Рішення

від 03.09.2019 по справі 369/6400/17

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6400/17

Провадження № 2/369/2520/19

РІШЕННЯ

Іменем України

03.09.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

за участі представника позивача Вакуленко М.Г.

представника позивача Лімонтова В.С.

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що рішенням апеляційного суду Київської області від 11.12. 2014 року у справі №2-2615/2011 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора району в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця до Софіївсько-Борщагівської сільської ради, 77 громадян про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця земельних ділянок загальною площею 35,726 га, ринковою вартістю 71 452 000,00 грн. Вказаним рішенням визнано недійсними та скасовано рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради та визнано недійсними державні акти та витребувано з незаконного володіння відповідачів на користь ДП Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця 7земельних ділянок загальною площею 30,7154 га, розташованих у с. Софіївська-Борщагівка.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 рішення апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 залишено без змін. У подальшому, постановою Верховного суду України від 24.06.2015 у задоволенні заяв ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та рішення апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 відмовлено.

Підставою для задоволення позовних вимог прокурора слугувало наступне: Як визнав суд, юридичний статус землекористувача ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця - державне підприємство, державний акт на право постійного користування землею серії II-КВ №003658 виданий ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця 11.11.2002 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, що у свою чергу свідчить про належність наданої ділянки до земель державної власності, оскільки згідно з п. а ст. 17 Земельного кодексу України право розпорядження землями державної власності належить виключно до повноважень місцевих державних адміністрацій. Вказаний державний акт не визнаний недійсним і не скасований.

Так як ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця є державним підприємством, то припинення права користування земельною ділянкою, на якій розташований агрокомбінат і яка належить до земель державної власності, має вирішуватися власником ділянки - державою, а прийняття рішення про припинення права на ділянку та її передачу до комунальної власності за рішенням сільської ради суперечить вимогам закону.

Суд звернув увагу, що вилучена у ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця земельна ділянка державної власності площею 61,85 га відноситься до ріллі, що підтверджується технічною документацією щодо припинення права користування ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця на земельну ділянку площею 61,85 га та рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га (ріллі) та передачі її до земель запасу в межах села. Таким чином, вилучення цієї ділянки можливе лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Оскільки таке рішення Кабінету Міністрів України відсутнє, то припинення права користування спірною земельною ділянкою ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця не відповідає вимогам закону і порушує права як державного підприємства, так і держави.

Відповідно передача у комунальну власність ділянки, на якій розміщене лержавне підприємство і яка належить до державної власності, заборонена в силу приписів ст. 84 Земельного кодексу України. Відповідно сільська рада, яка не була власником ділянки, не вправі була приймати рішення про припинення права користування і передачу ділянки у комунальну власність, оскільки це заборонено законом.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що припинення права користування спірною ділянкою та її подальший розподіл здійснене сільською радою з порушенням вимог закону, оскільки вилучені у ДП Науково- дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця земельні ділянки відносились до земель державної власності, що підтверджено державним актом (постійне користування у державного підприємства), технічною документацією, перевіреною судом, правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 28.01.2014 за № 21-459А13.

Такі висновки викладено в рішеннях: апеляційного суду Київської області (рішення від 11.12.2014), Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 05.03.2015) та Верховного Суду України (постанова від 24.06.2015).Слід звернути увагу, що до таких висновків прийшов апеляційний суд Київської області (рішення від 11.12.2014 у справі № 22-ц/780/6753/14), Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 05.03.2015 у справі № 6-48114св14) та Верховний Суд України (постанова від 24.06.2015 у справі №6-254цс15) під час розгляду питання законності обставин вибуття земельних ділянок із державної власності, серед яких і спірні земельні ділянки, за участю тих самих осіб, які беруть участь і в даній справі - ДП НДВА Пуща-Водиця , яке є законним користувачем даної земельної ділянки, тобто судом констатовано порушення закону при вилученні саме спірних земельних ділянок із державної власності.

26.08.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження про витребування з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця земельної ділянки площею 8,7 га, розташованої в с. Софіївська- Борщагівка, з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056.

У відповідності до п. 67 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 09.06.2016 державним реєстратором Новопетрівської сільської ради Вишгородського району на виконання рішення апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області у постійне користування ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця .

З 01.01.2013 вступив у силу Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , яким законодавець вніс зміни до Земельного кодексу України, зокрема, ст. 122 Земельного кодексу України.

Так, у відповідності до прийнятих змін Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи передають у власність або у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

З огляду на викладене, у даному випадку Головне управління Держгеокадастру в Київській області є органом, уповноваженим розпоряджатися земельними сільськогосподарського призначення державної власності.

Разом із цим, у квітні 2017 року під час проведення роботи у відповідності до ст. 23 Закону України Про прокуратуру , спрямованої на виявлення підстав представництва інтересів держави в суді, місцевою прокуратурою встановлено факт повторного незаконного вибуття земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056, яку на підставі заяви ОСОБА_5 було поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 площею 4.7431 га та 3222486200:03:009:5240 площею 3,9569 га, про що 17.03.2017 право власності за ними зареєстровано за ОСОБА_5 .

У подальшому, земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009:5239 на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2017 за № 1711, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , перейшла у власність останньої.

Крім цього, земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009:5240 на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2017 за № 1717, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , перейшла у власність останньої.

Враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056, яку рішенням апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 , та яка в подальшому на підставі її заяви поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 та 3222486200:03:009:5240 фактично повторно вибула з володіння держави поза волею власника, що вже встановлено судами, то наявні всі підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, для витребування земельних ділянок із кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 та 3222486200:03:009:5240 у ОСОБА_4 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області у постійне користування державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця .

Так, рішенням апеляційного суду Київської області від 11.12.2014, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015 встановлено, що спірна земельна ділянка (яка в подальшому на підставі заяви ОСОБА_5 поділена на дві земельні ділянки) вибула з власності держави поза волею власника, за відсутності рішення уповноваженого власником органу та з порушенням вимог чинного законодавства, а тому наявні всі правові підстави для витребування з незаконного володіння відповідача на користь держави на підставі ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України земельних ділянок Із кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 та 3222486200:03:009:5240, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056.

Разом із цим, із метою захисту інтересів держави з позовом до суду про витребування майна з чужого незаконного володіння не зверталися ні Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ні ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця .

Зважаючи на викладене та приписи ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор пред`явив цей позов в інтересах держави, оскільки захист цих інтересів не здійснюють органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження.

На підставі вищевказаного просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 (і.н. НОМЕР_1 ) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (код ЄДРПОУ 39817550) у постійне користування державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця (код ЄДРПОУ 00849296) земельні ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:5239 площею 4,7431 га та з кадастровим номером 3222486200:03:009:5240площею 3,9569 га, розташовані в с. Софіївська- Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, вартістю 113 604,22 грн.Стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської області (м. Київ, б-р Л.Українки, 27/2) судові витрати по справі за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України, м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641.

03 липня 2017 року представником ОСОБА_4 подано до суду заперечення, згідно якого останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року, у задоволенні позову прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд серед іншого зазначив, що при новому розгляді справи судам, крім усунення вищезазначених допущених порушень вимог матеріального і процесуального законодавства, необхідно звернути увагу і врахувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при вирішенні судами спорів, пов`язаних із визнанням недійсним (скасуванням) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого у добросовісного набувача виникло право власності на земельну ділянку, який неодноразово встановлював порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, предметом безпосереднього регулювання якого є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

У судовому засідання прокурор, представник ДП Науково-виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця , представник Міністерства аграрної політики та продовольства України позовні вимоги підтримали та просили позов задоволити.

23.05.2019 року представник відповідача ОСОБА_4 подано до суду заперечення, згідно якого останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, в судовому засіданні позов не визнав і заперечував проти його задоволення.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Київської області в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Третя особа - ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи була повідомленна належним чином, причини неявки суду невідомила. Заяв та клопотань про відкладення слухання справи до суду не надходило.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини (при вирішенні ЄСПЛ спорів, пов`язаних із визнанням недійсним (скасуванням) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого у добросовісного набувача виникло право власності на земельну ділянку) дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 11.12. 2014 року у справі №2-2615/2011 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора району в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця до Софіївсько-Борщагівської сільської ради, 77 громадян про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця земельних ділянок загальною площею 35,726 га, ринковою вартістю 71 452 000,00 грн.

Вказаним рішенням визнано недійсними та скасовано рішення 38 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 за №2 Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця ; рішення 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 за №4 Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця ; рішення 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 за №№51-76, 80-82, 86-100-102, 104-108, 110-123 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_10 та іншим 64-м громадянам України для ведення особистого селянського господарства; рішення 40 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 10.09.2010 за №№ 11-33, 37-39, 40-58, 60-73, 80-85 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_10 та іншим 64-м громадянам України для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсними державні акти серії НОМЕР ЯЛ: № 374293 на право власності на земельну ділянку площею 0,4708 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0028, виданий ОСОБА_11 ; № 374288 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0023, виданий ОСОБА_7 ; № 374289 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0024, виданий ОСОБА_8

Витребувано з незаконного володіння відповідачів на користь ДП Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця 7земельних ділянок загальною площею 30,7154 га, розташованих ус. Софіївська-Борщагівка, а саме площею: 8,7 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056 яка знаходиться у власності ОСОБА_5 ; 9,5838 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:0051, яказнаходиться у власності ОСОБА_6 ; 2,9899 га з кадастровим номером 3222486200:03:006:0118, яказнаходиться у власності ОСОБА_6 ; 8,1853 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049, яка знаходиться у власності ОСОБА_6 ; 0,4708 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0028, яказнаходиться у власності ОСОБА_11 ; 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0023, яказнаходиться у власності ОСОБА_7 ; 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0024, яказнаходиться у власності ОСОБА_8 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 касаційну скаргу ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , подану представником ОСОБА_12 , до якої приєдналася ОСОБА_5 , та касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 залишено без змін.

У подальшому, постановою Верховного суду України від 24.06.2015 у задоволенні заяв ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та рішення апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 відмовлено.

Суди у справі № 2-2615/2011 встановили, що спірні земельні ділянки на час прийняття сільською радою рішення про припинення права постійного користування ними перебували в державній власності, застосувавши норми частин третьої, четвертої статті 142 ЗК України, дійшли висновку про відсутність повноважень у сільської ради щодо прийняття рішень про припинення права користування спірними земельними ділянками, оскільки зазначене питання повинне вирішуватись власником земельних ділянок - державою. При цьому суд вважав, що рішення Київської обласної ради від 02 березня 2006 року № 370-32 Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області не припиняє права власності і користування земельними ділянками, якщо їх не було вилучено відповідно до статті 173 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття радою рішення). Крім того, установивши, що спірні земельні ділянки відносяться до ріллі, суд указав на те, що відповідно до частин першої, другої та дев`ятої статті 149 ЗК України вилучення цих земельних ділянок можливе лише за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому суд дійшов висновку, що на підставі статей 152, 155 ЗК України визнанню недійсними підлягають відповідні рішення сільської ради та державні акти на право власності на земельні ділянки. Ураховуючи, що прокурором заявлялась вимога про витребування спірних земельних ділянок на підставі статті 388 ЦК України та що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника (держави) поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження ними належало Кабінету Міністрів України, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось, суд дійшов також висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області про витребування вказаних земельних ділянок згідно зі статтею 388 ЦК України у добросовісних набувачів.

Ч. 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, судовим рішенням від 11.12.2014 року у справі №2-2615/2011 встановлено, що припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою площею площею 61,85 га та її подальша передача у власність громадянам здійснена Софіївсько-Борщагівською сільською радою Київської області з порушенням закону, оскільки вилучені у ДП НДВА Пуща Водиця земельні ділянки належали до земель державної власності.

По справі яка розглядається прокурором подано позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме: витребування спірних земельних ділянок.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначив що земельна ділянка га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056, яка знаходилась у власності ОСОБА_5 , була нею поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 площею 4.7431 га та 3222486200:03:009:5240 площею 3,9569 га та в подальшому відчужена ОСОБА_4

Прокурором було надано до суду лист ГУ Держгеокадастру у Київській області від 12.04.2017 року №10-10-0/62-7393/2-17, в якому зазначено, що за інформацією Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009: 0056 цільове призначення для ведення особистого селянського господарства перебувала у власності ОСОБА_5 з 19.10.2010 та була поділена на наступні земельні ділянки: з кадастровим номерами 3222486200:03:009:5239 цільове призначення для ведення особистого селянського господарства та 3222486200:03:009:5240 цільве призначення для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку,, право власності на які перейшло до ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 24.03.2017 року.

Суд зазначає, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Площа земельної ділянки вираховується як площа проекції межі земельної ділянки на площину проекції, в якій встановлена геодезична система координат. Межі земельної ділянки фіксуються у землевпорядній документації (кадастровому плані земельної ділянки) та виносяться на місцевість (у натуру) на підставі технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки із оформленням акта винесення меж земельної ділянки в натуру. Місце розташування земельної ділянки фіксується прив`язкою її меж і крайніх точок до мережі координат (геодезичної мережі).

Таким чином, земельна ділянка - це індивідуально визначена річ.

Ст. 79 ЗК України визначає земельну ділянку як об`єкт права власності, а саме: земельна ділянка земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлене законом та не порушує права інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідних для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Ч. 1, 3, 4, 9, 10 ст. 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння її кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частини земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Ст. 16 Закону України Про Державний земельний кадастр встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її індефікатором в Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці.

Закон України Про землеустрій визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до ст. 56 Закону України Про землеустрій технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Відповідно до вимог ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. п. 21, 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов`язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Разом із тим, об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл. 83 ЦК України.

Верховний Суд звертав увагу на те, що при новому розгляді справи необхідно встановити на підставі чого земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056 площею 8,7 га, яка витребовувалась у ОСОБА_5 була поділена на дві частини, яким, у свою чергу, присвоєно окремі кадастрові номери, і чи знаходяться ці дві земельні ділянки територіально і конфігурально в межах земельної ділянки, яка була предметом витребування у ОСОБА_5 , чи наявні підстави для витребовування у ОСОБА_4 саме цих земельних ділянок.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частина 4 статті 82 ЦПК України передбачає що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, прокурором не було надано до суду належних, допустимих, достовірних письмових доказів того, на підставі чого земельна ділянка розміром 8,7 га, кадастровий номер 3222486200:03:009:0056 , була поділена на 2 частин, яким, у свою чергу, присвоєно окремі кадастрові номери та змінено цільове призначення, не було надано суду копій технічної документації землеустрою щодо 2 новоутворених земельних ділянок, не надано топографо-геодезичної документації на підтвердження того чи знаходяться ці 2 земельні ділянки територіально і конфігурально в межах земельної ділянки, яка була предметом витребування у ОСОБА_5 .

В судовому засіданні а ні прокурором, а ні представником особи, в інтересах якої подано позов, не було заявлено клопотань щодо витребування з органів держгеокадастру земельно-технічної документації щодо земельних ділянок, стосовно яких заявлені позовні вимоги щодо витребування з чужого незаконного володіння.

Отже, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позову, оскільки прокурором не було надано доказів на підставі чого був здійснений поділ спірної земельної ділянки, та відповідно не надано доказів територіального і конфігурального знаходження 2-х земельних ділянок в межах земельної ділянки, яка була предметом витребування, що відповідно позбавляє суд можливості встановлення ідентичності майна, яке вибуло з володіння Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця .

Щодо незаконності поділу спірної земельної ділянки площею 8,7 га ОСОБА_5 та подальшого відчуження її у власність ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Київській області від 12.04.2017 року №10-10-0/62-7393/2-17, в якому зазначено, що за інформацією Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, який доданий прокурором до позовної заяви, земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056 цільове призначення для ведення особистого селянського господарства перебувала у власності ОСОБА_5 з 19.10.2010, яка в подальшому була поділена на 2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 та 3222486200:03:009:5240, право власності на які перейшло до ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 24.03.2017 року.

До позовної заяви Прокурором була додана Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна №86684162 від 10.05.2017 року.

Відповідно до Інформаційної довідки від 10.05.2017 року станом на 28.02.2017 року власником земельної площею 8,7 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056 є ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_6 , підстава виникнення права власності: державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯП №375030, виданий 10.10.2010 року Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, право власності погашено 17.03.2017 року, підстава поділ об`єкта нерухомого майна Заява, серії та номер: 746, виданий 14.03.2017 року Герасименко Н.М. приватний нотаріус КМНО; відомості про погашення права власності внесено до реєстру 20.03.2017 року.

Відповідно до Інформаційної довідки від 10.05.2017 року 21.02.2017 року на підставі наказу №938/5 від 17.02.2017 року Міністерства юстиції України було скасовано державну реєстрацію права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на земельну ділянку площею 8,7 га, кадастровий номер 3222486200:03:009:0056 та були скасовані всі обтяження щодо даної земельної ділянки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає в особи з моменту його державної реєстрації.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, для встановлення належності нерухомого майна конкретній особі достатньо отримати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна наказ №938/5 від 17.02.2017 року Міністерства юстиції України, яким скасовано реєстрації права власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056 за державою та всі обтяження на земельну ділянку не оскаржувався і є чинним. Тому твердження прокурора про незаконність поділу спірної земельної ділянки площею 8,7 га ОСОБА_5 та подальшого відчуження її у власність ОСОБА_4 є недоведеним.

Отже, з 10.10.2010 року власником земельної площею 8,7 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056 була ОСОБА_5 , яка 17.03.2017 року здійснила поділ даної земельної ділянки на 2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 та 3222486200:03:009:5240 та в подальшому 24.03.2017 року відчужила їх ОСОБА_4 .

Також однією з підстав для відмови в позові прокурору при новому розгляді справи є застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при вирішенні судами спорів, пов`язаних із визнанням недійсним (скасуванням) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого у добросовісного набувача виникло право власності на земельну ділянку, який неодноразово встановлював порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, предметом безпосереднього регулювання якого є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

По справі №№2-2615/2011 земельна ділянка площе. 61,85 га, яка вилучена згідно з рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 07 липня 2010 року №2 із постійного користування ДП НДВА Пуща-Водиця , розподілена між 65 фізичними особами, які законним шляхом добросовісно набули у власність земельні ділянки та користуються/користувалися ними, а визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для набуття фізичними особами у власність земельних ділянок та витребування їх на користь держави, відповідно до практики ЄСПЛ є втручання у мирне володіння цим майном.

Оцінюючи у справі яка розглядається судом наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і майном .

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд зазначає, що при розгляді цієї справи враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі Стретч проти Сполученого Королівства та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі Рисовський проти України щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності , при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини . Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами справи яка розглядається судом, враховуючі усі наведені вище принципи, суд дійшов висновку, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_4 земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадянина який законним шляхом добросовісно набув своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Хронологія подій по справі №2-2615/2011, а саме те, що ДП НДВА Пуща-Водиця добровільно відмовилося від користування земельними ділянками державної власності площею 61,85 га відноситься до ріллі, що підтверджується технічною документацією щодо припинення права користування ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця на земельну ділянку площею 61,85 га та рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га (ріллі) та передачі її до земель запасу в межах села. Таким чином, вилучення цієї ділянки можливе лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Оскільки таке рішення Кабінету Міністрів України відсутнє, то припинення права користування спірною земельною ділянкою ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща Водиця не відповідає вимогам закону і порушує права як державного підприємства, так і держави.

Місцевий орган земельних ресурсів, який погоджував технічну документацію щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га (ріллі) та передачі її до земель запасу в межах села, є структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади з земельних ресурсів, який забезпечує формування державної політики у сферах використання і охорони земель сільськогосподарського призначення; що не давало підстав для сумнівів у поінформованих та законослухняних громадян щодо легітимності рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення права користування земельною ділянкою ДП НДВА Пуща-Водиця та зарахування її до земель запасу села.

65 фізичних осіб які у справі №2-2615/2011 першими отримували земельні ділянки на підставі рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 10 вересня 2010 року у власність для ведення особистого селянського господарства, мали усі підстави вважати, що такі рішення є дійсними, та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікували, що сільська рада, передаючи їм цю земельну ділянку, має право нею розпоряджатися, а вони після отримання цієї земельної ділянки матимуть змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, зокрема, місцевого самоврядування, щодо розпорядження землею, яка знаходиться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради. При цьому суд зауважує, що надані сільською радою спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм, у заповідних зонах чи на полігоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у власність.

Зазначені обставини вказують на те, що громадяни/первісні набувачі землі не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельна ділянка вибула з користування ДП НДВА Пуща-Водиця з порушенням вимог закону, а Софіївсько - Борщагівська сільська рада своїм рішенням не мала права припинити право користування вказаною земельною ділянкою ДП НДВА Пуща-Водиця .

За викладених обставин суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування помилку та помилку органу державної влади, який погоджував проекти землеустрою щодо припинення права користування земельної ділянкою та зарахування її до земель запасу, не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на первісних набувачів земельних ділянок та подальших їх власників усі негативні наслідки такої помилки , оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних осіб, а отже, порушить справедливий балансу інтересів сторін.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, хоча по справі №2-2615/2011 Софіївсько-Борщагівською сільською радою і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП НДВА Пуща-Водиця , яке добровільно відмовилось від такого права, та вирішено витребувати у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 8,7 га, але з урахуванням того, що по справі №2-2615/2011 громадяни/первісні набувачі отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном ОСОБА_4 , враховуючи практику ЄСПЛ, суд дійшов висновку, що з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у справі яка розглядається судом відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю ОСОБА_4 щодо витребування в останньої спірних земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція щодо втручання у право на мирне володіння майном особи викладена в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №369/4858/16-ц (Провадження № 61-28134св18), від 22 травня 2019 року у справі №369/2692/16-ц (Провадження №61-17830св18) від 22 травня 2019 року у справі №369/2803/16-ц (Провадження № 61-20390св18).

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіннявідмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 23 вересня 2019 року.

Суддя