Рішення

від 05.11.2019 по справі 911/1833/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2019 р. м. Київ Справа № 911/1833/19

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання О.О.Стаднік, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Понтем.уа» , м. Київ

до Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації, м. Вишгород

про відшкодування шкоди

за участю представників:

від позивача: А.О.Поцелов

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Понтем.уа» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 22.07.2019 року (вх. №1900/19 від 22.07.2019 року) до Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації (далі - відповідач) про відшкодування шкоди у розмірі 4951901,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неоплату наданих послуг з організації харчування, у зв`язку з чим позивачу заподіяно шкоду у розмірі 4951901,00 грн.

Ухвалою суду від 02.08.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1833/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.09.2019 року.

До суду від позивача надійшла заява б/н від 04.09.2019 року (вх. №16774/19 від 04.09.2019 року) про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 6166841,00 грн.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103269679089, у судове засідання 10.09.2019 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов не надіслав.

Ухвалою суду від 10.09.2019 року відкладено підготовче засідання на 01.10.2019 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103270098758, у судове засідання 01.10.2019 року повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов не надіслав.

Ухвалою суду від 01.10.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено розгляд справи на 15.10.2019 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103269953083, у судове засідання 15.10.2019 року втретє не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов не надіслав.

Ухвалою суду від 15.10.2019 року закрито підготовче провадження у справі №911/1833/19 та призначено розгляд справи по суті на 05.11.2019 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103271002193, у судове засідання 05.11.2019 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні 05.11.2019 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає, що відповідач належним чином та завчасно повідомлявся про розгляд справи, а також, керуючись ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов`язує учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача та про розгляд справи за відсутності повноважного представника відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 05.11.2019 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Відділом освіти Вишгородської районної державної адміністрації (за договором - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Понтем.уа (за договором - виконавець) 21.12.2017 року укладено Договір про надання послуг з організації харчування (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого, виконавець зобов`язується надати замовникові послуги, зазначені в п. 1.2., а замовник прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 1.2. Договору, найменування (номенклатура, асортимент) або послуги: кейтерингові послуги (ДК021:2015 55520000-1), які включать в себе організацію гарячого харчування (одноразового) для учнів 1-4 класів та учнів 5-11 класів пільгових категорій, учнів 5-11 класів та вихованців груп продовженого дня (ГПД), що харчуються за рахунок субвенцій сільських рад, в загальноосвітніх навчальних закладах Вишгородського району (орієнтовна кількість дітей що харчуються 6239 учнів в т.ч. ГПД - 317 учнів).

Згідно п.п. 3.1., 3.2. Договору, ціна цього Договору становить 199990,00 грн. без ПДВ. Ціна цього Договору може бути змінена в залежності від кількості наданих послуг за взаємною згодою сторін.

Розділом IV Договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред`явлення виконавцем рахунка на оплату послуг (далі - рахунок) та після підписання сторонами акту надання послуг. Розрахунки за надані послуги здійснюються протягом 30 календарних днів з дати підписання акту. До рахунку додаються акт наданих послуг.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що строк (термін) надання послуг до 22.12.2017 року.

У Розділі X Договору сторони погодили, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання. Сторони домовились про можливість поширення дії Договору на відносини, що склалися між сторонами з моменту фактичного надання послуг згідно ст. 631 Цивільного кодексу України. Договір діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку до моменту виконання сторонами своїх обов`язків у повному обсязі.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним було надано відповідачу послуги у період з 21.12.2017 року по 22.12.2017 року на суму 168286,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками.

Згідно п. 4.1. Договору, розрахунки за надані послуги здійснюються протягом 30 календарних днів з дати підписання акту.

За вказані послуги відповідач розрахувався у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 27.12.2017 року №233 на суму 168286,00 грн.

Крім того, позивач посилається на те, що ним надано відповідачу послуги з 01.11.2017 року по 30.11.2017 року на суму 1910610,00 грн., з 01.12.2017 року по 20.12.2017 року на суму 1093205,00 грн., з 01.01.2018 року по 28.02.2018 року на суму 1948086,00 грн., з 01.03.2018 року по 23.03.2018 року на суму 1214940,00 грн., а всього на суму 6166841,00 грн.

На підтвердження надання вказаних послуг позивачем до позовної заяви додано акти виконаних робіт, які підписано лише з боку позивача, оскільки, відповідач відмовився підписувати зазначені акти у зв`язку з тим, що між сторонами в порядку, визначеному Законом України Про публічні закупівлі не укладався Договір про надання послуг на вказану суму, а дія Договору від 21.12.2017 року не поширюється на надані послуги.

Як зазначає позивач, відповідач визнає факт надання вказаних послуг, що підтверджується листом відділу освіти Вишгородської РДА №592/11 від 20.08.2018 року, згідно якого вартість наданих послуг у 29 навчальних закладах Вишгородського району (п. 5.2. Договору) за період з 01.11.2017 року по 23.03.2018 року становить 5990506,80 грн. та доданими до листа інформацією про кількість та вартість наданих послуг у розрізі закладів освіти на 5 арк. та інформацією керівників закладів освіти району щодо кількості та вартості наданих послуг. Наявність бюджетних асигнувань на оплату таких послуг, на думку позивача, підтверджується доданими до позовної заяви Комплексною програмою розвитку освітньої галузі Вишгородського району на 2018-2020 роки, рішенням Вишгородської районної ради Київської області №357-24-IV від 08.12.2017 року Про затвердження комплексної Програми розвитку освітньої галузі Вишгородського району на 2018-2020 роки, Річним планом закупівлі на 2018 рік, який розміщено на сайті ProZorro.

В той же час, позивач вказує, що відповідно до п. 10.1. Договору, сторони домовилися про можливість поширення дії Договору на відносини, що склалися між сторонами Договору з моменту фактичного надання послуг згідно ст. 631 Цивільного кодексу України.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2018 року у справі №911/653/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2019 року, відмовлено у задоволенні позову ТОВ Понтем.уа до Відділу освіти Вишгородської РДА про стягнення заборгованості у сумі 4951901,00 грн. за фактично надані послуги, на які поширюється дія Договору.

Вказаним рішенням встановлено, що між сторонами у справі не було укладено відповідного Договору у встановленому Законом України Про публічні закупівлі порядку, а дія Договору від 21.12.2017 року не поширюється на взаємовідносини, що виникли при надані позивачем відповідачу послуг з організації харчування у період з 01.11.2017 року по 30.11.2017 року на суму 1910610,00 грн., з 01.12.2017 року по 20.12.2017 року на суму 1093205,00 грн., з 01.01.2018 року по 28.02.2018 року на суму 1948086,00 грн., з 01.03.2018 року по 23.03.2018 року на суму 1214940,00 грн.

Враховуючи викладене а також те, що рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2018 року у справі №911/653/18 було встановлено факт надання послуг на суму 6166841,00 грн., що є приюдиційним фактом для розгляду даної справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заподіяної шкоди у розмірі 6166841,00 грн. в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у встановлений строк (термін).

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2018 року у справі №911/653/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Понтем.уа» до Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації про встановлення факту надання послуг, поширення дії Договору на період фактичного надання послуг, стягнення заборгованості за Договором про надання послуг з організації харчування від 21.12.2017 року встановлено наступне.

Відповідно до статуту Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації, відповідач є бюджетною, неприбутковою організацією та згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України Про публічні закупівлі , всі договори, що ним укладаються, ціна яких перевищує 200000,00 грн., повинні укладатися з проведенням процедури, визначеної цим Законом.

Відповідно до статуту Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації, Відповідач є бюджетною, неприбутковою організацією та враховуючи фактичні закупівлі всього на суму 6166841,00 грн., до цих правовідносин має застосовуватись Закон України Про публічні закупівлі .

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України Про публічні закупівлі встановлено, що всі договори, ціна яких перевищує 200000,00 грн., повинні укладатися з проведенням процедури, визначеної цим Законом.

Проведення процедури, визначеної Законом, не здійснено, а за частиною 7 статті 2 Закону України Про публічні закупівлі , замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

Судом у справі №911/653/18 також встановлено, у правовідносинах, що регулюються Законом України Про публічні закупівлі встановлені обмеження, що визначені спеціальними нормами, які мають пріоритет у застосуванні перед загальною нормою статті 631 Цивільного кодексу України про те, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, на яку сторони посилались у пункті 10.1. Договору.

Судом взято до уваги пункт 10.1 Договору про можливість поширення дії договору на відносини, що склалися з моменту фактичного надання послуг до укладання договору, але, враховуючи вищенаведені вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відносини, які виникли у цій справі, врегульовані законом та не можуть змінюватися волевиявленням сторін, зокрема, умовами Договору.

Відповідно до пункту 3.1. Договору, ціна цього договору становить 199990,00 грн. Згідно пунктів 10.1, 10.2 Договору, строк дії Договору з 21.12.2017 по 31.12.2017.

Судом при розгляді справи №911/653/18 взято до уваги твердження позивача про фактичне надання послуг з 01.11.2017 по 30.11.2017 на суму 1910610, 00 грн., з 01.12.2017 по 20.12.2017 на суму 1093205,00 грн., з 01.01.2018 по 28.02.2018 на суму 1948086,00 грн., з 01.03.2018 по 23.03.2018 на суму 1214940,00 грн., тобто, всього на суму 6166841,00 грн., цей факт визнається відповідачем, але, враховуючи вимоги Закону України Про публічні закупівлі всі договори, ціна яких перевищує 200000,00 грн., повинні укладатися з проведення процедури, визначеної цим законом. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відносини, які виникли у цій справі, врегульовані законом та не можуть змінюватися волевиявленням сторін. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/17882/17.

Таким чином, рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2018 року у справі №911/653/18 встановлено факт надання позивачем відповідачу послуг з організації харчування з 01.11.2017 по 30.11.2017 на суму 1910610,00 грн., з 01.12.2017 року по 20.12.2017 року на суму 1093205,00 грн., з 01.01.2018 року по 28.02.2018 року на суму 1948086,00 грн., з 01.03.2018 року по 23.03.2018 року на суму 1214940,00 грн., всього на суму 6166841,00 грн.

При розгляді даної справи судом встановлено, що факт надання позивачем послуг з організації та забезпечення харчування на суму 6166841,00 грн. підтверджується актами виконаних робіт, складеними та підписаними позивачем, які додано до матеріалів справи.

Також, в матеріалах справи наявні довідки керівників закладів освіти району щодо кількості та вартості наданих позивачем за період з 01.11.2017 року по 23.03.2018 року послуг з організації харчування.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України Про загальну середню освіту , відповідальність за організацію харчування учнів (вихованців) у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, додержання в них вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм покладається на засновників (власників), керівників цих навчальних закладів. Норми та порядок організації харчування учнів (вихованців) у загальноосвітніх навчальних закладах встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно приписів пункту 4 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого наказом №242/329 від 01.06.2005 року, відповідальними за організацію харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, за матеріально-технічний стан харчоблоку (їдальні, буфету), додержання вимог санітарного законодавства є засновники (власники), керівники цих закладів та організації (підприємства), що забезпечують харчування дітей.

Таким чином, директори комунальних закладів уповноважені підписувати акти приймання-передачі наданих послуг з організації харчування.

Відповідачем не заперечується та визнається факт надання послуг з організації харчування за період з 01.11.2017 року по 23.03.2018 року, що підтверджується довідкою №592/11 від 20.08.2018 року.

При цьому, як зазначає позивач, відповідач пояснює несплату наданих послуг з організації харчування порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі , згідно якого всі договори, ціна яких перевищує 200000,00 грн., повинні укладатися з проведення процедури, визначеної цим законом, що в даному випадку не було здійснено, а тому, у відповідача відсутні підстави для сплати позивачу зазначених коштів. Однак, факт відсутності укладеного письмового договору про надання послуг з організації харчування сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично приймає такі послуги від виконавця без зауважень.

Таким чином, судом встановлено, що у зв`язку з несплатою наданих послуг з організації харчування, які прийнято відповідачем без зауважень та зазначений факт не заперечується самим відповідачем, за останнім утворилась заборгованість на загальну суму 6166841,00 грн.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в грошовій сумі у повному обсязі. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Те, що дії позивача були погоджені із відповідачем підтверджується самим фактом прийняття таких послуг, що не заперечується відповідачем та підтверджується складеними позивачем актами виконаних робіт, довідками керівників освіти району щодо кількості та вартості наданих послуг та довідкою Відділу освіти Вишгородської РДА №592/11 від 20.08.2018 року, а тому, у суду не має підстав вважати одностороннім правочином дії позивача щодо надання послуг відповідачу.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України, власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа їм.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в ст. 387 Цивільного кодексу України, загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №904/5731/16, від 08.01.2019 року у справі №916/2927/17, від 14.01.2019 року у справі №912/1188/17.

Судом встановлено, що оскільки договір про надання послуг з організації послуг з харчування є припиненим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів оплати відповідачем наданих послуг, відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем, а тому, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Частиною 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для розгляду справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Понтем.уа до Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації про стягнення 6166841,00 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації (07300, Київська обл., м. Вишгород, площа Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 02143850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Понтем.уа (02088, м. Київ, вул. Євгена Харченка, буд. 55, офіс 53, код ЄДРПОУ 40665499) 6166841 (шість мільйонів сто шістдесят шість тисяч вісімсот сорок одну) грн. 00 коп. заборгованості, 92502 (дев`яносто дві тисячі п`ятсот дві) грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 08.11.2019 року.

Суддя Д.Г. Заєць