Постанова

від 05.11.2019 по справі 550/1245/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 550/1245/18 Номер провадження 22-ц/814/2328/19Головуючий у 1-й інстанції Михайлюк О. І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Абрамова П.С., Дряниці Ю.В.

за участю секретаря Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 червня 2019 року, ухвалене суддею Михайлюк О.І., повний текст судового рішення виготовлено 05 липня 2019 року,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства "БЕЗЗУБКО", третя особа Приватний нотаріус Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицька Оксана Валеріївна, про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації № 17281129 від 04.11.2016 р.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Чутівського районного суду Полтавської області з позовом до ФГ БЕЗЗУБКО про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016 р.; скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису 17281129 від 04.11.2016р.;зобов`язання відповідача повернути йому належну позивачу земельну ділянку, площею 3,8186 га з кадастровим номером 5325482600:00:003:0005, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою використання для сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області (а.с. 2-3).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.11.2016р. було підписано з відповідачем договір про встановлення права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб строком на 49 років.

Між тим, зазначений договір укладено внаслідок введення позивача в оману та під впливом тяжких обставин, а умови договору суперечать вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, який є власником земельної ділянки.

Вказує, що на етапі обговорення істотних умов договору з відповідачем - ФГ БЕЗЗУБКО в особі голови господарства Беззубка В.В. було досягнуто згоди про укладення договору оренди земельної ділянки площею 3,8186 га з кадастровим номером 5325482600:00:003:0005 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою використання для сільськогосподарського виробництва на термін 49 років зі сплатою 130 000 грн. орендної плати.

Підписання договору оренди земельної ділянки відбулося 04.11.2016р. у приватного нотаріуса Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицької О.В. Але, як стверджує позивач, він не знав, що 04.11.2016р. підписав не договір оренди землі, а договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Отже, під час підписання оспорюваного договору емфітевзису його ввели в оману.

Позивач вказує, що при укладанні оспорюваного договору, відповідно до п.6.14 договору, з нього незаконно, оскільки він є інвалідом другої групи, були стягнуті нотаріальні витрати у сумі понад 10 тис. грн. і замість очікуваних 130 тис. грн. він отримав тільки 120 тис. грн.

Також позивач стверджує, що на час укладення оспорюваного договору емфітевзису він перебував під впливом тяжких обставин. На думку позивача тяжкими обставинами є його похилий вік та стан здоров`я, наявність у нього інвалідності ІІ групи, хвороба дружини та рідного брата, який невдовзі помер.

Позивач вказує, що через наявність тяжких обставин він знаходився у стресовому стані, і під впливом вищевказаних обставин погодився на укладення оспорюваного договору.

Зазначає, що при підписанні оспорюваного договору він не перечитував його умови, оскільки довіряв голові фермерського господарства БЕЗЗУБКО - Беззубку В . В.

Крім того, позивач вважає незаконними умови п. 1.2 розділу I договору емфітевзису від 04.11.2016р. згідно з яким відповідачу надається право, без спеціального дозволу позивача, зводити на земельній ділянці необхідні будівлі та споруди. На думку позивача, даний пункт договору може призведе до втрати родючої площі, суперечить технічній документації на земельну ділянку та змісту ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України, де зазначено, що право користування земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою саме для сільськогосподарських потреб, а не для зведення будівель. Також, позивач вважає незаконним п. п в п. 3.7 договору емфітевзису від 04.11.2016р., де зазначено, що відповідач має право на відчуження емфітевтичного права на свій розсуд, але у разі його продажу власник має переважне право перед іншими особами на його придбання на підставах сплати відповідачу 5% від вартості земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку даного договору. Позивач зазначає, що таке право емфітевта не передбачено чинним законодавством та істотно порушує його права, як власника земельної ділянки.

Отже, на думку позивача, умови договору емфітевзису від 04.11.2016р., а саме передбачене використання земельної ділянки не за призначенням (п.1.2 договору) та те, що у разі придбання ним вказаної земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку дії даного договору (п. п. в п.3.7 договору) суперечать приписам законодавства та є недійсними.

Також зазначає, що в порушення п. 6.7 оспорюваного договору, межові знаки даної земельної ділянки відсутні, що зафіксовано в акті від 02.07.2012 року, складеному за участю сільського голови та представника ДП Полтавський науково-дослідний проектний інститут землеустрою .

У додаткових поясненнях до позову позивач зазначив, що підписання оспорюваного договору емфітевзису відбулося на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких обставин, що свідчать про порушення принципу добровільності та свободи договору, відповідно до ст.ст. 3,627 ЦК України (а.с.106).

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 26 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства БЕЗЗУБКО , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицька Оксана Валеріївна, про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації № 17281129 від 04.11.2016 р. - задоволено частково.

Визнано недійсним п.п в) п. 3.7 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р., укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством БЕЗЗУБКО , в особі голови фермерського господарства Беззубка Віктора Володимировича, зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.11.2016р. за №17281129.

В іншій частині в позові відмовлено.

Стягнуто з Фермерського господарства БЕЗЗУБКО на користь держави 45 (сорок п`ять) грн. 81 коп. судового збору.

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кожем`яка О.В. про відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскарженов апеляційному порядку позивачем ОСОБА_1 .

У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального і матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, прохає скасувати рішення в частині незадоволених позовних вимог.

Вказує, що судом не взято до уваги те, що на етапі обговорення істотних умов договору позивач повідомив відповідача про намір укласти договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5325482600:00:003:0005 площею 3,8186 га, на термін 10 років. Після отримання проекту договору та консультації з юристом він відмовився від його підписання, так як договір було складено лише на користь відповідача. Тому ним було надано відповідачу власний проект договору з урахуванням інтересів обох сторін у відповідності до чинного законодавства.

Зазначає, що домовленості про нотаріальне посвідчення договору між ним та відповідачем не було, чим порушено ч. 1 ст. 209 ЦК України.

Позивач вказує, що він має вади зору, про що надано медичну документацію. Між тим, під час нотаріального посвідчення оспорюваного договору він не зачитувався приватним нотаріусом та правові наслідки його укладення йому не роз`яснювалися. На ньому відсутня відповідна відмітка нотаріуса щодо оголошення змісту договору, а нотаріус не з`ясував, чи може він прочитати вказаний договір.

Також зазначає, що при нотаріальному оформленні договору в нього не було з собою окулярів.

Крім того, перед підписанням договору емфітевзису його запевнили, що це той самий договір, тільки з нотаріальним посвідченням. Між тим, було підписано зовсім інший договір оренди, та йому не було надано нотаріусом примірник договору.

Також з нього було стягнуто витрати за нотаріальні послуги при оформленні договору у сумі 10000 грн. Проте, він звільнений від їх сплати на підставі п. 4 Декрету КМУ Про державне мито як інвалід 2-ї групи.

При цьому, відповідач від його імені здійснив оплату за послуги нотаріуса, вирахувавши з орендної плати зазначену суму, у зв`язку з чим він отримав від відповідача лише 120000 грн. замість очікуваних 130000 грн. Коли заявив про це відповідачу, то він сказав, що в такому разі необхідно буде повернути йому 50000 грн., сплачених в рахунок орендної плати.

Позивач вказує, що був під впливом тяжких обставин, так як хворів його рідний брат, за яким він доглядав та допомагав ліками та продуктами харчування, та не міг повернути вказану суму позивачу. Зазначає, що брат помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а він був у стресовому стані і також хворів.

Посилається на те, що суд не врахував цих обставин, та дійшов помилкових висновків про те, що витрати за послуги нотаріуса понесені саме позивачем. Тоді як вказане спростовується п. 6.14 договору оренди та копіями квитанцій, наданих йому відповідачем.

Вважає, що невиплатою коштів у повному обсязі в сумі 130000 грн. йому завдано шкоду на таку ж суму, оскільки відповідач отримав у користування належну йому земельну ділянку на 49 років, яка фактично втрачена позивачем, а зобов`язання не виконано. Крім цього, розмір орендної плати 130000 грн. є заниженим та збитковим.

В оспорюваному договорі не вказано кінцеву дату закінчення строку користування земельною ділянкою. Також відсутня дата дії договору .

Під час укладення договору емфітевзису порушено вимоги ч. 2 ст. 409 ЦК України, оскільки розмір плати вказано в договорі значно менше.

Умови, порядок та строки виплати коштів, зазначені в п.2.2. договору від 04.11.2016 р., не відповідають дійсності, так як зазначено, що кошти сплачені до підписання договору, тоді як фактично було сплачено лише 50000 грн., а інша частина суми передана після підписання договору.

Пункт 1.2. розділу І договору емфітевзису щодо надання права відповідачу без спеціального дозволу позивача зводити необхідні будівлі та споруди, іншим чином використовувати земельну ділянку суперечить технічній документації та ч. 1 ст. 407 ЦК України, оскільки передавалася відповідачу з метою виробництва сільськогосподарської продукції.

Пункт 1.2 та 3.8. договору суперечать один одному, що залишено поза увагою суду першої інстанції.

У п.п. в п. 3.7. договору емфітевзису зазначено право відповідача на відчуження емфітевтичного права на свій розсуд, у разі його продажу. Власник має переважне право перед іншими особами на його придбання на підставах сплати відповідачу 5% від вартості земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку дії договору. Проте таке право емфітевта не передбачено чинним законодавством України та порушує його права як власника земельної ділянки.

Також зазначає, що рішення суду містить суперечності щодо показів свідка ОСОБА_4 та судом не взято до уваги заперечення проти участі у справі предстанвика відповідача адвоката Новицького В.В., який є чоловіком третьої особи - нотаріуса Новицької О.В.

Крім того, вказує на упереджене ставлення до нього з боку суду.

За вказаних обставин, позивач прохає скасувати рішення суду, ухвалити нове про задоволення позову, яким визнати недійсним договір емфітевзису, скасувати державну реєстраціюправа користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису 17281129 від 04.11.2016 р. та зобов`язати відповідача повернути належну йому на праві власності земельну ділянку.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов від представника відповідача Новицького В.В. , останній прохає залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, яке відповідає нормам матеріального і процесуального права.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 прохає задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення місцевого суду, ухвалити нове про задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_6 , представника відповідача Новицького В .В ., перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №280133 від 24.09.2012р. та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,8186 га з кадастровим номером 5325482600:00:003:0005, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1075869353254, яка розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12-14).

Згідно акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 02.07.2012 р., межові знаки в кількості 5 штук в натурі (на місцевості) не встановлені, так як земельна ділянка, розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області, обробляється єдиним масивом, окружна межа якого закріплена межовими знаками встановленого зразка. Ділянка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 15).

04.11.2016 р. між ОСОБА_1 (власником) з однієї сторони та Фермерським господарством БЕЗЗУБКО в особі голови господарства Беззубко В.В. (емфітевтом) з другої сторони було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.3 умов вказаного договору, власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою площею 3,8186 га з кадастровим номером 5325482600:00:003:0005, цільове призначення: для ведення товарного

сільськогосподарського виробництва, для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпоряджатися нею (а.с.7-8).

Відповідно до п. 1.2 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р., згідно даного договору у емфітевта виникає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а саме: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема, емфітевтові надається право без спеціального дозволу власника сіяти та збирати сільськогосподарську продукцію, що вирощена на земельній ділянці, вносити добрива в земельну ділянку з використанням існуючих норм щодо раціонального використання земельної ділянки сертифікованими в Україні добривами з метою підвищення врожайності, здійснювати меліорацію земельної ділянки, застосовувати засоби хімізації сільськогосподарського господарства, вивозити з земельної ділянки вирощену сільськогосподарську продукцію, зводити необхідні будівлі та споруди, іншим чином використовувати земельну ділянку.

Відповідно до п. 2.2 договору емфітевзису від 04.11.2016р. сторони домовились, що за користування та передачу емфітевтичного права встановлено одноразову виплату в розмірі 120000 грн. Власник стверджує, що зазначену суму 120000 грн. сплатив емфітевт готівкою до підписання цього договору.

Пунктом 2.3 зазначеного договору визначено, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 49 років.

Права та обов`язки сторін за договором емфітевзису від 04.11.2016р. визначені у розділі 3 договору.

Так, згідно п.п. б) п. 3.1 умов договору емфітевзису від 04.11.2016р. власник має переважне право придбання емфітевтичного права перед іншими особами у разі його продажу емфітевтом на підставах встановлених законом.

Підпунктом в) пункту 3.7 договору емфітевзису від 04.11.2016 р. визначено, що емфітевт має право на відчуження емфітевтичного права на свій розсуд, але у разі його продажу власник має переважне право перед іншими особами на його придбання на підставах сплати емфітевту 5% від вартості земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку договору.

У пункті 6.2 договору емфітевзису від 04.11.2016р. сторони домовились встановити плату власнику у випадку продажу емфітевтичного права третій особі у розмірі 5% від суми продажу емфітевчичного права.

Крім того, згідно п. 3.6 договору емфітевзису від 04.11.2016 р. заяву про згоду про продаж емфітевтичного права земельної ділянки та на укладення даного договору від дружини власника - ОСОБА_4 отримана та засвідчена приватним нотаріусом 04.11.2016р.

04.11.2016р. між ОСОБА_1 (власником) та ФГ БЕЗЗУБКО в особі голови господарства Беззубко В.В. (емфітевтом) було підписано акт прийому - передачі земельної ділянки відповідно до якого власник передає, а емфітевт приймає земельну ділянку площею 3,8186 га з кадастровим номером 5325482600:00:003:0005, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області (а.с. 11).

Також, 04.11.2016р. між ОСОБА_1 (власником) та ФГ БЕЗЗУБКО в особі голови господарства Беззубко В .В . (емфітевтом) було підписано акт визначення меж земельної ділянки, відповідно до якого власник передає межові знаки, а емфітевт приймає межові знаки на земельну ділянку площею 3,8186 га з кадастровим номером 5325482600:00:003:0005, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області (а.с. 10).

Вирішуючи позовні вимоги про визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. недійсним, суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк, є договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Законодавством не встановлено спеціальних вимог щодо форми договору емфітевзису. Між тим, ним передбачається обов`язкова державна реєстрація договору емфітевзису, для проведення якої потрібно подати відповідний підтверджуючий документ (в даному випадку договір). Тож договір емфітевзису має бути укладений в письмовій формі. Обов`язкового нотаріального посвідчення договір емфітевзису не вимагає, однак такий договір відповідно до ст. 209 ЦК України може бути нотаріально посвідчений за домовленістю сторін.

Крім цього, ч. 1 ст. 408 ЦК України передбачено, що строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.ч 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом першої інстанції правильно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. вчинений у письмовій формі та нотаріально посвідчений. Строк дії договору визначний сторонами у відповідності до вимог ст. 408 ЦК України - 49 років.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 04.11.2016р. було проведено державну реєстрацію договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р., реєстраційний номер запису 17281129 (а.с. 12-13).

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оспорюваний договір емфітевзису від 04.11.2016 р. був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: відповідно до договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) позивач передав земельну ділянку площею 3,8186 га з кадастровим номером 5325482600:00:003:0005, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області в користування.

ФГ БЕЗЗУБКО в особі голови господарства Беззубка В. В . прийняв зазначену земельну ділянку та сплатив за користування нею обумовлену в договорі суму у розмірі 120000 грн., що не заперечується сторонами та підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 від 04.11.2016р. щодо відсутності грошових та майнових претензій щодо права на користування земельною ділянкою (емфітевзисом) (а.с.9).

Дійсність підписів в оспорюваному договорі емфітевзису сторонами не заперечувалася.

Суд першої інстанції надав правильну правову оцінку посиланням позивача в суді першої інстанції на те, що за попередньою домовленістю ціна договору емфітевзису складала 130000 грн. та щодо понесених витрат на нотаріальне оформлення договору в розмірі 12600 грн., що не було обумовлено сторонами, та вірно послався на те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин.

З цих же підстав не заслуговують на увагу колегії суддів і доводи позивача в апеляційній скарзі в цій частині.

Також місцевим судом вірно взято до уваги квитанції ПАТ Полтава-банк № 3Р075 від 07.11.2016 р. про сплату ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річно в сумі 10800 грн., та №3Р075 від 07.11.2016р. про сплату військового збору в сумі 1800 грн., згідно яких платником зазначений Беззубко В.В. (а.с.17, та його зворотна сторона).

Твердження позивача в суді першої інстанції та його аналогічні доводи апеляційної скарги про те, що його було введено в оману під час укладення договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016 р., вірно не взяті до уваги місцевого суду і також залишаються без задоволення судом апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Аналогічне роз`яснення міститься у п. 19 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними .

Як зазначалося вище, позивач вважав, що укладає з відповідачем договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за яким передасть у користування відповідачу земельну ділянку на 10 років.

Між тим, правова природа договору емфітевзису полягає у наданні емфітевту (відповідачу) права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. А, отже, укладення цього договору не суперечило уявленню позивача щодо його суті.

Посилання позивача на вади зору та відсутність окулярів, внаслідок чого він не читав змісту договору, який підписав 04.11.2016 р., також не підтверджені належними і допустимими доказами.

Судом першої інстанції надано правильну правову оцінку показам свідків ОСОБА_4 , яка доводиться позивачу дружиною, а також його дочки ОСОБА_11 , оскільки свідки є членом сім`ї та близькими родичами позивача, відповідно, є зацікавленими особами.

Також районний суд, пославшись на покази свідка ОСОБА_4 , яка пояснила, що відповідач та нотаріус пропонували позивачу та їй прочитати договір, однак вони не стали цього робити, - прийшов до вірного висновку про те, що вказане свідчить про власне недбальство позивача та його дружини.

Крім того, незнання позивачем положень цивільного законодавства щодо особливостей договору емфітевзису не є підставою вважати, що позивача було введено в оману під час укладення оспорюваного договору емфітевзису.

Отже, позивачем не надано доказів того, що відповідач або будь-яка інша особа перешкоджали йому прочитати текст договору емфітевзису або ж звернутися за правовою допомогою та не підписувати договору емфітевзису.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України , правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа,яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аналогічні роз`яснення викладені у п. 23 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними .

За змістом ст. 233 ЦК України, для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Для того, щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке. По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити. По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В обґрунтування наявності тяжких обставин позивач посилався на власний стан здоров`я, що він є інвалідом ІІ групи та пенсіонером, що його дружина потребувала грошових коштів на операцію, а також на те, що його брат був хворий і, невдовзі після укладення оспорюваного договору, помер.

Разом з тим, позивачем не було надано судам доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір емфітевзису був вчинений саме для усунення та/або зменшення зазначених обставин. Також, з досліджених судом умов оспорюваного договору емфітевзису від 04.11.2016р. не встановлено, що його умови є вкрай невигідними для позивача. Доказів того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або було б вчинено не на таких умовах, позивачем також не надано. При цьому, позивач у місцевому суді пояснив, що про невигідність умов договору емфітевзису позивачу повідомила йому його донька, що і стало підставою для звернення до суду.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про відмову в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору емфітевзису від 04.11.2016р. з підстав його укладення під впливом тяжких обставин та під впливом обману.

Згідно п. 1.2 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016 р., у емфітевта виникає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а саме: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема, емфітевтові надається право без спеціального дозволу власника сіяти та збирати сільськогосподарську продукцію, що вирощена на земельній ділянці, вносити добрива в земельну ділянку з використанням існуючих норм щодо раціонального використання земельної ділянки сертифікованими в Україні добривами з метою підвищення врожайності, здійснювати меліорацію земельної ділянки, застосовувати засоби хімізації сільськогосподарського господарства, вивозити з земельної ділянки вирощену сільськогосподарську продукцію, зводити необхідні будівлі та споруди, іншим чином використовувати земельну ділянку.

Аналіз змісту п. 1.2 умов договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. свідчить про те, що право зводити на земельній ділянці необхідні будівлі та споруди надане емфітевту - відповідачу по справі, в межах цільового користування земельною ділянкою, а саме: для сільськогосподарських потреб - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, - не суперечить приписам ст. 407 ЦК України, та забезпечує реалізацію відповідачем наданого йому ч. 1 ст. 410 ЦК України права користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до договору.

З цих підстав суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним п.1.2 умов договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р.

Доказів щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору, та що на ній зводяться чи зведені капітальні споруди, матеріали справи не містять та позивачем і його представником не надані.

Отже, посилання апеляційної скарги позивача в частині незгоди з рішенням місцевого суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним п.1.2 умов оспорюваного договору емфітевзису, належними і допустимими доказами не підтверджені та вірних висновків суду не спростовують.

Доводи апеляційної скарги переважно дублюють вимоги позовної заяви та зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, тому на увагу колегії суддів не заслуговують.

Рішення місцевого суду не оскаржується в частині задоволених позовних вимог щодо визнання недійсним п.п в) п. 3.7 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016 р., а також розподілу судових витрат, тому не переглядається в цій частині колегією суддів.

Таким чином, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 залишається апеляційним судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді П.С.Абрамов

Ю.В.Дряниця