Постанова

від 23.10.2019 по справі 914/252/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2019 р. Справа №914/252/19

Західний апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Кравчук Н.М.

Мирутенка О.Л.

при секретарі Михайлишин С.В.

за участю представників:

від позивача: - не з`явився

від відповідача: Парамонов С.О.

від третьої особи 1: Синьовський Б.В.

від третьої особи 2: Чернобай С.С.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торговий дім "Липовий цвіт" №15/18 від 16.08.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/3126/19 від 20.08.2019)

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.07.2019, суддя Рим Т.Я. (повний текст складено та підписано 29.07.2019),

у справі №914/252/19

за позовом: Львівського комунального підприємства "Рембуд", м.Львів

до відповідача:Приватного підприємства "Торговий дім "Липовий цвіт", м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору 1: Львівська міська рада, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору 2: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

про розірвання договору, зобов`язання повернути об`єкт оренди та стягнення 171 636,91грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.07.2019 позовні вимоги Львівського комунального підприємства "Рембуд" задоволено повністю. Договір оренди №П-101 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 23.03.2006, укладений між Львівським комунальним підприємством "Рембуд" та приватним підприємством "Торговий дім "Липовий цвіт" - розірвано. Приватне підприємство "Торговий дім "Липовий цвіт" зобов`язано повернути шляхом виселення Львівському комунальному підприємству "Рембуд" нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху, позначені в технічній документації літерами 5, 5а, 6, 8, 10, 11, загальною площею 120,6 м2, які розташовані за адресою: місто Львів, площа Галицька, будинок 15. З приватного підприємства "Торговий дім "Липовий цвіт" на користь Львівського комунального підприємства "Рембуд" стягнуто 171'636, 91 грн - орендної плати та 6'416, 56 грн - відшкодування витрат на оплату судового збору. В задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

20 серпня 2019 року на вказане рішення суду поступила апеляційна скарга Приватного підприємства "Торговий дім "Липовий цвіт", №15/18 від 16.08.2019, (вх. № ЗАГС 01-05/3126/19 від 20.08.2019).

В своїй апеляційній скарзі відповідач просив рішення господарського суду Львівської області скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. При цьому зазначив наступне: Позивач у порушення пункту 5.2 Договору не надавав відповідачеві рахунки на оплату, а тому у відповідача не виникло обов`язку здійснювати оплату вартості оренди. Договір оренди не містить реквізитів, на які орендар повинен сплачувати орендну плату.

Позивач не довів, що вартість оренди за грудень 2015 року становить 3'810,56 грн.

На думку відповідача, з кожною наступною пролонгацією укладеного договору оренди потрібно виходити з того, що базовою вартістю оренди за місяць є 1'784,32 грн. без ПДВ. А тому кожні наступні періоди чинності договору визначають саме таку базову вартість. За період з початку дії договору оренди по цей час має місце переплата орендної плати в розмірі 199'457,00 грн.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

В свою чергу, представники третіх осіб в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, клопотань жодних до суду не надходило, при цьому належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Між сторонами у справі укладено договір оренди нерухомого майна № П-101 від 23.03.2006 (далі - Договір від 23.03.2006) (том 1, а.с. 14-16). Відповідно до пункту 1.1 Договору орендодавець (позивач у справі) зобов`язується передати, а орендар (відповідач у справі) прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху, позначені в технічній документації літерами 5, 5а, 6, 8, 10, 11, загальною площею 120,6 м2, які розташовані за адресою: місто Львів, площа Галицька, будинок 15 (надалі - Об`єкт оренди). Пунктом 3.1 Договору передбачено, що приймання-передача Об`єкта оренди здійснюється орендарем та орендодавцем і оформлюється актом здачі-приймання.

На виконання умов Договору орендодавцем передано, а орендарем прийнято Об`єкт оренди, про що складено акт приймання-передачі від 23.03.2006 (том 1, а.с. 17).

Як вбачається з довідки позивача від 06.02.2019 № 31/19 (том 1, а.с. 18) та розрахунку позовних вимог (том 1, а.с. 19), заборгованість зі сплати орендної плати становить 171'636,91 грн. Така заборгованість виникла у зв`язку з несплатою відповідачем орендних платежів упродовж грудня 2015 - грудня 2018 років.

В матеріалах справи є докази сплати відповідачем орендних платежів за січень 2010 року - квітень 2015 в загальному розмірі 349'131,78 грн. (том 1, а.с. 135-179, 188).

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач вносив орендну плату за травень 2015 - грудень 2018 років. В платіжних дорученнях, наданих відповідачем на підтвердження сплати орендних платежів, є посилання на виставлені рахунки, однак жодна зі сторін не надала таких рахунків.

Судами встановлено, що позивач не виставляв відповідачу рахунків на сплату орендної плати упродовж травня 2015 - грудня 2018 років.

Між Львівським комунальним підприємством "Рембуд" та Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради укладено договір від 20.03.2017 про відступлення права вимоги (том 1, а.с. 48).

Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надіслало відповідачу лист від 24.03.2017 № 2302-вих-1491 (том 1, а.с. 49), яким повідомило про укладення з позивачем договору про відступлення права вимоги, зміну орендодавця та необхідність з 20.03.2017 сплачувати орендну плату на рахунок Управління.

На виконання вимог ухвали суду від 22.05.2019 Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради подало до суду рахунки, які виставлялися ним відповідачу з березня 2017 року до березня 2018 року:

№ СФ-0003828 від 31.03.2017 на суму 843,77 грн. (том 1, а.с. 232).

№ СФ-0005453 від 30.04.2017 на суму 2'202,36 грн. (том 1, а.с. 227).

№ СФ-0007345 від 31.05.2017 на суму 2'245,62 грн. (том 1, а.с. 233).

№ СФ-0009212 від 30.06.2017 на суму 2'302,47 грн. (том 1, а.с. 234).

№ СФ-0011195 від 31.07.2017 на суму 2'332,60 грн. (том 1, а.с. 235).

№ СФ-0013391 від 31.08.2017 на суму 2'354,37 грн. (том 1, а.с. 228).

№ СФ-0015607 від 30.09.2017 на суму 2'419,62 грн. (том 1, а.с. 236).

№ СФ-0018127 від 31.10.2017 на суму 2'477,70 грн. (том 1, а.с. 230).

№ СФ-0020590 від 30.11.2017 на суму 2'528,15 грн. (том 1, а.с. 229).

№ СФ-0023161 від 31.12.2017 на суму 2'593,33 грн. (том 1, а.с. 237).

№ СФ-0023700 від 31.01.2018 на суму 2'669,96 грн. (том 1, а.с. 238).

№ СФ-0026929 від 28.02.2018 на суму 2'712,97 грн. (том 1, а.с. 231).

№ СФ-0030004 від 31.03.2018 на суму 2'187,69 грн. (том 1, а.с. 239).

№ СФ-0030005 від 31.03.2018 на суму 993,55 грн. (том 1, а.с. 240).

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов приватного підприємства "Торговий дім "Липовий цвіт" до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства "Рембуд" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 20.03.2017.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.07.2017 позов задоволено; оспорюваний договір визнано недійсним; на відповідачів покладено судові витрати зі справи. Це рішення мотивовано тим, що оспорюваний договір не відбувся з моменту його укладення, оскільки його сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017: задоволено апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; на Підприємство покладено судові витрати у відповідній сумі. Постанову мотивовано тим, що: умови договору не суперечать нормам законодавства; позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним; договором не порушено прав та законних інтересів Позивача, оскільки цим договором не змінено обсяг прав та обов`язків Позивача.

Постановою від 24.04.2018 касаційну скаргу приватного підприємства "Торговий Дім "Липовий цвіт" Верховний Суд залишив без задоволення, рішення судів нижчих інстанцій скасував та у позові відмовив. При цьому суд касаційної інстанції погодився з обставиною неукладеності оспорюваного договору, що мало призвести власне до відмови в позові.

Отже, договір від 20.03.2017 про відступлення права вимоги, підписаний між Львівським комунальним підприємством "Рембуд" та Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, є неукладеним.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до приватного підприємства "Торговий дім "Липовий цвіт" про внесення змін до договору оренди №П-101 нерухомого майна від 23.03.2006.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.04.2019 вказану позовну заяву залишено без розгляду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/2318/18 від 21.02.2019 встановлено обставину, що в період з 01.06.2014 по 30.11.2016 позивачу надходили кошти за оренду нежитлових приміщень, розміщених за адресою: площа Галицька , 15 та вулиця Півколо, 14 на підставі договорів оренди від низки контрагентів, зокрема, й від відповідача за Договором. В зазначеному рішенні, однак, не встановлено конкретного періоду, в якому саме відповідач вносив орендні платежі та конкретну суму.

Між сторонами у справі виникло цивільно-правове зобов`язання на підставі договору найму (оренди) в силу статті 11 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Пунктами 5.1, 5.2 Договору встановлено, що розмір орендної плати за Об`єкт оренди … складає 1'784,32 грн. на момент укладення цього Договору. Розмір орендної плати підлягає індексації на визначений індекс інфляції за відповідний період (місяць, квартал, рік). Орендна плата перераховується орендарем на підставі наданих йому рахунків не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць. Отже, в межах укладеного між сторонами Договору у відповідача виник обов`язок щомісячно сплачувати позивачу орендну плату.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що відповідач не вносив орендну плату за травень 2015 - грудень 2018 років (пункт 29 цього рішення). Таким чином, правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення 171'636,91 грн.

Стосовно аргументів апелянта щодо неправильності визначення позивачем розміру орендної плати (пункт 14 цього рішення), визначення розміру місячної орендної плати після пролонгації Договору (пункт 15 цього рішення) та наявності переплати відповідача (пункти 16, 23 цього рішення), суд зазначає таке:

Розрахунок орендної плати відповідача з січня 2010 року по грудень 2018 року (том 1, а.с. 125-134) є неправильним. Зокрема, як початкову суму орендної плати при кожній пролонгації Договору відповідач вважає 1'784,32 грн. - базовий розмір орендної плати станом на момент укладення Договору.

Однак, відповідно до пункту 4.3 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Положення пункту 5.1 Договору встановлюють місячну орендну плату станом на момент укладення Договору (березень 2006 року) у розмірі 1'784,32 грн., про що чітко вказано у пункті 5.1 Договору. Згідно з указаним пунктом розмір місячної орендної плати за об`єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення цього Договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради № 98 від 31.10.2012… На підставі ухвали Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 "Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова" пункт 1, яким було затверджено вказану у Договорі методику, втратив чинність. Водночас, вказаною ухвалою № 897 було затверджено нову Методику розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова. Відповідно до положень цієї Методики (у всіх її редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин), розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається способом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Зважаючи на зазначене, орендна плата після пролонгацій (продовження дії) Договору повинна визначатись на загальних підставах - шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць (а не за березень 2006 року) на індекс інфляції за поточний місяць.

Водночас, суд погоджується з розрахунком позивача орендної плати за період з грудня 2015 року по грудень 2018 року. Суд звертає увагу, що позивач надав повний розрахунок орендної плати, починаючи з 2006 року (том 1, а.с. 106-107). Перевіривши на підставі Методики такий розрахунок, суд констатує, що визначені у ньому суми орендної плати є правильними. Більше того, виявилося, що за грудень 2015 року відповідач зобов`язаний був сплатити 7'607,01 грн. Проте позивач не виявив бажання змінювати ціну позову та наполягав на стягненні сум, визначених у розрахунку (том 1, а.с. 105).

Враховуючи зазначене, а також подані відповідачем докази сплати орендних платежів у 2010-2015 роках, факт існування переплати відповідача за орендну плату не доведений. Адже апелянт, стверджуючи про переплату, обґрунтовував таку на підставі неправильного розрахунку орендної плати. Щодо доказів сплати орендних платежів у 2010-2015 роках, то, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів сплати орендних платежів з квітня 2006 року по грудень 2009 року, такі не можуть свідчити про наявність переплати.

Щодо аргументів відповідача стосовно не виставлення позивачем рахунків на сплату орендної плати, відсутність у Договорі реквізитів, на які потрібно перераховувати орендну плату (пункт 13 цього рішення), колегія суддів зазначає таке:

Факт не виставлення позивачем рахунків на оплату орендних платежів не звільняє відповідача від обов`язку здійснювати плату за користування Об`єктом оренди. Обов`язок відповідача щомісячно вносити орендну плату встановлений як у Договорі (пункти 5.2 та 7.2), так і в цивільному законодавстві (частина 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

До виникнення прострочення відсутність в Договорі платіжних реквізитів позивача не перешкоджала відповідачеві сплачувати позивачу орендні платежі. Зокрема, відповідач стверджує, що у вказаний період він сплачував орендну плату за реквізитами, зазначеними у рахунках позивача.

Водночас, відповідно до пункту 12.2 Договору у випадку зміни юридичної адреси, номеру розрахункового рахунку, місцезнаходження, інших реквізитів, сторони зобов`язуються у 10-ти денний термін повідомити один одного про зміни, що сталися. У разі невиконання цього пункту всі повідомлення, які направлені за попередньою адресою, вважаються врученими. Таким чином, оскільки позивач не повідомляв відповідача про зміну номеру розрахункового рахунку, інших реквізитів, орендні платежі повинні були вноситись за реквізитами, зазначеними у попередніх рахунках, які були відомі відповідачу.

Зважаючи на вказане, суд робить висновок, що відповідачу були відомі платіжні реквізити позивача.

В будь-якому випадку, беручи до уваги принцип розумності, відповідач, маючи сумніви щодо дійсних реквізитів позивача та бажаючи оплатити оренду приміщення, міг упродовж такого тривалого періоду часу (грудень 2015 - грудень 2018 років) звернутися до позивача за інформацією щодо реквізитів оплати. Натомість відповідач не вчинив жодних дій з метою з`ясування реквізитів рахунку, на який потрібно було сплачувати орендну плату позивачу, та не сплачував її за відомими йому реквізитами.

Суд бере до уваги ту обставину, що між учасниками цієї справи існував правовий спір стосовно договору від 20.03.2017 про відступлення права вимоги. Дійсно, в цей період існувала невизначеність стосовно того, кому відповідач повинен був перераховувати орендну плату за користування майном. Проте ця обставина загалом не впливає на наведені вище висновки. Адже відповідач не сплачував орендну плату як в період з травня 2015 року по березень 2017 року (час укладення договору про уступлення права вимоги від 20.03.2017), так і в період з травня 2018 року по грудень 2018 року - після прийняття Верховним Судом постанови від 24.04.2018 (пункт 38 цього рішення).

Врешті, суд звертає увагу, що виставлення рахунків не є зустрічним зобов`язанням в розумінні статті 538 Цивільного кодексу України, а тому його невиставлення не тягне за собою право на зупинення виконання основного зобов`язання. Наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити орендні платежі, оскільки такий обов`язок виникає на підставі Договору, а не на підставі рахунку. За своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку на оплату не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату. Такі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 № 910/49/17, від 20.12.2018 № 910/19702/17, від 23.01.2018 № 910/9472/17, від 22.05.2018 № 923/712/17, від 10.10.2018 № 910/21406/17, від 05.09.2018 № 910/22589/17.

Щодо розірвання Договору.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Що стосується істотності порушення умов договору, то в цій частині суд нагадує мету укладення договору найму нерухомого майна. Наймодавець, вступаючи в договірні відносини, розраховує, зокрема, на своєчасне виконання умов договору оренди в частині внесення орендної плати. Суттєве порушення фінансової дисципліни наймачем очевидно є істотним порушенням та підставою для розірвання такого договору в судовому порядку.

Статтею 782 Цивільного кодексу України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Згідно з пунктом 11.2 Договору цей Договір може бути припинений за згодою сторін, рішенням суду, або з інших підстав, передбачених чинним законодавством України. Пунктом 5.8 Договору встановлено, що несплата орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Відповідно до пункту 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів. У вирішенні відповідних спорів господарським судам необхідно встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково.

Як установлено судом та не спростовано відповідачем, відповідач не вносив орендної плати впродовж травня 2015 - грудня 2018 років (пункт 29 цього рішення). Судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує можливість зупинення (припинення) виконання боржником обов`язку зі щомісячного внесення орендної плати.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що тривала несплата відповідачем орендної плати за користування об`єктом оренди є підставою для розірвання Договору.

Щодо повернення об`єкта оренди.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Пунктом 9.1 Договору встановлено, що повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії Договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Зважаючи на зазначене, позовні вимоги про зобов`язання відповідача звільнити та повернути об`єкт оренди правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 86, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торговий дім "Липовий цвіт" №15/18 від 16.08.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/3126/19 від 20.08.2019) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 24.07.2019 у справі 914/252/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

У зв`язку з відрядженням головуючого судді Плотніцького Б. Д. з 28.10.2019 по 30.10.2019 повний текст постанови виготовлено та підписано 31.10.2019

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.