Постанова

від 06.11.2019 по справі 916/1424/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 916/1424/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "ГСП" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 (головуючий суддя Колоколов С.І., Мишкіна М.А., Савицький Я.Ф.) у справі №916/1424/18 Господарського суду Одеської області

за позовом Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

до 1) Ширяївської центральної районної лікарні,

2) Приватного підприємства "ГСП"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: Ширяївської районної ради

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2018 року Заступник керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - позивач) з позовом до Ширяївської центральної районної лікарні (далі - відповідач 1) та Приватного підприємства "ГСП" (далі - відповідач 2), в якому просив визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки, укладений шляхом підписання сторонами удаваного правочину - Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013, та зобов`язати повернути земельну ділянку площею 150,00 га, отриману на підставі Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013.

1.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір є удаваним та містить ознаки іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, укладення якого суперечить положенням цивільного законодавства, а тому в силу положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України такий договір має бути визнаний недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.08.2018 місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

2.1. Обґрунтовуючи рішення у даній справі, суд першої інстанції здійснивши аналіз оспорюваного договору, посилаючись на положення статей 1130 - 1131 Цивільного кодексу України вказав, що сторонами був укладений договір, який за свою правовою природою є договором про спільну діяльність, оскільки за своєю суттю він відповідає зобов`язальним правовідносинам, що виникають з договорів про спільну діяльність. Також суд вказав, що прокурором не доведено наявності у сторін спірного договору мети встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, а також настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені договором. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в установленому законом порядку не спростовано презумпції правомірності правочину, спірний договір не є удаваним, а також його укладення ніяким чином не може порушувати права та охоронювані законом інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції

3. Постановою Південно - Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2018 у справі №916/1424/18 скасовано, позовні вимоги Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області задоволено. Визнано недійсним Договір на сумісну діяльність від 26.09.2013, укладений між Ширяївською центральною районною лікарнею та Приватним підприємством "ГСП"; зобов`язано Приватне підприємство "ГСП" повернути Ширяївській центральній районній лікарні земельну ділянку, площею 150,00 га, отриману на підставі Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013.

3.1. Мотивуючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції здійснив аналіз оспорюваного договору з урахуванням положень статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України, статей 92, 95 Земельного кодексу України, статей 13, 15 Закону України "Про оренду землі", та дійшов висновку, що між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються; умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Установивши, що спільної діяльності за спірним договором від 26.09.2013 не велося, а відбувалось платне користування відповідачем-2 земельною ділянкою, наданою відповідачем-1 у користування для отримання прибутку, суд вказав, що до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки. Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі" визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого сторонами дотримано не було. При цьому, Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій. З урахуванням умов оспорюваного договору та його правової природи, суд апеляційної інстанції вказав, що договір на сумісну діяльність від 26.09.2013 є недійсним, оскільки не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він був укладений.

Також апеляційний господарський суд вказав, що звертаючись до суду з позовом у цій справі прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив про користування земельною ділянкою ПП "ГСП" з порушенням земельного законодавства, а під час апеляційного перегляду встановлено, що прокурором визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також правильно вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Приватне підприємство "ГСП" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, у якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2018.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача 2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

5. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач 2 зазначає, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини та фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, надав мотивовану оцінку кожному аргументу сторін, застосував правові норми, які належить застосувати до правовідносин та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, тоді, як апеляційний господарський суд допустив порушення норм процесуального та матеріального права, не встановив дійсних обставин і не надав оцінки відповідним доводам відповідачів, припустившись у зв`язку з цим порушення вимог частин першої і третьої ст. 86 та частини п`ятої статті 236 ГПК України.

5.1. Скаржник вказує, що визнавши обґрунтованим звернення прокурора до господарського суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Одеській області, апеляційний господарський суд допустив порушення статті 131-1 Конституції України, статей 2, 53 ГПК України, статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України.

5.2. На думку скаржника, апеляційний господарський суд допустив порушення ч. 3 ст.4, ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст.14, ч. 5 ст. 238, ч. 2 ст.287 ГПК України, зокрема, вийшов за межі позовних вимог; допустив порушення статей 77, 74, 91 ГПК України, зокрема, встановив фактичні обставини справи та вирішив спір за недопустимими доказами.

5.3. Також скаржник зазначає, що апеляційний суд допустив порушення ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки не врахував, що станом на дату ухвалення оскаржуваної постанови, рішення Ширяївської районної ради Одеської області від 26.09.2013 № 318-У1 про погодження Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013 не було визнано незаконним та не втратило чинності.

5.4. Апеляційним судом порушено приписи Закону України "Про судовий збір".

5.5. Також відповідач зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 202, 203, 215, 1130, 1131 Цивільного кодексу України, та не застосування норм права, які установлюють свободу укладення господарських договорів, визначення їх умов, а також регулюють порядок здійснення сумісної діяльності, а саме статей 6, 627, 1130 Цивільного кодексу України.

Заперечення прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

6. Прокурор вказує про безпідставність доводів касаційної скарги та просить залишити оскаржувану постанову без змін, зауважуючи, зокрема, про обґрунтованість висновку суду стосовно недійсності договору на сумісну діяльність від 26.09.2013 як такого, що не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він укладений.

7. 03.06.2019 від позивача на адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу, однак, враховуючи, що ухвалою суду від 18.04.2019 було визначено строк для подання до суду касаційної інстанції відзивів на касаційну скаргу до 15.05.2019, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали, підтвердження факту отримання позивачем зазначеної ухвали 02.05.2019, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів зазначає про недотримання останнім обумовлених в ухвалі від 18.04.2019 строків, наслідком чого є залишення наданого позивачем відзиву на касаційну скаргу без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.

8. Відповідачем 1 та третьою особою відзивів на касаційну скаргу не подано, що, у відповідності до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України, не перешкоджає перегляду судових рішень у даній справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

9. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідно до рішення Ширяївської районної ради народних депутатів від 18.05.2000 №125-ХХ111, Ширяївська ЦРЛ є постійним користувачем земельної ділянки площею 150,00 га із цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства.

10. 26.09.2013 між Ширяївською центральною районною лікарнею та Приватним підприємством "ГСП" було укладено Договір про сумісну діяльність, за умовами якого Ширяївська центральна районна лікарня надає, а Приватне підприємство "ГСП" приймає земельну ділянку площею 150 га, в тому числі ріллі 150 га, належну Ширяївській ЦРЛ на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії I-ОД №00031 та зареєстрованого в Книзі за номером 38, для здійснення сумісної діяльності.

10.1. Згідно із п. 2.1 Договору ПП "ГСП" вносить на розрахунковий рахунок або в касу лікарні кошти в розмірі 57 300 грн, як частину доходу від сумісної діяльності. Не пізніше 15 липня вноситься 27 300 грн та закінченню збору урожаю не пізніше 25 листопада остаточну суму 30 000 грн.

10.2. За змістом п.3.1 договору сторони зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення спільної мети - вирощування сількогосподарських культур, що не суперечить закону. Сторони обумовили дію договору до 31.12.2023.

10.3. 12.05.2016 між сторонами договору укладено Додаткову угоду №1 до Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013, відповідно до якої сторони домовились, зокрема, п. 2.1 викласти у наступній редакції: "2.1 ПП "ГСП" вносить на госпрозрахунковий рахунок Ширяївської ЦРЛ кошти в розмірі 150 000,00 грн, як частину доходу від спільної діяльності у такі строки: не пізніше 20 липня 75 000,00 грн та не пізніше 20 жовтня у розмірі 75 000,00 грн. Також ПП "ГСП" зобов`язується відшкодувати суму земельного податку, яку буде нараховано Ширяївській ЦРЛ за поточний рік відповідно до поданого розрахунку та в строки визначені Податковим кодексом України".

11. Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначав, що вказаний договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки. При цьому, сам прихований договір оренди укладено з порушенням земельного законодавства, з огляду на що підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - поверненню.

12. Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

13. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

14. Так, частина 1 статті 203 названого Кодексу визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

15. У статті 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

16. Відповідно до положень статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

17. Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

18. При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

19. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

20. Згідно із частинами 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч.1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч.2).

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

21. Судом апеляційної інстанції установлено, що за умовами договору на сумісну діяльність від 26.09.2013, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 12.05.2016, передбачені пунктом 2.1 договору грошові кошти, є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції. Тобто, за умовами договору вирощування, переробка та реалізація товарної сільськогосподарської продукції здійснюється тільки відповідачем-2 без участі відповідача-1, який, у свою чергу, лише отримує грошові кошти у розмірі, визначеному цим договором, при цьому, надає відповідачу-2 земельну ділянку, належну йому на праві постійного користування.

22. За наведених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду апеляційного суду, що між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються, а умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки, а відтак, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

23. Слід зауважити, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

24. Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

25. За змістом статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

26. В силу частини 1 статті 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

27. Згідно із частинами 1, 7 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

28. Частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України унормовано, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

29. З огляду на зазначене, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.

30. Крім того, за змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

31. При цьому, установивши, що в оспорюваному договорі не було дотримано істотних умов та порядку укладання договору оренди, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним Договору на сумісну діяльність, який було вчинено з метою приховати договір оренди земельної ділянки.

32. Частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

33. Доводи касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 202, 203, 215, 1130, 1131 Цивільного кодексу України та не застосування норм права, які установлюють свободу укладення господарських договорів, визначення їх умов, а також регулюють порядок здійснення сумісної діяльності, а саме статей 6, 627, 1130 Цивільного кодексу України, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, та такі, що спростовуються наведеним в тексті даної постанови.

Крім того, слід зазначити, що свобода договору у розумінні статті 627 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства. У даному випадку, судом апеляційної інстанції установлено недотримання відповідачами вимог земельного законодавства, яким обумовлено порядок та умови для передачі земельних ділянок в оренду, недотримання яких тягне за собою недійсність договору.

34. Аргументи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції положень статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яке полягає у неврахуванні тієї обставини, що станом на дату ухвалення оскаржуваної постанови, рішення Ширяївської районної ради Одеської області від 26.09.2013 № 318-У1 про погодження Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013 не було визнано незаконним та не втратило чинності, колегія суддів вважає такими, що зводяться до довільного тлумачення положень Земельного кодексу та названого Закону в частині повноважень органів місцевого самоврядування, оскільки погодження радою договору не свідчить про правомірність розпорядження земельною ділянкою особою, яка не має відповідних повноважень.

35. Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегією суддів відхиляються як такі, що не підтверджені матеріалами справи. Зокрема, щодо доводів про вихід суду апеляційної інстанції за межі позовних вимог в частині визнання недійсним Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013, тоді як заявлялись вимоги про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки, колегія суддів зазначає, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, водночас, установивши, що між сторонами фактично існують орендні правовідносини, а укладено договір на сумісну діяльність, суд обґрунтовано визнав недійсним саме спірний договір.

36. Стосовно доводів касаційної скарги про необґрунтованість задоволення позову в частині зобов`язання повернути спірну земельну ділянку саме відповідачу 1, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для її задоволення як правового наслідку визнання спірного договору недійсним, що передбачено положеннями ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

37. Колегія суддів також не погоджується з доводами скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції статей 77, 74, 91 ГПК України, зокрема, встановлення фактичних обставин справи та вирішення спору за недопустимими доказами з огляду на таке.

38. Відповідно до положень статей 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці обставини встановлюються, зокрема, письмовими доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, належними визнаються докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

39. Приписами статті 91 ГПК України закріплено поняття письмових доказів, як документів, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. При цьому, учасник справи, який подає письмові докази в копіях, повинен зазначити про наявність у нього або у іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Колегія суддів зауважує, що у даному випадку прокурором подано до суду завірену копію оспорюваного договору, матеріали справи не свідчать про те, що подана копія ставилась сторонами під сумнів, що спростовує доводи скаржника стосовно вирішення спору за недопустимими доказами.

40. В частині доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом статті 131-1 Конституції України, статей 2, 53 ГПК України, статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

41. Відповідно до абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абз. 1, 2 ч. 4 ст. 23 цього ж Закону).

42. Згідно із частинами 2, 4 статті 53 ГПК України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб (ч.2). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч.4).

43. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив про користування земельною ділянкою відповідачем-2 з порушенням земельного законодавства, а суд апеляційної інстанції установив, що прокурором визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також правильно вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тому доводи скаржника в частині недостатності підстав для представництва інтересів держави є необґрунтованими.

Що ж до порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 131-1 Конституції України, колегія суддів зауважує, що положення пункту 3 частини першої даної статті відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру". За умови дотримання прокурором положень статті 23 названого Закону, підстави для висновку про порушення апеляційним судом статті 131-1 Конституції України відсутні.

44. В частині доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом приписів Закону України "Про судовий збір", колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції вірно врахував, що заявлено дві вимоги, одна з яких має немайновий характер, інша - майновий, з огляду на що правильно обраховано та розподілено судовий збір, виходячи із положень Закону України "Про судовий збір" та статті 129 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права та дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

46. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Щодо судових витрат

47. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "ГСП" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у справі №916/1424/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.