Постанова

від 30.09.2020 по справі 369/6400/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 369/6400/17

провадження № 61-4840св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державне підприємство Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця та виконувача обов`язків прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.

у справі за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з вищевказаним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця (далі - ДП НДВА Пуща-Водиця ), посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року у справі № 2-2615/2011 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора району в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП НДВА Пуща-Водиця до Софіївсько-Борщагівської сільської ради, 77 громадян про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП НДВА Пуща-Водиця земельних ділянок загальною площею 35,726 га, ринковою вартістю 71 452 000 грн.

У квітні 2017 року під час проведення роботи відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру , спрямованої на виявлення підстав представництва інтересів держави в суді, місцевою прокуратурою встановлено факт повторного незаконного вибуття земельної ділянки із кадастровим номером 3222486200:03:009:0056, яку на підставі заяви ОСОБА_2 поділено на дві земельні ділянки із кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239, площею 4,7431 га, та 3222486200:03:009:5240, площею 3,9569 га, на які 17 березня 2017 року зареєстровано право власності за ОСОБА_2 .

Надалі земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009:5239 на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2017 за № 1711, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перейшла у власність останньої.

Крім цього, земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009:5240 на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2017 року за № 1717, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , також перейшла у власність останньої.

Враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056, яку рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 та, яка в подальшому на підставі її заяви поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 та 3222486200:03:009:5240, фактично повторно вибула з володіння держави поза волею власника, що вже встановлено судами, то наявні всі підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, для витребування земельних ділянок із кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 та 3222486200:03:009:5240 у ОСОБА_1 на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області у постійне користування ДП НДВА Пуща-Водиця .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ДП НДВА Пуща-Водиця добровільно відмовилось від права користування спірною земельною ділянкою, відношення до земель державної власності ця земельна ділянка втратила і була зарахована до земель запасу сільської ради.

На час прийняття Софіївсько-Борщагівською сільською радою рішення від 07 липня 2010 року № 2 та рішення від 04 серпня 2010 року № 4 в Україні не проведене розмежування земель на землі державної і комунальної власності. Спірна земельна ділянка лише використовувалась ДП НДВА Пуща-Водиця для вирощування кормових культур, а тому вирішувати питання щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га, яка знаходилась у південно-західній частині села Софіївська Борщагівка, відповідно до закону мала право сільська рада.

При цьому належна ОСОБА_1 земельна ділянка мала цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а земельна ділянка, яку позивач просить витребувати, має інше цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, і право власності на неї підтверджується відповідними договорами, а тому вимоги прокурора є безпідставними, оскільки об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року апеляційні скарги Першого заступника прокурора Київської області та ДП НДВА Пуща-Водиця відхилено, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не брала участі у розгляді цивільної справи № 2-2366/12, за результатами розгляду якої Апеляційним судом Київської області ухвалене рішення від 11 грудня 2014 року № 22-ц-780/6753/2014, на яке посилається позивач у позовній заяві. ДП НДВА Пуща-Водиця добровільно відмовилось від права користування спірною земельною ділянкою, відношення до земель державної власності вона втратила і була зарахована до земель запасу сільської ради.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року касаційну скаргу Прокуратури Київської області задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що при новому розгляді справи судам, крім усунення вищезазначених допущених порушень вимог матеріального і процесуального законодавства, необхідно звернути увагу і врахувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при вирішенні судами спорів, пов`язаних із визнанням недійсним (скасуванням) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого у добросовісного набувача виникло право власності на земельну ділянку, який неодноразово встановлював порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, предметом безпосереднього регулювання якого є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що право власності ОСОБА_2 на час продажу відповідачу спірних земельних ділянок було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, доказів щодо неправомірності внесення державним реєстратором запису про припинення права власності держави та поновлення прав ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки позивачем суду не було надано, сам запис про проведену державну реєстрацію права власності на земельні ділянки позивачем не оспорюється.

Також місцевий суд вказав про те, що хоча у справі № 2-2615/2011 Софіївсько-Борщагівською сільською радою і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП НДВА Пуща-Водиця , яке добровільно відмовилось від такого права, та вирішено витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 8,7 га, але з урахуванням того, що у справі № 2-2615/2011 громадяни/первісні набувачі отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном ОСОБА_1 , враховуючи практику ЄСПЛ, дійшов висновку, що з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у справі, яка розглядається судом відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю ОСОБА_1 щодо витребування в останньої спірних земельних ділянок.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційні скарги ДП НДВА Пуща-Водиця та прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що намагання прокурора виправити допущену в минулому державним реєстратором помилку чи протиправність дій не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на відповідача усі негативні наслідки такої помилки , оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1 , а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

16 березня 2020 року ДП НДВА Пуща-Водиця подало касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

24 березня 2020 року виконувач обов`язків прокурора Київської області подав касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ДП НДВА Пуща-Водиця мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою як юридичний статус землекористувача ДП НДВА Пуща-Водиця , яке є державним підприємством, так і те, що державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003658, виданий ДП Агрокомбінат Пуща-Водиця 11 листопада 2002 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, що в свою чергу свідчить про належність наданої ділянки до земель державної власності, оскільки згідно з пунктом а статті 17 ЗК України право розпорядження землями державної власності належить виключно до повноважень місцевих державних адміністрацій.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави та з постійного користування ДП Агрокомбінат Пуща-Водиця поза волею власника та землекористувача, тому наявні всі підстави для її витребовування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та у постійне користування ДП Агрокомбінат Пуща-Водиця .

Касаційна скарга виконувача обов`язків прокурора Київської області мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки судів є необґрунтованими та передчасними, прийняті без врахування правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Неправильне тлумачення судами позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 також призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Ні держава як дійсний власник спірних земель сільськогосподарського призначення, ні постійний землекористувач у 2017 році не виявили волю на їх відчуження із державної власності, оскільки згоди на вилучення земельних ділянок не надавали, рішення про припинення речового права на землю не приймали, до державних реєстраторів (нотаріусів як державних реєстраторів) про реєстрацію факту припинення права на земельні ділянки не звертались, тому саме вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння призводить до ефективного захисту прав власника у цій справі.

Дійсний обсяг цивільних прав постійного користувача ДП НДВА Пуща-Водиця щодо спірних земельних ділянок остаточно визначено судовими рішеннями у справі № 2-2615/2011, встановлені обставини та факти в яких мають преюдиційне значення для цього спору. З часу набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 2-2615/2011 та їх виконання шляхом державної реєстрації права власності держави, первісний власник спірних земельних ділянок ОСОБА_2 у 2017 році без достатньої правової підстави повторно зареєструвала за собою право власності на відповідну земельну ділянку, й поділивши її на дві земельні ділянки, не маючи на це повного обсягу цивільної дієздатності, 24 березня 2017 року відчужила їх ОСОБА_1 , що ставить її добросовісність під сумнів.

Згідно з даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області спірні земельні ділянки, право власності на які перейшло до ОСОБА_1 , сформовані саме за рахунок ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056 загальною площею 8,7 га шляхом поділу останньої.

Суди попередніх інстанцій поклали в основу судових рішень правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, яка ухвалена у суттєво відмінних правовідносинах, що обумовлені одночасним перебуванням тих самих земельних ділянок в якості об`єктів оренди за різними договорами, укладеними власником землі з різними орендарями.

Також суди з грубим порушенням одних з основних засад судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін - надали перевагу доводам та доказам відповідача на спірне майно, перед законними правами держави в особі уповноваженого органу та постійного землекористувача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лукашенко Є. О. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що звертаючись до суду з позовними вимогами прокурором не було надано суду належних, допустимих, достовірних письмових доказів того, на підставі чого земельна ділянка розміром 8,7 га, кадастровий № 3222486200:03:009:0056 була поділена на 2 частини, яким, у свою чергу, присвоєно кадастрові номери та змінено цільове призначення, не було надано суду копій технічної документації землеустрою щодо двох новоутворених земельних ділянок, не надано топографо-геодезичної документації на підтвердження того чи знаходяться ці 2 земельні ділянки територіально і конфігурально в межах земельної ділянки, яка була предметом витребування у ОСОБА_2 .

Суди попередніх інстанцій, враховуючи усі принципи дійшли обґрунтованого висновку, що витребування на користь держави із володіння відповідача земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів.

Позивач у касаційній скарзі посилається як на одну із підстав скасування оскаржуваних судових рішень на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, проте вказані правові позиції не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки стосуються виключно правил суб`єктної підсудності та перебігу позовної давності.

Правові позиції, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц також не можуть застосовуватися, оскільки предметом спору у зазначеній справі є безоплатно передані земельні ділянки лісового фонду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2020 року відкрито провадження у цій справі за касаційною скаргою виконувача обов`язків прокурора Київської області та витребувано її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року відкрито провадження у цій справі за касаційною скаргою ДП НДВА Пуща-Водиця .

04 червня 2020 року справа № 369/6400/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право постійного користування, виданим 11 листопада 2002 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, у користуванні ДП НДВА Пуща-Водиця перебувала земельна ділянка загальною площею 1448,5994 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

07 липня 2010 року рішенням 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області № 2 припинене право постійного користування ДП НДВА Пуща-Водиця земельною ділянкою площею 61,85 га.

04 серпня 2010 року рішенням 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області № 4 затверджено технічну документацію щодо припинення права постійного користування ДП НДВА Пуща-Водиця земельною ділянкою площею 61,85 га та віднесено її до земель запасу.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2015 року, позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області, 77 громадян України про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП НДВА Пуща-Водиця земельних ділянок задоволено.

Визнано недійсними та скасовано рішення 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 07 липня 2010 року № 2 Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця ; рішення 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 04 серпня 2010 року № 4 Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця ; рішення 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 04 серпня 2010 року №№ 51-76, 80-82, 86-100-102, 104-108, 110-123 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4 та іншим громадянам України для ведення особистого селянського господарства; рішення 40-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 10 вересня 2010 року №№ 11-33, 37-39, 40-58, 60-73, 80-85 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4 та іншим громадянам України для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсними державні акти серії ЯЛ: № 374293 на право власності на земельну ділянку площею 0,4708 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0028, виданий ОСОБА_5 ; № 374288 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0023, виданий ОСОБА_6 ; № 374289 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0024, виданий ОСОБА_7 .

Витребувано з незаконного володіння відповідачів на користь ДП НДВА Пуща-Водиця 7 земельних ділянок загальною площею 30,7154 га, розташованих у селі Софіївська-Борщагівка Київської області, а саме: площею: 8,7 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 : площею 9,5838 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:0051, яка знаходиться у власності ОСОБА_8 ; площею 2,9899 га з кадастровим номером 3222486200:03:006:0118, яка знаходиться у власності ОСОБА_8 ; площею 8,1853 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049, яка знаходиться у власності ОСОБА_8 ; площею 0,4708 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0028, яка знаходиться у власності ОСОБА_5 ; площею 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0023, яка знаходиться у власності ОСОБА_6 ; площею 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0024, яка знаходиться у власності ОСОБА_7 .

Постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у задоволенні заяв ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року відмовлено.

Також судами встановлено, що рішення Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року було примусово виконано головним державним виконавцем ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції Міщенко Л. М. 25 серпня 2015 року в частині витребування земельної ділянки площею 8,7 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056, яка знаходилася у власності ОСОБА_2 , про що складено відповідний акт державного виконавця та передано вказану земельну ділянку у власність держави та у користування ДП НДВА Пуща-Водиця .

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 61036339 від 09 червня 2016 року право власності на земельну ділянку площею 8,7 га, з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056 було зареєстровано 09 червня 2016 року ОСОБА_9 , державним реєстратором Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області за державою в особі Головного Управління Держгеокадастру у Київській області на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року у справі № 22ц/780/6753/14. Також внесено відомості щодо правокористувача вказаної земельної ділянки ДП НДВА Пуща-Водиця .

Разом з тим з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 10 травня 2017 року вбачається, що 21 лютого 2017 року об 14:29:14 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І. на підставі наказу № 938/5 від 17 лютого 2017 року Міністерства юстиції України було скасовано державну реєстрацію права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на земельну ділянку площею 8,7 га, кадастровий номер 3222486200:03:009:0056, та скасовано всі обтяження щодо цієї земельної ділянки.

28 лютого 2017 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І. власником земельної ділянки площею 8,7 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056 було зареєстровано ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 , підстава виникнення права власності: державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯП №375030, виданий 10 жовтня 2010 року Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, право власності погашено 17 березня 2017 року, підстава поділ об`єкта нерухомого майна заява, серії та номер: 746, виданий 14 березня 2017 року Герасименко Н. М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; відомості про погашення права власності внесено до реєстру 20 березня 2017 року, що підтверджується Інформаційною довідкою № 86684162 з Державного реєстру речових прав від 10 травня 2017 року.

24 березня 2017 року між ОСОБА_2 , як продавцем від імені якої діяв ОСОБА_10 , та ОСОБА_1 як покупцем було укладено два договори купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486200:03:009:5239 площею 4,7431 га, та 3222486200:03:009:5240 площею 3,9569 га, згідно з якими ОСОБА_1 придбала земельні ділянки за 640 000 грн та 533 000 грн та набула права власності на ці ділянки. Зазначені правочини укладені у письмовій формі, нотаріально посвідчені, а право власності ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто зареєстровано у встановленому законом порядку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, для встановлення належності нерухомого майна конкретній особі достатньо отримати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною першою статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе орендарем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина друга статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Якщо судом буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес позивача. Тому за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди відповідачем є не суб`єкт державної реєстрації прав, а особа, щодо права якої здійснено такий запис.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор зазначав про те, що спірна земельна ділянка у лютому 2017 році повторно незаконно вибула із власності держави та користування ДП НДВА Пуща-Водиця у зв`язку із внесенням приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про скасування на підставі наказу від 17 лютого 2017 року № 938/5 Міністерства юстиції України державної реєстрації права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на земельну ділянку площею 8,7 га, кадастровий номер 3222486200:03:009:0056 та скасування всіх обтяжень щодо даної земельної ділянки, однак вимог щодо скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_2 не заявляв, доказів належних та допустимих щодо протиправності дії державного реєстратора суду не подавав, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту незаконності повторного вибуття земельної ділянки площею 8,7 га, кадастровий номер 3222486200:03:009:0056 із власності держави.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що спірні земельні ділянки були придбані відповідачкою ОСОБА_1 у ОСОБА_2 , право власності якої було зареєстровано уповноваженою державою особою на вчинення вказаних дій - приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І., отже ОСОБА_1 добросовісно набула у власність земельні ділянки та користується ними, а тому без встановлення протизаконності вказаних дій реєстратора, яке стало підставою для набуття ОСОБА_1 у власність земельних ділянок, вказане буде втручанням у мирне володіння цим майном.

Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Аналіз частини п`ятої статті 12 ЦК України свідчить про те, що добросовісність набувача презумується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні також встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що положеннями статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людинипередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і майном .

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі Рисовський проти України щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності , при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини . Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 369/4858/16-ц (провадження № 61-28134св18), від 22 травня 2019 року у справі № 369/2803/16-ц (провадження № 61-20390св18), від 22 травня 2019 року у справі № 369/2692/16-ц (провадження № 61-17830св18) та від 27 листопада 2019 року у справі № 369/4389/16 (провадження № 61-23087св18).

Враховуючи всі наведені вище принципи, а також висновки суду касаційної інстанції, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що витребування на користь держави із приватної власності ОСОБА_1 земельних ділянок, на яких на даний час споруджується багатоквартирний житловий будинок, буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном відповідача та осіб, які проінвестували будівництво квартир, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права відповідачки яка законним шляхом добросовісно набули своє майно.

Суди правильно зазначили про те, що ОСОБА_1 придбаваючи у ОСОБА_2 земельні ділянки мала усі підстави вважати щодо повноважності останньої на продаж як власника даних земельних ділянок, та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що ОСОБА_2 , продаючи їй ці ділянки має право ними розпоряджатися, а вона після їх отримання матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка придбає земельну ділянку (чи будь-яке інше майно), яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень посадових осіб органів держави, зокрема правомірність внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності продавця.

Намагання прокурора виправити допущену в минулому державним реєстратором помилку чи протиправність дій не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на відповідача усі негативні наслідки такої помилки , оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1 , а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.

При цьому Верховний Суд зауважує, що спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду та не знаходилися на прибережних смугах водойм, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у власність.

Доводи касаційних скарг про те, що суди попередніх інстанцій розглядаючи цей спір залишили поза увагою висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19); від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18); від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18); від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-199гс19); від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19) та у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), не заслуговують на увагу, оскільки у зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Отже, правові висновки Великої Палата Верховного Суду у зазначених справах зводяться до того, що у випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Тобто у цій справі та у справах, які були предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду встановлені різні фактичні обставини справи.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця та виконувача обов`язків прокурора Київської області залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська