Постанова

від 16.10.2019 по справі 525/505/16-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 525/505/16-ц

Провадження № 14-350цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_3 , Відділ Держгеокадастру у Великобагачанському районі Полтавської області (далі - відділ Держгеокадастру), Великобагачанська районна державна адміністрація Полтавської області (далі - Великобагачанська РДА),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Бондаренка Станіслава Григоровича

на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року у складі судді Лисенко Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_3 , відділу Держгеокадастру, Великобагачанської РДА про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним; за позовом ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області (далі - Гоголівська селищна рада) про зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який уточнив під час розгляду справи, до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_3 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, у якому просив: скасувати кадастровий номер 5320255400:00:002:0204 земельної ділянки площею 11,2423 га; визнати недійсним договір оренди цієї земельної ділянки, укладений 27 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ГУДержгеокадастру в Полтавській області ; скасувати державну реєстрацію договору оренди; зобов`язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 10,0 га в його користування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 21 жовтня 2015 року поновлено та продовжено термін дії договору оренди земельної ділянки № 184 , укладений 30 грудня 2003 року між ним та Великобагачанською РДА, на підставі розпорядження Великобагачанської РДА від 26 грудня 2003 року № 617 на той самий строк і на тих самих умовах. Однією з істотних умов вищевказаного договору є площа земельної ділянки, яка за договором становить 13,0 га і складається з двох ділянок площами 3,0 га та 10,0 га. У травні 2015 року земельна ділянка площею 10,0 га була включена в земельну ділянку з кадастровим номером 5320255400:00:002:0204 площею 11,2423 га та передана ОСОБА_3 на підставі договору оренди земельної ділянки від 27 травня 2015 року, який укладено між ОСОБА_3 та ГУДержгеокадастру у Полтавській області.

Позивач вважав, що відповідачі порушили його першочергове право на оренду вказаної земельної ділянки.

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 04 липня 2016 року до участі у справі залучено співвідповідача - відділ Держгеокадастру, а ухвалою від 10 серпня 2016 року залучено іншого співвідповідача - Великобагачанську РДА.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_2 , який під час розгляду справи уточнила, про визнання права користування та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просила зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, Гоголівську селищну раду замінити земельну ділянку площею 10,0 га в договорі оренди земельної ділянки від 30 грудня 2003 року № 184, орендарем якої є ОСОБА_2 , на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 10,0 га, не передану у власність чи користування, на території Гоголівської селищної ради.

Позов мотивовано тим, що 27 травня 2015 року ОСОБА_3 та ГУ Держземагентства у Полтавській області уклали договір оренди земельної ділянки площею 11,2423 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 червня 2015 року ОСОБА_3 є орендарем спірної земельної ділянки. Наведені в позовній заяві ОСОБА_2 доводи свідчать про оспорювання її права, закріпленого у статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), тому вона й подала указаний позов з метою захисту своїх прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2016 року в одне провадження об`єднано цивільну справу № 525/505/16-ц за позовом ОСОБА_2 та цивільну справу № 525/1016/16-ц за позовом ОСОБА_3 ; об`єднаній справі присвоєно номер 525/505/16-ц.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5320255400:00:002:0204) від 27 травня 2015 року, укладений між ГУ Держгеокадастру в Полтавській області та ОСОБА_3 , недійсним у частині передачі в оренду земельної ділянки площею 10,0 га, право на користування якою має позивач ОСОБА_2 Зобов`язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 10,0 га, договір оренди щодо якої визнано недійсним. Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5320255400:00:002:0204) від 27 травня 2015 року, укладеного між ГУ Держгеокадастру в Полтавській області та ОСОБА_3 , у частині, що стосується земельної ділянки площею 10,0 га, договір оренди щодо якої визнано недійсним. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка площею 10,0 га, право на користування якою має ОСОБА_2 , у травні 2015 року включена до складу земельної ділянки з кадастровим номером 5320255400:00:002:0204, площею 11,2423 га, яка передана за договором оренди земельної ділянки від 27 травня 2015 року ОСОБА_3 , що порушує права ОСОБА_2 Тому наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині скасування кадастрового номера земельної ділянки площею 11,2423 га, суд указав, що земельна ділянка залишається у користуванні ОСОБА_3 , питання щодо кадастрового номера у такому випадку не є спірним. Зробив висновок про відмову в позові ОСОБА_3 про зобов`язання замінити земельну ділянку площею 10 га на іншу, оскільки на території Гоголівської селищної ради немає вільної земельної ділянки такої площі.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що укладення ГУ Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_3 договору оренди земельної ділянки від 27 травня 2015 року порушило переважне право ОСОБА_2 на оренду зазначеної земельної ділянки площею 10 га, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення його позовних вимог. Вважав правильним висновок суду першої інстанції у частині скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У липні 2017 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бондаренко С. Г. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 . У частині вирішення позову ОСОБА_3 судові рішення не оскаржуються.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції суперечать принципам цивільного судочинства та не відповідають вимогам статей 16, 203, 215, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У період з 01 листопада 2013 року по 21 жовтня 2015 року ОСОБА_2 не був користувачем земельної ділянки за договором від 30 грудня 2003 року № 184 і його права в момент вчинення правочину 27 травня 2015 року не були порушені та не підлягають поновленню на підставі статей 203, 215 ЦК України.

ОСОБА_2 не заявляв вимог про скасування наказу від 26 травня 2015 року № 2090-СГ, яким прийнято рішення про надання ОСОБА_3 в оренду терміном на 15 років земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності, розташованої на території Гоголівської селищної ради. Оскільки вказаний наказ є дійсним, то ОСОБА_3 має право вимагати повторного укладення договору оренди земельної ділянки. Зазначав, що обраний ОСОБА_2 спосіб захисту є неналежним. Апеляційний суд установив, що переважне право ОСОБА_2 порушено ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, тому спірна земельна ділянка вибула з його володіння з незалежних від нього підстав. У зв`язку з цим належним способом захисту прав ОСОБА_2 є звернення з віндикаційним позовом, а не визнання недійсним правочину та актів індивідуальної дії.

На порушення вимог статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), якою визначено юрисдикцію адміністративних судів, суди скасували акт індивідуальної дії в межах цивільного провадження, не перевіривши порядку реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки за договором від 27 травня 2015 року.

Під час прийняття рішення та проведення державної реєстрації договору оренди державний реєстратор діяв правомірно, а акт індивідуальної дії скасовано безпідставно. ОСОБА_2 не довів обставин, що мають значення для справи, які суд вважав установленими. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_3 повернути йому земельну ділянку, суд не навів жодної правової норми, якою керувався, та проігнорував ту обставину, що існує відповідний порядок передачі земельних ділянок у користування.

Позиція інших учасників справи

У запереченнях (відзивах) на касаційну скаргу представник позивача - ОСОБА_1 просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на правильність висновку судів про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV ), на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України. Тому вчинений правочин визнано недійсним правомірно. У матеріалах справи містяться докази (квитанції про сплату орендної плати), які свідчать про те, що ОСОБА_2 був користувачем спірної земельної ділянки з 01 листопада 2013 року по квітень 2015 року. Позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, не підтверджені належними доказами, тому не можуть бути задоволені.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2017 року відкрито провадження у цій справі, а ухвалою від 01 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено, провадження у справі зупинено до залучення у справі правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року поновлено провадження у справі, залучено до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 .

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди встановили, що 30 грудня 2003 року укладено договір оренди земельної ділянки між орендодавцем землі - Великобагачанською РДА в особі її голови ОСОБА_11 та орендарем ОСОБА_2 .

Відповідно до умов договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Гоголівської селищної ради, загальною площею 13,00 га (рілля) за рахунок земель державної власності.

За пунктами 2.1 - 2.3 цього договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; договір укладається строком на десять років, починаючи з дати реєстрації і діє до 01 листопада 2013 року; орендна плата вноситься орендарем не пізніше 15 серпня та 15 листопада в рівних частинах у грошовому вигляді в сумі 845,00 грн щорічно; за несвоєчасну сплату орендної плати нараховується пеня в розмірі 120 % річних облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ).

Указаний договір від 30 грудня 2003 року зареєстрований 31 грудня 2003 року Великобагачанською РДА, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 184.

30 грудня 2003 року складено акт установлення та погодження меж земельної ділянки в натурі, відповідно до якого встановлено в натурі межі земельної ділянки площею 13,00 га та складено схему визначення її меж та розмірів.

На підставі акта приймання-передачі від 31 грудня 2003 року земельну ділянку загальною площею 13,00 га передано орендодавцем - Великобагачанською РДА в особі голови ОСОБА_11 орендарю ОСОБА_2 з правом оренди строком на 10 років .

Також установлено, що 27 травня 2015 року укладено договір оренди земельної ділянки між орендодавцем - ГУ Держгеокадастру в Полтавській області в особі голови комісії з реорганізації ОСОБА_12 та орендарем ОСОБА_3 , відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування строком на 15 років земельну ділянку загальною площею 11,2423 га (рілля) з кадастровим номером 5320255400:00:002:0204 та цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Гоголівської селищної ради.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 червня 2015 року № 39281021 ОСОБА_3 є орендарем земельної ділянки площею 11,2423 га з кадастровим номером 5320255400:00:002:0204 та цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що розташована на території Гоголівської селищної ради.

Разом з тим установлено, що рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2015 року відмовлено в задоволенні уточненого (збільшеного) позову ОСОБА_2 до ГУ Держземагентства у Полтавській області (правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , треті особи: Великобагачанська РДА, Гоголівська селищна рада, відділ Держземагентства у Великобагачанському районі Полтавської області, Великобагачанське районне управління юстиції в Полтавській області та державний кадастровий реєстратор ОСОБА_13, про визнання поновленим та продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2003 року за № 184, укладеного між Великобагачанською РДА та ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Великобагачанської РДА від 26 грудня 2003 року № 617, на такий самий строк і на тих самих умовах, а саме до 30 грудня 2023 року; зобов`язання ГУ Держземагентства у Полтавській області укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2003 року № 184, укладеного між Великобагачанською РДА та ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Великобагачанської РДА від 26 грудня 2003 року № 617, та внесення змін у частині площі наданої земельної ділянки в оренду з 10,0 га на 11,2423 га; визнання недійсним договору оренди землі від 26 березня 2015 року, укладеного між ГУ Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_7 ; витребування земельної ділянки площею 3,0 га; визнання права користування земельною ділянкою за ОСОБА_2 та скасування реєстрації цього договору; зобов`язання виділити із земельної ділянки площею 27,0 га з кадастровим номером 5320255400:00:002:0201 земельну ділянку площею 3,0 га відповідно до договору оренди землі від 30 грудня 2003 року № 184 та здійснити відповідні зміни відомостей на кадастровій карті України; зобов`язання ГУ Держземагентства у Полтавській області зі згоди власників державних актів на земельні ділянки з кадастровими номерами 5320255400:00:002:0192, 5320255400:00:002:0191, 5320255400:00:002:0190 та 5320255400:00:002:0189 привести технічну документацію цих державних актів відповідно до розташування вказаних земельних ділянок на кадастровій карті України.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 21 жовтня 2015 року частково задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2015 року; визнано поновленим та продовженим термін дії договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2003 року № 184, укладений між Великобагачанською РДА та ОСОБА_2 на підставі розпорядження Великобагачанської РДА від 26 грудня 2003 року № 617, на той самий строк і на тих самих умовах; зобов`язано ГУ Держземагентства у Полтавській області укласти з ОСОБА_2 додаткову угоду щодо продовження дії договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2003 року № 184, укладеного між Великобагачанською РДА та ОСОБА_2 на підставі розпорядження Великобагачанської РДА від 26 грудня 2003 року № 617; визнано договір оренди землі, укладений 26 березня 2015 року між ГУ Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_7 , недійсним у частині передачі в оренду земельної ділянки площею 3,0 га, право на користування якою має ОСОБА_2 , та витребувано з володіння ОСОБА_7 цю земельну ділянку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 жовтня 2015 року залишено без змін.

Установлено, що об`єктом оренди ОСОБА_2 була земельна ділянка площею 13 га, яка складається з двох земельних ділянок: 10 і 3 га. Договір оренди земельної ділянки, укладений між ГУ Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_7 26 березня 2015 року, в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 3 га, право на користування якою має ОСОБА_2 , визнано недійсним рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 21 жовтня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою суду касаційної інстанції. Позовних вимог щодо спірної земельної ділянки площею 10 га та договору оренди землі, укладеного з ОСОБА_3 , позивач до цього не заявляв.

Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom)).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі Безимянная проти Росії (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення самої суті права заявника на доступ до суду , а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони .

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France)).

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі місцевим судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічні положення закріплено у частині першій статті 19 та пункті 7 частини першої статті 4 КАС України у редакціївід 03 жовтня 2017 року.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі місцевим судом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Отже, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

В уточненому позові ОСОБА_2 просив:

- скасувати кадастровий номер 5320255400:00:002:0204 земельної ділянки площею 11,2423 га;

- визнати недійсним договір оренди цієї земельної ділянки, укладений 27 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ГУ Держгеокадастру в Полтавській області;

- скасувати державну реєстрацію цього договору оренди;

- зобов`язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 10,0 га в його користування.

Великобагачанський районний суд Полтавської області рішенням від 23 березня 2017 року позов ОСОБА_2 задовольнив частково, а саме: визнав договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5320255400:00:002:0204) від 27 травня 2015 року, укладений між ГУДержгеокадастру в Полтавській області та ОСОБА_3 , недійсним у частині передачі в оренду земельної ділянки площею 10,0 га, право на користування якою має позивач ОСОБА_2 ; зобов`язав ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 10,0 га, договір оренди щодо якої визнано недійсним; скасував державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5320255400:00:002:0204) від 27 травня 2015 року, укладений між ГУ Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_3 , у частині, що стосується земельної ділянки площею 10,0 га, договір оренди щодо якої визнано недійсним ; у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовив.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом положень частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебуваються у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Зі змісту норм Конституції України, ЦК України, ЗК України слідує, що органи виконавчої влади у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної власності (надання земельних ділянок юридичним особам у користування, укладення, зміни, розірвання договорів оренди земельної ділянки) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними у тому числі із суб`єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із правовідносин, у яких такі органи реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за умови відповідності складу сторін спору статті 4 ЦПК України підвідомчі судам загальної юрисдикції.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацію громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно- пр авовими.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Якщо позовні вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог, то такі вимоги мають розглядатися в одному провадженні.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими наведені у касаційній скарзі доводи, що суди розглянули у порядку цивільного судочинства позовні вимоги про скасування акта індивідуальної дії, які повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 118 ЦПК України позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою.

Розгляд позовних вимог про скасування кадастрового номеру земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки, скасування державної реєстрації цього договору, зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку у користування позивача за правилами різних видів судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Розглянувши в одному провадженні вказані позовні вимоги, суд не порушив правил предметної та суб`єктної юрисдикцій.

Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що укладенням оспорюваного договору порушено переважне право ОСОБА_2 на укладення договору оренди земельної ділянки, а тому його право підлягає поновленню в обраний ним спосіб, а саме шляхом визнання недійсним оспорюваного договору оренди щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 10,0 га; зобов`язання ОСОБА_3 повернути позивачу земельну ділянку площею 10,0 га, а також скасування державної реєстрації вказаного договору оренди землі в частині, що стосується земельної ділянки площею 10,0 га.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з указаними висновками судів та водночас вважає безпідставними наведені в касаційній скарзі доводи стосовно обраного позивачем способу захисту його прав.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 27 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ГУДержгеокадастру в Полтавській області, та повернення земельної ділянки позивачу.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом № 161-XIV .

Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписами статті 4 цього Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (стаття 5 Закону № 161- XIV).

Згідно із частиною першою статті 27 Закону № 161-XIVорендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону № 161- XIV).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхомвизнання угоди недійсною (пункт в частини третьої статті 152 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

При цьому факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути особа, законний інтерес або право якої порушено.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним оспорюваного договору оренди та повернення земельної ділянки позивачу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині третій зазначеної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Стаття 236 ЦК України передбачає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та розгляду справи в судах) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Разом з тим відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічні завдання цивільного судочинства закріплені й у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , ухвалено з дотриманням указаних норм матеріального та процесуального права, відповідає наведеним завданням цивільного судочинства, що стосується в тому числі й ефективного захисту порушених прав позивача.

Особа, яка подала касаційну скаргу, помилково вважає, що належним способом захисту прав ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою є витребування її шляхом віндикації, а не визнання недійсними правочину та актів індивідуальної дії. Таке твердження не ґрунтується на нормах закону за встановлених судом обставин справи. Установлено, що право позивача як орендаря на підставі відповідного договору оренди земельної ділянки порушено, оскільки він мав переважне право на укладення цього договору, а тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин норм статей 387, 388 ЦК України, які регулюють питання захисту права саме власника майна та на спірні правовідносини не поширюються.

Доводи про те, що під час прийняття рішення та проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державний реєстратор діяв правомірно, а акт індивідуальної дії було скасовано безпідставно, не впливають на правильність висновків судів по суті вирішеного позову ОСОБА_2

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що ОСОБА_2 не довів обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень. Крім того, ці доводи зводяться до переоцінки доказів, а в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів в оскаржуваній частині та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині щодо позову ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , - без змін. У цьому разі розподіл судових витрат за правилами статті 141 ЦПК України не проводиться.

Оскільки судові рішення не оскаржуються в частині позову ОСОБА_3 , то вони в цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 - адвоката Бондаренка Станіслава Григоровича залишити без задоволення.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2017 року в частині позову ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков