Ухвала

від 25.10.2019 по справі 766/7023/17

ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 766/7023/17

н/п 2-а/766/252/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого-судді Прохоренко В.В.,

секретар Литвиненко В.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовоного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Чаплинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до Херсонського міського суду Херсонської області з вказаною позовною заявою, в якій просять визнати протиправними та скасувати постанову начальника відділу Чаплинського РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області про відкриття виконавчого провадження від 29.03.2017 року ВП №53663838; постанову начальника відділу Чаплинського РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області про стягнення виконавчого збору від 31.08.2016 ВП № 52024614; постанову старшого державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Херсона про відкриття виконавчого провадження від 03.04.2017 року ВП №53674240; постанову старшого державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Херсона про стягнення виконавчого збору від 30.03.2017 ВП № 51824025; постанову старшого державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Херсона про відкриття виконавчого провадження від 04.04.2017 ВП № 53674130; постанову старшого державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Херсона про стягнення виконавчого збору від 30.03.2017 ВП № 51823983.

Ухвалою суду від 11.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (надалі по тексту також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.

Так, частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Європейський суд з прав людини, практика якого є своєрідним механізмом, яка дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права (пункт 44 рішення Суду у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини").

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України.

Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції. В той же час суди зобов`язані вирішувати спори, які належать до їх юрисдикції.

Предметом оскарження в даній адміністративній справі є постанови про стягнення виконавчого збору.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені статтею 287 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною 5 ст. 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2006 №1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Верховний Суд у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) від 06 червня 2018 року висловив свою правову позицію, аналогічну викладеним нормам Закону України Про виконавче провадження . Так, Верховний Суд зазначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на положення КАС України за предметною підсудністю (юрисдикцією) розмежовано: окружні адміністративні суди та місцеві загальні суди як адміністративні.

Отже, рішення, дії або бездіяльність державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, за загальним правилом, оскаржуються до місцевого суду, який видав виконавчий документ, а розгляд спорів про оскарження постанов державних виконавців про накладення штрафу відносяться до відповідних адміністративних судів в порядку, передбаченому законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Зважаючи на викладене, відносно даного спору Херсонський міський суд Херсонської області не може вважатись судом, установленим законом у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вимоги КАС України та Закону України Про виконавче провадження оскарження постанови про стягнення виконавчого збору в рамках вчинення виконавчого провадження не пов`язано з органом (судом), який видав виконавчий лист, за яким таке виконавче провадження було відкрито, в той час як оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення віднесено до суду, який видав виконавчий документ.

Жодних правових підстав, встановлених КАС України або іншими законодавчими актами України, які б дозволяли в даному випадку не застосовувати або ігнорувати вимоги законодавства, які регулюють питання встановлення юрисдикції та підсудності справ щодо оскарження рішень державного виконавця про стягнення виконавчого збору, судом не встановлено.

При цьому, суд особливо звертає увагу, що порушення правил юрисдикції та/або підсудності є безумовною підставою для скасування судового рішення.

За приписами ч. 1 ст.30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана (ч. 2 ст.30 КАС України).

Справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду (ч. 3 ст.30 КАС України).

Судом, встановлено, що оскарження спірної постанови про стягнення виконавчого збору має розглядатися виключно окружним адміністративним судом за територіальною підсудністю сторін у справі, яким, в даному випадку, є Херсонський окружний адміністративний суд.

Отже, у відповідності до положень п. 2, п.3 ч. 1 ст. 29 КАС України, адміністративну справу №766/7023/17 необхідно передати на розгляд Херсонського окружного адміністративного суд.

Окремо суд наголошує, що даним рішенням додержує вимоги ч.1 ст. 30 КАС України про недопущення спору між адміністративними судами щодо підсудності, оскільки такий спір не порушує.

Також, при формуванні висновку за результатами розгляду матеріалів справи, суд врахував положення ч.ч.1, 2, 4 ст. 242 КАС України, якими встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 КАС України передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

Керуючись ст. 74 Закону України Про виконавче провадження , ст.ст. 2, 4, 5, 25, 29, 30, 170, 242, 243, 248, 256, 257, 287 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ :

Адміністративну справу №766/7023/17 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Чаплинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця передати до Херсонського окружного адміністративного суду за підсудністю.

Копію ухвали направити сторонам.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Відповідно до Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Суддя: В.В.Прохоренко