Постанова

від 01.10.2019 по справі 910/10366/17

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 року Справа № 910/10366/17

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

за участю представників сторін:

прокурора - Барілова Д.В.

позивача Кабінету Міністрів України - пред-к Нечипоренко І.П.

позивача Міністерства оборони України - пред-к Панасюк В.М.

відповідача Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області - не з`явився

відповідача Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області - не з`явився

відповідача Відділу з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Бердичівської РДА - не з`явився

третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Ганська СЕС" - адв. Орєхов Р.В.

третьої особи ОСОБА_1 - не з`явився

третьої особи Cидоренка Валентина Віталійовича - не з`явився

третьої особи Семенівської сільської ради Бердичівського району - не з`явився

третьої особи ОСОБА_2 - не з`явився

третьої особи Служби автомобільних доріг у Житомирській області - не з`явився

третьої особи ОСОБА_3 - не з`явився

третьої особи ОСОБА_4 - не з`явився

третьої особи ОСОБА_5 - не з`явився

третьої особи КЕВ м. Житомир - представник Бобер А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України

на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.05.2019 р. ухваленого суддею Сікорською Н.А. о 11:50 год. у м.Житомирі, повний текст складено 03.06.2019 р.

у справі № 910/10366/17

за позовом Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі

1.Кабінету Міністрів України

2. Мінінстерства оборони України

до 1. Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області

2. Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

3. Відділу з надання адмінінстративних послуг та державної реєстрації Бердичівської РДА

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ганська СЕС» ;

2. ОСОБА_1 ;

3. ОСОБА_6 ;

4. Семенівської сільської ради Бердичівського району;

5. ОСОБА_2 ;

6. Служби автомобільних доріг у Житомирській області;

7. ОСОБА_3 ;

8. ОСОБА_4 ;

9. ОСОБА_5 ;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - КЕВ м. Житомир

про часткове визнання недійсним розпорядження, скасування записів про реєстрацію права власності, зобов`язання зареєструвати право власності та користування на земельну ділянку

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення Господарського суду Житомирської області від 24.05.2019 р. у справі № 910/10366/17 відмовлено у задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Відділу з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Бердичівської РДА про часткове визнання недійсним розпорядження, скасування записів про реєстрацію права власності, зобов`язання зареєструвати право власності та користування на земельну ділянку.

Не погоджуючись із судовим рішенням, прокурор відділу військового прокурора Центрального регіону України подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 24 травня 2019 року у справі та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вважає, що рішення суду про відмову у задоволенні позовної заяви від 24.05.2019 р. ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не ґрунтуються на вимогах закону та на фактичних обставинах справи, а тому підлягає скасуванню.

Погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне розпорядження Бердичівської райдержадміністрації № 379 від 27.11.2003 «Про надання та вилучення земельних ділянок» прийнято з перевищенням повноважень.

Доводить, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Спірна земельна ділянка в числі інших земель загальною площею 1516,4 га відносилась до земель оборони, що підтверджується Державним актом на право користування землею серії Б № 022597 1983 року і була передана під розташування військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: с. Великі Низгірці, Бердичівського району. Доводить, що земельна ділянка належить до земель оборони та має використовуватись безпосередньо військовою частиною НОМЕР_2 (навчально-тренувальний центр ССО) для бойової підготовки військовослужбовців.

Зазначає, що військовою прокуратурою Центрального регіону України у позовній заяві не ставились вимоги про витребування земельних ділянок у фізичних та юридичних осіб, тому судом застосовано положення ст. 1 Першого протоколу передчасно. Наведені обставини залишені поза увагою суду першої інстанції та спростовують його висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Вказане на думку скаржника свідчить, що Господарським судом Житомирської області при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

З урахуванням викладеного просить рішення господарського суду Житомирської області від 24.05.2019 р. у справі № 910/10366/17 скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів КЕВ м. Житомир надала відзив на апеляційну скаргу і зазначає, що в матеріалах справи відсутні наказ чи директива Міністра оборони України щодо передачі спірної земельної ділянки до органів місцевого самоврядування. Вважає, що розпорядження Бердичівської РДА № 379 від 27.11.2003 р. «Про надання та вилучення земельних ділянок», зе за п.3 передбачено віднесення даних земель до несільськогосподарського призначення, відбулось без рішення Кабінету Міністрів України всупереч ст.149 Земельного кодексу України.

Крім того, з оспорюваного розпорядження Бердичівської РДА № 379 від 27.11.2003 р. «Про надання та вилучення земельних ділянок» вбачається, що воно прийняте зокрема на підставі пропозицій конкурсної комісії по виділенню та вилученню земельних ділянок, що підтверджує саме вилучення земельної ділянки площею 1473,6 га. з користування Міністерства оборони України, а не добровільну передачу.

Тому Бердичівська РДА перевищила свої повноваження, оскільки без відповідних рішень Кабінету Міністрів України, наказів або директив Міністерства оборони України, припинила право користування держави в особі Міністерства оборони України даними земельними ділянками шляхом їх вилучення чим вийшла за межі своєї компетенції та порушила чинне законодавство України.

Просить врахувати наведене та скасувати рішення суду першої інстанції.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ганська СЕС» подала відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення господарського суду від 25 травня 2019 року законним та обґрунтованим, таким, що містить висновки з оцінки усіх доказів, які наявні у матеріалах справи, а натомість апеляційну скаргу безпідставною.

Зазначає, що позовні вимоги заявлено прокурором із метою повернення у користування держави в особі Міністерства оборони України земельної ділянки площею 1473,6 га., при цьому просить скасувати право власності держави на земельну ділянку площею 1146,4 га, тоді як у користуванні Міністерства оборони України знаходилася земельна ділянка площею 1516,4 га. Проте, на момент звернення до господарського суду із позовом у даній справі, розгляду справи та дату постановлення рішення у ній визначена прокурором земельна ділянка припинила своє існування у матеріальному світі як об`єкт цивільного обігу, оскільки у встановленому законом порядку була поділена на декілька інших земельних ділянок, які перебувають у власності та користуванні різних осіб.

Право власності таких осіб у встановленому законом порядку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Це виключає можливість захисту прав держави шляхом скасування спірного Розпорядження, оскільки воно вичерпало свою дію внаслідок прийняття інших розпорядчих актів, зокрема про формування земельних ділянок та передачу їх у власність. Так, на території спірної колишньої земельної ділянки розташована Електростанція на джерелах сонячної енергії «Ганська СЕС». Земельна ділянка, на який розташовано вказаний об`єкт нерухомості, відноситься до земель енергетики та передана у довгострокову оренду третій особі. Крім того, через земельну ділянку, визначену прокурором, проходить автомобільна дорога державного значення об`їзна дорога міста Бердичіва, що є частиною траси М21 автомобільного шляху міжнародного значення на території України, ЖитомирМогилів-Подільський кордон із Молдовою. Земельна ділянка під вказаною дорогою знаходиться у користуванні Служби автомобільних доріг у Житомирській області.

При цьому Кабінет міністрів України на час розгляду справи всі частини спірної земельної ділянки, що перебували у власності держави, передав у комунальну власність територіальних громад.

Крім того, звертає увагу, що прокурором та позивачем пропущено строк позовної давності.

Вважає, що прокурором не доведено факт порушення будь-якого права держави, та права, яке могло б бути захищено у судовому порядку. При цьому встановлені місцевим господарським судом обставини свідчать про недоведеність позовних вимог.

Просить врахувати наведене та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у позові.

Треті особи ОСОБА_7 та ОСОБА_1 надали суду письмові пояснення, вважає доводи апеляційної скарги прокурора такими, що не відповідають обставинам справи. Посилаючись на норму ст.17 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), зазначають, що за змістом оспорюваного розпорядження Бердичівської РДА будь-яких рішень щодо вилучення земельних ділянок з постійного користування Міністерства оборони України без його згоди 27.11.2003 р. не приймала, оскільки ініціатором прийняття оспорюваного розпорядження «Про надання та вилучення земельних ділянок» площею 1473,6 га була саме Бердичівська КЕЧ, яка безпосередньо підпорядковувалась Міністерству оборони України.

Звертають увагу суду, що п`ять земельних ділянок, які належать на праві оренди ОСОБА_7 та ОСОБА_1 передавались в оренду Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області після прийняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою і віднесення даних ділянок до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства відбулась у 2015 році на підставі рішень ГУ Держгеокадастру у Житомирській області. Відтак, рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок прийнято державним органом, який безпосередньо підпорядкований Кабінету Міністрів України, а тому відбулось за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Доводять, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає нормам ГПК України, оскільки в даному випадку у разі задоволення позовних вимог неможливо буде поновити права позивачів, оскільки таке рішення не можливо буде виконати в силу відсутності відомостей про зазначену в оспорюваному розпорядженні спірну земельну ділянку площею 1473,6 га як об`єкт цивільних відносин.

Вважають, що суд першої інстанції взяв до уваги правомірну поведінку усіх часників даної справи, яким на праві оренди або ж на праві власності належать земельні ділянки, що раніше входили до складу земель, які належали Міністерству оборони на праві постійного користування. Просять врахувати наведене та відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідач Бердичівська районна державна адміністрація Житомирської області подала відзив на апеляційну скаргу та заперечує проти вимог апеляційної скарги прокурора.

Вважає, що Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України в даному випадку не набув господарської процесуальної дієздатності, статусу та повноважень позивача/скаржника з урахуванням норм ч.2 ст. 19 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Зазначає, що прокурор на час звернення до суду не надав доказів повідомлення суб`єкта владних повноважень про звернення до суду.

Доводить, що при подані позову першим заступником військового прокурора Центрального регіону України пропущено строк позовної давності, оскільки згідно з вимогами прокурора Бердичівського району щомісяця загальним відділом апарату районної державної адміністрації прокурору надавались копії розпоряджень голови райдержадміністрації і дані документи проходили експертизу на предмет їх відповідності чинному законодавству України в порядку загального нагляду за законністю, який здійснювався прокуратурою. Тобто відлік строку позивної давності щодо визнання незаконним та скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 27.11.2003 р. № 397 розпочався у листопаді 2003 року.

Звертає увагу, що розпорядження голови РДА від 27.11.2003 р. № 397 є актом що вичерпав свою дію виконанням і його скасування, визнання недійсним, не має жодних юридичних наслідків, оскільки воно є вже виконаним шляхом передачі земельної ділянки. Така позиція підтверджується п.4 установчої частини Рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 р. у справі № 1-9/2009 та правовими позиціями Конституційного суду України викладеними у рішеннях від 27.12.2001 р. № 20-рп/2001 та від 23.06.1997 р. № 2зп.

Пояснює, що Районна адміністрація при прийнятті рішення керувалася чинними на час вчинення дій нормами права, а саме Земельним кодексом України, де у п а) ч. 1 ст.17 Кодексу визначено, що саме місцеві державні адміністрації, а не Кабінет Міністрів України має повноваження розпорядження землями державної власності. Твердження позивача про невідповідність оспорюваного розпорядження ст. 122 Земельного кодексу України не відповідає дійсності, адже сфера регулювання статті 122 визначена її назвою в редакції, що діяла в період прийняття розпорядження: «Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування», а предметом розпорядження було припинення права постійного користування. Звертає увагу суду, що розпорядження не є по своїй суті рішенням, що створює правові наслідки, а рішенням яке забезпечує подальший контроль перебування земельної ділянки, від якої відмовився користувач відповідно до ст. 141,142 Земельного кодексу України в редакції від 15.10.2003 р.

Зазначає, що вказана земельна ділянка, не змінювала власника, її власником була і залишилась після відмови користувача держава Україна.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів прийнятого судом першої інстанції рішення, а тому не можуть бути підставою для його скасування.

З урахуванням викладеного просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки останнє ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші учасники відзивів на апеляційну скаргу не подали.

В судовому засіданні військовий прокурор підтримав вимоги і доводи, викладені в апеляційній скарзі. В обґрунтування своїх доводів пояснив, що позов направлений на захист суспільних інтересіву сфері оборони.

Представник Кабінету Міністрів України підтримав вимоги і доводи військової прокуратури, просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Представник КЕВ м. Житомир у своїх поясненнях послався на правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 916/3225/17.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Ганська СЕС" заперечив проти апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та безпідставною, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зазначив, що порушення прав держави прокурором не доведе, оскільки земельна ділянка з державної власності не вибула, але набула іншого призначення за погодження державних органів.

В судове засідання представники Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Відділу з надання адмінінстративних послуг та державної реєстрації Бердичівської РДА, Семенівської сільської ради Бердичівського району, Товариства з обмеженою відповідальністю Ганська СЕС , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , Служби автомобільних доріг у Житомирській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не з`явились. Ці учасники належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи /а.с. 236, 240, 255,-258 у т. 5 та а.с. 1-20 у т. 6/.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка учасників справи, повідомлених в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для повідомлення учасників справи про час і місце розгляду справи, явка представників в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників інших учасників за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін в судових засіданнях, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач Бердичівська РДА, приймаючи оспорювань розпорядження, перевищила власні повноваження, оскільки істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міністерства оборони України. Однак, матеріали справи не містять доказів прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 1473,6 га, наданою в постійне користування для державних потреб в особі Бердичівської квартирно-експлуатаційної частини району згідно Державного акта на право користування землею серії Б № 022597, виданого виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів у 1983 році. Тому розпорядження № 379 від 27.11.2003 "Про надання та вилучення земельних ділянок" прийнято з перевищенням повноважень.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та вважає, що в цій частині рішення суду підлягає зміні відповідно до норми п. 1, 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України, оскільки судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, тому висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Статтею 3 цього Кодексу визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Нормами ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Згідно з ст. 77 Земельного Кодексу України (станом на момент виникнення спірних правовідносин) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і

постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б № 022597, виданого виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів у 1983 році, зареєстрованому у Книзі реєстрації державних актів за № 37, в постійне користування для державних потреб в особі Бердичівської квартирно-експлуатаційної частини району надана земельна ділянка площею 1516,4 га /а.с. 33-39 у т.1 /.

Дана земельна ділянка площею 1516,4 га була передана під розташування військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: с.Великі Низгірці, Бердичівського району Житомирської області, тобто - для потреб Збройних Сил України.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно п.44-45 "Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністерства оборони України № 483 від 22.12.1997 р. (в редакції на час спірних правовідносин) за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно зі ст..27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва.

Підстави припинення права користування земельними ділянками визначені Земельним кодексом України. Відповідно до частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Розпорядженням Бердичівської районної державної адмінінстрації № 379 від 27.11.2003 р. "Про надання та вилучення земельних ділянок" вирішено:

- за заявою Бердичівської квартирно-експлуатаціної частини району припинити право користування земельною ділянкою площею 1473,6 га, яка віднесена до земель Великонизгірецької сільської ради;

- рекомендувати Великонизгірецькій сільській раді прийняти по акту прийому-передачі земельну ділянку, земель несільськогосподарського призначення та включити її до земель запасу сільської ради відповідно до чинного законодавства;

- районному відділу земельних ресурсів провести зміни в земельно-облікових документах /а.с. 60 у т.1/.

Матеріалами справи підтверджено, що на час оскаржуваного розпорядження Бердичівської РДА - 27.11.2003 р. не було згоди Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва, доведених до місцевих органів влади, як це визначено наведеними вище нормами законодавства, чинного на час спірних правовідносин.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до рішення Міністра оборони України на підставі доповідей начальника Головного управління № 303/1/4/3756 від 17.12.2004 р. та № 1042/ін від 29.12.2004 р. надано погодження щодо передачі до земель запасу місцевих органів самоврядування земельних ділянок площею 2,45 га військового містечка № 20 та площею 1473,6 га військового містечка № 38 м.Бердичева /а.с. 61-63 у т.1, а.с.229-232 у т.5/. При цьому у доповіді Міністру оборони Командувач військ Північного оперативного командування та Головнокомандувач Повітряних сил Збройних сил України зазначав про те, потреба у використанні спірної земельної ділянки Збройними Силами України відпала /а.с.61 у т.1/.

Відповідно до рішення Міністра оборони України надано доручення заступником начальника Генерального штабу Збройних сил України № 10354/з від 31.12.2004 р. про забезпечення виконання рішення Міністра оборони України про передачу, зокрема, спірної земельної ділянки до земель запасу органів місцевого самоврядування /а.с.61- 62 у т.1/. ТВО начальника квартирно-експлуатаційного управління Північного оперативного командування листом № 38/1/40 від 12.01.2005 р. направив начальнику Бердичівської КЕЧ району рішення Міністра оборони України № 10354/з від 31.12.2004 р. щодо передачі до земель запасу місцевих органів самоврядування земельних ділянок площею 2,45 га військового містечка № 20 та площею 1473,6 га військового містечка № 38 м.Бердичева /а.с. 63 у т.1/.

При цьому колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна.

16.02.2005 р. Бердичівською КЕЧ району, начальником Бердичівського гарнізону та земельним відділом Бердичівської районної державної адміністрації складений та підписаний акт передачі-прийому земельної ділянки, переданою Бердичівською КЕЧ району до складу вільних земель села В.Низгірці площею 1473,6 га по військовому містечку № 38 с.В.Низгірці Бердичівського району /а.с. 64 у т.1/. Зазначено в акті, що розміри та місцезнаходження земельної ділянки показані на доданій до акту схемі.

Отже, згода Міністра оборони України на передачу до земель запасу органів місцевого самоврядування земельної ділянки площею 1473,6 га військового містечка № 38 м.Бердичева за відсутністю потреби у використанні цієї земельної ділянки Збройними Силами України була надана після того, як Бердичівською районною державною адміністрацією було прийняте розпорядження № 379 від 27.11.2003 р. "Про надання та вилучення земельних ділянок", що свідчить про згоду уповноваженого органу на передачу земельної ділянки.

Фактично передача земельної ділянки в натурі згідно з актом передачі-прийому земельної ділянки була вчинена 16.02.2005 р. на виконання розпорядження РДА № 379 та рішення Міністра оборони України № 10254/з, тобто - після одержання погодження Міністра оборони України як уповноваженого органу на передачу земельної ділянки відповідно до вимог "Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями".

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оспорюване розпорядження Бердичівської райдержадміністрації № 379 від 27.11.2003 «Про надання та вилучення земельних ділянок» прийнято з порушенням порядку черговості у процедурі, визначеній нормами чинного законодавства, однак за згодою, за добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою землекористувача в особі Міністра оборони України.

За наявності добровільної відмови землекористувача колегія суддів не вбачає порушення норм ст..ст.141-142 Земельного кодексу України щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Колегія суддів не погоджується у зв`язку з вищенаведеним із висновком суду першої інстанції, що необхідною умовою припинення постійного користування і передачі земельної ділянки до земель запасу органів місцевого самоврядування було прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення. Колегія суддів зазначає, що згода на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою була надана Міністерством оборони України, який є Центральним органом виконавчої влади та уповноваженим органом, згідно із ст.ст. 1, 10 Закону України "Про оборону України" .

Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні без зміни резолютивної частини рішення. Також колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на Постанову Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. № 1282 «Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил», оскільки цей порядок стосується військового майна за переліком у п. 2, до якого земельні ділянки не входять.

Колегія суддів також бере до уваги, що розпорядження Бердичівської районної державної адміністрації № 379 від 27.11.2003 р. "Про надання та вилучення земельних ділянок" було реалізовано, що підтверджено матеріалами справи - висновком експерта, Державним актом на право користування землею, договорами оренди.

Так, установлено судом, що станом на час звернення прокурором з позовом до суду і на час розгляду справи спірна земельна ділянка перестала існувати як об`єкт цивільних прав, оскільки була поділена. З метою встановлення факту співпадіння (накладання) земельних ділянок, місцезнаходження яких: с. Великі Низгірці, Бердичівский район, Житомирської області судом першої інстанції призначалась судова земельно-технічна експертиза.

В ході проведення експертного дослідження експертом було визначено вісімнадцять земельних ділянок, що накладаються на земельну ділянку, межі якої визначені Державним актом на право користування землею серія Б № 022597, виданого виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів у 1983 році, з яких чотирнадцять накладаються повністю, а чотири - частково. Такий висновок експерта учасниками справи не оспорений.

Зокрема, визначено, що в межах земельної ділянки, наданої в постійне користування згідно Державного акту на право користування землею серія Б №022597, знаходяться наступні земельні ділянки за кадастровими номерами: 1820880900:09:000:0001 площею 4,7528 га; 1820880900:01:000:0496 площею 2 га; 1820880900:16:000:0011 площею 1 га; 1820880900:16:000:0012 площею 1 га; 1820880900:16:000:1003 площею 2 га; 1820880900:16:000:0007 площею 2 га; 1820880900:16:000:0010 площею 2 га; 1820880900:16:000:0008 площею 115,5 га; 1820880900:16:000:0005 площею 361,4334 га; 1820880900:16:000:0009 площею 216,5 га; 1820880900:09:000:0479 площею 58,8113 га; 1820880900:07:000:0002 площею 2 га; 1820880900:07:000:0354 площею 11,0224 га.; 1820880900:16:000:0001 площею 30,0077 га; 1820880900:16:000:0003 площею 120,8613 га; 1820880900:16:000:0004 площею 26,2939 га; 1820880900:16:000:0002 площею 26,8864 га; 1820880900:16:000:0006 площею 365 га (а.с. 2-38 т.3).

При цьому земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:09:000:0001 площею 4,7528 га перебуває у державній власності (Служба автомобільних доріг);

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:01:000:0496 площею 2 га належить ОСОБА_5 ;

земельна ділянки за кадастровим номером 1820880900:16:000:0011 площею 1 га належить ОСОБА_4 ;

земельної ділянки за кадастровим номером 1820880900:16:000:0012 площею 1 га належить ОСОБА_4 ;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:16:000:1003 площею 2 га належить ОСОБА_2 ;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:16:000:0007 площею 2 га належить ОСОБА_2 ;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:16:000:0010 площею 2 га належить ОСОБА_4

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:16:000:0008 площею 115,5 га - з 18.12.2018 перебуває у комунальній власності Семенівської сільської ради;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:09:000:0479 площею 58,8113 га - з 19.12.2018 перебуває у комунальній власності Семенівської сільської ради;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:07:000:0002 площею 2 га - з 19.12.2018 перебуває у комунальній власності Семенівської сільської ради;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:07:000:0354 площею 11,0224 га належить ОСОБА_3 .

Крім того, щодо земельних ділянок, записи про право власності за державою в особі Головного управління Держземагенства в Житомирській області просить скасувати прокурор, судом встановлено, що:

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:16:000:0001 зареєстрована за державою в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області, орендарем якої є ТОВ "Ганська СЕС" /а.с. 114-120 у т.1/;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:16:000:0002 на момент звернення до суду була зареєстрована за державою в особі Головного управлінням Держземагенства у Житомирській області та була передана в оренду ОСОБА_7 , а з 22.11.2018 перебуває у комунальній власності Семенівської сільської ради, про що зроблено запис 29140765 /а.с. 74 у т.4/;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:16:000:0003 площею 120,8613 га на момент звернення до суду була зареєстрована за державою в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області, орендарем якої є ОСОБА_1 , а з 22.11.2018 перебуває у комунальній власності Семенівської сільської ради, про що зроблено запис 29141221 /а.с. 76 у т.4/;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:16:000:0004 площею 26,2939 га на момент звернення до суду була зареєстрована за державою в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області та передана в оренду ОСОБА_7 , а з 18.11.2018 перебуває у комунальній власності Семенівської сільської ради, про що зроблено запис 29598531 /а.с. 80 у т.4/ ;

земельної ділянки за кадастровим номером 1820880900:16:000:0005 площею 361,4334 га на момент звернення до суду була зареєстрована за державою в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області та передана в оренду ОСОБА_1 ; а з 18.11.2018 перебуває у комунальній власності Семенівської сільської ради, про що зроблено запис 29598931 /а.с. 78 у т.4/;

земельна ділянка за кадастровим номером 1820880900:16:000:0006 на момент звернення до суду була зареєстрована за державою в особі Головного управлінням Держземагенства у Житомирській області та передана в оренду ОСОБА_7 , а з 18.11.2018 перебуває у комунальній власності Семенівської сільської ради, про що зроблено запис 29599335 /а.с. 82 у т.4/;

земельна ділянки за кадастровим номером 1820880900:16:000:0009 площею 216,5 га належала та належить державі в особі Бердичівської РДА, при цьому прокурор зазначає, що право власності зареєстроване за державою в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області, про що зроблено запис 17737192 /а.с. 84 у т.4; 57 у т.1/.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що після припинення постійного користування земельна ділянка не вибула з державної власності, і на час звернення прокурором до суду земельні ділянки, утворені на площі спірної, були зареєстровані за державою в особі Головного управлінням Держземагенства у Житомирській області.

Разом з тим, встановлено, що з моменту прийняття оскаржуваного розпорядження земельна ділянка площею 1516,4 га була поділена на декілька земельних ділянок із різними кадастровими номерами, так само змінювалися власники спірної земельної ділянки.

Тобто - оспорюваний акт вичерпав свою дію виконанням і його скасування, визнання недійсним, не має жодних юридичних наслідків, оскільки воно є вже виконаним шляхом передачі земельної ділянки до земель запасу, яка в подальшому (на час звернення прокурором з позовом до суду) була поділена на декілька земельних ділянок із різними кадастровими номерами, так само змінювалися власники спірної земельної ділянки.

Така позиція підтверджується п.4 установчої частини Рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 р. у справі № 1-9/2009 та правовими позиціями Конституційного суду України викладеними у рішеннях від 27.12.2001 р. № 20-рп/2001 та від 23.06.1997 р. № 2зп.

При цьому визнання недійсним у судовому порядку прийнятого розпорядження Бердичівської районної державної адміністрації № 379 від 27.11.2003 р. створить невизначеність у правах інших осіб та можливого наступного порушення прав нового власника на частину земельної ділянки.

У той же час громадянин України, який у межах, наданих законодавством України, набув право на земельну ділянку, не може нести негативних наслідків у зв`язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які, презюмується у даному спорі, діють у межах правового поля.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі Стретч проти Сполученого Королівства та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі Рисовський проти України щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим, у пункті 71 рішення у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив, що потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, порушення в минулому державними органами Райдержадміністрацією чи Міністерством оборони України процедури передачі земельної ділянки не має впливати на інтереси інших осіб, що буде порушенням принципу «належного урядування».

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Колегією суддів не встановлені обставини, які б свідчили, що земельна ділянка, про яку йдеться в оспорюваному розпорядженні, вибула із власності держави у незаконний спосіб, оскільки встановлене порушення процедури на час прийняття розпорядження РДА не може бути підставою для визнання його недійсним та скасування, враховуючи одержане погодження Міністра оборони України станом на час фактичної передачі земельної ділянки, про що зазначено вище.

Оскільки колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові в частині визнання недійсним п. 2 та п. 3 розпорядження Бердичівської районної державної адміністрації від 27.11.2003 № 379 Про надання та вилучення земельних ділянок, то не підлягають задоволенню також і вимоги прокурора про скасування записів № 2423697 від 09.09.2013, №№ 9878168, 9877140, 9878747, 9877665 та 9879335 від 02.06.2015, а також № 17737192 від 30.11.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за Державою в особі Головного управління Держземагенства в Житомирській області та зобов`язання відділу з питань державної реєстрації Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області зареєструвати право власності за Державою в особі Кабінету Міністрів України та право користування за Міністерством оборони України на земельну ділянку військового містечка № 38 загальною площею 1473,6 га.

Відповідач Бердичівська РДА подав суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності /а.с. 216-217 у т.1 / та просив суд першої інстанції відмовити у задоволенні позову у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Доводить, що позивачі в обґрунтування позовних вимог зазначили, що про існування спірного розпорядження їм стало відомо у 2017 році під час виконання Директиви Міністра оборони України від 25. 03.2016 року на указу Президента України. Вважає, що про прийняття Бердичівською райдержадміністрацією розпорядження № 379 від 27.11.2003 р. прокуратура Бердичівського району Житомирської області довідалася або могла довідатися у зв`язку із здійсненням прокурором району своїх повноважень, а відповідно, є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру". Звертає увагу, що представники військових частин та підрозділів позивача приймали участь при інвентаризації земель оборони для передачі їх в народне господарство, отже були обізнані про відповідні рішення щодо припинення право користування спірними земельними ділянками.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, відповідно до норм ст.261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тому колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскільки підстави для задоволення позову по суті відсутні, тому відсутні підстави для застосування позовної давності про яку зазначено стороною у справі.

Оскільки колегією суддів встановлено безпідставність позовних вимог, тому відсутні підстави для застосування позовної давності про яку зазначено стороною у справі.

Оскільки колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові в частині визнання недійсним п. 2 та п. 3 розпорядження Бердичівської районної державної адміністрації від 27.11.2003 № 379 Про надання та вилучення земельних ділянок, то не підлягають задоволенню також і вимоги прокурора про скасування записів № 2423697 від 09.09.2013, №№ 9878168, 9877140, 9878747, 9877665 та 9879335 від 02.06.2015, а також № 17737192 від 30.11.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за Державою в особі Головного управління Держземагенства в Житомирській області та зобов`язання відділу з питань державної реєстрації Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області зареєструвати право власності за Державою в особі Кабінету Міністрів України та право користування за Міністерством оборони України на земельну ділянку військового містечка № 38 загальною площею 1473,6 га.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення Господарського суду Житомирської області підлягає зміні на підставі п. 3, 4 ст. 277 ГПК України.

У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати на оплату судового збору покладаються на скаржника згідно з ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 277, 281 - 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України залишити без задоволення. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 24.05.2019 р. у справі № 910/10366/17. Резолютивну частину залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Матеріали справи № 910/10366/17 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений 25 жовтня 2019 року

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.