Постанова

від 25.01.2021 по справі 550/1245/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 січня 2021 року

м. Київ

справа № 550/1245/18

провадження № 61-21929св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Беззубко ,

третя особа - приватний нотаріус Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицька Оксана Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 червня 2019 року в складі судді Михайлюк О. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Чумак О. В., Абрамова П. С., Дряниці Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Беззубко (далі - ФГ Беззубко ), третя особа - приватний нотаріус Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицька О. В., про визнання недійсним договору емфітевзису та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 04 листопада 2016 року між ним та відповідачем укладено договір про встановлення права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб строком на 49 років.

Вважав, що зазначений вище договір укладено внаслідок введення позивача в оману та під впливом тяжких обставин, а умови договору суперечать вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, який є власником земельної ділянки.

Вказував, що на етапі обговорення істотних умов договору з відповідачем в особі голови ФГ Беззубко Беззубка В. В. між сторонами досягнуто згоди про укладення договору оренди земельної ділянки площею 3,8186 га з кадастровим номером 5325482600:00:003:0005 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою використання для сільськогосподарського виробництва строком на 10 років.

Підписання договору оренди земельної ділянки відбулося 04 листопада 2016 року у приватного нотаріуса Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицької О.В.

Позивач стверджував, що він не знав, що 04 листопада 2016 року підписав не договір оренди землі, а договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису). Вважав, що під час підписання оспорюваного договору емфітевзису його ввели в оману.

Вказував, що він є інвалідом другої групи, проте при укладанні оспорюваного договору з нього незаконно стягнуто нотаріальні витрати в розмірі понад

10 000,00 грн і замість очікуваних 130 000,00 грн, які відповідач мав сплатити позивачу за умовами договору, позивач отримав 120 000,00 грн.

Також позивач зазначав що на час укладення оспорюваного договору емфітевзису він перебував під впливом тяжких життєвих обставин. На думку позивача, тяжкими обставинами є його похилий вік та стан здоров`я, наявність у нього інвалідності

ІІ групи, хвороба дружини та рідного брата, який помер після підписання оспорюваного договору.

Крім того, позивач вважав незаконними умови пункту 1.2 розділу I договору емфітевзису від 04 листопада 2016 року, згідно з яким відповідачу надається право, без спеціального дозволу позивача, зводити на земельній ділянці необхідні будівлі та споруди. На думку позивача, зазначений вище пункт договору може призвести до втрати родючої площі, суперечить технічній документації на земельну ділянку та змісту частини першої статті 407 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Звертав увагу на те, що підпункт в пункту 3.7 договору емфітевзису

від 04 листопада 2016 року, відповідно до якого відповідач має право на відчуження емфітевтичного права на свій розсуд, але у разі його продажу власник має переважне право перед іншими особами на його придбання на підставах сплати відповідачу 5 % від вартості земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку даного договору, суперечить вимогам чинного законодавства, істотно порушує права позивача, як власника земельної ділянки.

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04 листопада 2016 року; скасувати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 04 листопада 2016 року, номер запису 17281129;зобов`язати

ФГ Беззубко повернути ОСОБА_1 належну останньому земельну

ділянку площею 3,8186 га з цільовим призначенням для ведення

товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 26 червня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним підпункт в пункту 3.7 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04 листопада 2016 року укладеного між ОСОБА_1 та

ФГ Беззубко , в особі голови фермерського господарства Беззубка В. В., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

04 листопада 2016 року за № 17281129. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір емфітевзису від 04 листопада 2016 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: відповідно до договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) позивач передав земельну ділянку площею 3,8186 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області в користування, а ФГ Беззубко прийняло зазначену земельну ділянку та сплатило за користування нею обумовлену в договорі суму у розмірі 120 000,00 грн, що не заперечувалось сторонами та підтверджується нотаріально посвідченою заявою позивача щодо відсутності грошових та майнових претензій щодо права на користування земельною ділянкою (емфітевзисом). Також, сторонами не заперечувалось і дійсність їх підписів в оспорюваному договорі емфітевзису.

Посилання позивача на те, що за попередньою домовленістю ціна договору емфітевзису складала 130 000,00 грн та на те, що ним понесені витрати на нотаріальне оформлення договору в розмірі 12 600,00 грн, що не було обумовлено сторонами, суд першої інстанції вважав безпідставними та необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зазначених обставин.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що в матеріалах справи наявні квитанції Публічного акціонерного товариства Полтава-Банк від 07 листопада 2016 року про сплату податку на доходи фізичних осіб в розмірі 10 800,00 грн та про сплату військового збору в розмірі 1 800,00 грн, платником в яких зазначено Беззубка В. В .

Судом першої інстанції також зазначено, що посилання позивача на те, що він вважав, що укладає з відповідачем договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за яким передасть у користування відповідачу земельну ділянку, не є підставою вважати, що оспорюваний договір емфітевзису від 04 листопада 2016 року укладено внаслідок обману, оскільки правова природа договору емфітевзису полягає у наданні емфітевту (відповідачу) права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, тобто не суперечило уявленню позивача щодо суті укладеного ним договору.

Аргументи позивача про те, що він мав проблеми із зором, внаслідок чого не читав зміст оспорюваного ним договору, відхилені судом першої інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на дату укладення оспорюваного договору емфітевзису позивач мав такі вади зору, за яких був позбавлений можливості прочитати тексту договору, як не надано і доказів того, що в момент підписання договору емфітевзису позивач не мав при собі окулярів.

Судом першої інстанції враховано показання свідка - дружини позивача, яка пояснила, що відповідач та нотаріус пропонували позивачу та їй прочитати договір, однак вони не стали цього робити. На думку суду першої інстанції, зазначене вище свідчить про власне недбальство позивача та його дружини, а незнання позивачем положень цивільного законодавства щодо особливостей договору емфітевзису не є підставою вважати, що позивача було введено в оману щодо правової природи оспорюваного договору.

Судом першої інстанції також відхилено посилання позивача на те, що оспорюваний договір укладено ним під впливом тяжких життєвих обставин, оскільки позивачем не надано суду доказів того, що договір емфітевзису укладений саме для усунення зазначених обставин. Також, судом першої інстанції не встановлено, що умови договору емфітевзису від 04 листопада 2016 року є вкрай невигідними для позивача. При цьому судом зазначено, що позивач не навів суду жодних обставин та не надав доказів того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або було б вчинено не на таких умовах.

Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції вважав безпідставними та необґрунтованими посилання ОСОБА_1 на те, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04 листопада 2016 року укладено позивачем під впливом обману та внаслідок впливу тяжкої обставини, у зв`язку з чим зробив висновок про те, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції також не вбачав підстав для визнання недійсним оспорюваного договору з підстав невідповідності вимогам закону пункту 1.2 договору в частині надання відповідачу права зводити на земельній ділянці необхідні будівлі та споруди, оскільки право зводити на земельній ділянці необхідні будівлі та споруди надане відповідачу в межах цільового використання земельної ділянки, що не суперечить приписам статті 407 ЦК Українита забезпечує реалізацію відповідачем наданого йому права користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до умов договору.

Разом з тим, судом першої інстанції зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним підпункту в пункту 3.7 договору емфітевзису від 04 листопада 2016 року, відповідно до якого власник має переважне право перед іншими особами на придбання емфітевтичного права на підставах сплати емфітевту 5 % від вартості земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку договору, оскільки таке право емфітевта не передбачено чинним законодавством та істотно порушує права позивача, як власника земельної ділянки.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині, апеляційний суд виходив з правильності та обґрунтованості висновків районного суду та відсутності в апеляційній скарзі доводів, які б спростовували такі висновки суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скарну на рішення Чутівського районного суду Полтавської області

від 26 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 05 листопада 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вказує, що судом не взято до уваги те, що на етапі обговорення істотних умов договору позивач повідомив відповідача про намір укласти договір оренди належної йому земельної ділянки площею 3,8186 га, строком на 10 років, проте відповідачем введено його в оману щодо правової природи укладеного договору, що є підставою для визнання недійсним договору емфітевзису зазначеної вище земельної ділянки строком на 49 років.

Звертає увагу, що позивач має поганий зір, про що надано медичну документацію, яка не була врахована судами. Стверджував, що нотаріус не оголошувала зміст оспорюваного правочину, не з`ясувала, чи може позивач прочитати вказаний договір. Також зазначає, що під час нотаріального посвідчення договору позивач не мав при собі окулярів.

Наполягає, що з нього було стягнуто витрати за нотаріальні послуги при оформленні договору в розмірі понад 10 000,00 грн, однак він звільнений від їх сплати як інвалід ІІ групи. При цьому, відповідач від його імені здійснив оплату за послуги нотаріуса, вирахувавши з орендної плати зазначену суму, у зв`язку з чим він отримав від відповідача лише 120 000,00 грн, замість очікуваних 130 000,00 грн.

Також позивач вказує, що був під впливом тяжких обставин, оскільки хворів його рідний брат, за яким він доглядав та допомагав ліками та продуктами харчування.

Посилається на те, що в оспорюваному договорі не вказано кінцеву дату закінчення строку користування земельною ділянкою. Також відсутня дата дії договору .

Стверджує, що пункт 1.2. розділу І договору емфітевзису щодо надання права відповідачу без спеціального дозволу позивача зводити необхідні будівлі та споруди, іншим чином використовувати земельну ділянку суперечить технічній документації та частині першій статті 407 ЦК України , оскільки земельна ділянка передавалася відповідачу з метою виробництва сільськогосподарської продукції.

Крім того, позивач вказує на упереджене ставлення до нього з боку суду першої інстанції.

У січні 2020 року відповідач надіслав на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача, в якому зазначає про безпідставність її доводів та відсутність правових підстав для скасування судових рішень в оскаржуваній позивачем частині.

Зазначає, що договір емфітевзису від 04 листопада 2016 року укладено з дотриманням вимог чинного законодавства. Сторонами договору було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, відповідачем виконано договірні зобов`язання та виплачено позивачеві ціну договору в розмірі 120 000,00 грн, отримання якої не заперечується позивачем.

Заперечує проти того, що позивача було введено в оману, оскільки сторонами, як і було обумовлено, укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, тобто емфітевзису, строком на 49 років.

Стверджує, що позивачем не доведено, що оспорюваний договір укладений ним під впливом тяжких життєвих обставин, як і не доведено, що відсутність таких обставин як хвороба рідного брата та дружини виключили можливість укладання між сторонами договору емфітевзису.

Щодо посилань позивача на незаконність пункту 1.2 договору емфітевзису

від 04 листопада 2016 року, відповідач стверджує, що обумовлене в зазначеному вище пункті право емфітевта зводити необхідні будівлі та споруди, стосується споруд та будівель, необхідних для використання земельної ділянки саме для сільськогосподарських потреб. Також зазначає, що позивачем не надано доказів того, що відповідач зводив будь-які споруди на земельній ділянці, переданій емфітевту за оспорюваним договором від 04 листопада 2016 року

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним підпункту в пункту 3.7 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04 листопада 2016 року позивачем не оскаржується, а тому судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині не переглядаються судом касаційної інстанції відповідно до вимог процесуального законодавства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У грудні 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано судді Штелик С. П.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року , витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону

№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 рокупідлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого

2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, тут і далі в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що позивачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 вересня 2012 року належить земельна ділянка площею 3,8186 га, що розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

04 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ Беззубко в особі голови

Беззубка В. В. укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), відповідно до пунктів 1.1, 1.3 якого, власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою площею 3,8186 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпоряджатися земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного вище договору в емфітевта виникає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а саме: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема, емфітевтові

надається право без спеціального дозволу власника сіяти та збирати сільськогосподарську продукцію, що вирощена на земельній ділянці, вносити добрива в земельну ділянку з використанням існуючих норм щодо раціонального використання земельної ділянки сертифікованими в Україні добривами з метою підвищення врожайності, здійснювати меліорацію земельної ділянки, застосовувати засоби хімізації сільськогосподарського господарства, вивозити з земельної ділянки вирощену сільськогосподарську продукцію, зводити необхідні будівлі та споруди, іншим чином використовувати земельну ділянку.

Згідно з пунктом 2.2 договору емфітевзису від 04 листопада 2016 року сторони домовились, що за користування та передачу емфітевтичного права встановлено одноразову виплату в розмірі 120 000,00 грн.

Пунктом 2.3 зазначеного вище договору визначено, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється строком на 49 років.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 627 ЦК Українивизначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

У статті 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суди повинні встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення відповідно до частини першої статті 229 ЦК України має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Встановлення у недобросовісної сторони наявності умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Обман має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України , якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 , 81 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України , в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на наведене та враховуючи те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт введення його відповідачем в оману під час укладення оспорюваного договору, в той час як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог

статті 230 ЦК України .

Під час розгляду справи ОСОБА_1 також не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України ), не виконав встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема не довів належними і допустимими доказами факту вчинення ним правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, про що правильно зазначено судами. Судами попередніх інстанцій також правильно враховано, що позивачем не надано доказів того, що відсутність таких обставин як хвороба рідного брата та дружини виключили б можливість укладання між сторонами договору емфітевзису на умовах, визначених в оспорюваному договорі.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними аргументам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, які обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги позивача про те, що його введено в оману щодо правової природи оспорюваного правочину, апеляційним судом правильно зазначено, що договір емфітевзису від 04 листопада 2016 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним: позивач передав належну йому земельну ділянку площею 3,8186 га, ФГ Беззубко в особі голови господарства Беззубка В. В. прийняв зазначену вище земельну ділянку та сплатив за користування нею обумовлену в договорі ціну у розмірі 120 000,00 грн. Зазначені обставини не заперечувались сторонами та підтверджуються нотаріально посвідченою заявою позивача щодо відсутності грошових та майнових претензій щодо права на користування земельною ділянкою (емфітевзисом). Дійсність підписів в оспорюваному договорі емфітевзису сторонами також не заперечувалася.

Апеляційним судом надана належна правова оцінка доводу апеляційної скарги щодо понесених позивачем витрат на нотаріальне оформлення договору в розмірі

12 600,00 грн та правильно зазначено, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин. При цьому, наявні в матеріалах справи квитанції від 07 листопада 2016 року свідчать про те, що платником грошових коштів за нотаріальне оформлення договору в розмірі 12 600,00 грн був Беззубко В. В .

З цих же підстав не заслуговують на увагу Верховного Суду аналогічні доводи касаційної скарги позивача.

Посилання позивача на вади зору та відсутність окулярів, внаслідок чого він не читав зміст оспорюваного договору, який підписав 04 листопада 2016 року, також не підтверджені належними і допустимими доказами.

При цьому, встановивши, що позивачу та його дружині, яка була присутня під час укладання оспорюваного правочину, нотаріус пропонувала ознайомитись зі змістом договору, проте останні відмовились, суди зробили правильний висновок, що вказане свідчить про власне недбале ставлення позивача та його дружини до їхніх цивільних прав та обов`язків.

Посилання заявника на те, що договір емфітевзису укладений ним під впливом тяжких життєвих обставин, на вкрай невигідних умовах, відхиляються Верховним Судом, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір емфітевзису був вчинений саме для усунення або зменшення зазначених обставин.

Не знайшли свого підтвердження також доводи касаційної скарги позивача про те, що пункт 1.2 оспорюваного договору суперечить технічній документації на земельну ділянку та змісту частини першої статті 407 ЦК України, відповідно до якої право користування земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою саме для сільськогосподарських потреб, а не для зведення будівель , оскільки доказів щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору, як і доказів того, що на спірній земельній ділянці відповідачем побудовані капітальні споруди, матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги щодо упередженого ставлення до позивача з боку суду першої інстанції не заслуговують на увагу, оскільки не підтвердженні належними доказами. При цьому, позивач не був позбавлений права заявити відвід судді Михайлюк О. І. , навівши відповідне обґрунтування, проте таким процесуальним правом не скористався.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України , в редакції чинній на час подання касаційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 410 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик