Постанова

від 29.10.2019 по справі 640/22377/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22377/18 Суддя першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Бєлової Л.В. та Беспалова О.О.,

при секретарі - Кузик О.С.,

за участю:

представника позивача: - Білоусько І.В. ,

представника відповідача: - Яцишена Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства культури України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Нагірна 18/16 до Міністерства культури України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

Обслуговуючий кооператив Житлово - будівельний кооператив Нагірна, 18/16 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України, в якому просив:

- визнати бездіяльність Міністерства культури України щодо не погодження історико - містобудівного обґрунтування, поданого за заявою Обслуговуючого кооперативу Житлово - будівельний кооператив Нагірна, 18/16 за вихідним номером 01-12/09-18 від 12 вересня 2018 року, зареєстровану Міністерством культури України 19 вересня 2018 року за вхідним номером 2044/0/60-18 протиправною;

- зобов`язати Міністерством культури України погодити вказане історико - містобудівне обґрунтування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Також, в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа № 640/20577/18 за позовом Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Нагірна 18/16 до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування припису від 23 лютого 2018 року №14/10/74-18.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, а також поновлено Обслуговуючому кооперативу Житлово-будівельний кооператив Нагірна, 18/16 строк звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року об`єднано в одне провадження адміністративну справу № 640/22377/18 за позовом Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Нагірна, 18/16 до Міністерства культури України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії з адміністративною справою № 640/20577/18 за позовом Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Нагірна, 18/16 до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування припису від 23 лютого 2018 року №14/10/74-18.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

22 жовтня 2019 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 38216, подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивачем наголошено, що відповідачем не надано доказів того, що взагалі вказана земельна ділянка належить до земель історико - культурного призначення, про включення її до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, Переліку об`єктів культурної спадщини, укладеного щодо неї охоронного договру чи інші відомості про належність земельної ділянки до об`єктів культурної спадщини, архітектурно-планувальне завдання № 2928 від 21.03.1988 року зі змінами від 03.10.2003 року, яке є діючим до завершення будівництва, не містить вказівок про погодження або ж отримання будь - яких дозволів в Міністерстві культури України.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії Міністерства культури України щодо здійснення заходів контролю у вигляді обстеження містобудівної ситуації за адресою: вулиця Нагірна, 18/16 у Шевченківському районі міста Києва вчинені не на підставі та не у спосіб, встановлені Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , а тому, виходячи із правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14, не створюють правових наслідків, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування припису від 23 лютого 2018 року №14/10/74-18, крім того, суд враховує принцип мовчазної згоди, у звязку з чим вважає, що Міністерством культури України не було дотримано строку погодження ІМО і станом на 22 листопада 2018 року (дату прийняття рішення Міністерством культури України щодо погодження ІМО) ІМО вже було погоджено за принципом мовчазної згоди.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, згідно з актом обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу міста Києва від 16 лютого 2018 року, складеного завідувачем сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини Міністерства культури України Богдан Є.А., вказаною посадовою особою проведено візуальне обстеження та фотофіксацію містобудівної ситуації за адресою: місто Київ, вулиця Нагірна, 18/16 у Шевченківському районі міста Києва та встановлено наступне. На земельній ділянці за вказаною адресою зафіксовано облаштування будівельного майданчика, а саме: територію огороджено парканом та на вказаній території розташовано об`єкт незавершеного будівництва висотою 11 поверхів (продовжує будуватись), розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони, наявні ознаки проведення масштабних земляних робіт.

За результатом перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України встановлено, що погоджень історико-містобудівних обґрунтувань, проектів будівництва, реконструкцій, дозволів на проведення земляних робіт по вулиці Нагірна, 18/16 у Шевченківському районі міста Києва Міністерством не видавалось.

В якості підтвердження виявлених порушень додатком до вказаного акту обстеження є матеріали фотофіксації містобудівної ситуації по вулиці Нагірна 18/16 у Шевченківському районі міста Києва .

На підставі акту обстеження містобудівної ситуації на території Центрального історичного ареалу міста Києва від 16 лютого 2018 року, Міністерством культури України 23 лютого 2018 року видано припис №14/10/74-18, яким позивача зобов`язано негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Коригування проекту будівництва житлового будинку за адресою: вулиця Нагірна, 18/16 у Шевченківському районі міста Києва , які виконуються у межах історичного ареалу міста Києва (рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 Про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони за період до 2020 року ) з порушенням вимог частини 3 статті 32, статті 35 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культурної спадщини України). Вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

12 вересня 2018 року позивач звернувся до Міністерства культури України із заявою про погодження історико-містобудівного обґрунтування щодо коригування проекту будівництва житлового будинку за адресою: вулиця Нагірна , 18/16 у Шевченківському районі міста Києва , яке додано до заяви.

Листом від 22 листопада 2018 року №1058/10-2/72-18 Міністерство культури України відмовило у погодженні історико-містобудівного обґрунтування та висловило готовність повернутись до його (історико-містобудівного обґрунтування) розгляду після доповнення матеріалів містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки.

Незгода позивача з приписом від 23 лютого 2018 року №14/10/74-18 та бездіяльністю Міністерства культури України щодо погодження історико-містобудівного обґрунтування зумовила його звернення до суду з даними позовами. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням понять, які містяться у статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - це характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою; зони охорони пам`ятки (далі - зони охорони) - це встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №495 (далі по тексту - Положення), Міністерство культури України (Мінкультури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини.

Пункт 3 Положення визначає, що основними завданнями Мінкультури є зокрема забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини.

Згідно з підпунктом 59 пункту 4 Положення, Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань здійснює відповідно до закону нагляд за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування і музеєфікації пам`яток та інших робіт на пам`ятках, об`єктах археологічної спадщини і в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Пунктом 13 частини 2 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації пам`яток та інших робіт на пам`ятках.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини", органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Частина 3 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлює, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини" будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об`єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об`єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

Роботи на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

З системного аналізу викладеного вбачається, що будівельні роботи у зоні історико-культурного значення можуть здійснюватися суб`єктами господарської діяльності тільки на підставі проектної документації, погодженої з органом охорони культурної спадщини, і відповідного дозволу такого органу.

Отже, органи охорони культурної спадщини є контролюючими органами і уповноважені здійснювати контроль за дотриманням суб`єктами господарювання вимог законодавства в галузі охорони культурної спадщини, зокрема шляхом проведення перевірок та оглядів.

Разом з тим, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що при здійсненні заходів контролю, органи охорони культурної спадщини мають дотримуватись вимог законодавства, яким регламентовано порядок здійснення перевірок і застосування до суб`єкта господарювання, який допустив порушення вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини, таких заходів реагування, як внесення на його адресу припису про усунення таких порушень та накладення штрафних санкцій, дотримуватись, в тому числі, вимог Закону України Про основні засади Державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , проте, колегія суддів вважає такий висновок необгрунтованим, з огляду на наступне.

Так, у Преамбулі Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , на який посилається позивач зазначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

У цьому Законі термін державний нагляд (контроль) вживається в такому значенні: діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Водночас, статтею 2 наведеного Закону визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

В свою чергу, як зазначалось вище, Закон України Про охорону культурної спадщини регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 17 цього Закону визначено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Відтак, власником пам`ятки можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

У даному випадку, земельна ділянка, яка розташована в історичному ареалі, перебуває у приватній власності позивача, який є юридичною особою.

Дану обставину колегія суддів оцінює в розрізі статей 318 та 2 ЦК України.

Так, частиною першою статті 318 ЦК України, визначено, що суб`єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Як вбачається зі статті 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (ч. 2).

Відповідно, в даному випадку колегія суддів виходить з того, що у даних правовідносинах товариство виступає не як суб`єкт господарювання, а як власник. Відповідно, необхідно застосовувати норми чинного законодавства що врегульовують саме питання права власності, як права особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Саме таке поняття права власності визначено статтею 316 ЦК України. Зміст права власності передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ч. 2 ст. 317 ЦК України).

Варто наголосити, що здійснення права власності визначене статтею 319 ЦК України, яка серед іншого визначає, що:

- усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч. 3).

- власність зобов`язує (ч. 4).

- власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5).

- особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом (ч. 8).

Отже, з приписів статті 319 ЦК України вбачається, що незалежно від суб`єкта права власності на культурні цінності, особливості його встановлюються законом, а саме Законом України Про охорону культурної спадщини .

Немає значення, який вид господарської діяльності здійснює товариство та чи здійснює діяльність взагалі. Визначальним є наявність у його власності зеиельної ділянки, яка розташована в історичному ареалі м. Києва.

Відповідно, положення Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності застосуванню не підлягають, а Закон України Про охорону культурної спадщини є в даному випадку спеціальним.

Відповідач, в даному випадку, виступає як орган охорони культурної спадщини, який в силу статті 30 Закону України Про охорону культурної спадщини , зобов`язаний заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Даний висновок колегії суддів відображено також у роз`ясненні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25.07.2016 року № 3632-06/23151-06 (копія листа наявна в матеріалах справи), відповідно до якого, охорона об`єктів культурної спадщини шляхом проведення перевірок характерних властивостей об`єктів культурної спадщини має здійснюватись відповідно до Закону України Про охорону культурної спадщини . Натомість, відповідно до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності здійснюється державний нагляд (контроль) за видами господарської діяльності.

Державна регуляторна служба України у листі від 20.05.2016 року № 3200/0/20-16 (копія листа наявна в матеріалах справи) підтримує позицію щодо нерозповсюдження норм Закону про нагляд (контроль) на правовідносини, які виникли у зв`язку із виданням припису. Заборона, як один із заходів з охорони культурної спадщини, реалізується шляхом видання відповідного припису.

Державна регуляторна служба України вважає безпідставним застосування норм Закону про нагляд (контроль) для оскарження дій органів охорони культурної спадщини, вчинених ними у межах повноважень, встановлених Законом. Хоча у Законі про нагляд (контроль) та Законі про охорону культурної спадщини використовується схожий понятійний апарат та схожі заходи реагування при виявленні порушень (законодавчі акти оперують поняттям припис , передбачають можливість зупинення виконання робіт), але здійснюють регулювання правовідносин у різних сферах, мають різну мету, направлені на захист різних за змістом суспільних відносин.

Варто також наголосити, що відповідно до частини другої ст. 5 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, розробляє Методику розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю).

Методика розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), має передбачати, у тому числі, оцінку ступеня небезпеки, масштабу, виду та сфери діяльності, наявність порушень у попередній діяльності суб`єктів господарювання (крім новостворених).

Орган державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності.

Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).

Постанова Кабінету Міністрів України від 21.01.2009 року № 21 Про затвердження критерію, за яким оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) щодо об`єктів культурної спадщини втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 року № 239.

Крім того, ч. 2 ст. 5 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, розробляє Методику розроблення уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю), які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Уніфіковані форми актів з переліком питань затверджуються органом державного нагляду (контролю) та оприлюднюються на його офіційному веб-сайті протягом п`яти робочих днів з дня затвердження у порядку, визначеному законодавством.

Разом з тим, наказ Міністерства від 11.11.2010 року № 1043/0/16-10 Про затвердження переліків питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони культурної спадщини та уніфікованої форми акта, який складається органами охорони культурної спадщини за результатами планових перевірок визнано таким, що втратив чинність (копія наказу Міністерства від 20.02.2018 року № 149 наявна в матеріалах справи).

Варто наголосити, що відповідно до листа Державної регуляторної служби від 06.07.2017 року № 5234/0/20-17 Щодо затверджених критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), які необхідно переглянути (витяг з листа наявний в матеріалах справи) зазначено:

Міністерством не затверджено Критерії за яким оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) щодо об`єктів культурної спадщини;

Наказ Міністерства від 11.11.2010 року № 1043/0/16-10 Про затвердження переліків питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони культурної спадщини та уніфікованої форми акта, який складається органами охорони культурної спадщини за результатами планових перевірок в Міністерстві юстиції України не реєструвався, Наказ не відповідає вимогам законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необгрунтованими висновки суду першої інстанції, що Міністерство культури України, в межах спірних правовідносин, повинно керуватись законодавством про державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає необгрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування припису Міністерства культури України, адже останній винесений контролюючим органом в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства.

Колегія суддів також вважає необгрунтованою позовну вимогу про визнання бездіяльності Міністерства культури України щодо не погодження історико - містобудівного обгрунтування, поданого за заявою Обслуговуючого кооперативу Житлово - будівельний кооператив Нагірна, 18/16 за вихідним номером 01-12/09-18 від 12 вересня 2018 року, зареєстрованою Міністерством культури України 19 вересня 2018 року за вхідним номером 2044/0/60-18, протиправною, з огляду на те, що, як вказано вище, листом від 22 листопада 2018 року Міністерство культури України відмовило позивачу у погодження історико - містобудівного обгрунтування, отже колегія суддів не вбачає бездіяльності відповідача щодо непогодження зазначеного історико - містобудівного обгрунтування.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Міністерство культури України погодити історико - містобудівне обгрунтування подане з заявою Обслуговуючого кооперативу Житлово - будівельний кооператив Нагірна, 18/16 за вихідним номером 01-12/09-18 від 12 вересня 2018 року, варто зазначити наступне.

01 січня 2019 року, у зв`язку із набуттям чинності постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №92, до повноважень Міністерства культури України не належить погодження історико - містобудівного обгрунтування, а тому підстави, для задоволення позову в даній частині відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Міністерства культури України - задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Обслуговуючого кооперативу Житлово - будівельний кооператив Нагірна, 18/16 - відмовити.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства культури України - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Обслуговуючого кооперативу Житлово - будівельний кооператив Нагірна, 18/16 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Л.В.Бєлова

О.О.Беспалов

Повний текст виготовлено 29 жовтня 2019 року.