Рішення

від 24.10.2019 по справі 372/815/18

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/815/18

Провадження № 2-99/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2019 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

Головуючого судді Потабенко Л.В.,

при секретарі Бенчук О.О.,

справа № 372/815/18

прокурора Тарасенко А.С.,

за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 В ОСОБА_3 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи Національний природний парк Голосіївський , Комунальне підприємство Лісопаркове господарство Конча Заспа про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до відповідачів про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, обґрунтовуючи який зазначив, що розпорядженням від 20.08.2008 року Обухівської районної державної адміністрації в порушення вимог діючого земельного та лісового законодавства, передано у власність громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 земельні ділянки загальною площею 4,9600 га. лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду загальнодержавного значення для інших цілей, ніж визначені законом та з власності держави зазначені землі вибули поза її волею. В зв`язку з порушенням норм чинного законодавства при наданні у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, прокурор просить позов задовольнити в повному обсязі, визнати недійсним розпорядження та витребувати у відповідачів земельну ділянку. Окрім того, прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, оскільки про наявні порушення вимог закону прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, що пов`язано з складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.

В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві, зазначивши, що внаслідок прийняття незаконного розпорядження з перевищенням своїх повноважень Обухівська РДА передала у власність фізичних осіб - відповідачів по справі земельні ділянки, що належить до земель лісового фонду та природно-заповідного фонду загальнодержавного значення загальною площею 4,9600 га та з державної власності без відома власника в порушення вимог земельного законодавства та Лісового кодексу України вибули земельні ділянки і існують правові підстави для їх витребування у відповідачів.

Перший заступник прокурора Київської області Грабець І. подав до суду відзив на позов представника ОСОБА_4 в якому зазначив, що заперечує, щодо доводів представника про набуття його довірителем земельної ділянки на законних підставах, оскільки з державної власності вибули земельні ділянки лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією спірного розпорядження щодо передачі у приватну власність громадянам земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду для інших цілей ніж визначено законом, з огляду на те, що воля держави, як власника може виражатись лише в таких діях органів виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Представник Кабінету Міністрів України в судове засідання не з`явився, його представники надіслали до суду письмові пояснення, в яких просили розглядати справу без їх участі та позов підтримали і просили задовольнити в повному обсязі, з підстав, що зазначені в позовні заяві. Окрім того, представником ОСОБА_9 також подано клопотання про розгляд справи у відсутність представника Кабінету Міністрів України та підтримання позовних вимог.

Представник Національного природного парку Голосіївський в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позицію позивача щодо заявлених позовних вимог підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 , в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Представник Комунального підприємства Лісопаркове господарство Конча-Заспа в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, надіслав на адресу суду письмові пояснення, в яких підтримав позов прокурора та просив задовольнити. Пояснив, що земельні ділянки з кадастровими номерами 32223155400:05:006:0006, 32223155400:05:006:0007; 32223155400:05:006:0008; 32223155400:05:006:0009; 32223155400:05:006:0010 знаходились та знаходяться у межах міста Київ, що підтверджується відповідними копіями планшетів з відповідною відміткою про віднесення їх до Голосіївського району м. Києва, а отже Обухівська РДА не мала права розпоряджатись землями комунальної власності територіальної громади міста Києва. Окрім того, зазначає в поясненнях, що підприємством вказані землі використовувались і використовуються за їх прямим цільовим призначенням - ведення лісогосподарської діяльності та відповідно проводились вибіркові санітарні вирубки, що підтверджується відповідними лісорубними квитками.

Представник відповідача ОСОБА_10 , що представляє інтереси ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, будучи присутньою в минулих судових засіданнях позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову з застосуванням строку позовної давності, посилаючись на те, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли державний орган дізнався про порушення свого права, окрім того вважає, що наведені прокурором підстави підтверджують неповажність причин пропуску строку для звернення до суду. Окрім того, представником також подано письмову заяву, яку прийнято судом, про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Представник відповідача Кулаков В ОСОБА_3 В., що представляє інтереси ОСОБА_8 в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити в задоволені позову з підстав необґрунтованості та недоведеності, окрім того просив відмовити в задоволенні позову також з застосуванням строку позовної давності та подав також письмовий відзив на позовну заяву, в якому також просив відмовити у задоволенні позову з тих же підстав.

Відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , в судове засідання не з`явились, подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність та просили у задоволенні позову прокурору відмовити.

Представник відповідачів ОСОБА_1 , який представляє інтереси ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в судовому засіданні та наданих письмових поясненнях щодо позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні з підстав застосування строку позовної давності, оскільки вагомі причини його поважності прокурором не наведено, окрім того, просив відмовити з підстав того, що прокурор є неналежним позивачем і з підстав необґрунтованості та недоведеності.

Представник Обухівської районної державної адміністрації Київської області в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з застосуванням строку позовної давності.

Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 04.07.2018 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.11.2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_11 про залучення його до участі у справі в якості співвідповідача.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15.04.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши прокурора, представників відповідачів, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 20.08.2008 року за № 1341 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та передано у власність вище вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20.08.2008 року, управлінням Держкомзему в Обухівському районі віддано 25.09.2008 року були видані державні акти на право власності на земельну ділянку наступним громадянам:

ОСОБА_8 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460525 площею 1,0000 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100708;

ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460524 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100706;

ОСОБА_6 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460523 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100709;

ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460521 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100707;

ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460522 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100705.

Відповідно до інформації наданої КП Лісопаркове господарство Конча Заспа в листі від 02.11.2017 року за № 422 та додатках до нього, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення і розташовані у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва за матеріалами лісовпорядкування підприємства 2016 року та у кварталах 73, 77, 81 за матеріалами лісовпорядкувань 2000, 2010 років згідно планово-картографічних матеріалів які додаються.

Також відповідно до інформації наданої Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО Укрдержліспроект в листі від 12.05.2017 за №235 вищевказані земельні ділянки розташовані у кварталі 73 (виділах 16, 19), кварталі 77 (виділах 1, 8) та кварталі 81 (виділі 4) Дачного лісництва Конча-Заспівського ЛПГ згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2010 року, є земельними ділянками лісового фонду.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа 2010 року спірні земельні ділянки розташовані у виділах 16, 19 кварталу 73, виділах 1, 8 кварталу 77 та виділі 4 кварталу 81 Дачного лісництва КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики:

виділ 16: площа 7,0 га, склад: сосна звичайна, вік 100 років, висота - 28 м, діаметр 36 см, запас на 1 га - 320 метрів кубічних;

виділ 19: площа 0,8 га, склад: сосна звичайна, вік 90 років, висота - 27 м, діаметр 36 см, запас на 1 га - 330 метрів кубічних;

виділ 1: площа 12,6 га, склад: сосна звичайна, вік 75 років, висота - 25 м, діаметр 36 см, запас на 1 га - 270 метрів кубічних;

виділ 8: площа 1,5 га, склад: сосна звичайна, вік 60 років, висота - 21 м, діаметр 26 см, запас на 1 га - 190 метрів кубічних;

виділ 4: площа 3,6 га, склад: сосна звичайна, вік - 50 років, висота -18 м, діаметр - 24 см, запас на 1 га - 170 метрів кубічних.

Згідно матеріалів лісовпорядкування 2016 року, на дай час спірні земельні ділянки знаходяться у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва КП ЛПГ Конча-Заспа .

Згідно до інформації наданої КП Лісопаркове господарство Конча- Заспа в листі від 01.03.2018 року за № 60 та долучених до неї актів обстеження вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 покрита лісами в кількості 360 дерев; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009 покрита лісами в кількості 413 дерев; земельна ділянка і кадастровим номером 3223155400:05:006:0008 покрита лісами в кількості 421 дерево; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007 покрита лісами в кількості 572 деревами; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006 покрита лісами в кількості 578 дерева.

Так, відповідно до Указу Президента України від 27.08.2007 № 794/2007 (зі змінами) Про створення національного природного парку Голосіївський створено Національний природний парк Голосіївський , відповідно до якого до складу вказаного парку включено 2406,07 га земель КП ЛПГ Конча - Заспа КО Київзеленбуд без вилучення у землекористувача (Конча-Заспівське і Дачне лісництво). Зазначену територію передано під охорону КП ЛПГ Конча-Заспа відповідно до охоронного зобов`язання від 29.01.2008 № 1-1-2, копія якого наявна в матеріалах справи.

З листа Адміністрації НПП Голосіївський від 09.06.2017 за № 236/2-08 вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:006:0006, 3223155400:05:006:0007, 3223155400:05:006:0008, 3223155400:05:006:0009, 223155400:05:006:0010 знаходяться у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва КП ЛПГ Конча-Заспа (нумерація кварталів відповідно до лісовпорядкування 2016 року), ввійшли до складу НПП Голосіївський відповідно до Указу Президента України від 27.08.2007 № 794/2007 (зі змінами) Про створення національного природного парку Голосіївський . Крім того, на вказані землі природно-заповідного фонду НПП Голосіївський у 2013 році розроблено Проект організації території НПП Голосіївський , охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, який затверджено наказом Мінприроди України від 19.12.2013 року за № 532.

Відповідно до картосхеми функціонального зонування території із Проекту організації території НПП Голосіївський , охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, затвердженого наказом Мінприроди України від 19.12.2013 року встановлено, що спірні землі у кварталах 73, 77, 81 Дачного лісництва КП ЛПГ Конча-Заспа за матеріалами лісовпорядкування 2000, 2003 років), на даний час квартали 31, 35, 39 Дачного лісництва КП ЛПГ Конча-Заспа (за матеріалами лісовпорядкування 2016 року) відносяться до зони регульованої рекреації.

Відповідно до положень статті 48 ЛК України матеріали лісовпорядкування 2010 року затверджені у встановленому порядку, так, згідно з протоколом другої лісовпорядної наради 15.07.2011 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства КП ЛПГ Конча-Заспа , їх погоджено та затверджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві (21.07.2011р.), Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (19.07.2011р.), Київським комунальним об`єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд 18.07.2011року, що підтверджується додатком 3 із матеріалів лісовпорядкування 2010 року із відповідними відмітками наявним в матеріалах справи.

Комунальне підприємство Лісопаркове господарство Конча-Заспа створене рішенням Київської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1957р. N 2159 "Про відвод Управлінню зеленої зони м. Києва території в районі урочища Конча-Заспа під будівництво лісопаркового господарства , є правонаступником державного комунального підприємства паркового господарства Конча-Заспа", засновано на комунальній власності територіальної громади м. Києва і підпорядковується Київській міській державній адміністрації. Протягом всього періоду існування підприємства, кожне вилучення земельної з балансових територій підприємства здійснювалось виключно на підставі рішень Київської міської ради або її попередників.

Земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:05:006:0006; 3223155400:05:006:0007;3223155400:05:006:0008; 3223155400:05:006:0009; 3223155400:05:006:0010, є предметом розгляду даної справи, знаходяться у межах кварталів 31, 35, 39, що підтверджують матеріали впорядкування 2016 року або у кварталах 73 (виділ 16, 19), 77 (виділ 1, 8), 81 (виділ 4) згідно матеріалів лісовпорядкування 2010 року та попередніх років.

Спірні земельні ділянки знаходились та знаходяться у межах міста Києва з моменту заснування Підприємства про, що свідчать, в Планшет №6 НОМЕР_1 1979г. , Планшет №6 НОМЕР_1 1969г. , Планшет №8 матеріалів лісовпорядкування 2010р. та Планшети №5 та №8 матеріалів лісовпорядкування 2016 року з відповідною відміткою про віднесення вказаних земель до складу Голосіївського району міста Києва.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України та ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установлене порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ст. 48 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкувань дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплекс оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного соціального розвитку регіону.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Отже з аналізу вимог ст. ст. 5, 48 Лісового кодексу України та ст. 55 Земельного кодексу України віднесення спірних земель до земель лісогосподарського призначення посвідчується планово картографічними матеріалами лісовпорядкування.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, ще виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. А єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, за якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель сільськогосподарського призначення у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Отже судом з наданих сторонами доказів та аналізу норм лісового кодексу та земельного законодавства, встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно ст. 53 Закону України Про природно-заповідний фонд рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Згідно ст. 4 Закону України Про природно-заповідний фонд України території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 43, 44 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища).

Статтею 54 Закону України Про природно-заповідний фонд передбачено, що зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за узгодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Також землі під об`єктами природно-заповідного фонду, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).

Отже, в ході розгляду справи з наданих сторонами та третьою особою доказів судом встановлено, що спірні земельні ділянки також розташовані на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський .

Оскільки спірні земельні ділянки відносяться до лісових земель та розташовані на території об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, то в силу положень ст. ст. 4, 7, 53 Закону України Про природно-заповідний фонд , ст. ст. 43,44,84 Земельного кодексу України не могли передаватись у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України районні державі адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державні власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:а) ведення водного господарства;б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителі територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зоні відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів Україні Кабінет вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користуванні у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користуванні; відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї етапі, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже з огляду на викладені обставини та аналізу наданих сторонами доказів та викладених норм права, суд приходить до висновку, що вилучення та надання у приватну власність земель державної власності лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду не відноситься до компетенції Обухівської районної державної адміністрації.

Оскільки розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 20.08.2008 № 1341 передано у власність земельні ділянки загальною площею 4,9600 га лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду загальнодержавного значення для інших цілей, ніж визначені Законом, з перевищенням повноважень передбачених ч. 5 ст. 122, ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно ч. 2, 3 ст. 57 Лісового кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно ч. 4 ст. 20 ЗК України, Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої з лади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Однак, Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не надавало та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарського значення для не лісогосподарських потреб не приймались.

В порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України Обухівською районною державною адміністрацією передано у власність громадянам землі лісогосподарського призначення загальною площею 4,9600 га, що розташовані у кварталах 31, 35, 39 КП Лісопаркове господарство Конча-Заспа згідно матеріалів лісовпорядкування 2016 року та в кварталах 73, 77, 81 згідно матеріалів лісовпорядкування 2000, 2010 років без зміни цільового призначення лісової ділянки, за відсутності погодження органу лісового господарства, що підтверджується листом Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 03.11.2017 року 04-36/2402.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади і органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. В порушення вимог раціонального використання земель Обухівською районною державною адміністрацією передано у власність відповідачам для ведення особистого селянського господарства землі лісогосподарського призначення, вкриті багаторічними лісовими насадженнями, без їх збереження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже з огляду на вищевикладене, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20.08.2008 № 1341 прийнято всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 4, 7, 53, 54 Закону України Про природно-заповідний фонд , ст. ст. 19, 20, 43, 44, 55, 56, 57, 84,116,122,149 Земельного кодексу України, ст. 5, 27, 31 Лісового кодексу України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним судом в порядку передбаченому ст. ст. 21,152, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Держава як власник спірного майна делегувала Обухівській районній державній адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Як встановлено судом, рішення про вилучення (припинення права) земельної ділянки за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог ст. ст. 6 , 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А за змістом ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Наведене вище свідчить про можливість застосування віндикації для захисту порушених інтересів держави.

Отже, здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Також за приписами ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Таким чином, здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна.

Такі висновки підтверджуються правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15. від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15. від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15. від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Право відповідачів на спірні земельні ділянки виникло на підставі незаконних державних актів на право власності на земельні ділянки, що вказує на те, що до них перейшло право власності на спірні земельні ділянки від держави протиправно поза волею власника.

Також правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так ст. ст. 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття органами державної влади або місцевого самоврядування рішення про передачу земель державної власності лісогосподарського призначення для інших цілей ніж визначені законом, позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В даному контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права користування та землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ст. ст. 14, 19 Конституції України).

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення прокуратури Київської області до суду з вимогою про витребування спірних земельних ділянок з володіння ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га. Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Натомість вище вказані громадяни набули такого права власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади розпорядження.

ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірних земельних ділянок знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірних земельних ділянок з володіння ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з їх власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин позов прокуратури Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510и15.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Щодо заяв представників відповідачів та їх представників про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до положення ст. 256 та ст. 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами, визначеними ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з вимогами ч.3-ч.5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

З огляду на це, положення ч.1 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України , позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно правової позиції Верховного Суду України відображеної у постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, визначено, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу, коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме повноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постановах Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс16, від 20.08.2013 у справі № 3-18гс13, від 02.09.2008 у справі № 3-3376к08 та ухвалі від 25.04.2012 у справі № 6-15350вов10, правові висновки якого мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було, оскільки воно приймалось без його участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірних ділянок не надавалось. Крім того, інформація про виведення землі із складу земель лісогосподарського призначення та їх передачу у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався, оскільки про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 12.05.2017 та КП Лісопаркове господарство Конча Заспа від 14.04.2017, що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави після чого про це стало відомо і Кабінету Міністрів України.

Зважаючи на викладене, встановлений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними вищезазначених рішень відповідача пропущено з поважних причин.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Указані факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави, а тому суд визнає причини пропущення позовної давності для звернення до суду поважними та поновити його.

Отже, заяви представників відповідачів та відповідачів про застосування строків позовної давності у даній справі задоволенню не підлягає.

Зважаючи на вищевикладені обставини, позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства Київське лісове господарство до ОСОБА_13 , третя особа: ОСОБА_14 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, задовольнити повністю.

Позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи Національний природний парк Голосіївський , Комунальне підприємство Лісопаркове господарство Конча Заспа про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20.08.2008 року № 1341 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та передано у власність вищевказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки з незаконного володіння: ОСОБА_4 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010; ОСОБА_5 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009; ОСОБА_6 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008; ОСОБА_7 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007; ОСОБА_8 площею 1,0000 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, загальною вартістю 158 571,94 грн., які розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Стягнути солідарно з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на користь прокуратури Київської області 4134 грн. судового збору по 689 грн. з кожного, за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області, код ЄДРПОУ - 02909996, банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок отримувача - 35216008015641.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Позивачі: Перший заступник прокурора Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, юридична адреса: б-р Л. Українки, 27/2, м. Київ, 01601).

Кабінет Міністрів України (код ЄДРПОУ відсутній, юридична адреса: вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008).

Відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області (код ЄДРПОУ 04054725, юридична адреса: вул. Київська, 14, м. Обухів, Київська область, 08700).

Кретова ОСОБА_15 Кузьмінічна (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ).

ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ).

ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ).

ОСОБА_8 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , остання відома адреса: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 ).

Треті особи: Національний природний парк Голосіївський (код ЄДРПОУ 35620372, юридична адреса: вул. Митрополита Василя Липківського, 35, м. Київ, 03035).

Комунальне підприємство Лісопаркове господарство Конча Заспа (код ЄДРПОУ 03359747, юридична адреса: вул. Генерала Матикіна, 11-Б, м. Київ, 03084).

Повний текст рішення виготовлений 04.11.2019 року.

Суддя: