витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 1611311 від 26.03.2013), номер реєстрації про право власності 448192, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27936723252, відповідно до якого проведено реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості - Сонячна Електрична станція III пусковий комплекс потужністю 6 МВт, розташований в Запорізькій області.

Так, в матеріалах справи міститься технічний звіт, складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізьке пусконалагоджувальне підприємтсво-461" (яке не є стороною спірного договору) з відповідними копіями протоколів, відповідно до якого 06-14 грудня 2012 року на об`єкті "Сонячна електростанція 6 МВт III черга в селі Нове Токмацького району" були проведені відповідні випробування електрообладнання на полі сонячних батарей.

Відповідно до декларації про готовність об`єкту до експлуатації - серія ЗП № 162172430063 від 25.12.2012, виданої Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, виконання робіт на СЕС 6МВт було завершено 17.12.2012.

Національне антикорупційне бюро України посилається на те, що спірний правочин був укладений з метою отримання в подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" "зеленого тарифу" відповідно до Закону України "Про електроенергетику".

Так, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 01.11.2012 №1418 Товариству з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" затверджено "зелений" тариф на електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, до 01.01.2030.

Листом від 12.06.2013 вих. № 01/97 Товариство з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" звернулося до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики стосовно збільшення встановленої потужності з 4 МВт до 10МВт у зв`язку з введенням в експлуатацію ІІІ-го пускового комплексу потужністю 6 МВт Сонячної електростанції (с. Нове Токмацького району Запорізької області).

Згідно листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 20.06.2013 вих. №4113/12/47-13, НКРЕ 20.06.2013 було прийнято рішення щодо коригування встановленої електричної потужності Товариству з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" до 10 МВт.

Рішенням НКРЕ від 22.08.2013 р. встановлений "зелений тариф" на відпуск електричної енергії Товариству з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі"

Як вбачається з листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" за вих. № 01/142, адресованого Голові Національної комісії, для затвердження "зеленого" тарифу Товариством, зокрема, було подано копію декларації про початок виконання будівельних робіт та висновок щодо розгляду підтверджуючих документів по визначенню питомної ваги сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва об`єктів електроенергетики, що виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії - Будівництво сонячної електростанції потужністю 15МВт, ТОВ "Токмак Солар Енерджі" ІІІ пусковий комплекс потужністю 6МВт.

Згідно висновку філії ДП "Укрдержбудекспертиза" в Запорізькій області №08-0530013/КД-К, затвердженого 17.05.2013, питома вага сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва об`єктів електроенергетики становить 21,318%.

Позивач стверджує, що продаж електроенергії ТОВ "Токмак Солар Енерджі", виробленої на ІІІ пусковому комплексі сонячної електростанції встановленою потужністю 6 МВт, здійснюється Державному підприємству "Енергоринок" за найвищим "зеленим" тарифом з коефіцієнтом 8,64 (коефіцієнт "зеленого" тарифу 4,8 х коефіцієнт для пікового періоду часу (для тризонної тарифної класифікації 1,8) як для об`єктів, будівництво яких розпочате після 01.01.2012 та введених в експлуатацію до 01.01.2013, в той час як матеріалами справи спростовується будівництво та введення в експлуатацію ІІІ-го пускового комплексу потужністю 6 МВт Сонячної електростанції (с. Нове Токмацького району Запорізької області) до 01.01.2013.

Між тим, апеляційний господарський суд звертає увагу, що предметом спору є визнання недійсним договору позики з підстав зазначених у позові, а не встановлення дати фактичного введення в експлуатацію ІІІ-го пускового комплексу потужністю 6 МВт Сонячної електростанції (с. Нове Токмацького району Запорізької області).

Так, позовні вимоги обґрунтовані, зокрема тим, що договір укладено особою (позикодавцем), яка не є власником майна (модулів типу NAE 125G5 та типу NDR245A5).

Національним антикорупційним бюро України доведено, що модулі типу NAE 125G5 та типу NDR245A5, які є предметом оскаржуваного договору позики, ввезені на митну територію України, зокрема відповідачем, після підписання акта приймання-передачі ТМЦ від 01.09.2012, доказів того, що Приватне підприємство "Компанія "Пріма-Транс" було власником модулів типу NAE 125G5 та типу NDR245A5, які є предметом оскаржуваного договору позики, та станом на момент укладення договору позики та підписання акту приймання-передачі ТМЦ матеріали справи не містять.

Надані апелянтом документи про проведення будівельно-монтажних робіт сонячних модулів та інверторів (будівництво Сонячної Електричної станції III пусковий комплекс потужністю 6 МВт), які неможливо було б провести (на думку апелянта) без фактичного отримання безкаркасних сонячних аморфно-мікрокристалічних кремнієвих модулів NAE125G5 та полікристалічних кремнієвих фотогальванічних модулів NDR245А5 за спірним договором позики, не спростовують доводів позивача про те, що Приватне підприємство "Компанія "Пріма-Транс" не було власником модулів типу NAE 125G5 та типу NDR245A5, які є предметом оскаржуваного договору позики.

Апелянт вважає поданий позивачем акт дешифрування місцевості №0712 від 07.12.2017 неналежним доказом факту неотримання майна за оспорюваним договором, оскільки в порушення статті 71 Кримінального процесуального кодексу України, залученому в якості спеціаліста керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Твіст-Інфо", детективами НАБУ не надано на дослідження та проведення дешифрування жодних матеріалів ретроспективного аналізу п`ятирічної давності або уповноваження на збирання ключових доказів вказаним спеціалістом.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження того, що договір укладено особою (Приватним підприємством "Компанія "Пріма-Транс"), яка не була власником майна, позивачем надано копії протоколів огляду від 03.11.2017, від 17.10.2018 та від 20.10.2018 з додатками (інформація щодо операцій з імпорту, яка міститься в Автоматизованій системі митного оформлення "Інспектор") та податкову звітність Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс"

Апеляційний господарський суд досліджує докази у сукупності, в тому числі податкову звітність Приватного підприємства "Компанія "Пріма-Транс", яка не містить фіксації, в тому числі, й операцій з придбання безкаркасних сонячних аморфно-мікрокристалічних кремнієвих модулів NAE125G5 та полікристалічних кремнієвих фотогальванічних модулів NDR245А5.

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що Приватне підприємство "Компанія "Пріма-Транс" не було власником модулів типу NAE 125G5 та типу NDR245A5, які є предметом оскаржуваного договору позики, та станом на момент укладення договору позики та підписання акту приймання-передачі ТМЦ.

Національне антикорупційне бюро України, крім іншого, посилається на те, що спірний правочин суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору.

Отже, під час вирішення даного спору слід встановити наявність чи відсутність наміру юридичної особи (оскільки саме вона є стороною правочину) на порушення інтересів держави і суспільства. При цьому положення законодавства України не вимагають від позивача доведення розміру збитків, завданих внаслідок вчинення правочину, який оспорюється позивачем з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Визначення поняття "державні інтереси" надав Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді. Конституційний Суд України визначив, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Згідно приписів частини 3 статті 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже для вирішення спору щодо недійсності правочину за ознаками суперечності такого інтересам держави і суспільства необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, окрім вироку суду, постановленого у кримінальній справі може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у главі V Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про електроенергетику", який був чинним на момент укладення договору позики від 20.07.2012, "зелений" тариф - спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - вироблена лише малими гідроелектростанціями.

Статтею 17-1 даного Закону визначено, "зелений" тариф затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, на електричну енергію, вироблену суб`єктами господарювання на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - вироблену лише малими гідроелектростанціями).

Державна політика в електроенергетиці базується, в тому числі й на принципі сприяння розвитку альтернативної енергетики як екологічно чистої і безпаливної підгалузі енергетики шляхом встановлення "зеленого" тарифу, тому прямий інтерес полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури отримання "зеленого тарифу".

Враховуючи, що укладений договір позики був складовою документації для отримання "зеленого тарифу" відповідачем, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого господарського суду, що спірний правочин суперечить інтересам держави та суспільства.

Апелянт зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", відповідно до якого Національному антикорупційному бюро надавалось право звертатись до суду з позовом про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України, що, на думку скаржника, є підставою для залишення позову без розгляду, оскільки позивач не має процесуальної дієздатності звертатися до суду.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", відповідно до якого Національному антикорупційному бюро надається право "за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України".

Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення закріплено у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Із пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 убачається, що положення пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визнано неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Апеляційний господарський суд відхиляє твердження апелянта, що позивач не має процесуальної дієздатності звертатися до суду, оскільки пункт 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" втратив чинність з 05.06.2019, проте із даним позовом позивач звернувся до суду 30.11.2018 (дата оформлення поштового відправлення), тобто під час, коли вищезазначений пункт мав юридичну силу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/4473/17.

Відповідач згідно з письмовою заявою просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

З цього приводу апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Матеріалами справи підтверджується, що Національному антикорупційному бюро України стало відомо про наявність договору позики від 20.07.2012 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000617 від 14.09.2017.

Враховуючи наведене, зважаючи на той факт, що у силу вимог Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" станом на час подання позову у Національного бюро наявні повноваження на подання до суду позовів про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України, перебіг строку позовної давності на звернення до суду про визнання недійсним договору позики від 20.07.2012 почався з 15.09.2017, оскільки саме з цього моменту, тобто з моменту здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, позивач довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила.

Таким, чином апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що Національне антикорупційне бюро України звернулося з позовом про визнання договору позики від 20.07.2012 недійсним 30.11.2018 (дата оформлення поштового відправлення) у межах загальної позовної давності.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

10. Судові витрати

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі".

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі №908/2436/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.03.2019 у справі №908/2436/18 залишити без змін.

Витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Токмак Солар Енерджі".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.10.2019.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя І.О. Вечірко

Суддя А.Є. Чередко