Ухвала

від 04.11.2019 по справі 810/4705/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 листопада 2019 року

м. Київ

справа №810/4705/18

адміністративне провадження №К/9901/29074/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Чиркіна С. М., Шарапи В. М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державний заклад "Спеціалізована медико-санітарна частина №5 Міністерства охорони здоров`я України", про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області (далі - Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державний заклад "Спеціалізована медико-санітарна частина №5 Міністерства охорони здоров`я України", у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати протиправним Розпорядження відповідача від 18 червня 2018 року № 112615 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з виключенням з стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених у встановленому порядку Кабінетом Міністрів України, у відповідності до Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", підп. "а" ст. 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" періоду роботи на посаді "рентгенлаборант рентгенкабінету діагностичного відділення (для поліклініки та стаціонару)" з 10 жовтня 2001 року по 14 березня 2006 року, з 15 березня 2011 року по 25 липня 2012 року;

- визнати протиправним рішення Управління ПФУ в м. Славутичі Київської області від 27 червня 2018 року № 43 про утримання надміру виплачених сум пенсії в розмірі 13 447 гривень 26 копійок;

- визнати протиправним рішення Управління ПФУ в м. Славутичі Київської області від 21 листопада 2018 року № 51 про утримання надміру виплачених сум пенсії в розмірі 7 737 гривень 19 копійок, яка виникла в зв`язку з недостовірними даними у довідці від 3 січня 2017 року № 1 про пільговий характер роботи, виданої Державним закладом Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України ;

- зобов`язати Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії з урахуванням періоду роботи на посаді "рентгенлаборант рентгенкабінету діагностичного відділення (для поліклініки та стаціонару)" з 4 жовтня 1999 року по 3 січня 2017 року відповідно до довідки від 3 січня 2017 року № 1 про пільговий стаж роботи, виданої Державним закладом Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України , в тому числі за період з 10 жовтня 2001 року по 14 березня 2006 року, з 15 березня 2011 року по 25 липня 2012 року;

- зобов`язати Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених у встановленому порядку Кабінетом Міністрів України, у відповідності до Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", підп. "а" ст. 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" в обрахованому розмірі з моменту її призначення;

- зобов`язати Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області виплатити різницю недоотриманої пенсії та безпідставно утриманої суми пенсії, як надміру виплаченої, з моменту прийняття оскаржуваних рішень Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 07 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року, позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував розпорядження Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області від 18 червня 2018 року № 112615.

Визнав протиправним та скасував рішення Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області про утримання надміру виплачених сум пенсій від 27 червня 2018 року № 43 та від 21 листопада 2018 року № 51.

Зобов`язав Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії з урахуванням періоду роботи на посаді "рентгенолаборант (для надання екстреної допомоги) рентгенкабінету з 4 жовтня 1999 року по 3 січня 2017 року у відповідності до довідки від 03 січня 2017 року № 1 Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Зобов`язав Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області виплатити ОСОБА_1 . утриману пенсію на підставі рішень про утримання надміру виплачених сум пенсій від 27 червня 2018 року № 43 та від 21 листопада 2018 року № 51.

Зобов`язав Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

17 жовтня 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області), що є правонаступником Управління ПФУ у м. Славутичі Київської області, направило до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, касаційну скаргу відповідно до ст. 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

З касаційної скарги вбачається, що ГУ ПФУ у Київській області оскаржує рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року. Предметом розгляду у цій справі є визнання протиправними рішень відповідача та зобов`язання суб`єкта владних повноважень здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із врахуванням до стажу період роботи на посаді "рентгенолаборант (для надання екстреної допомоги) рентгенкабінету з 4 жовтня 1999 року по 3 січня 2017 року у відповідності до довідки від 03 січня 2017 року № 1 Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України , а також здійснити виплату утриманої пенсії та різницю недоотриманих пенсійних виплат.

Згідно із п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

За п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Тлумачення ч. 6 ст. 12 КАС України свідчить, що малозначна справа є такою у силу своїх властивостей незалежно від того, чи визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.

Оскільки ч. 6 ст. 12 КАС України розміщена в розділі 1 Загальні положення КАС України, то вона поширюється і на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Пунктом 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, п. 7 ч. 3 ст. 2 КАС України встановлено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою

За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:

- Конвенція не зобов`язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.

- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.

- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі підстави (непереборні обставини), які передбачені у законодавстві.

Скаржником зазначено, що дана справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому, скаржником жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні, та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Крім того, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року (справа № 227/545/17).

З урахуванням вищенаведеного, касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні ст. 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція стосовно застосування ст. ст. 12, 328 КАС України висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 16 серпня 2018 року у справі №820/1387/18, від 23 серпня 2018 року у справі № 760/7810/17, від 16 квітня 2019 року у справі №760/16355/16-а, від 24 липня 2019 року у справі №1540/4527/18, від 02 липня 2019 року у справі №333/6206/17, від 22 липня 2019 року у справі №620/252/19.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Враховуючи, що касаційна скарга ГУ ПФУ у Київській області подана на судове рішення, яке за законом не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті провадження за цією скаргою слід відмовити.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. 328, 333 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державний заклад "Спеціалізована медико-санітарна частина №5 Міністерства охорони здоров`я України", про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа