Постанова

від 18.01.2021 по справі 766/7023/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 766/7023/17 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Скрипченка В.О., Косцової І.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року (м. Херсон, дата складання повного тексту рішення - 29.05.2020р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та Чаплинського районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

25.04.2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Херсонського міського суду Херсонської області із адміністративним позовом до Дніпровського районного відділу ДВС ПМУ МЮ (м.Одеса ) та Чаплинського районного відділу ДВС ПМУ МЮ (м.Одеса) , в якому просили суд визнати протиправними та скасувати:

- постанову Чаплинського РВ ДВС від 29.03.2017 року про відкриття виконавчого провадження №53663838 в частині стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.;

- постанову Чаплинського РВ ДВС від 31.08.2016 року ВП №52024614 про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.;

- постанову Дніпровського РВ ДВС від 03.04.2017 року про відкриття ВП №53674240 в частині стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.;

- постанову Дніпровського РВ ДВС від 30.03.2017 року ВП №51824025 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.;

- постанову Дніпровського РВ ДВС від 04.04.2017 року про відкриття ВП №53674130 в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.;

- постанову Дніпровського РВ ДВС від 30.03.2017 року ВП №51823983 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що оскаржуваними постановами ДВС з них було неправомірно стягнуто виконавчий збір в сумі 60 044,93 грн. з кожного. Усі спірні постанови були винесені в рамках виконавчих проваджень, відкритих на примусове виконання виконавчих документів, якими з позивачів солідарно стягнуто на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль 600 449,34 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором. Позивачі наголошують на протиправності зазначених постанов, оскільки згідно приписів ч.2 ст.27 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII, виконавчий збір стягується лише у 3-х випадках: фактичного стягнення суми боргу, фактичного повернення певної суми боргу, передачі майна боржника стягувачу. Відтак, враховуючи той факт, що сума боргу залишається не сплаченою, грошові кошти та майно з позивачів не стягувалися, виконавчий збір, на думку позивачів, стягненню не підлягає. Окрім того, позивачі, посилаючись на приписи п.6 ч.5 ст.27 наведеного Закону №1404-VIII від 02.06.2016р., також вказують і на те, що постанова від 31.08.2016р. ВП №52024614 була винесена до набрання законної сили Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII, а тому, враховуючи ст.58 Конституції України, взагалі має бути скасована. Також, позивачі зазначають, що у випадку виконання державним виконавцем виконавчих документів, стягненню у такому випадку підлягали б лише 10% суми, що фактично була стягнута, т.б. 10% від 600449,34 грн., що становить 60 044,93 грн. з усіх 3-х позивачів разом (т.б. солідарно), а не з кожного окремо. Відтак, позивачі стверджують, що сукупність наведених обставин беззаперечно свідчить про протиправність спірних постанов та необхідність їх скасування.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 25.10.2019 року дану адміністративну справу №766/7023/17 передано до Херсонського окружного адміністративного суду за підсудністю.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник Дніпровського районного відділу ДВС у м.Херсоні ПМУ МЮ (м.Одеса) 24.06.2020 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник Чаплинського районного відділу ДВС у м.Херсоні ПМУ МЮ (м.Одеса) правом на апеляційне оскарження вказаного вище рішення суду 1-ї інстанції не скористався.

10.07.2020 року матеріали даної справи разом із апеляційною скаргою позивача надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2020р. вказану вище апеляційну скаргу залишено без руху з підстав несплати апелянтом судового збору.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2020 року відрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність законних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

23.03.2016 року рішенням Апеляційного суду Херсонської області у цивільній справі №666/4007/15-ц було частково скасовано рішення Дніпровського районного суду м.Херсона 01.02.2016р. та ухвалено нове, яким, зокрема, вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором №014/12/1472 від 11.07.2007р., забезпеченим договорами поруки, в загальній сумі 600449,34 грн.

20.05.2016 року Дніпровським районним судом м.Херсона, за заявою стягувача , було видано виконавчі листи, які пред`явлено до примусового виконання.

Далі, з метою забезпечення примусового виконання боржником ОСОБА_3 вказаних вище судових рішень, Чаплинським РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області (правонаступником якого є відповідач-2 ) винесено наступні постанови:

- від 23.08.2016р., якою відкрито виконавче провадження №52024614 за виконавчим листом Дніпровського районного суду м. Херсона від 20.05.2016р. №666/4007 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором в сумі 600 449,34 грн.;

- від 31.08.2016р. ВП №52024614 - про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.;

- від 27.02.2017р. ВП №52024614 - про повернення виконавчого листа стягувану на підставі згідно п.1 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження (т.б. у зв`язку з поданням стягувачем письмової заяви про повернення виконавчого документа );

- від 29.03.2017р. - про відкриття виконавчого провадження №53663838 на виконання постанови ДВС від 31.08.2016р. у ВП №52024614 про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.

Також, з метою забезпечення примусового виконання боржниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових рішень, Дніпровським РВ ДВС м.Херсон ГТУЮ у Херсонській області (правонаступником якого є відповідач-1 ) винесено наступні постанови:

- від 04.08.2016р. - про відкриття ВП №51823983 (щодо ОСОБА_1 ) та ВП №51824025 (щодо ОСОБА_2 ) за виконавчим листом Дніпровського районного суду м.Херсона від 20.05.2016р. №666/4007/15 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 600 449,34 грн. по кожному боржнику;

- від 30.03.2017р. - про стягнення з ОСОБА_1 (у ВП №51823983 ) та ОСОБА_2 (у ВП №51824025 ) виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн. з кожного боржника;

- від 30.03.2017р., винесені в рамках ВП №51823983 (щодо ОСОБА_1 ) та ВП №51824025 (щодо ОСОБА_2 ), - про повернення виконавчих листів стягувану згідно п.1 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження (т.б. на підставі письмової заяви стягувача про повернення виконавчого документа ).

- від 04.04.2017р. - про відкриття ВП №53674130 на виконання постанови ДВС від 30.03.2017р. у ВП №51823983 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.;

- від 03.04.2017р. - про відкриття ВП №53674240 на виконання постанови ДВС від 30.03.2017р. у ВП №51824025 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в сумі 60 044,93 грн.

Вважаючи протиправними спірні постанови д/виконавців про стягнення з позивачів (боржників) виконавчого збору (т.б. від 31.08.2016р. у ВП №52024614 щодо ОСОБА_3 , від 30.03.2017р. у ВП №51823983 щодо ОСОБА_1 , від 30.03.2017р. у ВП №51824025 щодо ОСОБА_2 ), а також постанови д/виконавців про відкриття виконавчих проваджень з метою стягнення означеного виконавчого збору (т.б. від 29.03.2017р. - ВП №53663838 щодо ОСОБА_3 , від 04.04.2017р. - ВП №53674130 щодо ОСОБА_1 , від 03.04.2017р. - ВП №53674240 щодо ОСОБА_2 ), позивачі звернулись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірних постанов відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як слідує зі змісту вимог ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

А як визначено ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч.1 ст.287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця ) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до приписів ч.1 ст.74 Закону України Про виконавче провадження (в редакції станом на момент спірних правовідносин ), рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Разом з тим, як видно з ч.2 ст.74 цього ж Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у т.ч. постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регламентовані Законом України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016 року.

Так, як слідує зі змісту положень статті 1 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016р., виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.3 цього Закону №1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 ст.5 даного Закону №1404 визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Згідно із ч.ч.1,2 ст.15 вказаного Закону №1404-VIII, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник . Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Права і обов`язки виконавців встановлені ст.18 цього Закону №1404-VIIІ. Так, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Також, виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Як передбачено п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

А відповідно до вимог ч.5 ст.26 даного Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.

Як вбачається зі змісту вимог ч.ч.1,2 ст.27 Закону України Про виконавче провадження (в редакції на момент спірних правовідносин ), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. При цьому, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Так, що стосується правомірності оскаржуваних постанов Чаплинського РВ ДВС від 31.08.2016р. (ВП №52024614) та від 29.03.2017р. (ВП №53663838), судова колегія зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, станом на момент винесення вказаної вище постанови від 31.08.2016р. визначав Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999р. №606-XIV.

Як загально відомо, 02.06.2016р. Верховною Радою України був прийнятий у новій редакції Закон України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII.

Як передбачає п.1 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404-VIII, цей Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і інших органів , крім ст.ст.8,9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через 3 місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Тобто, Закон України №1404-VIII набрав чинності з 05.10.2016р.

Пунктом 7 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Як вбачається з приписів ст.1 Закону №1404-VIII та вже зазначалося вище, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено з матеріалів справи судами обох інстанцій та вже вказувалося вище, 27.02.2017р. головним державним виконавцем Чаплинського РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, з посиланням на п.1 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII, винесено постанову у ВП №52024614 про повернення виконавчого документа стягувачу .

Отже, з наведеного вбачається, що спірна постанова від 31.08.2016р. про стягнення з боржника (позивача) ОСОБА_3 виконавчого збору в розмірі 60 044,93 грн. фактично не була реалізована до завершення виконавчого провадження ВП №52024614, водночас станом на момент такого завершення (27.02.2017р.) набрав чинності Закон №1404-VIII.

Статтею 3 Закону №1404 визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди (пп.5 п.1).

Таким чином, згідно встановлених судами 2-х інстанцій обставин, в даному випадку підставою для прийняття оскаржуваної постанови Чаплинським РВ ДВС від 29.03.2017р. про відкриття виконавчого провадження №53663838 була раніше прийнята постанова від 31.08.2016р. (ВП №52024614) про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в розмірі 60 044,93 грн.

Як зазначалося вище, відповідно до приписів ст.27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Однак, при цьому слід звернути увагу на те, що ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII чітко визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже, системний аналіз наведеної вище норми Закону №1404-VIII дає підставити вважати, що стягнення виконавчого збору фактично напряму залежить від розміру фактично стягнутого, повернутого або переданого майна при примусовому виконанню виконавчого документа.

Проте, як зазначалося вище, судами беззаперечно встановлено, що підставою для завершення виконавчого провадження ВП №52024614 була заява стягувача про повернення йому виконавчого документу, т.б. п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII.

З огляду на те, що кошти (т.б. стягнута судом заборгованість з кредитним договором ) на виконання виконавчого листа від 20.05.2016р. №666/4007 реально не стягувалися у примусовому порядку з ОСОБА_3 , та не були ним сплачені у добровільному порядку, то відповідно, у відповідача-2 не було й належних підстав для прийняття спірної постанови про відкриття виконавчого провадження №53663838 від 29.03.2017р. з метою стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору.

Крім того, з вищевказаного також слідує, що і інша постанова від 31.08.2016р. (ВП №52024614) про стягнення виконавчого збору виконанню не підлягає за відсутності факту сплати боргу ОСОБА_3 , у зв`язку із чим має бути скасована.

Таким чином, оскільки спірна постанова від 29.03.2017р. (ВП №53663838), яка була винесена на підставі постанови від 31.08.2016р. (ВП №52024614) про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в розмірі 60044,93 грн., і яка в розумінні ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII не підлягала виконанню, то відповідно, і ця постанова підлягає скасуванню.

Щодо правомірності постанов Дніпровського РВ ДВС від 30.03.2017р. (ВП №51823983), від 04.04.2017р. (ВП №53674130), від 30.03.2017р. (ВП №51824025), від 03.04.2017р. (ВП №53674240), судова колегія приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до приписів ст.1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин у вищезазначеній частині ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому, за правилами ст.10 вказаного Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

В свою чергу, відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.27 Закону №1404-VIII, за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби на всій території України справляється виконавчий збір.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що за своєю правовою природою виконавчий збір фактично є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Таким чином, для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме: здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості.

Виконавчий збір є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми.

Поряд з цим, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, державними виконавцями Дніпровського РВ ДВС не вчинено жодних виконавчих дій щодо виконання виконавчого документу від 20.05.2016р. №666/4007/15 у спірних виконавчих провадженнях у спосіб, що визначений таким виконавчим документом.

Таким чином, судом встановлено, що в даному випадку факт виконання рішення державними виконавцями або боржниками і дії спрямовані на фактичне стягнення заборгованості/передачу майна стягувачу за виконавчим документом від 20.05.2016р. №666/4007/15 про стягнення боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не мали місця.

Судова колегія ще раз наголошує, що виконавчий збір є майновою санкцією по відношенню до боржника, який не виконав рішення суду добровільно, і одночасно є винагородою для державного виконавця за примусове вчинення тих дій, які добровільно не вчинив боржник. Постанови ж державного виконавця про стягнення виконавчого збору належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Як зазначалося вище, обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення, а також вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обгрунтованого до висновку про протиправність оскаржуваних постанов Дніпровського РВ ДВС від 30.03.2017р. (ВП №51823983), від 30.03.2017р. (ВП №51824025) про стягнення з позивачів 1, 2 виконавчого збору, у зв`язку із чим, ці постанови підлягають скасуванню.

Враховуючи встановлену протиправність означених постанов про стягнення виконавчого збору з позивачів 1, 2, наведене вказує на безпідставність постанов від 04.04.2017р. (ВП №53674130) та від 03.04.2017р. (ВП №53674240), адже останні фактично є похідними , так як були винесені на виконання постанов, що визнані судом протиправними.

При цьому, одночасно необхідно звернути увагу й на те, що аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносин була вже неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 19.09.2018р. у справі №804/8289/16 та від 15.02.2018р. у справі №910/1587/13.

Оцінюючи наявні докази, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Згідно із ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України ).

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що державними виконавцями, в даному випадку, було протиправно прийнято спірні постанови, т.б. не на підставі чинного і діючого на той час законодавства, у зв`язку з чим, адміністративний позов дійсно підлягає задоволенню.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.297,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 18.01.2021р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.О. Скрипченко

І.П. Косцова